РІШЕННЯ

Іменем України

11 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №800/25/17 (800/274/16)

адміністративне провадження №П/9901/322/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Стародуба О.П.,

суддів - Анцупової Т.О., Гімона М.М., Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

секретар судового засідання - Іванова Н.П.,

за участі представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) від 31 березня 2016 року №709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_40, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що працює на посаді судді Апеляційного суду міста Києва. У складі колегій суддів апеляційного суду міста Києва, до яких він входив, було розглянуто сімнадцять справ, за наслідками розгляду яких прийнято рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів першої інстанції про обрання запобіжних заходів підозрюваним у вигляді тримання під вартою. У кожному конкретному випадку колегія суддів проявляла індивідуальний підхід до вирішення апеляційної скарги, приймала рішення відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, яке на той час перебувало в органах досудового розслідування. Рішення слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які були предметом перевірки апеляційного суду, ґрунтувалися на вимогах закону, були вмотивованими та передбачали встановлені кримінально-процесуальним законодавством підстави для його обрання і відповідали його законній меті. Суддя не може відповідати за рішення, які були прийняті відповідно до норм діючого законодавства та за наявності для цього законних підстав.

Також посилався на те, що відповідач, всупереч вимогам законодавства, не прийняв ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії від 10.06.2015р. №57/02-15, оскільки підставою для внесення цього висновку стали заяви, подані поза межами своїх повноважень та без достатніх підстав, що порушує принцип незалежності суддів.

Крім того, посилається на те, що відповідач не вирішив питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, чим порушив право позивача на справедливий та неупереджений розгляд справи.

Також вважає, що під час прийняття рішення він реалізував дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного та національного права його не може бути притягнуто до відповідальності.

Між тим, приймаючи рішення, яке є предметом спору у цій справи, Вища рада юстиції не довела наявність у нього умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги суддів. Відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження.

Крім того, посилається на те, що відповідачем не дотримано принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що призвело до упередженого та необ'єктивного розгляду справи позивача.

Також посилається на те, що відповідачем порушено строк оприлюднення оскаржуваного рішення, що призвело до грубого порушення його права на отримання відомостей про себе, та права на ефективну реалізацію судового захисту своїх трудових прав, права на достатній життєвий рівень та на належний процес, який в тому числі, є одним з фундаментальних основ прав людини.

В додаткових поясненнях до позову позивач посилається на те, що відповідачем допущено до розгляду скарги, які подані на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який не може бути застосовано по відношенню до суддів апеляційної інстанції, оскільки статтею 3 цього Закону наведено вичерпний перелік випадків (юридичних фактів), коли суддя суду загальної юрисдикції міг підлягати перевірці Тимчасовою слідчою комісією, і за результатами якої міг бути звільнений за порушення присяги. Між тим, прийняття рішення суддями апеляційної інстанції про залишення без змін ухвал слідчих суддів першої інстанції про обрання запобіжного заходу підозрюваним у вигляді тримання під вартою у переліку відсутнє.

Вказував, що відповідачем не дотримано вимог щодо суб'єкта звернення зі скаргою на суддю та не враховано той факт, що прокуратура виступала стороною обвинувачення у відповідних клопотаннях, судові рішення за розглядом яких були предметом перевірки в межах дисциплінарного провадження щодо нього. При цьому правом апеляційного оскарження ухвал слідчого судді прокуратура не скористалась, що свідчить про згоду сторони обвинувачення з такими рішеннями суду, а отже і про згоду з судовими рішеннями про залишення без змін рішень слідчих суддів.

Також посилається на те, що відповідачем не доведено всіх необхідних складових порушення присяги судді, та не вказано чому дії не можуть бути кваліфіковані як дисциплінарний проступок чи суддівська помилка, а тому застосування до нього відповідальності у вигляді звільнення з посади судді за порушення присяги є протиправним.

Представник відповідача в письмових запереченнях посилався на те, що за наслідками розгляду матеріалів дисциплінарної справи, відкритої за висновком ТСК від 10.06.2015р., Вища рада юстиції погодилася з висновком ТСК, що судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4., ОСОБА_1., ОСОБА_40., ОСОБА_5. та ОСОБА_6 не забезпечили повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчать про порушення останніми присяги судді. Допущені суддями порушення закону свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді, що є порушенням присяги судді і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення суддів із займаних посад.

При прийнятті рішення від 31.03.2016р. №709/0/15-16, зокрема стосовно судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1., ВРЮ були враховані характеристика судді, в тому числі і щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, та показники його роботи.

Посилався на те, що заяви заступника Генерального прокурора України та експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_8 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді, за формою та змістом відповідали вимогам Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в України», а тому ТСК не припустилася порушень порядку проведення спеціальної перевірки за вказаними заявами та під час прийняття за наслідками проведення перевірки висновку від 10.06.2015р. Відповідно до положень зазначеного Закону саме ТСК визначає відповідність заяви вимогам цього Закону. В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду ВРЮ.

Крім того посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Вища рада юстиції правильно застосувала трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015р. №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд".

Також посилається на те, що ВРЮ не порушено принципу індивідуальної відповідальності, оскільки ухвали, у справах про які зазначено у рішенні ВРЮ, постановлені колегіально; в матеріалах дисциплінарної справи відсутні відомості про те, що позивач висловив незгоду з вказаними судовим рішеннями, не заявлено позивачем про таку незгоду і під час розгляду дисциплінарної справи.

Посилається на те, що ВРЮ у відповідності до статті 19 Конституції України, в межах повноважень та у спосіб, визначені статтею 131 Конституції України та Законом України «Про Вищу раду юстиції», встановила в діях судді ОСОБА_1. порушення присяги судді, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення від 31.03.2016р. про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_40., ОСОБА_4., ОСОБА_1., ОСОБА_5., ОСОБА_6. з посад у зв'язку з порушенням присяги судді.

Вищий адміністративний суд України постановою від 10.06.2016р. позовні вимоги задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 31.03.2016р. №709/0/15-16 в частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва.

Постановою від 22.11.2016р. Верховний Суд України постанову Вищого адміністративного суду України від 10.06.2016р. скасував, а справу передав на новий розгляд до цього суду.

Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що з огляду на існування спеціально створеного органу, правоможного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги та чітко регламентованої Законом процедури такого провадження, у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю, однак не може розглядати ті питання, які вирішуються компетентним органом на стадіях дисциплінарного провадження про юридичну відповідальність суддів за порушення присяги.

Верховний Суд України вказав, що у рамках такого контролю суд зобов'язаний перевірити, чи є рішення Вищої ради юстиції протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати, або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті або цілям, які переслідує закон; що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, що оскаржується. Рішення Вищої ради юстиції має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

У частині застосування строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги Верховний Суд України зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015р. №192-VIII, уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Також Верховний Суд України виходив з того, що нормативне регулювання не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб'єктом відповідальності у розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017р., позовні заяви в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стародуба О.П. від 17.01.2018 року дану справу прийнято до провадження.

Ухвалами Верховного Суду від 03.03.2018р. відмовлено у задоволенні заяв представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відвід суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Стародуба О.П., Анцупової Т.О., Гімона М.М., Коваленко Н.В. та Кравчука В.М. у справі №800/25/17.

Представником позивача до суду надіслані додаткові пояснення до позовної заяви, в яких зазначено, що при винесенні спірного рішення ВРЮ допустила наступні порушення:

- протиправно прийняла до свого розгляду висновок ТСК щодо позивача та прийняла на його основі рішення, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, яке має бути визнано незаконним;

- оскаржуване рішення ВРЮ не містить інформації про те, які дії, вчинки чи проступки безпосередньо позивача стали підставами для ухвалення оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим неможливо виконати зауваження Верховного Суду України відносно встановлення обставин того, чи була передбачена відповідальність судді за ці дії, чи не має обставин, що виключали б її застосування;

- оскаржуване рішення не можна вважати законним та обгрунтованим, оскільки в ньому не проаналізовано поведінку безпосередньо позивача, не вказано на його фактичні порушення, не зазначено форму вини, що є обов'язковим для можливості притягнення судді до відповідальності;

- відповідачем порушено права позивача на належний процес і право на розгляд справи безстороннім та незалежним судом;

- ВРЮ не відповідала вимогам безсторонності так як її склад сформовано з порушенням закону, оскільки питання правомірності обрання членів ВРЮ від адвокатури оскаржувалось в судах, одна й таж сама особа - Генеральний прокурор України, який є членом ВРЮ, був учасником справ, що розглядались позивачем, за наслідками розгляду яких ним же подано скаргу на позивача.

