ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/14061/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого : Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної архітектурно-будівельної інспекція України, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради від 20.06.2018 № 108 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт» на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 в м. Ірпінь, Київської області та зобов'язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України поновити реєстрацію декларацій № КС083162030922, № КС083162030938, № КС083162030897, № КС083162030988 про початок виконання будівельних робіт, шляхом внесення запису про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про поновлення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Також, 19.10.2018 позивачем до суду першої інстанції подано заяву у якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради від 20.06.2018 № 108 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт» на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 в м. Ірпінь, Київської області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема, вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано очевидної протиправності рішення відповідача у справі, а тому є очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам позивача до ухвалення рішення у справі. Крім того, апелянт вказував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до матеріальної та моральної шкоди, неможливість вчасно виконати певні види робіт.
19.12.2018 до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи Приватного підприємства «Нерухомість Ірпеня» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції.
Також, 19.12.2018 до Шостого апеляційного адміністративного суду від апелянта надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги та додаткові докази на їх підтвердження.
Представник відповідача заперечувала проти долучення до матеріалів зазначених пояснень та просила залишити вказані документи без розгляду, оскільки ОСОБА_3 порушено процедуру та строки подачі письмових доказів.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено крайньої необхідності та підстав з якими КАС України, пов'язують можливість забезпечення позову.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Предметом позову в даній справі є правомірність наказу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради від 20.06.2018 № 108 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт» на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 в м. Ірпінь, Київської області.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Разом з тим, жодних доводів та фактів існування зазначеного не наводить.
В заяві позивач не зазначає, яким чином в разі невжиття заходів забезпечення позову права та свободи позивача будуть порушені, достатніх доводів та фактів існування зазначеного також не наводить. Клопотання містить лише посилання на протиправність оскаржуваних рішень наказу ДАБІ.
З клопотання не вбачається, що дійсно існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також те, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконанням рішення суду.
Клопотання не підтверджено жодними доказами, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав. Не наведено їх і в апеляційній скарзі.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи третіх осіб.
Так, зі змісту клопотання про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що позивач вказує, що є замовником будівництва на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 в м. Ірпінь, Київської області.
Разом з тим, позивачем не доведено яка саме господарська діяльність позивача, як замовника виконання будівельних робіт, є зупиненою внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваних у справі рішень.
В той же час, з наданого представником Приватного підприємства «Нерухомість Ірпеня» до відзиву Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що видами діяльності позивача за КВЕД є : 70.2 здавання в оренду власного нерухомого майна; 52.1 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах; 52.62.2 роздрібна торгівля на ринках.
Також, колегія суддів звертає увагу, що вжиття заходів забезпечення в спосіб про який зазначає позивач не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову, оскільки фактично свідчать про задоволення адміністративного позову без розгляду справи по суті.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання обставинам дотримання ДАБІ вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного наказу може та повинно бути здійснено виключно у межах розгляду і вирішення справи за відповідним позовом по суті.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст.303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Відповідно до положень вказаної статті у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
В той же час, відповідно до положень ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що надані апелянтом додаткові пояснення до апеляційної скарги та додаткові докази на підтвердження доводів, викладених в них, за своїм змістом є новою апеляційною скаргою. Також, такі подані позивачем лише 19.12.2018, тобто поза межами визначеного ч.4 ст.308 КАС України, строку.
Крім того,зазначені в поясненнях підстави та докази суду першої інстанції не заявлялися.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної архітектурно-будівельної інспекція України, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, що з'вилися, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову - залишити без задоволення.
Ухвалу ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 21.12.18.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма
