Справа №265/3310/17
Провадження №2/265/86/18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 жовтня 2018 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Мельник І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.С.,
позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру,-
В С Т А Н О В И В:
У травні 2017 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідача.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належав житловий будинок № 5 по вулиці Декабристів в місті Маріуполі Донецької області, в якому вона після смерті свого чоловіка проживала одна. Певний час допомогу їй надавали родичі померлого чоловіка, однак утримувати будинок їй ставало дедалі важче і тому вона порадившись з ними вирішила продати його і придбати собі однокімнатну квартиру, а залишок грошей витратити на оформлення документів і відкласти для проживання. 17 березня 2017 року нею було укладено договір про наміри щодо продажу належного їй житлового будинку. В цей же день відповідачем було укладено аналогічний договір про наміри щодо придбання ним квартири АДРЕСА_1. В рахунок гарантії своїх намірів покупець будинку ОСОБА_5 передала їй частину грошей в сумі 500 доларів США, а в якості гарантій своїх намірів на придбання квартири цю суму вона передала відповідачу, який в свою чергу і передав ці гроші продавцю квартири. 24 березня 2017 року нею було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку і в цей же день вона мала намір оформити договір купівлі-продажу квартири. При відвідуванні нотаріуса разом з нею був відповідач і його мати, яка перед укладенням угоди переконала її про те, щоб договір купівлі-продажу квартири було оформлено на ім’я її сина – відповідача, та те, щоб покупцем був саме він, так як вона в похилому віці і після її смерті треба буде здійснювати переоформлення спадщини, знову нести матеріальні витрати. Повіривши в переконання відповідача про те, що він буде їй надавати матеріальну допомогу, допомагати з продуктами харчування і ліками, вона погодилася на це. Решта грошей від продажу її будинку буди передані ОСОБА_6 та відповідачу. Вказані договори купівлі-продажу були укладені та посвідчені приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 24 березня 2017 року. В придбаній квартирі її зареєстрували 10 квітня 2017 року, а через деякий час їй стало відомо, що у квартиру вселився відповідач зі своєю дружиною та дитиною. Після чого родичами чоловіка їй було запропоновано пожити в квартирі АДРЕСА_2, належній тещі відповідача, в якій зареєстровані його теща, дружина і дитина. Не маючи іншого вибору вона погодилася на це. Однак, зазначена квартира є однокімнатною, без ремонту, з вкрай поганими умовами для проживання. Родичі на її прохання про допомогу не реагують, а при телефонній розмові з матір’ю відповідача, остання повідомила її, що вона повинна їм повернути 1 800 доларів США, так як будинок продано за 8 000 доларів США, а квартиру придбано за 9 800 доларів США. З приводу цього вона не заперечувала, у разі якщо їй передадуть ключі від квартири і дозволять безперешкодно користуватися нею.
Позивач посилаючись на те, що спірний договір купівлі-продажу квартири є удаваним стверджує, що при його укладенні її ввели в оману щодо його істотних умов в частині покупця, так як не будучи фактично таким покупцем вказана квартира придбана за її грошові кошти.
Просить суд:
- визнати з підстав визначених ст.235 ЦК України договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 укладений 24 березня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, частково недійсним в частині покупця ОСОБА_3;
- перевести права покупця за вказаним договором купівлі-продажу квартири на неї ОСОБА_1;
- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 червня 2017 року відкрито провадження по даній справі.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 серпня 2017 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 копію нотаріальної справи щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2017 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 копію нотаріальної справи щодо купівлі-продажу житлового будинку № 5 по вулиці Декабристів в місті Маріуполі Донецької області.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 повністю підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, пояснивши суду, що вимоги позивача є безпідставними. Квартиру його сім» я мала намір придбати давно. Тому знайшовши квартиру АДРЕСА_4 вони з дружиною оглянувши її одразу ж вирішили придбати. 24 березня 2017 року ним був укладений договір купівлі-продажу з власником цієї квартири. Квартира була придбана за 9800 доларів США, при цьому в якості задатку раніше власнику ним було передано 500 доларів США, а безпосередньо при покупці 9 300 доларів США. 6000 доларів США він взяв в борг у свого батька, а решта грошей це спільні гроші його та дружини. Ніяких грошей від позивача він не отримував. При укладенні позивачем договору купівлі-продажу належного їй будинку він не був присутнім, кому саме були передані грошові кошти йому невідомо. Однак зазначив, що будинок ОСОБА_1 довго не могли продати, тому коли знайшовся покупець довелося досить швидко здійснити укладення договору купівлі-продажу.
Представник відповідача ОСОБА_4 підтримала позицію відповідача.
При розгляді справи свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що працює приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу. 24 березня 2017 року вона посвідчувала договори купівлі-продажу квартири і будинку. Спочатку був оформлений договір купівлі-продажу квартири. Однак, ці договори посвідчувалися одночасно з різницею в декілька хвилин. Позивача, як і відповідача вона не пам’ятає. Але якщо в договорі вказані певні особи, то вони і були присутні в момент його укладення. Позивач ОСОБА_1 не відображена в договорі купівлі-продажу квартири, так як вона не була його стороною, однак вона могла бути присутньою при цьому за погодженням сторін. При купівлі-продажу квартири ніяких претензій один до одного сторони не висловлювали, якщо б між ними був конфлікт, то вона договір не посвідчувала б. При посвідченні договору купівлі-продажу будинку позивача, ОСОБА_1 не говорила їй про те, що грошей вона від покупця не отримувала, хоча гроші передавалися до моменту укладення і посвідчення такого договору. Розрахунок за придбання житла між ними здійснювався в її відсутність в той час як вона оформлювала документи.
Свідок ОСОБА_5 пояснювала суду, що через оголошення їй стало відомо про те, що будинок позивача продається. Разом з ріелтором вона оглянула будинок і вирішила його придбати. Після того, вона повернулася додому і взяла грошові кошти в сумі 500 дол. США в якості завдатку, з ріелтором вона поїхала до нотаріуса, де було укладено попередній договір купівлі-продажу, при цьому ріелтор перевірила купюри, усі номерні знаки на них, вони прочитавши умови договору погодилися з ним і підписали його. Завдаток в сумі 500 дол. США був переданий племінниці позивача ОСОБА_9. Однак чи віддавала вона ці гроші позивачеві їй невідомо. А потім через декілька днів у нотаріуса був укладений договір купівлі-продажу будинку за 8000 дол. США. При купівлі-продажу будинку в нотаріальній конторі були присутня вона, її донька і мати, нотаріус, позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_10 та племінниця позивача ОСОБА_9. Останній вона особисто і передавала гроші в руки. Також був чоловік, який продав двокімнатну квартиру. Однак при купівлі квартири вона не була присутньою. У позивача вона цікавилася про те, де вона буди проживати, на що остання говорила їй, що переїздить проживати до однокімнатної квартири. Також говорила, що має намір купити квартиру за 5000-6000 доларів США, а решту грошей залишити на проживання. При підписанні договору купівлі-продажу будинку позивач діяла добровільно, однак вона сильно хвилювалася і плакала, не дуже хотіла продавати будинок і говорила їй, що шкодує про те, що пішла з нього. А після підписання договору позивач сказала їй про те, що навіть не зрозуміла що саме і навіщо вона підписала. В договорі зазначено, що вона купила будинок за 8000 доларів США, однак нотаріус вказує іншу в зв’язку зі зменшеною суму сплати податків, на що вона погодилася. Будинок позивач звільнила 30 березня 2017 року.
Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що знає позивача ОСОБА_1, так як її донька ОСОБА_5 купувала у неї житловий будинок. В день укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та посвідчення його в нотаріуса вона також була присутня при цьому. Відповідача не знає, однак бачила його в цей день у нотаріуса. Зі слів, її донька за придбання будинку передала гроші племінниці позивачки ОСОБА_6, яка є матір’ю відповідача. Їй відомо, що в той же день відповідач укладав договір купівлі-продажу двокімнатної квартири разом з чоловіком та жінкою, які також там були присутні, однак моменту передачі грошей вона не бачила. Безпосередньо в цей час вона знаходилася разом з позивачем на першому поверсі приміщення, яка розповідала їй, що має намір придбати однокімнатну квартиру.
Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що є дружиною відповідача, а позивач є його двоюрідною бабусею. Зі слів чоловіка їй відомо про те, що ОСОБА_1 мала намір продати належний будинок і придбати собі квартиру. Їй нічого невідомо про обставини продажу житлового будинку позивачем, суму грошей за скільки вона його продала і про те, чи допомагав її чоловік в цьому. Однак він говорив, що збирається допомагати бабусі придбати квартиру, а також, що до того часу як ОСОБА_1 купить собі квартиру їй треба буде десь пожити. На це вона запропонувала щоб позивач пожила в квартирі її матері, розташованій по проспекту Перемоги. А зареєстрували вони бабусю в цій квартирі для того, щоб вона могла отримувати пенсію.
Двокімнатну квартира квартиру по вулиці Олімпійській в місті Маріуполі вони разом з чоловіком купили для сім`ї за власні кошти, які мали в розмірі 3 800 доларів США та гроші, які дав їм батько чоловіка в розмірі 6 000 доларів США. Оформленням правоустановчих документів на квартиру займався чоловік, в ній вони і зареєстровані разом з сином, поступово здійснюють ремонт.
Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що є батьком відповідача ОСОБА_3 Його син з дружиною певний час проживали у нього, потім почали орендувати квартиру, жили у матері невістки по проспекту Перемоги, 96, а коли онук підріс вирішили придбати собі квартиру. Так як власних коштів їм не вистачало, тому 22 січня 2017 року його син взяв у нього в борг 6 000 дол. США. Ці гроші є його власними заощадженнями. Після придбання сином квартири по вулиці Олімпійській, син разом з сім’єю вселилися туди і розпочали проводити ремонт. На даний час син повернув йому близько 1 700 доларів США, повертає по 100 дол. США щомісяця. Позивач ОСОБА_1 є його тіткою – дружиною померлого дядька. В квартиру по проспекту Перемоги,96 вона була вселена, так як їй ніде було проживати після продажу власного будинку. З приводу обставин продажу нею будинку він нічого не знає, як і суму грошей, за який він був проданий. Особисто він допомагав їй перевозити речі, однак вона нічого не говорила з приводу придбання двокімнатної квартири і взагалі про порушення її прав.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частина 1 ст.82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
При розгляді справи судом встановлено, що 17 березня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір про наміри купівлі-продажу житлового будинку № 5 по вулиці Декабристів в місті Маріуполі Донецької області, належного на праві приватної власності позивачеві. Сторони погодили вартість об’єкта в 217 600 грн., що еквівалентно 8 000 дол. США. та строк укладення основного договору по 17 квітня 2017 року включно (а.с.9-10).
Згідно п.2.1 договору в якості гарантії своїх намірів на укладення договору про наміри відчужити об’єкт нерухомості узгоджений сторонами, покупець ОСОБА_5 сплачує продавцю суму в розмірі 13 600 грн., що еквівалентно 500 доларів США на момент укладення договору, яка зараховується у вартість нерухомості.
Договір письмово підписаний сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_5, при його підписані передані п’ять купюр доларів США, а саме: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB36599969 V, LB 04310082С, про що відображено в п.6.8 договору (а.с.10).
При цьому жодних зауважень чи пояснень як при передачі грошових коштів, так і при підписанні договору з боку сторін не було висловлено.
В цей же день, 17 березня 2017 року між ОСОБА_8 з однієї сторони, та ОСОБА_3 і ОСОБА_12 з другої сторони був укладений договір про наміри купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, належної на праві приватної власності продавцю ОСОБА_8 (а.с.11-12). Сторони погодили вартість об’єкта в 266 560 грн., що еквівалентно 9 800 дол. США. та строк укладення основного договору по 17 квітня 2017 року включно.
Згідно п.2.1 договору в якості гарантії своїх намірів на укладення договору про наміри відчужити об’єкт нерухомості узгоджений сторонами, покупець ОСОБА_5 сплачує продавцю суму в розмірі 13 600 грн., що еквівалентно 500 доларів США на момент укладення договору, яка зараховується у вартість нерухомості.
Договір письмово підписаний сторонами ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_12, при його підписані передані п’ять купюр дол. США, а саме: LB36599966 V, LB 36599967V, LB36599968V, LB 36599969 V, LB 04310082С, про що відображено в п.6.8 договору (а.с.12).
При цьому жодних зауважень чи пояснень як при передачі грошових коштів, так і при підписанні договору з боку сторін не було висловлено.
З досліджених в судовому засіданні копій матеріалів нотаріальної справи, витребуваних у приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вбачається, що 24 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 5 по вулиці Декабристів в місті Маріуполі Донецької області, належного на праві приватної власності позивачеві за 100 000 грн. (а.с.83). Також 24 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га біля вищевказаного будинку (а.с.97).
Цього ж дня, 24 березня 2017 року між громадянином ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 164 в будинку №77 в місті Маріуполі Донецької області, належної на праві приватної власності ОСОБА_8 за 103 000 грн. (а.с.38).
На обґрунтування своєї позиції відповідач ОСОБА_3 надав суду письмові докази, зокрема: копію договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2000 року, відповідно до якого його теща ОСОБА_15 є власником квартири АДРЕСА_5 та зареєстрована в ній (а.с.55,56,62).
Відповідач ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12, від сумісного проживання в якому мають малолітнього сина (а.с.63).
ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_12 та малолітній син ОСОБА_16 зареєстровані та проживають в квартирі № 164 в будинку №77 в місті Маріуполі Донецької області (а.с.64). Окрім них у вказаній квартирі також зареєстрована, однак не проживає позивач ОСОБА_1
Дружина відповідача ОСОБА_12 в період з 10 червня 2015 року по 18 жовтня 2016 року здійснювала підприємницьку діяльність (а.с.58-59).
За договором купівлі-продажу від 22 вересня 2015 року мати відповідача ОСОБА_17 продала житловий будинок №50 по вулиці Лютневій в місті Маріуполі Донецької області за 149 430 грн. (а.с.57).
Як вбачається з розписки 22 січня 2017 року ОСОБА_3 взяв у борг у свого батька ОСОБА_13 6 000 дол. США для придбання квартири і зобов’язався повернути їх на протязі 5 років (а.с.61).
Згідно з довідки № 6723 від 17 серпня 2017 року ОСОБА_3 з 03 червня 2002 року працює в ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», розмір фактично отриманої ним заробітної плати за період з серпня 206 року по липень 2017 року складає 147 960 грн. 49 коп. (а.с.65).
З наданих відповідачем копій квитанцій вбачається, що ним протягом 2017 року були оплачені послуги газопостачання, водопостачання, споживання електричної енергії, квартирна плата по квартирі № 164 в будинку №77 в місті Маріуполі Донецької області (а.с.66 -70).
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач у позовній заяві посилалася на те, оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладений 24 березня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є удаваним, оскільки фактично укладений з метою приховати договір купівлі-продажу цієї ж квартири за яким покупцем вказаної квартири є вона ОСОБА_1, так як квартира придбана за її власні грошові кошти.
За ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до вимог ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Із тексту спірного договору вбачається, що він укладений та посвідчений у приміщенні нотаріальної контори, зміст договору був підписаний сторонами, їх дієздатність була перевірена, сторони попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).
У відповідності до ст.ст.16, 203,215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Згідно ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
При цьому відповідно до вимог ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести:
1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним;
2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин;
3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Аналогічні роз’яснення з цього питання надані судам у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Позицію щодо покладення тягаря доведення удаваності правочину саме на позивача у справі підтримує у своїх рішеннях Верховний Суд (Постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року та від 10 жовтня 2018 року у справах № 521/6687/17 та № 367/4829/16-ц ).
Безпосередньо сама позивач ОСОБА_1 стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири не була. Проте, свою зацікавленість в недійсності даного договору обґрунтувала тим, що квартира відповідачем за цим договором придбана за її власні грошові кошти, а в день укладення договору у нотаріуса вона добровільно погодилася на умови матері відповідача та те, щоб такий договір було оформлено саме на ім’я ОСОБА_18 і щоб він був покупцем квартири за умови надання останнім їй матеріальної допомоги та підтримки в зв’язку з похилим віком.
Однак суд вважає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами спрямованості волі сторін в правочині - безпосередньо продавця квартири ОСОБА_8 та покупця ОСОБА_3 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, зокрема, укладення договору купівлі-продажу квартири за яким її покупцем виступає саме позивач. Залишається недоведеним на думку суду, факт настання між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу квартири в частині покупця. Більш того, як свідчать письмові докази надані відповідачем, він як власник квартири проживає у ній разом зі своєю сім’єю, оплачує комунальні послуги.
Не знайшли підтвердження вищенаведені факти і показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_11, оскільки такі не містять відомостей щодо фактичних обставин укладення саме договору купівлі-продажу квартири та придбання відповідачем квартири за грошові кошти належні позивачу.
При цьому підписання двох договорів про наміри купівлі-продажу як будинку, так і квартири в один день, договорів купівлі-продажу, так і факт передачі п’яти купюр однакових серій та номерів в якості завдатку за будинок і за квартиру відображених в договорах про наміри, не впливає на висновки суду, оскільки за недоведеності обставин, які підлягають доведенню при розгляді даного спору вони не підтверджують удаваності оспорюваного правочину.
Таким чином позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 укладеного 24 березня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, частково недійсним в частині покупця та переведення таких прав на неї, з підстав зазначених позивачем, є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. Суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності, що є похідним від вимог, які їм передують, зокрема, визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири та переведення на неї прав покупця. І тому враховуючи, що відсутні підстави для їх задоволення, відсутні підстави для виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_3 у позивача.
В зв’язку з відмовою позивачу в задоволенні позовної заяви, підстав для стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору не має.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру, відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін у справі:
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3 (засоби зв’язку (067)9369554).
Відповідач ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_2, який зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_4 (засоби зв’язку (096)2363024).
Суддя І.Г. Мельник
