Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 638/17815/17-ц
провадження № 61-10702св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Виконавчий комітет Харківської міської ради, Департамент праці та соціальної політики Харківської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2, Харківська місцева прокуратура № 1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року у складі судді Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради, департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Харківська місцева прокуратура № 1, про встановлення опіки, призначення опікуна. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є дідом ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуває у Комунальному закладі «Харківський дитячий будинок «Родина». Матір'ю ОСОБА_3 була його дочка ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Він має постійне місце роботи, власне житло, за станом здоров'я може виконувати обов'язки опікуна малолітньої дитини та забезпечити своєму внуку належні умови для фізичного, духовного і морального розвитку. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати його опікуном ОСОБА_3
Ухвалами Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року та від 11 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвали місцевого суду мотивовані тим, що позовна заява не відповідала вимогам статей 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення цих ухвал (далі - ЦПК України 2004 року).
Зазначені ухвали оскаржені заявником в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року та від 11 грудня 2017 року повернуто заявнику.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року та задовольнити позовну заяву.
Касаційна скарга мотивована тим, що поверненням апеляційної скарги суд позбавив його права на апеляційне оскарження ухвал суду, якими його позовна заява безпідставно залишена без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 грудня 2018 року - справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою статті 121 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Постановляючи ухвалу від 24 листопада 2017 року, місцевий суд виходив, зокрема з того, що вона не оплачена судовим збором, та визначив його розмір.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат.
Пунктом 13 частини першої статті 353 чинного ЦПК України також передбачено, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо визначення судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11?рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, однак не врахував, що ОСОБА_1 оскаржувалася ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року, зокрема в частині визначення розміру судових витрат з посиланням на те, що судом не було розглянуто його клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року в частині визначення розміру судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду є помилковим.
Разом з тим, висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2017 року відповідає вищенаведеним вимогам процесуального законодавства.
При цьому заявник може захистити своє право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України або шляхом оскарження ухвали про повернення заяви позивачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 355 України (у випадку постановлення такої ухвали місцевим судом).
Вимоги заявника про вирішення судом касаційної інстанції його позовних вимог по суті не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК Українипередбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду в означеній вище частині постановлена з порушенням вищенаведених норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.
У зв'язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржуване судове рішення в частині повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року в частині повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
В решті ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов Д. Д. Луспеник С.О.Погрібний