Крім того, представником позивача надіслано до суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що при винесенні спірного рішення ВРП допустила наступні порушення:

- протиправно прийняла до свого розгляду висновок ТСК щодо позивача, оскільки закон, на підставі якого діяла ТСК підписаний неуповноваженою особою, тому не міг бути застосований;

- ТСК не відповідала вимогам безсторонності так як до її складу не входила більшість суддів, які могли б забезпечити компетентний розгляд справи, а Голова ТСК перебував у складі політичної партії;

- висновок ТСК прийнято поза межами строку дії її повноважень, а тому він не міг породжувати жодних правових наслідків, а ВРП не мала права прийняти до розгляду протиправний висновок;

- ВРП всупереч вимогам законодавства не прийняла ухвалу про залишення без розгляду висновку ТСК №57/02-15 від 10.06.2015р. в частині вимог за скаргами заступника Генерального прокурора України, експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація», ОСОБА_35, оскільки дані заяви подані поза межами повноважень, без достатінх підстав та з порушенням спеціально визначеного строку їх подання;

- ВРП протиправно здійснила розгляд висновку ТСК по відношенню до позивача, оскільки підстав для проведення спеціальної перевірки судді апеляційної інстанції під час перегляду ухвали про застосування запобіжного заходу передбачено не було;

- ВРП не дотримано принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що призвело до упередженого та необ'єктивного розгляду справи позивача;

- не враховано, що під час прийняття рішень позивач реалізував свої дискреційні повноваження, за які, згідно норм міжнародного національного права не може бути притягнутий до відповідальності;

- не доведено наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступнку, як порушення присяги судді;

- перевищено повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судові рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;

- ВРП не мала повноважень на встановлення обставин щодо порушення позивачем Конвенції, оскільки практикою ЄСПЛ встановлено, що скарги на порушення норм Конвенції можуть бути подані лише «безпосередньо ураженими», а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою;

- ВРП не вирішила питання про застосування строків, в межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, чим порушила право позивача на справедливий та неупереджений розгляд справи.

У запереченнях проти відповіді на відзив, представник відповідача зазначив що повністю підтримує заперечення ВРЮ на позовну заяву, які містяться в матеріалах справи, та додатково зазначив, що:

- відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду ВРЮ;

- ТСК була сформована у відповідності з вимогами Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

- незалежно від того, чи були подані заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді до ТСК та розглянуті нею у встановлений строк, або не розглянуті, в силу положень частини 5 статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» вони підлягали в подальшому розгляду ВРЮ в порядку дисциплінарного провадження;

- через відсутність повноважного складу ТСК не працювала майже 5 місяців - з 24.10.2014р. до 03.03.2015р., і згідно зі змінами внесеними до ст. 1.6 пункту 1.6.1. регламенту ТСК, цей строк не зараховується до строку її поноважень;

- виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України «Про пркуратуру» щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор міг звертатися до ТСК із заявою про проведення перевірки стосовно суддів, а в силу положень статті 54 Закону України «Про пркуратуру» Генеральний прокурор України був наділений повноваженнями на підписання листа до ТСК;

- за змістом частини 2 статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» право на звернення до ТСК із заявою про проведення спецальної перевірки стосовно судді надано будь-яким особам, а тому наявність скарг або заяв осіб, стосовно яких суддею були винесені судові рішення, не є обов'язковою передумовою для зверненння прокурора або інших осіб до ТСК із заявою;

- ВРЮ не здійснювала перегляду судових рішень та їх оцінки на предмет правомірності, а надала оцінку діям судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема, дотримання суддею вимог щодо об'єктивного, неупередженого та незалежного здійснення правосуддя;

- твердження позивача про недоведеність ВРЮ наявності у нього умислу чи грубої недбалості, що, на думку позивача є основним елементом для встановлення складу такого проступку як порушення присяги судді, є безпідставними. Посилаючись на положення частини першої статті 129 Конституції України, частини другої статті 32, статей 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006р. №2006/23, принципу V, викладеного у Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13.10.1994р., відповідач наголошує на тому, що ВРЮ, з огляду на порушення суддею ОСОБА_1. норм кримінального процесуального законодавства України та неврахування практики Європейського суду з прав людини, вивчила матеріали дисциплінарної справи, характеристику судді, надала оцінку письмовим та усним поясненням судді та дійшла висновку, що зазначені обставини свідчать про недотримання суддею присяги, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади; ВРЮ не зобов'язана встановлювати умисел чи грубу недбалість в діях судді, оскільки поняття «порушення присяги» складається з інших ознак.

В додаткових поясненнях, наданих на вимогу суду, представник відповідача зазначив, що відповідно до висновків, зроблених Верховним Судом України за наслідками перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 10.06.2016р. у даній справі, оскаржуване рішення ВРЮ підлягає лише зовнішньому судовому контролю і факти, встановлені компетентним органом за наслідком розгляду висновку ТСК з перевірки суддів, не підлягають оцінці судом.

Зазначив, що у спірному рішенні ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, врахувала зміст позитивної характеристики судді, надала оцінку правовому статусу судді, визначила норми процесуального закону, який регламентує питання обрання запобіжного заходу, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, дослідила і оцінила дії судді ОСОБА_1., який входив до складу колегій суддів суду апеляційної інстанції, під час ухвалення рішення про залишення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін щодо їх відповідності вимогам такого закону, навела мотиви визначення міри відповідальності судді, у чому полягає особлива тяжкість таких дій судді, визначила негативні наслідки таких дій.

Крім того зазначив, що порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини 5 статі 126 Конституції України, тому особа судді, його позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, не надають підстав для застосування більш м'якого дисциплінарного стягнення, а відповідно не надають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

В ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням Київської міської ради народних депутатів №32 від 25.10.1994р. ОСОБА_1 обрано на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва.

Постановою Верховної Ради України №1101-XIV від 23.09.1999р. ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.

Постановою Верховної Ради України №2757-VІ від 02.12.2010р. ОСОБА_1 обрано на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, приймав участь у складі колегії суддів у розгляді апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, зокрема:

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_5. і ОСОБА_4 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_17 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа №759/919/14-к). Ця ухвала колегією суддів залишена без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.02.2014р. (справа №11-сс/796/175/2014);

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_40. і ОСОБА_4 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22.01.2014р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_18 (справа № 760/1318/14-к). Ця ухвала залишена без зміни колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11.02.2014р. (справа №11-сс/796/192/2014);

- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_5. та ОСОБА_4. брав участь у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24.01.2014р. про застосування до ОСОБА_19 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа №759/1044/14-к). Ця ухвала колегією суддів залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014р. (справа № 11-сс/796/207/2014);

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_5. та ОСОБА_40. у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23.01.2014р. (справа №760/1375/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_20 Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 07.02.2014р. (справа №11-сс/796/256/2014).

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_40. і ОСОБА_5 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25.01.2014р. про застосування до ОСОБА_21 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа №755/2432/14-к). Ця ухвала колегією суддів залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.02.2014р. (справа №11-сс/796/269/2014).

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_5. і ОСОБА_6 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03.12.2013р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_22 (справа № 761/32347/13-к). Ця ухвала залишена без зміни колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11.12.2013р. (справа №11-сс/796/2162/2013).

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_40. і ОСОБА_5 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23.01.2014р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_23 (справа №760/1377/14-к). Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11.02.2014р. (справа №11-сс/796/194/2014).

-у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_40. і ОСОБА_6 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 25.01.2014р. про застосування до ОСОБА_24 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа №756/1183/14-к). Ця ухвала колегією суддів залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2014р. (справа №11-сс/796/191/2014).

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_4. та ОСОБА_6 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21.01.2014р. (справа № 761/2134/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_25 Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 04.02.2014р. (справа № 11-сс/796/204/2014).

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_5. та ОСОБА_40. у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2014р. (справа №752/1350/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_26 Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11.02.2014р. (справа №11-сс/796/193/2014).

- у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_40. і ОСОБА_4 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 24.01.2014р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_27 (справа № 754/1232/14-к). Ця ухвала залишена без зміни колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 07.02.2014р. (справа №11-сс/796/271/2014).

- у складі колегії суддів разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_40 брав участь у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 24.01.2014р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_28 (справа № 754/1229/14-к). Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 05.02.2014р. (справа №11-сс/796/223/2014)

- у складі колегії суддів разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 брав участь у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03.12.2013р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_29 (справа № 761/32343/13-к). Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11.12.2013р. (справа №11-сс/796/2164/2013).

- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_5. та ОСОБА_6 щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17.12.2013р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_30 (справа №11-сс/796/2181/2013)

- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_5. та ОСОБА_6 щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06.12.2013р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_31 (справа №11-сс/796/2213/2014);

- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_4. та ОСОБА_40. щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.12.2013р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_32 (справа №11-сс/796/2206/2013) ( Рішення від 31.03.2016р.);

- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_4. та ОСОБА_40. щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 24.01.2014р. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_33 (справа №11-сс/796/270/2014).

08.04.2014р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_8 від 13.10.2014р., заступника Генерального прокурора України ОСОБА_34 від 10.12.2014р. про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5., ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_40., ОСОБА_4.; заяви адвоката ОСОБА_35 від 09.12.2014р. та ОСОБА_30 від 11.12.2014р. про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5., ОСОБА_1., ОСОБА_6; заява ОСОБА_36 від 09.12.2014р. про проведення спеціальної перевірки стосовно судді апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1.

Експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_8 у своїх заявах зазначив, що суддями ОСОБА_5., ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_40., ОСОБА_4. у складі колегій постановлено ряд судових рішень, якими ухвали слідчих суддів судів першої інстанції про застосування щодо підозрюваних запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою було залишено без змін з порушенням вимог статті 183 КПК України та норм міжнародного права, а саме: не з'ясовано, чи була у слідчих суддів можливість застосувати більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.

У своїх заявах заступник Генерального прокурора України ОСОБА_34 зазначив, що вищевказаними суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв'язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах заступник Генерального прокурора України ОСОБА_34 просив провести перевірку на предмет порушення присяги даними суддями.

ОСОБА_35 у своїй заяві зазначила, що суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1., ОСОБА_5., ОСОБА_6 постановлено ухвалу, якою її апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06.12.2013р. про застосування щодо ОСОБА_30 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було залишено без змін з порушенням вимог статі 177 КПК України та норм міжнародного права, зокрема: не з'ясовано, чи була у слідчих суддів можливість застосувати більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою; не перевірено, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваними кримінального правопорушення.

ОСОБА_30 у своїй заяві вказав на те, що суддями ОСОБА_1., ОСОБА_5., ОСОБА_6 постановлено неправомірну ухвалу, якою його апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді суду першої інстанції про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишено без змін, оскільки суддями не було перевірено, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення

ОСОБА_36 у своїй заяві вказував про порушення суддею Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1. норм законодавства України при ухваленні судового рішення, яким постанову Подільського районного суду м. Києва від 17.01.2014р. про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122І Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), залишено без змін. Зокрема зазначив, що незважаючи на порушення, допущені судом першої інстанції, суддя ОСОБА_1. при розгляді його апеляційної скарги взяв до уваги лише рапорт інспектора ДАІ та протокол про адміністративне правопорушення, при цьому не врахувавши надані ним показання та проігнорувавши принцип презумпції невинуватості.

ТСК з перевірки суддів провела спеціальну перевірку суддів, за результатами якої ухвалила висновок від 10.06.2015р. №57/02-15, згідно з яким визнала в діях суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4., ОСОБА_1., ОСОБА_40., ОСОБА_5., ОСОБА_6 порушення присяги судді, та ухвалила направити висновок та матеріали перевірки щодо вказаних суддів до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Членом Вищої ради юстиції ОСОБА_37 складено висновок від 15.09.2015р. щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5., ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_40., ОСОБА_4. за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів від 10.06.2015р. №57/02-15.

Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції 06.10.2015р. дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5., ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_40., ОСОБА_4.

Вища рада юстиції ухвалою від 15.10.2015р. №742/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5., ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_40., ОСОБА_4.

Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції надала висновок від 01.03.2016р., згідно з яким рекомендувала Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_40, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

31.03.2016р. Вища рада юстиції прийняла рішення №709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_40, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Підставою для прийняття такого рішення слугував висновок Вищої ради юстиції про обґрунтованість висновку ТСК з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10.06.2015р. №57/02-15. Вища рада юстиції встановила, що судді ОСОБА_4., ОСОБА_1., ОСОБА_40., ОСОБА_5., ОСОБА_6 не дотрималися присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддями порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у їхній об'єктивності та неупередженості.

Зокрема, Вища рада юстиції встановила, що суддя ОСОБА_1. був головуючим у семи справах: №11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_29.); №11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_30.); №11-сс/796/2206/2013 (підозрюваний ОСОБА_31.); №11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_33.); №11-сс/796/271/2014 (підозрюваний ОСОБА_27.); №11-сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_41.); №11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_23.); №11-сс/796/223/2014 (підозрюваний ОСОБА_20.).

Під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно суддів, у тому числі судді ОСОБА_1., які входили до складу колегій Апеляційного суду міста Києва, ВРЮ дійшла висновків про те, що залишивши без змін ухвали слідчих суддів судів першої інстанції у справах №759/919/14-к (№11-сс/796/175/2014, підозрюваний - ОСОБА_17.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_4., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5.; №760/1318/14-к (№11-сс/796/192/2014, підозрюваний - ОСОБА_18.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_4., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_40.; №759/1044/14-к (№11-сс/796/207/2014, підозрюваний - ОСОБА_19.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_4., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5., №760/1375/14-к (№11-сс/796/256/2014, підозрюваний - ОСОБА_20.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_40., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5.; №755/2432/14-к (№11-сс/796/269/2014, підозрюваний - ОСОБА_21.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_40., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_5.; № 761/32347/13-к (№11-сс/796/2162/2013, підозрюваний - ОСОБА_22.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_5., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_6; №760/1377/14-к (№11-сс/796/194/2014, підозрюваний - ОСОБА_23 яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_5., суддів ОСОБА_1., ОСОБА_40.; №756/1183/14-к (№11-сс/796/191/2014, - підозрюваний ОСОБА_24.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_6, суддів ОСОБА_1., ОСОБА_40.; №761/2134/14-к (№11-сс/796/204/2014, - підозрюваний ОСОБА_25.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_6, суддів ОСОБА_1., ОСОБА_4.; №752/1350/14-к (№11-сс/796/193/2014, підозрюваний - ОСОБА_26.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_1., суддів ОСОБА_40., ОСОБА_5.; №754/1232/14-к (№11-сс/796/271/2014, підозрюваний - ОСОБА_27.), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_1., суддів ОСОБА_4., ОСОБА_40., - судді Апеляційного суду міста Києва, у тому числі суддя ОСОБА_1., порушили норми кримінального процесуального законодавства України та не врахували практики Європейського суду з прав людини. Незважаючи на те, що слідчі судді у вищезгаданих справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм Кримінального процесуального кодексу України. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, судді Апеляційного суду міста Києва, у тому числі суддя ОСОБА_1., не забезпечили повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчать про порушення останніми присяги судді.

Вища рада юстиції у спірному рішенні встановила невиконання суддями, зокрема, суддею ОСОБА_1., обов'язку судді, визначеного у частині другій статті 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входив суддя ОСОБА_1., вищезазначених справ), додержуватися присяги судді, зміст якої наведений у частині першій статті 55 цього Закону та якому кореспондує зміст присяги, наведений у частині першій статті 56 цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття Вищою радою юстиції спірного рішення).

Не погоджуючись із таким рішенням ВРЮ, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції з 15.12.2017р.) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, враховуючи висновки Верховного Суду України, які стали підставою направлення справи на новий розгляд, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 126 Конституції України однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги визнавалось:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Із змісту оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що дії позивача кваліфіковано як такі, що порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості.

На думку відповідача, такі дії проявились у допущених колегією суддів апеляційного суду, в тому числі позивача, порушеннях норм Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту у період з 21.11.2013р. до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

При цьому, фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків відповідачем встановлено не було.

Інших обставин і фактів, які б викликали сумнів у об'єктивності позивача, свідчили про несумлінне виконання ним своїх службових обов'язків та приниження авторитету судової влади, крім порушень норм процесуального права, в ході розгляду дисциплінарної справи встановлено не було і в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Відповідно до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, за що статтею 88 цього ж закону передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

За правилами частини 3 статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у разі якщо Тимчасовою спеціальною комісією за результатами перевірки не встановлено фактів, що свідчать про порушення суддею присяги судді, а виявлено підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, матеріали перевірки направляються до Вищої ради юстиції або до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Враховуючи, що висновки ТСК і відповідача грунтуються виключно на порушенні норм процесуального права, які були допущені, на їх думку, позивачем при здійсненні правосуддя, інших фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді встановлено не було, а тому суд приходить до висновку, що передбачені законом підстави для прийняття рішення про внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги судді відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд апеляційних скарг за участю позивача проводився за участю підозрюваних та їх захисників, учасникам процесу була забезпечена можливість надати суду свої пояснення та докази, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права. Із змісту прийнятих судових рішень вбачається, що відповідною колегією суддів було враховано тяжкість злочину та покарання, яке за нього передбачене, дані про особу, наявність відповідних ризиків, неможливість застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів.

В той же час, істотні порушення норм процесуального закону, як то: відсутність у окремих судових рішеннях висновків щодо усіх доводів апеляційних скарг, в тому числі щодо наявності чи відсутності обгрунтованої підозри, щодо клопотань про взяття на поруки, мотивів їх прийняття чи відхилення, дотримання слідчим суддею вимог статті 206 КПК України, свідчать про недостатню мотивацію прийнятих судових рішень, становлять самостійний склад дисциплінарного проступку і є підставою для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до статті 83 Закону №2453-VI.

Крім того, передбачені статею 206 КПК України обов?язки по забезпеченню прав людини у кримінальному провадженні віднесені до повноважень слідчих суддів і не можуть бути реалізовані під час апеляційного перегляду справи, коли підозрюваному уже надано необхідну допомогу, а невиконання таких обов?язків слідчим суддею не може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Крім того, підставою перевірки ТСК були 17 судових рішень, під час якої ВРЮ дійшла висновків про те, що залишивши без змін ухвали слідчих суддів судів першої інстанції у справах №759/919/14-к (№11-сс/796/175/2014, підозрюваний - ОСОБА_17.), №760/1318/14-к (№11-сс/796/192/2014, підозрюваний - ОСОБА_18.), №759/1044/14-к (№11-сс/796/207/2014, підозрюваний - ОСОБА_19.), №760/1375/14-к (№11-сс/796/256/2014, підозрюваний - ОСОБА_20.), №755/2432/14-к (№11-сс/796/269/2014, підозрюваний - ОСОБА_21.), №761/32347/13-к (№11-сс/796/2162/2013, підозрюваний - ОСОБА_22.), №760/1377/14-к (№11-сс/796/194/2014, підозрюваний - ОСОБА_23 №756/1183/14-к (№11-сс/796/191/2014, - підозрюваний ОСОБА_24.), №761/2134/14-к (№11-сс/796/204/2014, - підозрюваний ОСОБА_25.), №752/1350/14-к (№11-сс/796/193/2014, підозрюваний - ОСОБА_26.), №754/1232/14-к (№11-сс/796/271/2014, підозрюваний - ОСОБА_27.), судді Апеляційного суду міста Києва, у тому числі позивач, порушили норми кримінального процесуального законодавства України та не врахували практики Європейського суду з прав людини. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, судді апеляційного суду, у тому числі позивач, не забезпечили повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчать про порушення останніми присяги судді.

Між тим, при перегляді справ №754/1229/14-к (№11-сс/796/223/2014, підозрюваний - ОСОБА_28.), №761/32898/13-к (№11-сс/796/2206/2013, підозрюваний - ОСОБА_32, №761/32343/13-к (№11-сс/796/2164/2013, підозрюваний - ОСОБА_29.), №761/32662/13-к (№11-сс/796/2213/2013, підозрюваний - ОСОБА_31 .), №761/32665/13-к (№11-сс/796/2181/2013, підозрюваний - ОСОБА_30.), відповідач в діях суддів не встановив ознак ні порушення присяги, ні дисциплінарного проступку.

