ПОСТАНОВА
Іменем України
30 жовтня 2018 року
Київ
справа №826/12721/17
адміністративне провадження №К/9901/37996/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року (головуючий суддя - Федотова І.В., судді - Ганечко О.М., Літвінова Н.М.) у справі №826/12721/17
за позовом ОСОБА_3
до Конституційного Суду України
про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 05 жовтня 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Конституційного Суду України (далі по тексту - відповідач) про: - стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 178287,48грн.; - стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 5500,27грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
2.1. Стягнуто з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2015 року по 21 лютого 2017 року у розмірі 173335,05грн. (сто сімдесят три тисячі триста тридцять п'ять гривень, 05 копійок).
2.2. Стягнуто з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2017р. у справі №826/27651/15 про поновлення на посаді у розмірі 5502,70грн. (п'ять тисяч п'ятсот дві гривні, 70 копійок).
2.3. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
2.4. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за один місяць у сумі 11 555,67грн. (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень, 67 копійок).
3. Задовольняючи позов, суд зазначив, що розпорядженням керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 09.03.2017р. №53/4/2017/к/тр ОСОБА_3 поновлено на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України, Однак, як встановлено судом під час розгляду справи та не заперечувалось сторонами у справі, Конституційним Судом України при поновленні позивача на посаді не виплачено йому заробітну плату за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання судового рішення. Позовні вимоги позивача судом задоволено частково у зв'язку з тим, що позивачем невірно здійснено розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року Апеляційну скаргу Конституційного Суду України задоволено частково.
4.1. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині задоволення адміністративного позову щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Конституційного Суду України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення залишено без розгляду.
4.2. В іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року залишено без змін.
5. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що обов'язок прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи покладений на орган, який розглядає трудовий спір. Так, як зазначено судом апеляційної інстанції, спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Спір про оплату часу вимушеного прогулу - це не спір про звільнення, тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк. Позивач про порушення своїх прав щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач дізнався ще у 2015 році, однак за захистом порушених прав звернувся лише у жовтні 2017 року. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу на те, що доводи суду першої інстанцій про те, що відповідно до частини другої ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, є помилковим, оскільки в даному випадку спір не стосувався порушення законодавства про оплату праці, а стосувався спору про поновлення на публічній службі де повинно було ставитись питання щодо стягнення у зв'язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу є компенсацією втраченого заробітку, а не заробітною платою у розумінні положень Закону України «Про оплату праці». За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, у зв'язку з чим вирішила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині задоволення адміністративного позову щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та в цій частині адміністративний позов залишити без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
6. 14 березня 2018 року ОСОБА_3. (далі - скаржник) звернувся до Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, просить скасувати зазначене судове рішення повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
7. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано висновків Верховного Суду України, наведених в постанові від 02 листопада 2016 року у справі №6-1395цс16 щодо не обмеження будь-яким строком звернення працівника до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Скаржник вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі не було допущено порушень норм процесуального права, а прийнято законне рішення.
8. Відповідачем до суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника. Відповідач просив відмовити в задоволенні касаційної скарги у повному обсязі та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
9.. Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2017р. у справі №826/27651/15 визнано протиправним та скасовано Розпорядження Керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 20.11.2015 року № 329-к «Про звільнення ОСОБА_3.»; поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України; допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України.
11. Розпорядженням керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 09.03.2017р. №53/4/2017/к/тр ОСОБА_3 поновлено на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України.
12. Однак, як встановлено судом під час розгляду справи та не заперечувалось сторонами у справі, Конституційним Судом України при поновленні позивача на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України не виплачено йому заробітну плату за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
13. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Частина 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів &?є;…&? ;.
15. Частина 3 статті 99 КАС України: для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
16. Частина 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України): у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу &?в;…&? ;.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
20. Суд зазначає, що середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
21. Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 99 КАС України щодо строків звернення до суду є помилковим, оскільки Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
22. Отже, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
23. Суд критично оцінює доводи відповідача стосовно припинення між ним та ОСОБА_3 трудових відносин та їх поновлення лише з дати ухвалення відповідного рішення судом, що, на думку відповідача, виключає можливість порушення ним законодавства про оплату праці, оскільки поновлення на попередній посаді відбувається не з дати винесення судом відповідного рішення, а з моменту незаконного звільнення працівника.
24. При цьому слід мати на увазі, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
25. Також є необґрунтованим посилання відповідача в аспекті спірних правовідносин на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012, оскільки цим рішенням Конституційний Суд розтлумачив застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу, які регламентують відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тоді як предметом розгляду даної адміністративної справи є з'ясування обставин наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з приводу визнання звільнення останнього незаконним в судовому порядку.
26. Крім того, з огляду на положення статті 235 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей КАС України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що особа, яка не заявила до суду вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з вимогою щодо визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, не обмежена правом реалізувати це в майбутньому.
27. Таким чином, до спірних правовідносин не застосуються положення статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) в частині визначення строку звернення до суду.
28. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
29. Згідно ч. 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
30. Частиною 4 цієї статті передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
31. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального законодавства, що призвело до ухвалення рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо вирішення частини позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 178287,48грн., а тому таке рішення в цій частині підлягає скасуванню, а справа, відповідно, - направленню для продовження розгляду.
32. Керуючись статтями 341, 345, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
п о с т а н о в и в :
33. Касаційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
34. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 178287,48грн. - скасувати, а справу в цій частині направити до цього ж суду для продовження розгляду.
35. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року - залишити без змін.
36. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа
