ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2018 року

Київ

справа №826/15723/17

адміністративне провадження №К/9901/57357/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Журіної О.О.,

представників:

позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз України» - Головченко І.О., Лець Ю.В.,

Національного банку України (далі - НБУ) - Сапальова В.В., Куранди Т.О., Григорчука В.І., Дубової Л.В.,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) - Шевченка Ю.А., Кострюкова Д.І., Гуленка Ю.М.,

публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» - Журавля Р.В., Дмітрішина Д.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз України», ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (судді Горяйнов А.М., Коротких А.Ю., Кузьмишина О.М.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз України», ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: публічне акціонерне товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У грудні 2017 року Товариство та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, у якому просили:

- визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк Капітал» (далі - Банк) до категорії неплатоспроможних» з моменту її прийняття;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 липня 2015 року № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк Капітал» до категорії неплатоспроможних» з моменту її прийняття;

- визнати протиправною та скасувати постанову НБУ від 29 жовтня 2015 року № 753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк Капітал» з моменту її прийняття, у зв'язку з чим зобов'язати НБУ повернути ПАТ «АКБ «Капітал» банківську ліцензію від 24 жовтня 2011 року № 122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ «АКБ «Капітал» від 24 жовтня 2011 року № 122 (з додатками);

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 29 жовтня 2015 року № 195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття, у зв'язку з чим зобов'язати Фонд повернути ПАТ «АКБ «Капітал» свідоцтво учасника Фонду від 22 березня 2011 року № 26;

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 02 листопада 2015 року № 196 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку»;

- зобов'язати Відділ скасувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» у стані припинення.

Як установили суди, Товариство є власником простих іменних акцій в бездокументарній формі ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» у кількості, що складає 15,4592 % від загальної кількості акцій. ОСОБА_1 є власником простих іменних акцій ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» у кількості, що складає 20,4142 % від загальної кількості акцій. Крім того, ОСОБА_1 також є одним з учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Капітал», яке володіє акціями ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» (далі - ТОВ ФПК «Капітал») в кількості, що складає 9,9966 % від загальної кількості акцій та одним з учасників Товариства, який володіє 65 % статутного капіталу.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 43/БТ ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» був віднесений до категорії проблемних.

Постановою Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ зазначений банк віднесений до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 20 липня 2015 року № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ», згідно з яким 20 липня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду в ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» з 21 липня по 20 жовтня 2015 року включно.

19 жовтня 2015 року Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 191 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку по 20 листопада 2015 року (включно).

23 жовтня 2015 року Фонд звернувся до НБУ з пропозицією № 22-40652/15 щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ».

29 жовтня 2015 року Правління НБУ прийняло постанову № 753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ».

Відповідно до вказаної постанови Виконавча дирекція Фонду 29 жовтня 2015 року прийняла рішення № 195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Також Виконавча дирекція Фонду 02 листопада 2015 року прийняла рішення № 196 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Зазначені рішення стали передумовою для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про перебування ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» у стані припинення.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 15 березня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував постанову Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ «Про віднесення ПАТ «АКБ «Капітал» до категорії неплатоспроможних» з моменту її прийняття; скасував рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» з моменту його прийняття; скасував постанову НБУ від 29 жовтня 2015 року № 753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» з моменту її прийняття, зобов'язав НБУ повернути ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» банківську ліцензію від 24 жовтня 2011 року № 122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ»« від 24 жовтня 2011 року № 122 (з додатками); скасував рішення Виконавчої дирекції Фонду від 29 жовтня 2015 року № 195 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття, зобов'язав Фонд повернути ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» свідоцтво учасника Фонду від 22 березня 2011 року №26; скасував рішення Виконавчої дирекції Фонду від 02 листопада 2015 року № 196 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «КАПІТАЛ» та делегування повноважень ліквідатора банку»; зобов'язав Відділ скасувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» у стані припинення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, позов Товариства та ОСОБА_1 залишив без розгляду.

У своєму рішенні зазначив, що оскаржувані постанови та рішення були прийняті упродовж 2015 року, з яким позивачі були обізнані з часу їх оприлюднення, їм були відомі обставини оскарження в судовому порядку цих актів за позовом ТОВ ФПК «Капітал», однак вони не зверталися до суду із заявами про вступ у справи як третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги. На думку суду, скасування оскаржуваних рішень постановами Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року не створювало перешкод для позивачів вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Товариство і ОСОБА_1 звернулися з касаційною скаргою, в якій просять його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначають, що в межах строку на оскарження в судовому порядку постанов НБУ та рішень Фонду ТОВ ФПК «Капітал» зверталося до суду й судовими рішеннями вказані акти були скасовані, що не створювало негативних насідків й для інших учасників відносин, у тому числі позивачів у цій справі. Вважають, що перебіг строку позовної давності слід обчислювати від дати постановлення рішень Верховним Судом України, якими відновлено дії постанов Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ та від 29 жовтня 2015 року № 753, рішень Виконавчої Дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 140, від 19 жовтня 2015 року № 191, від 02 листопада 2015 року № 196. Наводять доводи на користь задоволення позову у повному обсязі.

У відзивах на касаційну скаргу НБУ та ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» просять відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та Товариства підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, представники відповідача та третіх осіб висловились на підтримання міркувань, наведених у відзивах на касаційну скаргу.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Згідно з частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з позовом; далі - КАС) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Аналогічні норми щодо строку звернення до суду, передбачені й в частині другій статті 122 КАС України у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Фактичними передумовами прийняття рішення судом апеляційної інстанції стали такі обставини.

Донецький окружний адміністративний суд у справі № 805/3464/15-а постановою від 07 жовтня 2015 року скасував постанову НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ «Правління НБУ від 20 липня 2015 року № 466/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк Капітал» до категорії неплатоспроможних»; скасував рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 липня 2015 року № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк Капітал» до категорії неплатоспроможних». Це рішення залишено без зміни ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та Вищого адміністративного суду України від

10 лютого 2016 року.

Також встановив, що Донецький окружний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2015 року у справі № 805/4956/15-а, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2017 року скасував постанову НБУ від 29 жовтня 2015 року № 753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ "Капітал». Зобов'язав НБУ повернути ПАТ «АКБ «Капітал» банківську ліцензію ПАТ «АКБ «Капітал» від 24 жовтня 2011 року № 122 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ «АКБ «Капітал» від 24 жовтня 2011 року № 122 (з додатками); скасував рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29 жовтня 2015 року № 195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку»; зобов'язав Фонд повернути ПАТ «АКБ «Капітал» свідоцтво учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 26 від 22 березня 2011 року і скасував рішення Виконавчої дирекції Фонду від 02 листопада 2015 року № 196 «Про зміну Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Верховний Суд України постановами від 24 жовтня 2017 року у справах №№ 805/3464/15-а, 805/4956/15-а судові рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову ТОВ ФПК «Капітал» відмовив.

З наведеного переліку судових справ суд апеляційної інстанції виснував, що Товариство та ОСОБА_1 були обізнані про прийняття постанов НБУ та рішень Виконавчої дирекції Фонду, об'єктивних підстав чи причин, які б завадили чи могли завадити вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав не встановив, відтак визнав неповажними причини пропуску звернення до суду.

Насамперед цей суд виходив з того, що від події, яка настала у липні-жовтні 2015 року і яку позивачі розцінили як порушення їхніх прав, тобто відтоді, коли Правління НБУ та Виконавча дирекція Фонду прийняли відповідно постанови від 20 липня 2015 року № 466/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк Капітал» до категорії неплатоспроможних» з моменту її прийняття і від 29 жовтня 2015 року № 753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк Капітал» з моменту її прийняття та від 20 липня 2015 року № 140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк Капітал» до категорії неплатоспроможних» з моменту її прийняття і від 29 жовтня 2015 року № 195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття, і до дня звернення позивачів до суду із позовною заявою (грудень 2017 року) сплинув правовий час у вимірі, що перевищує межі встановлені законом. Відтак визнав, що звернення до суду відбулося несвоєчасно, невпорядковано і за відсутності процесів, які б негативно впливали на протікання цього часу.

Для визнання звернення до суду поза строками, встановленим законом, недостатньо виявити певний часовий відтинок від однієї юридично-значимої події до іншої. Треба також з'ясовувати, чи упродовж цього строку існували об'єктивно чи суб'єктивно зумовлені чинники, що впливали на зміст, якість і оцінку строку, давали можливість візуалізувати та визначити структуру і характер факторів порушеного права, виявити момент, коли особа дізналася про порушене право, ставлення останньої до цієї події і спосіб (форма, механізм) реагування на неї, простежити волю, бажання і вибір форми захисту свого права та їхню відповідність засобам, встановленим законом, або гарантовані правом.

Передбачене статтею 55 Конституції України і конкретизоване у статті 5 КАС право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади у його матеріальному аспекті означає, що існує гарантована Основним Законом можливість, право особи вимагати застосування чи реалізації умов та засобів, що забезпечують здійснення, охорону і захист свого конкретного права чи інтересу. Це право є невід'ємним. Цього права особа не може бути позбавлена і воно не має фіксованого часового періоду дії, приміром строк, протягом якого подається позовна заява до суду. Водночас це не означає, що коли настає певний правовий термін або певна визначена правова межа його дії, особа поза цією межею не може бути обмежена вимагати захисту свого права.

Для того, щоб побачити таку межу і виміряти плин правового часу потрібно з'ясувати, чи були для цього формально-визначені або реальні фактори, який їхній прикладний зміст, правове значення, яка роль й динаміка поведінки суб'єкта права, правове відношення між предметом спору та суб'єктом права на захист тощо. З'ясування цих обставин повинно обмежуватися змістом і обсягом спірних правовідносин, у зв'язку з цим юридичні казуси, що впливають на визначення межі припинення права на звернення за захистом порушеного права, у кожній конкретній правовій ситуації мають визначатися окремо залежно від змісту цих обставин.

У справі, що є предметом цього касаційного перегляду, подія, що порушує права позивачів, сталася в липні-жовтні 2015 року. Позивачі у цій справі оскаржують рішення НБУ і Фонду на підставі положень статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III). За положеннями цієї статті банк як юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків, або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб.

Товариство і ОСОБА_1 пояснювали, що з цим позовом звернулися у грудні 2017 року, бо раніше з позовом про оскарження згаданих вище рішень НБУ і Фонду зверталася юридична особа, яка була акціонером Банку, а власником акцій тієї юридичної особи (ТОВ ФПК «Капітал») був один із позивачів цієї справи - ОСОБА_1 Звернення до суду у тій справі відбулося у строки встановлені законом. За рішенням Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року позивач у тій справі був визнаний тим, право якого не було порушено, тому рішення судів попередніх та касаційної інстанцій, ухвалені на користь цього позивача, були скасовані. У цьому рішенні суд, серед іншого, зазначив, що оскаржувати рішення НБУ мають право не тільки суб'єкти, названі у статті 79 Закону № 2121-III, але й особи, що потерпіли від дій чи рішень НБУ і мають право на оскарження його дій до суду. У ньому суд визначив умови, за яких особи, які потерпіли від дій чи рішень НБУ, можуть їх оскаржити.

Позивачами у справі, що переглядалася Верховним Судом України, та у цій справі, за складом, видом та організаційно - правовою формою є різними суб'єкти права. Попри це, вони оскаржують одні й ті самі рішення НБУ і Фонду та заявляють майже тотожні вимоги, що стосуються захисту майнових прав однієї й тієї самої фізичної особи ОСОБА_1, який є власником акцій Банку, Товариства та ТОВ ФПК «Капітал», які зі свого боку є також акціонерами Банку. Окремі з них є власниками (володільцями) істотної участі в статутному капіталі банку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2121-III під істотною участю у володінні статутного капіталу банку розуміється пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

У цій справі звертає на себе увагу й та обставина, що особи, які звернулися до суду першого разу і вдруге, не бездіяли, не змирилися із рішеннями НБУ і Фонду, обрали час, форму та формат захисту своїх прав, які, як на їхній погляд, мали подолати негативний вплив обставин, що зумовили їх вибір.

Отож, якщо виходити із означеного вище розуміння строків звернення до суду, факторів (причин), які впливають на його перебіг, правової ситуації, за якої відбувалося звернення до суду Товариства і ОСОБА_1, можна підсумувати, що рішення суду апеляційної інстанції про залишення позовної заяви без розгляду є дещо поспішним, невиправдано формальним і необґрунтованим.

У ньому суд не мотивував, чому в контексті конкретних обставин цієї справи особа, яка відносить (позиціонує) себе особою, яка потерпіла від рішень спеціального суб'єкта владних повноважень, не вправі піддати судовому контролю законність цих рішень. Не мовиться в ньому й про те, чому, поряд з тим, що з позовом звернулися позивачі, які за організаційно-правовою формою, ім'ям, видом, найменуванням є самостійними суб'єктами права, що володіють адміністративною процесуальною правосуб'єктністю, не можуть мати право на поновлення строку на звернення до суду у разі, коли за цими зверненнями до суду прямо чи опосередковано проглядаються майнові права та інтереси однієї особи. Коли першого разу звернення до суду відбулося у строки встановлені законом, а другого - за існування рішення Верховного Суду України, правозастосовний висновок якого уможливлював таке звернення у випадку, якщо від часу ухвалення цього рішення заява була подана у строки та порядку, встановлені законом.

Воднораз колегія суддів вважає, що описані обставини дають підстави визнати причини пропуску строку подання цієї позовної заяви поважними для його поновлення, а звідси - постанову суду апеляційного суду з висновком про подання позовної заяви з пропуском цього строку такою, що підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до того самого суду, оскільки згадані вище порушення були допущені тільки цим судом і саме цей суд має продовжити розгляд апеляційних скарг по суті заявлених у них вимогах.

Вимоги касаційної скарги Товариства та ОСОБА_1 про залишення в силі рішення суду першої інстанції не підлягають задоволенню, оскільки для ухвалення касаційним судом одного із видів рішень за наслідками перевірки законності чи обґрунтованості рішення суду цієї інстанції, відповідно до частини першої статті 328 КАС, має передувати апеляційний перегляд справи по суті спору. У цій справі апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції, яке ухвалене по суті спору.

Керуючись статтями 238, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз України», ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2018 року.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко