ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
07 листопада 2018 року № 826/8079/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження з викликом сторін адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1
до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна будівельна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Український фонд розвитку регіонів»,
про
визнання протиправними та скасування рішення та припису,
Суд звернув увагу на таке:
ОСОБА _1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - відповідач, ДАБІ), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Мельника Євгена Федоровича від 01.04.2016 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 від 28.02.2013 № 2394/0/12/009-13;
визнати протиправним та скасувати припис головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Мельника Євгена Федоровича від 01.04.2016 про зобов'язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вжити заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності при видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2 між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 від 28.02.2013 № 2394/0/12/009-13.
Ухвалою суду від 29.05.2018 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційна будівельна компанія» (далі - ТОВ «ІБК») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Український фонд розвитку регіонів» (далі - ТОВ «УФРР»).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушення містобудівного законодавства при видачі містобудівних умов та обмежень № 2394/0/12/009-13 не мали місця, у зв'язку з чим оскаржуване рішення прийнято без наявності на те правових підстав та є протиправним і, відповідно, підлягає скасуванню. Так само, у відповідача були відсутні належні підстави для видачі оскаржуваного припису, з огляду на що останній є протиправним та також підлягає скасуванню.
Позивач стверджує також і про те, що містобудівні умови та обмеження мають специфічні властивості: передбачають конкретні приписи, звернені до окремої особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, позивач вважає, що зазначені властивості містобудівних умов та обмежень, як адміністративного акту індивідуальної дії, виключають можливість їх скасування ДАБІ України.
Треті особи звернулись до суду з поясненнями, в яких, посилаючи на обґрунтованість позовних вимог, підтримали їх та просили задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у відзиві, стверджуючи про правомірність оскаржуваних рішення та припису, а також вважаючи, що позивачем не наведено доводів щодо порушення його прав відповідачем, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням скасовані вихідні дані для проектування будівництва об'єкту нерухомості по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, у зв'язку з чим замовники будівництва TOB «УФРР» та TOB «ІБК» не можуть виконати свої обов'язки перед позивачем, чим порушуються його права. Таким чином, позивач вважає твердження відповідача про відсутність порушення охоронюваного законом інтересу позивача необґрунтованим. Також позивач посилається на те, що відповідачем не надано доказів правомірності прийняття спірного рішення та видачі спірного припису, у зв'язку з чим вважає безпідставними та необґрунтованими твердження, викладені у відзиві відповідача.
У поданих відповідачем запереченнях на відповідь на відзив останнім наведено аналогічні доводи, що і у відзиві, за виключенням посилання на рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 317/9374 «Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 0,64 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованій між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, та земельній ділянці площею 1,69 га (кадастровий номер НОМЕР_3), розташованій на АДРЕСА_2 між будинками АДРЕСА_2 та будинком АДРЕСА_4».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Як вбачається з матеріалів справи (т. 1 а.с. 31-37), на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 № 855/3430, 17.01.2006 між Київською міською радою та ТОВ «УФРР» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 6415 кв.м., що знаходиться між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 (кадастровий номер - НОМЕР_2), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 20.
Договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.01.2006 за № 82-6-00338 у книзі записів державної реєстрації договорів, а також 21.01.2006 підписано акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки (т. 1 а.с. 42).
Водночас, на підставі рішення Київської міської ради від 31.10.2006 № 234/291, 27.12.2006 між Київською міською радою та ТОВ «ІБК» укладено договір оренди земельної ділянки (т. 1 а.с. 21-26), загальною площею 16915 кв.м. по АДРЕСА_2 (кадастровий номер - НОМЕР_3), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1628.
Вказаний договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 16.01.2007 за № 82-6-00399 у книзі записів державної реєстрації договорів, а також 16.01.2007 підписано акт приймання-передачі зазначеної земельної ділянки (т. 1 а.с. 37).
28.02.2013 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування та архітектури) видані замовникам будівництва ТОВ «УФРР» та ТОВ «ІБК» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 № 2394/0/12/009-13 (далі - МУО № 2394/0/12/009-13).
З матеріалів справи видно (т. 1 а.с. 63-65), що зазначені дані МУО № 2394/0/12/009-13 використані замовниками будівництва для заповнення та звернення до Інспекції ДАБІ у м. Києві для реєстрації декларації від 21.03.2013 № КВ 083130800013 про початок будівельних робіт на вказаних земельних ділянках.
01.04.2016 ДАБІ в особі головного інспектора будівельного нагляду Відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Мельника Є.Ф., відповідно до наказу ДАБІ від 25.02.2016 № 109, проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Департаментом містобудування та архітектури, за результатами якої складено акт (далі - Акт перевірки) (т. 1 а.с. 53-62).
В Акті перевірки відповідач дійшов висновку, що Департаментом містобудування та архітектури 28.02.2013 надано МУО № 2394/0/12/009-13 замовникам ТОВ «УФРР» та ТОВ «ІБК» на підставі договорів оренди земельних ділянок, які з 14.02.2013 визнано недійсними у судовому порядку, чим порушено абз. 2 п. 2.1, п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109.
Вказаний висновок обґрунтований тим, що в період з 14.02.2013 по 28.05.2015 договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та ТОВ «УФРР» був, на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2012 по справі № 5011-47/12740-2012, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 (в подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2014, яке постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2015 залишено без змін, заяву ТОВ «УФРР» про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2012 у справі № 5011-47/12740-2012 за нововиявленими обставинами задоволено, скасовано рішення від 30.10.2012, а у позові відмовлено повністю), недійсним, в той час як в період з 14.02.2013 по 27.05.2015 договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та ТОВ «ІБК» був, на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2012 по справі № 5011-47/12739-2012, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 (в подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014, яке постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2015 залишено без змін, заяву ТОВ «ІБК» про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2012 у справі № 5011-47/12739-2012 за нововиявленими обставинами задоволено, скасовано рішення від 30.10.2012, а у позові відмовлено повністю), недійсним.
01.04.2016 відповідачем в особі вказаного головного інспектора прийнято рішення (т. 1 а.с. 58) про скасування дії МУО № 2394/0/12/009-13, в якому зазначено, що під час позапланової перевірки Департаменту містобудування та архітектури встановлено, що вказані МУО прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності - абз. 2 п. 2.1, п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. їх склад та зміст.
01.04.2016 відповідачем в особі того ж головного інспектора складено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (т. 1 а.с. 59-62), яким, з посиланням на наведені обставини, вимагалось від Департаменту містобудування та архітектури усунути виявлені порушення, що зафіксовані в Акті перевірки у термін до 30.04.2016.
Як видно з матеріалів справи, позивач, посилаючись, зокрема, на те, що він є інвестором будівництва по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, звернувся до TOB «ІБК» та ТОВ «УФРР» з листом від 02.05.2018 (т. 1 а.с. 17), в якому просив надати інформацію про стан будівництва за наведеною адресою та на який час заплановано введення його в експлуатацію.
За результатами розгляду вказаного листа, TOB «ІБК» листом від 10.05.2018 вих. № 18/05/10 (отримано позивачем 10.05.2018) повідомило позивачу, зокрема, що МУО № 2394/0/12/009-13 скасовано ДАБІ.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Щодо наявності порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 30.03.2012 між TOB «УФРР», TOB «ІБК» та TOB «Сфера-Сіті» укладений договір № 01-30/03-12 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, відповідно до якого функції замовника з будівництва об'єкту нерухомості - житлового будинку з нежилими приміщеннями на АДРЕСА_2 та будівельний майданчик передавалися TOB «Сфера-Сігі» для реалізації будівництва вказаного об'єкту нерухомості.
В подальшому, 20.07.2012 між позивачем та ТОВ «Сфера-Сіті» укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 64/д4/кв59 (т. 1 а.с. 66-72), відповідно до умов якого продавець (TOB «Сфера-Сіті») продає, а покупець (позивач) купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж (п. 2.1).
Згідно з п. 2.2 такого Договору сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, є об'єкт нерухомості, розташований в Об'єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_5; кількість кімнат - 1; загальна площа - 38,34 кв.м.; поверх - 9; дом - 4; примітки - дана площа - проектна.
Відповідно до п. 4.3 Договору покупець, після підписання Договору, зобов'язаний протягом 10 банківських днів перерахувати на поточний рахунок продавця 60% від вартості майнових прав зазначених у п. 4.2 цього Договору, що складає 184032 грн., а решту - покупець сплачує після отримання технічного паспорту БТІ протягом 15 робочих днів по фіксованій ціні.
На виконання умов Договору, позивачем сплачено вартість майнових прав у вказаному розмірі, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера від 20.07.2012 № 19 (т. 1 а.с. 73).
З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що він має майнові права на квартиру в об'єкті капітального будівництва, який має бути побудований на АДРЕСА_2.
З матеріалів справи також видно (т. 1 а.с. 74-76), що 20.04.2016 між TOB «УФРР», TOB «ІБК» та TOB «Прайм-Девелопмент», яке є правонаступником TOB «Сфера-Сіті», укладена Додаткова угода про розірвання Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій Замовника від 30.03.2012 № 01-30/03-12, пунктом 5 якої передбачено, що внаслідок розірвання Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій Замовника від 30.03.2012 № 01-30/03-12 за виконання частини функцій Замовника, Сторона-1 (TOB «УФРР») та Сторона-2 (TOB «ІБК») отримують право вільного користування та розпорядження належними їм функціями Замовника будівництва Об'єкту, Будівельним майданчиком із наявними на ньому роботами та матеріалами, а Сторона-3 (TOB «Прайм-Девелопмент»), після завершення будівництва та введення в експлуатацію комплексу житлових будівель на земельних ділянках на АДРЕСА_2, та між будинками АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4, отримує від Сторони-1 та/або Сторони-2 житлові приміщення у розмірі 4800 кв.м. Житлові приміщення отримуються Стороною-3 в тому числі і для розрахунків з інвесторами, згідно із Переліком інвесторів, вказаних в Додатку № 1 до цієї Додаткової угоди. Сторона-1 та Сторона-2 беруть на себе обов'язок солідарно передати конкретні приміщення Стороні-3 за умовами цієї Угоди після введення об'єкту в експлуатацію. Орієнтовний перелік приміщень визначається Сторонами не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів після проходження експертизи проекту та отримання Дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва Об'єкту.
Як стверджує позивач, що не заперечується сторонами, до Переліку інвесторів, який є Додатком № 1 до вказаної Додаткової угоди, включений і він, як власник майнових прав на квартиру АДРЕСА_5.
Таким чином, обґрунтованим є твердження позивача і про те, що він не тільки має майнові права на житлове приміщення в об'єкті капітального будівництва по АДРЕСА_2, а і що замовники будівництва - TOB «УФРР» та TOB «ІБК» зобов'язуються передати житлове приміщення після введення об'єкту будівництва в експлуатацію TOB «Прайм-Девелопмент» для оформлення права власності на житлове приміщення за позивачем.
За таких умов, суд погоджується з посиланням позивача на те, що відсутність можливості завершити будівництво житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 внаслідок скасування МУО № 2394/0/12/009-13 (прийняття спірних рішення та припису), не дозволяє оформити позивачу право власності на житлове приміщення, чим порушені його майнові права.
Поряд з цим, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ЄСПЛ у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Так, у справі «Bellet v. France», яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З аналізу викладеного вбачається, що позивач, з підстав, зазначених відповідачем, фактично буде позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту.
З огляду на наведене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження відповідача про не наведення позивачем доводів щодо порушення його прав відповідачем та, як наслідок, відсутність порушення охоронюваного законом інтересу позивача.
В сою чергу, аналізуючи наведені доводи позивача, заперечення відповідача, пояснення третіх осіб, а також наявні в матеріалах справи докази, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення та припис, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
ЄСПЛ у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішення та припису, Державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішення та припису (далі - Порядок № 698), передбачено, що нагляд здійснюється Держархбудінспекцією через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві і Севастополі (далі - головні інспектори будівельного нагляду) шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок. Перевірки проводяться головним інспектором будівельного нагляду або кількома головними інспекторами будівельного нагляду.
Відповідно до п. 32 Порядку № 698 якщо рішення об'єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень. Про скасування або зупинення дії рішення об'єкта нагляду головним інспектором будівельного нагляду приймається рішення за формою згідно з додатком 6, яке надсилається об'єкту нагляду протягом трьох робочих днів з дати його прийняття рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення. Інформація про скасування або зупинення дії рішення об'єкта нагляду оприлюднюється на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції. У разі зупинення дії рішення об'єкт нагляду вживає заходів щодо усунення порушень, зазначених у рішенні про зупинення, та про результати повідомляє головному інспектору будівельного нагляду, який прийняв таке рішення.
Як вже встановлено судом, як в Акті перевірки, так і в спірних рішенні та приписі, відповідач стверджує, що МУО № 2394/0/12/009-13 прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а саме: абз. 2 п. 2.1, п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, тобто єдиною підставою для скасування вказаних МУО та, як наслідок, прийняття спірних рішення та припису, є порушення названих норм.
Так, згідно з п.п. 2.1, 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за № 912/19650 (далі - Порядок № 109), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений пунктом 2.1 цього розділу.
Водночас, частинами 1, 4-5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що основними складовими вихідних даних є, зокрема, містобудівні умови та обмеження. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви. Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що єдиною можливою підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень може бути невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Проте, ні в Акті перевірки, ні в спірних рішенні та приписі, не встановлено невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а і норми ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 2.4 Порядку № 109, оскільки ним не зазначено про встановлення невідповідності на момент видачі МУО № 2394/0/12/009-13 намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Також слід звернути увагу на те, що на момент видачі МУО № 2394/0/12/009-13 вказані договори оренди земельних ділянок були зареєстровані у книзі записів державної реєстрації договорів, тобто були чинними. При цьому, будь-яких доказів про обізнаність на момент видачі МУО № 2394/0/12/009-13 Департаменту містобудування та архітектури про визнання таких договорів в судовому порядку недійсними, відповідачем суду не надано.
Таким чином, Департаментом містобудування та архітектури за висновком суду видано МУО № 2394/0/12/009-13 в межах наданих повноважень, у встановленому порядку та у спосіб, передбачений законодавством.
Крім того, як на момент проведення перевірки, так і на момент винесення оскаржуваних рішення та припису, рішення Господарського суду міста Києва у справах № 5011-47/12740-2012 та № 5011-47/12739-2012 були скасовані, а земельні ділянки повернуті у користування третім особам, тобто договори оренди земельних ділянок були дійсними.
Вказані обставини відповідачем в ході прийняття спірних рішення та припису не тільки не проаналізовано, а і взагалі не враховано, що також є порушенням принципу обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень.
Поряд з цим, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією (ст. 1 названого Закону).
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що містобудівні умови та обмеження, будучи вихідними даними про комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки тощо, призначені виключно для встановлення вимог, які мають бути враховані при подальшому проектуванні об'єктів містобудування.
Разом з тим, пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
З викладеного слідує, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії (ненормативним актом), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, є адміністративним актом разового застосування, який вичерпує свою дію одночасно з його прийняттям (констатацією певного факту), і не може бути скасованим.
Оскільки містобудівні умови та обмеження мають на меті закріплення вимог до конкретного об'єкта будівництва (тобто мають констатуючий характер), то, фактично, вони вичерпують свою дію одночасно з їх прийняттям, у зв'язку з чим суд погоджується з твердженням позивача, що зазначені властивості містобудівних умов та обмежень, як адміністративного акту індивідуальної дії, виключають можливість їх скасування ДАБІ.
Крім того, чинним законодавством не передбачено можливості скасування чи зупинення дії містобудівних умов та обмежень, виходячи з такого.
Як слідує з положень ч. 8 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п.п. 1.3, 1.4 Порядку № 109, у разі видачі містобудівних умов та обмежень існує лише можливість внесення змін до них, причому такі зміни можуть вноситися тільки за згодою замовника. Вказані норми передбачають, що чинність наданих містобудівних умов та обмежень не може бути зупинена у зв'язку з початком розроблення, внесення змін або оновлення містобудівної документації на місцевому рівні. Отже, можливість скасування або зупинення дії містобудівних умов та обмежень, підстави для скасування чи зупинення їх дії, чинним законодавством не передбачені.
Також, відповідно до п. 3 Порядку № 698, одним із основних завдань державного архітектурно-будівельного нагляду є скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об'єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Як випливає з Порядку ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 № 92 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.07.2015 № 165) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.07.2011 за № 885/19623, до таких документів належать: повідомлення про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, декларації про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, дозволи на виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, сертифікати.
Отже, містобудівні умови та обмеження не належать до переліку рішень, скасування чи зупинення дії яких прямо передбачено повноваженнями органів державного архітектурно-будівельного нагляду.
Крім того, скасування або зупинення дії актів взагалі не визначено ані серед повноважень, ані серед прав ДАБІ, зазначених у Положенні про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, у редакції, чинній на момент прийняття спірних рішення та припису.
Судом також враховується, що згідно з п. 23 Порядку № 698 за результатами планової або позапланової перевірки головний інспектор будівельного нагляду, який проводив перевірку, складає акт перевірки за формою згідно з додатком 4.
Відповідно до п. 29 Порядку № 698 у разі виявлення головним інспектором будівельного нагляду під час проведення перевірки порушення складається протокол про правопорушення за формою, встановленою Мінрегіоном. Разом з протоколом видається припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (далі - припис) за формою згідно з додатком 5. Припис складається у двох примірниках. Один примірник надається керівнику об'єкта нагляду, або його заступнику, або уповноваженій керівником особі, другий залишається у головного інспектора будівельного нагляду, який його видав.
З вказаних норм вбачається, що припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності видається тільки разом із протоколом про правопорушення.
Як встановлено судом, відповідачем видано спірний припис, в якому вимагалося усунути порушення, що зафіксовані в Акті перевірки, проте, всупереч вказаним вимогам, протокол про правопорушення складено не було.
Також суд не може прийняти до уваги посилання відповідача, як на підставу правомірності прийнятих рішення та припису, на рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 317/9374 «Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 0,64 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованій між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, та земельній ділянці площею 1,69 га (кадастровий номер НОМЕР_3), розташованій на АДРЕСА_2 між будинками АДРЕСА_2 та будинком АДРЕСА_4», оскільки, по-перше, воно не стосується предмета доказування в межах даної адміністративної справи, по-друге, вказане рішення прийнято у часі пізніше, ніж МУО № 2394/0/12/009-13, правомірність видачу яких встановлено судом.
Враховуючи викладене у сукупності, а також зважаючи на відсутність порушень містобудівного законодавства при видачі МУО № 2394/0/12/009-13 та те, що вони вичерпали свою дію, оскільки використані як вихідні дані для створення проектної документації та реєстрації в Інспекції ДАБІ м. Києва декларації про початок будівельних робіт від 21.03.2013 № КВ 083130800013, що виключає можливість їх скасування, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення та припис прийняті з порушенням встановлених у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріїв, зокрема, необґрунтовано та не у межах повноважень, що визначені законом, у зв'язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваного рішення та припису.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - ДАБІ.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м. Київ, вул. Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ: 37471912) про визнання протиправними та скасування рішення та припису - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду Відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Мельника Євгена Федоровича від 01.04.2016 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 від 28.02.2013 № 2394/0/12/009-13.
3. Визнати протиправними та скасувати припис головного інспектора будівельного нагляду Відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Мельника Євгена Федоровича від 01.04.2016 про зобов'язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вжити заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності при видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок по АДРЕСА_2, між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 від 28.02.2013 № 2394/0/12/009-13.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій
