22-ц/804/770/18
265/3310/17
Суддя-доповідач Гаврилова Г.Л.
Категорія 20
П О С Т А Н О В А
Іменем України
Єдиний унікальний номер 265/3310/17
Номер провадження 22-ц/804/770/18
27 грудня 2018 року місто Маріуполь
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Донецького апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Гаврилової Г.Л.
суддів - Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.
за участю секретаря - Єфремової О.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року, у складі судді Мельник І.Г.,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2017 року позивач звернулася до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру. Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_8, в якому вона після смерті свого чоловіка проживала одна. Певний час допомогу їй надавали родичі померлого чоловіка, однак утримувати будинок їй ставало дедалі важче і тому вона порадившись з ними вирішила продати його і придбати собі однокімнатну квартиру, а залишок грошей витратити на оформлення документів і відкласти для проживання. 17 березня 2017 року нею було укладено договір про наміри щодо продажу належного їй житлового будинку та покупки квартири АДРЕСА_1. В рахунок гарантії своїх намірів покупець будинку ОСОБА_4 передала їй частину грошей в сумі 500 доларів США, а вона в якості гарантій своїх намірів на придбання квартири цю суму передала ОСОБА_3 , який в свою чергу і передав ці гроші продавцю квартири.
24 березня 2017 року нею було укладено договір купівлі-продажу належного їй житлового будинку і в цей же день вона мала намір оформити договір купівлі-продажу квартири. При відвідуванні нотаріуса разом з нею був відповідач і його мати ОСОБА_5, яка перед укладенням угоди переконала її про те, щоб договір купівлі-продажу квартири було оформлено на ім'я її сина - відповідача, та те, щоб покупцем був саме він, так як вона в похилому віці і після її смерті треба буде здійснювати переоформлення спадщини, знову нести матеріальні витрати. Повіривши в переконання відповідача про те, що він буде їй надавати матеріальну допомогу, купувати продукти харчування та ліки, вона погодилася на це. Гроши від продажу її будинку були передані ОСОБА_5 та відповідачу. В придбаній квартирі її зареєстрували 10 квітня 2017 року, а через деякий час їй стало відомо, що у квартиру вселився відповідач зі своєю дружиною та дитиною. Після чого родичами чоловіка їй було запропоновано пожити в квартирі АДРЕСА_2, належній тещі відповідача. Не маючи іншого вибору вона погодилася на це, проте, зазначена квартира є однокімнатною, без ремонту, з вкрай поганими умовами для проживання, без підведення водопостачання . Вважає, що договір купівлі-продажу квартири є удаваним, оскільки при його укладенні її ввели в оману щодо його істотних умов в частині покупця, так як не будучи фактично таким покупцем вказана квартира придбана за її грошові кошти. Просила суд: визнати з підстав визначених ст.235 ЦК України договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 укладений 24 березня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, частково недійсним в частині покупця ОСОБА_3; перевести права покупця за вказаним договором купівлі-продажу квартири на неї ОСОБА_2; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру, відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з рішенням суду, оскільки спірна квартира була придбана за грошові кошти, отримані від продажу належного їй на праві приватної власності будинку. Доказами цього є договори про наміри від 17 березня 2017 року та факт того, що ОСОБА_3 розраховувався за договором про наміри квартири АДРЕСА_4 саме грошовими коштами , а саме купюрами доларів США, які були надані покупцем її будинку ОСОБА_4, та передані особисто в руки ОСОБА_5, про що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_8 дали пояснення. Крім того, вона є зареєстрованою в спірній квартирі.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Сторони своїм правом на подання відзиву не скористалися.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_9, які просили судове рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги, заперечення відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_10, які просили судове рішення залишити без змін, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Так, предметом спору у даній справі є саме вимога позивача щодо визнання договору купівлі продажу квартири удаваним в частині покупця та перевід прав покупця на позивача ОСОБА_2
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач у позовній заяві посилалась на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, укладений 24 березня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, є удаваним, оскільки фактично укладений з метою приховати договір купівлі-продажу цієї ж квартири, за яким покупцем вказаної квартири є вона, ОСОБА_2, так як квартира придбана за її власні грошові кошти.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір було укладено в письмовій формі, посвідчено нотаріально, за умовами договору сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, отже підстав для визнання такого договору удаваним правочином у відповідності до положень ст. 235 ЦК України немає.
Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою похилого віку, одинока.
Відповідач ОСОБА_3 є племінником чоловіка позивачки ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом17 березня 2017 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір про наміри купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_8, належного на праві приватної власності позивачеві. Сторони погодили вартість об'єкта в 217 600 грн., що еквівалентно 8 000 дол. США. та строк укладення основного договору по 17 квітня 2017 року включно (а.с.9-10).
Згідно п.2.1 договору в якості гарантії своїх намірів на укладення договору про наміри відчужити об'єкт нерухомості узгоджений сторонами, покупець ОСОБА_4 сплачує продавцю суму в розмірі 13 600 грн., що еквівалентно 500 доларів США на момент укладення договору, яка зараховується у вартість нерухомості.
Договір письмово підписаний сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, при його підписані передані п'ять купюр доларів США, а саме: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB36599969 V, LB 04310082С, про що відображено в п.6.8 договору (а.с.10).
В цей же день, 17 березня 2017 року між ОСОБА_6 з однієї сторони, та ОСОБА_3 і ОСОБА_12 з другої сторони був укладений договір про наміри купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, належної на праві приватної власності продавцю ОСОБА_6 (а.с.11-12). Сторони погодили вартість об'єкта в 266 560 грн., що еквівалентно 9 800 дол. США. та строк укладення основного договору по 17 квітня 2017 року включно.
Згідно п.2.1 договору в якості гарантії своїх намірів на укладення договору про наміри відчужити об'єкт нерухомості узгоджений сторонами, покупець ОСОБА_4 сплачує продавцю суму в розмірі 13 600 грн., що еквівалентно 500 доларів США на момент укладення договору, яка зараховується у вартість нерухомості.
Договір письмово підписаний сторонами ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_12, при його підписані передані п'ять купюр дол. США, а саме: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB 36599969 V, LB 04310082С, про що відображено в п.6.8 договору (а.с.12).
Згідно з матеріалів нотаріальної справи вбачається, що 24 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_8, належного на праві приватної власності позивачеві за 100 000 грн. (а.с.83). Також 24 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га біля вищевказаного будинку Вартість вказаної земельної ділянки 30000 гривень. (а.с.97).
Цього ж дня, 24 березня 2017 року між громадянином ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, належної на праві приватної власності ОСОБА_6 за 103 000 грн. (а.с.38)
З наданих відповідачем копій квитанцій вбачається, що ним протягом 2017 року були оплачені послуги газопостачання, водопостачання, споживання електричної енергії, квартирна плата по квартирі АДРЕСА_1 (а.с.66 -70).
Як вбачається з розписки від 22 січня 2017 року ОСОБА_3 взяв у борг у свого батька ОСОБА_14 6 000 дол. США для придбання квартири і зобов'язався повернути їх на протязі 5 років (а.с.61).
Згідно з довідки № 6723 від 17 серпня 2017 року ОСОБА_3 з 03 червня 2002 року працює в ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», розмір фактично отриманої ним заробітної плати за період з серпня 2016 року по липень 2017 року складає 147 960 грн. 49 коп. (а.с.65).
ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_12 та малолітній син ОСОБА_15 зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_1. Окрім них, у вказаній квартирі також зареєстрована, однак не проживає позивач ОСОБА_2.( а.с.64)
Судом також встановлено, що позивач фактично проживає у однокімнатній квартирі АДРЕСА_6 , що належить на праві приватної власності тещі відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_16
Відповідно до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що на його думку є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Отже, основним юридичним фактом, що підлягає встановленню, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору куплі продажу, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Разом з цим, позивачем не доведено належними і допустимими доказами спрямованості волі сторін в правочині куплі- продажу спірної квартири - безпосередньо продавця квартири ОСОБА_6 та покупця ОСОБА_3 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, зокрема, укладення договору купівлі-продажу квартири, за яким її покупцем виступає саме позивач.
