КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Головуючий у суді першої інстанції Лісовська О.В.
Єдиний унікальний номер справи №754\300\15-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/ /2018
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Солом»янської районної в м. Києві державної адміністрації , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9,
ОСОБА_5, ОСОБА_10 , ОСОБА_4 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації , Солом»янської районної в м. Києві державної адміністрації , треті особи ОСОБА_12 , Київська міська державна адміністрація , Комунальне підприємство « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визнання правочинів такими ,що порушують публічний порядок, визнання недійсним ордерів .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
В с т а н о в и л а :
У січні 2014 року позивачі ОСОБА_13 та інші , звернулися до суду з позовом до відповідачів Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання правочинів такими, що порушують публічний порядок,визнання недійсними ордерів.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що відповідно до Розпорядження КМДА № 1881 від 14 жовтня 2004 року "Про зміну статусу гуртожитків по АДРЕСА_1, статус будинку АДРЕСА_1 змінено з гуртожитку на житловий будинок.
Розпорядженням № 2240 Київської міської державної адміністрації від 24 грудня 2004 року "Про внесення змін та доповнень до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 жовтня 2004 року № 1881 та від 20 жовтня 2004 року № 1915" будинок АДРЕСА_1 передано до комунальної власності Територіальної громади Деснянського району м. Києва. Згідно із Додатком до Рішення виконкому Київради від 15 травня 1995 року № 142 залишкова вартість будинку АДРЕСА_1 становила 0, 4 млн. крб.
Відділом приватизації Деснянської РДА із 2006 року видаються свідоцтва про право власності на квартири, як окремі об'єкти нерухомості у будинку АДРЕСА_1.
Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією було видано розпорядження від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів", на підставі якого було видано ордер на приміщення загального користування будинку АДРЕСА_1 стороннім особам, що позивачі вважають порушенням діючого законодавства.
Київської міською державною адміністрацією 12 вересня 2012 року було видано Розпорядження № 1605 "Про безоплатне прийняття відомчого житлового будинку, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ "ХК "Київміськбуд", відповідно до якого будинок АДРЕСА_1 було включено до розпорядження та повторно передано у власність Територіальної громади м. Києва, що є неправомірним.
Деснянською районною в м. Києві державної адміністрацією 12 жовтня 2012 року було видано розпорядження № 1605 "Про визначення балансоутримувача відомчого житлового фонду ПАТ "ХК "Київміськбуд". Так, балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 КП "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва, але дане розпорядження позивачі також вважають незаконним.
Позивачі просили суд:
1) визнати Розпорядження № 1605 від 12 вересня 2012 року "Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ ХК "Київміськбуд" таким, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме повернення нашої спільної сумісної власності із незаконного володіння у власність позивачів та розпоряджання;
2) визнати Розпорядження № 561 від 12 жовтня 2012 року "Про визначення балансоутримувача відомчого житлового фонду ПАТ ХК "Київміськбуд" таким, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме повернення спільної сумісної власності із незаконного володіння у власність позивачів та розпоряджання;
3) визнати Розпорядження Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" у частині видачі ордеру на приміщення загального користування житлового будинку АДРЕСА_1 таким, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину;
4) визнати недійсним ордер, виданий на підставі РозпорядженняСолом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" на приміщення загального користування в житловому будинку АДРЕСА_1;
5) відновити законне володіння позивачів спільною сумісною власністю, якою в протизаконний спосіб заволоділи сторонні особи в житловому будинку АДРЕСА_1 на першому та другому поверхах шляхом відновлення становища, що існувало до порушення прав позивача Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року до участі у справі як третю особу залучено Київську міську державну адміністрацію ( т.2 а.с. 111-112).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року до участі у справі як третю особу залучено Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва"( т.4 а.с. 37-38).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року прийнято відмову від позову позивачки ОСОБА_13; провадження по цивільній справі у частині позовних вимог ОСОБА_13 до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: Київська міська державна адміністрація, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", про визнання правочинів такими, що порушують публічний порядок закрито. (т.5 а.с. 246- 248)
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_12.
В подальшому, під час розгляду справи, у лютому 2016 року ОСОБА_3 та інші позивачі подали заяву про уточнення позовних вимог, а саме:
1) визнати Розпорядження № 1605 від 12 вересня 2012 року "Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ ХК "Київміськбуд" таким, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме повернення нашої спільної суміжної власності із незаконного володіння у власність позивачів та розпоряджання;
2) визнати Розпорядження № 561 від 12 жовтня 2012 року "Про визначення балансоутримувача відомчого житлового фонду ПАТ ХК "Київміськбуд" таким, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме повернення спільної суміжної власності із незаконного володіння у власність позивачів та розпоряджання;
3) визнати Розпорядження Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" у частині видачі ордеру на приміщення загального користування житлового будинку АДРЕСА_1 таким, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину;
4) Визнати Розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 "Про закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" таким, що порушує публічний порядок;
4) визнати недійсним ордер, виданий на підставі РозпорядженняСолом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" на приміщення загального користування в житловому будинку АДРЕСА_1;
5) відновити законне володіння позивачів спільною сумісною власністю, якою в протизаконний спосіб заволоділи сторонні особи в житловому будинку АДРЕСА_1 на першому та другому поверхах шляхом відновлення становища, що існувало до порушення прав позивача Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією.
Рішенням Деснянського районного суду Київської області від 20 червня 2007 р. позов ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_15задоволено частково.
Визнано розпорядження КМДА № 1605 від 12 вересня 2012 року "Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ ХК "Київміськбуд" таким, що порушує публічний порядок.
Визнано розпорядження № 561 від 12 жовтня 2012 року "Про визначення балансоутримувача відомчого житлового фонду ПАТ ХК "Київміськбуд" таким, що порушує публічний порядок.
Визнано розпорядження Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" у частині видачі ордеру на приміщення загального користування житлового будинку АДРЕСА_1 таким, що порушує публічний порядок.
Визнано розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 "Про закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" таким, що порушує публічний порядок.
Визнано недійсним ордер, виданий на підставі розпорядження Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" на приміщення загального користування в житловому будинку АДРЕСА_1.
Не погоджуючись із рішенням суду, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційні скарги ( т.6 а.с. 43-45, а.с. 192-195) .
Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація в апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що під час винесення розпоряджень керувалась положеннями постанови виконавчого комітету Київської міської ради, Президії Київської міської ради професійних спілок від 25 червня 2010 року № 483, діяла в межах законодавства, а відтак вимоги позивачів є безпідставними .
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в апеляційній скарзі ставили питання про скасування рішення в частині відмови у задоволенні позову про застосування правових наслідків нікчемного правочину до розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 "Про закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва",
до визнання недійсним Ордера, виданого на підставі розпорядження Солом"янської районної у м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів" на приміщення загального користування в житловому будинку АДРЕСА_1.
Апелянти просили застосувати правові наслідки нікчемного правочину до вказаних правочинів. Відновити становище , яке існувало до видання правочинів, які суд визнав такими, що порушують публічний порядок, а саме - зобов'язати органи місцевого самоврядування вивести із господарського відання та зняти із балансу КП «Керуюча компанія» нашого приватного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1,
зобов'язати органи місцевого самоврядування скасувати приватизацію сім'ї громадянина ОСОБА_16, яку він отримав на підставі ордеру виданого на підставі розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, із відновленням первинного стану зайнятих приміщень загального користування, відмовити у задоволенні апеляційної скарги Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації.
У скарзі зазначали, що суд неповно з'ясував обставини справи ,що мають значення для вирішення спору, не врахував, що у позивачів фактично конфіскували спільне майно, передали частину спільної приватної власності стороннім особам, що є порушенням їх права на користування спільним майном.
Заяву про приєднання до апеляційної скарги подала ОСОБА_12 ( т.6 а.с. 129-134).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації( т.6 а.с. 59), ухвалою від 16 липня 2017 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ( т.6 а.с. 203) .
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_9, ОСОБА_12 залишена без руху ( т.7 а.с. 118-119), ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_12 відмовлено( т.7 а.с. 157-158), ухвалою апеляційного суду від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 визнано неподаною і повернуто апелянту ( т.7 а.с. 216--217).
Інші особи, які приймають участь у справі апеляційні скарги не подавали .
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 29 листопада 2018 року, на 12 грудня 2018 року , 16 січня 2019 року , 23 січня 2019 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи.
Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від осіб , що не з'явилися не надходило, будь-яких доказів щодо поважності причин неявки в судове засідання не надали, а тому відсутні підстави вважати неявку осіб, які не з'явилися, поважною.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачі ОСОБА_3 та інші зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації ( КМДА) № 1881 від 14 жовтня 2004 року "Про зміну статусу гуртожитків по АДРЕСА_1" статус будинку АДРЕСА_1 змінено на жилі будинки для малосімейних з 01 листопада 2004 року (т.1 а.с. 84 зв) .
Розпорядженням № 2240 КМДА від 24 грудня 2004 року "Про внесення змін та доповнень до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 жовтня 2004 року № 1881 та від 20 жовтня 2004 року № 1915" доповнено пунктом 5 такого змісту «АТ ХК «Київміськбуд» у передбаченому законом порядку передати до комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва будинки , зазначені у п.1 цього розпорядження», та змінено дату виконання з 01 грудня 2004 року на 01 січня 2005 року ( т.1 а.с. 84). Пунктом 3 вказаного розпорядження було визначено «сім"ям, які постійно проживають, зареєстровані та перебувають на черзі квартирного обліку видати ордери в установленому порядку протягом 2005 року».
Згідно із Додатком до Рішення виконкому Київради від 15 травня 1995 року № 142 залишкова вартість будинку АДРЕСА_1 становила 0,4 млн. крб. (т.1 а.с. 85,88) .
Відділом приватизації Деснянської РДА із 2006 року видаються свідоцтва про право власності на квартири, як окремі об'єкти нерухомості, у будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_12 є власником квартири за адресою : АДРЕСА_2, (кімнати НОМЕР_1 в комунальній квартирі) з 10 січня 2012 року ( т.4 а.с. 160).
Крім того право власності оформили - позивач ОСОБА_6 ( кімнати № 7,8 у квартирі НОМЕР_2) , ОСОБА_8 ( кімнати № 9,10 у квартирі НОМЕР_3) , ОСОБА_4 ( кімнати 13 у квартирі НОМЕР_4) , ОСОБА_15 ( кімнати 14,15 у квартирі НОМЕР_3) . Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10 участі у приватизації житлових приміщень не приймали. Вказані обставини позивачі не заперечували .( т.4 а.с. 35) .
Солом"янською районною у м. Києві державною адміністрацією було видано Розпорядження від 02 квітня 2010 року № 288 "Про передачу в користування звільненої жилої площі мешканцям, які проживають у комунальних квартирах відомчих будинків ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" та видачу ордерів", на підставі якого було видано ордер на приміщення загального користування будинку АДРЕСА_1. ( т.1 а.с. 145). Ордер № 016812 серії Б був виданий 13 квітня 2010 року на квартиру АДРЕСА_3 ( т.2 а.с. 137, т.4 а.с. 18) .
Київською міською державною адміністрацією 12 вересня 2012 року було видано розпорядження № 1605 "Про безоплатне прийняття відомчого житлового будинку, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ "ХК "Київміськбуд до комунальної власності територіальної громади міста Києва» ( т.1 а.с. 98) .
Згідно Акту приймання-передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 в комунальну власність територіальної громади міста Києва до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації ,затвердженого розпорядженням виконавчого органу КМДА від 29 листопада 2012року № 2131 ( т.1 а.с. 101-103) , проведено обстеження комісією, і передано будинок Деснянській РДА .
Деснянською районною в м. Києві державної адміністрацією було видано розпорядження № 561 від 12 жовтня 2012 року "Про визначення балансоутримувача відомчого житлового фонду ПАТ "ХК "Київміськбуд"( т.1 а.с. 94) . Балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 визначено КП "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва.
Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією видано розпорядження № 48 від 30 січня 2015 року "Про закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва"( т2 а.с. 100) .
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 був закріплений за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» ( т.2 а.с. 102-104) .
Позивачі у своїх вимогах зазначали, що вказані розпорядження є незаконними з тих підстав, що вони не відповідають вимогам діючого законодавства.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги позивачів, вірно виходив із таких підстав.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 21, 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду з захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусового виконання обов"язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п"ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину... Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Пунктом 18 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено ,що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов"язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03 травня 2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як видно із матеріалів справи і було встановлено судом, розпорядженням Київської міської державної адміністрації ( КМДА) № 1881 від 14 жовтня 2004 року "Про зміну статусу гуртожитків по АДРЕСА_1" статус будинку АДРЕСА_1 змінено на жилі будинки для малосімейних з 01 листопада 2004 року ( т.1 а.с. 84 зв) .
Розпорядженням № 2240 КМДА від 24 грудня 2004 року "Про внесення змін та доповнень до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 жовтня 2004 року № 1881 та від 20 жовтня 2004 року № 1915" доповнено пунктом 5 такого змісту: «АТ ХК «Київміськбуд» у передбаченому законом порядку передати до комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва будинки , зазначені у п.1 цього розпорядження», та змінено дату виконання з 01 грудня 2004 року на 01 січня 2005 року ( т.1 а.с. 84). Пунктом 3 вказаного розпорядження було визначено « сім"ям, які постійно проживають, зареєстровані та перебувають на черзі квартирного обліку видати ордери в установленому порядку протягом 2005 року». Вказані розпорядження є чинними .
Практика Європейського Суду з прав людини неодноразово зазначала про неухильне дотримання прав людини , захист їх прав і свобод з боку державних органів , органів самоврядування .
Так, у рішенні «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04, 20 жовтня 2011 року) зазначено: Конституційний Суд України ( Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року) зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення...
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання...».
Заявник також скаржився, що неможливість отримати в натурі земельну ділянку, виділену йому для ведення фермерського господарства відповідно до рішення 1992 року, становила незаконне та непропорційне втручання у його права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу. Відповідне положення Конвенції передбачає:
«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».( порушення статті 1 Першого Протоколу )
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38). Оскільки заявник у цій справі скаржився, що рішення 1992 року було скасовано з порушенням норм чинного національного матеріального та процесуального законодавства, Суд повторює, що національні суди чотирьох інстанцій розглянули ці доводи та зрештою відхилили їх. Хоча заявник скаржиться, що висновки судів розходилися з рішенням Конституційного Суду 2009 року (див. вище пункт 42), Суд зазначає, що це рішення було ухвалено після закінчення провадження у справі заявника. Крім того, хоча Суд може перевіряти висновки національних судів, коли вони видаються явно свавільними, завдання тлумачення національного законодавства належить, головним чином, національним судовим органам, тоді як Суд, віддаючи належне їх висновкам, має забезпечити, щоб вони відповідали Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04, п. 40, від 10 лютого 2011 року).
Приймаючи згідно з цими принципами висновки національних судів, що процедура скасування рішення 1992 року відповідала нормам чинного національного законодавства, Суд не переконаний, що вона передбачала достатні гарантії від зловживань із боку державних органів. По-перше, видається, що ця процедура дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам. По-друге, видається, що вона надає державним органам можливість позбавляти таких прав за власним бажанням, у будь-який час і без залучення сторін, чиї інтереси зачіпаються. Суд зазначає, що можливість заінтересованих сторін оскаржити таке позбавлення до суду звичайно зменшує ймовірність свавільного тлумачення застосовних норм матеріального права державними органами, які стверджують, що помилилися. З іншого боку, те, що їх повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.
Поширюючи вищезазначені міркування на загальний контекст особистої ситуації заявника, Суд вважає, що з огляду на значну свободу, яка надавалася державним органам, а також їх відмову виконати рішення суду 1994 року, питання «законності» процедури скасування рішення 1992 року тісно пов'язане та невіддільне від аналізу того, чи забезпечив загальний підхід, який органи влади застосували у ситуації заявника, справедливий баланс між його інтересами та інтересами суспільства (див., mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 110).
З огляду на це Суд зазначає, що підхід органів влади до ситуації заявника у цій справі був непослідовним і нескоординованим та характеризувався різними затримками. Зокрема, хоча із самого початку сільська рада відмовилася виконувати рішення районної ради 1992 року про виділення заявникові землі, воно було скасовано як помилкове лише через шість років після того, як органи судової влади своїм рішенням підтвердили його законність. Це рішення суду, в свою чергу, не було оскаржено сільською радою в апеляційному порядку, хоча після набрання ним законної сили районна рада прийняла формальне рішення його не виконувати. Так само не переглядалися в апеляційному порядку і судові рішення про визнання незаконним рішення 1998 року про позбавлення заявника його права, а лише згодом були скасовані в порядку нагляду. Водночас після того, як суди зрештою підтвердили таке позбавлення, жодних дій не було вжито з метою визнання належного заявникові Державного акта на право користування землею недійсним чи скасування рішення суду 1994 року, яке підтверджувало право заявника. У 2010 році це рішення суду все ще розглядалося національними судами як чинне, хоча вони й не задовольнили вимогу заявника зобов'язати державних виконавців його виконати. На підставі цих суперечливих документів неможливо дійти чіткого висновку, чи має заявник на сьогодні право згідно з національним законодавством на спірну земельну ділянку.