Так, безпосередньо сама позивач ОСОБА_2 стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири не була. Як пояснила позивачка в суді, вона особисто пошуками квартири не займалась, спірну квартиру не бачила, при оформленні договору купівлі продажу даної квартири не була присутня та гроші продавцю за дану квартиру особисто не сплачувала, комунальні послуги за квартиру не сплачує.
У свою чергу, сторони договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_7 не спростовують умов договору та вільне волевиявлення при укладенні угоди, відповідач із сім'єю вселився до спірної квартири та оплачує комунальні послуги.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду, що спірний договір було укладено в письмовій формі, посвідчено нотаріально, за умовами договору сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору відповідала змісту договору, отже підстав для визнання такого договору удаваним правочином у відповідності до положень ст. 235 ЦК України немає.
Крім того, положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
За змістом ст. 77, 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Докази, надані позивачем, у свою чергу, не доводять, що відповідач діяв як фіктивний покупець за спірним договором.
Обґрунтовуючи свою зацікавленість в недійсності даного договору, позивач стверджувала, що квартира відповідачем за цим договором придбана за її власні грошові кошти, які відповідач ОСОБА_3 відібрав у неї. ( а.с. 72 оборот , протокол судового засідання від 21.11.2017 року) Після підписання угоди її примусово привезли на нову квартиру, що розташована по пр. Перемоги. При цьому, з її будинку забрали її особисті речі, та з 8000 доларів США, що були сплачені покупцем за продаж її будинку, у неї не залишилось жодної копійки, оскільки їй особисто їх не передавали. ( а.с. 73)
Так, з пояснень свідка ОСОБА_4 вбачається, що 17 березня 2017 року вона уклала попередній договір купівлі-продажу, при цьому завдаток в сумі 500 дол. США був переданий племінниці позивача ОСОБА_17.( ОСОБА_5.) Однак, чи віддавала вона ці гроші позивачеві їй невідомо. Через декілька днів у нотаріуса був укладений договір купівлі-продажу будинку за 8000 дол. США. При купівлі-продажу будинку в нотаріальній конторі були присутня вона, її донька, мати ОСОБА_18, нотаріус, позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_19 та племінниця позивача ОСОБА_17 ( ОСОБА_5.) Останній вона особисто і передавала гроші в руки. ( а.с. 143,147 протокол судового засідання від 03.07.2018 року) При підписанні договору купівлі-продажу будинку позивач сильно хвилювалася і плакала, не дуже хотіла продавати будинок і говорила їй, що шкодує про те, що пішла з нього. В будинок , який позивач звільнила 30 березня 2017 року, залишились диван та шафа, а гроші за шланги, дуги та бочки у гривнях вона віддавала ОСОБА_5. ( а с. 148)
Свідок ОСОБА_18 пояснила суду, що її донька ОСОБА_4 купувала у ОСОБА_2 житловий будинок, при цьому за домовленістю договір був оформлений на онуку ( ОСОБА_13.) В день укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та посвідчення його в нотаріуса вона також була присутня при цьому. Зі слів, її донька ОСОБА_4 за придбання будинку передала гроші племінниці позивачки ОСОБА_5, яка є матір'ю відповідача ОСОБА_3 та вони в той же час купили квартиру. При цьому вона особисто розмовляла з позивачем ОСОБА_2 , яка благала їх купити їй однокімнатну квартиру. ( а.с. 150, протокол судового засідання від 03.07.2018 року)
Враховуючи, що позивачем не оспорюється договір купівлі продажу будинку АДРЕСА_8, встановлені судом факти щодо передачі покупцем будинку грошових коштів іншим особам, ніж продавцю, тобто безпосередньо ОСОБА_2 , не може слугувати підставою для визнання недійсним іншої угоди , а саме купівлі квартири АДРЕСА_1, оскільки пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_18 не містять відомостей щодо фактичних обставин укладення саме договору купівлі-продажу квартири та придбання відповідачем квартири саме за грошові кошти ,належні позивачу.
Встановлені судом обставини є підставою для реагування судом у спосіб, передбачений ст. 262 ЦПК України.
Отже, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги , судова колегія погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права є безпідставними.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення у справі не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 29 грудня 2018 року.
Головуючий Гаврилова Г.Л.
Судді Зайцева С.А.
Пономарьова О.М.