У підсумку, непослідовний і некоординований підхід державних органів до ситуації заявника призвів до невизначеності щодо його права на земельну ділянку, що тривала з 1992 року, тобто приблизно двадцять років, близько тринадцяти з яких підпадає під часову юрисдикцію Суду.
Оцінюючи тягар, якого заявник зазнав у зв'язку з цією триваючою невизначеністю, Суд звертає увагу на доводи заявника щодо стверджуваної сплати земельного податку та марного придбання сільськогосподарської техніки і товарів. Проте загальний характер доводів заявника, які не підкріплено достатніми документами, не дає можливості Суду оцінити розмір майнової шкоди, якої він нібито зазнав. Однак, на думку Суду, незалежно від будь-яких фінансових наслідків, розчарування, яке, природно, може виникнути у результаті такої триваючої ситуації невизначеності, саме по собі становить непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю будь-якого відшкодування за нескінченну неможливість формальної реалізації заявником його права на земельну ділянку.З огляду на вищезазначене було порушення статті 1 Першого протоколу.
Крім того у справі "Федоренко проти України" (Заява N 25921/02, Страсбург, 1 червня 2006 року) зазначено , що суд нагадує, що відповідно до прецедентного права
органів, що діють на підставі Конвенції ( 995_004 ), право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31).
Натомість сподівання на визнання існування старого права власності, яке давно було неможливо використовувати ефективно, не може вважатися "майном" в сенсі
статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ); це ж стосується умовної вимоги, яка втрачає силу внаслідок недотримання цієї умови (Malhous v. the Czech Republic (dec.), N 33071/96, 13 грудня 2000 року, ECHR 2000-XII).
Відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації законів, що регулюють власність та договірні відносини (див. mutatis mutandis, AGOSI v. The United Kingdom, рішення від 24 жовтня 1986 року, серія А, N 108, п. 52).
За наявності вказаних чинних розпоряджень КМДА, прийняття в подальшому як Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією у 2012 , 2015 році , так і Київською міською державною адміністрацією розпоряджень є порушенням «принципу належного урядування», якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Враховуючи, що розпорядження КМДА № 2240 від 24 грудня 2004 року мало бути виконано протягом 2005 року, позивачі мали «виправдане очікування» на реалізацію своїх прав після передачі будинку до комунальної власності територіальної громади щодо приватизації житла, і відповідно до вимог законодавства про самоврядування , самостійно організувати утримання , користування , розпорядження цим майном , а тому прийняття подальших розпоряджень порушує публічний порядок .
Що стосується прийняття Солом»янською районною у м. Києві державною адміністрацією розпоряджень щодо майна , відносно якого вже прийнято рішення , навіть за відсутності реальної його передачі на той час житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва , суперечить вимогам законодавства , не сприяє захисту прав людини, правопорядку у державі, а відтак порушує публічний порядок їх прийняття, а також порушує принцип юридичної визначеності , і таке втручання порушує "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 Першого протоколу в цілому,
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі, як на підстави для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження , а тому суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у частині визнання правочинів такими, що порушують публічний порядок, з підстав, зазначених у позовних вимогах та викладених вище.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина
перша статті 216 ЦК (435-15)) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного
правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК ( 435-15 ) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК ( 435-15 ).
Враховуючи неможливість визначити повний обсяг правових наслідків прийнятих розпоряджень , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог щодо застосування наслідків по відновленню становища , яке існувало до видання правочинів. Що стосується вимог по відновленню законного володіння позивачами спільною сумісною власністю, позивачами не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, яке саме їх право необхідно відновити у разі визнання правочинів такими, що порушують публічний порядок, а відтак відмова у задоволенні в цій частині позову цілком обґрунтована .
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції , колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, підстави для скасування рішення відсутні.
Керуючись ст..ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , колегія суддів ,-
П о с т а н о в и л а ;
Апеляційні скарги Солом»янської районної в м. Києві державної адміністрації , ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення .
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2017 року залишити без змін .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття . Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення , а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції . Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 30 січня 2019 року .
Головуючий
Судді