Таким чином, суддями апеляційного суду, в тому числі позивачем, у всіх випадках хоч і прийнято рішення про залишення ухвал слідчих суддів про обрання запобіжних заходів без змін, однак за висновками відповідача не у всіх випадках мало місце порушення вимог закону, що на думку колегії суддів свідчить про відсутність в діях позивача системного характеру, спрямованого на переслідування учасників масових акцій чи упереджений підхід до вирішення справ за їх участю.

Пунктом 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, закріплено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.

Комітет Міністрів Ради Європи у своїх рекомендаціях державам-членам щодо суддів (від 17.11.2010р.), зазначив, що судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 5, 66).

Крім того, відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до оскаржуваного рішення відповідач вніс подання до Верховної Ради України про звільнення з посад п'яти суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4., ОСОБА_1., ОСОБА_40., ОСОБА_5. та ОСОБА_6 за порушення присяги. При цьому ВРЮ не розмежувала індивідуальну відповідальність кожного з цих суддів, у тому числі й позивача, у прийнятті судових рішень, які перевірялися, а навпаки зазначила, що всі судді, які приймали ці рішення, порушили присягу судді, тобто без визначення індивідуальної відповідальності кожного з цих суддів.

При цьому, з матеріалів справи та матеріалів про обрання запобіжних заходів вбачається, що в частині таких справ позивач був головуючим і суддею доповідачем, а в частині - входив до колегії суддів.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України від 07.07.2010р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Однією з підстав дисциплінарної відповідальності судді відповідно до статті 83 Закону №2453-VI є …розголошення таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні (п. 5 ч. 1).

За правилами статті 375 КПК України судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду, ніхто з суддів не має права утримуватись від голосування. Головуючий голосує останнім.

При цьому можливість викладення окремої думки є правом судді, а тому невикладення її за результатами розгляду конкретної справи не може автоматично свідчити про те як такий суддя голосував при прийнятті рішення.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач не зазначив, які конкретні дії позивача свідчать про порушення ним присяги, яким чином визначено дії кожного із суддів, в тому числі позивача, які призвели до прийняття рішень про залишення без змін ухвал слідчих суддів, а також порушення, які при цьому були ним допущені, а як порушення присяги визначено кінцевий результат розгляду справи у вигляді прийняття рішення про залишення без змін рішень про обрання запобіжних заходів.

Відповідно до висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії) «Про право регресу держави до суддів» (10-11 червня 2016 року) відповідальність суддів є дійсно допустимою, але тільки за умови свідомого (умисного або з огляду на грубу недбалість) вчинення відповідного проступку

Загалом, судді не повинні нести відповідальність за регресним позовом за виконання ним своїх функцій з відправлення правосуддя згідно з професійними стандартами, встановленими законом (функціональний імунітет) (пункт 77).

Крім того, притягнення суддів до відповідальності за застосування ЄКПЛ без будь-якої оцінки індивідуальної вини може вплинути на їхню незалежність, яка включає професійну свободу в тлумаченні закону, оцінюванні фактів і розгляді доказів у конкретних справах. Помилкові рішення необхідно оскаржувати в межах апеляційного провадження, а не притягати суддів до індивідуальної відповідальності, крім випадків, коли помилка виникла внаслідок умислу або грубої недбалості з боку судді (пункт 79).

Відповідальність суддів може бути сумісною з принципом незалежності суддів, але тільки відповідно до закону. Однак відповідне законодавство не повинно суперечити переважному принципу незалежності суддів (пункт 80).

Крім того, Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не передбачено суб'єктний склад осіб, наділених правом звернення із заявами про проведення спеціальної перевірки, однак статтею 2 «Строки перевірки суддів» передбачено, що такі заяви подаються юридичними або фізичними особами в межах відповідних строків.

В ході розгляду справи встановлено, що із заявами про проведення перевірки щодо позивача крім ОСОБА_39, його захисника ОСОБА_35 та ОСОБА_36, в частині яких відповідачем не встановлено порушень з боку позивача, звертались також експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_8 та заступник Генерального прокурора України ОСОБА_34

Натомість особи (їх захисники) щодо яких за участю позивача постановлено рішення про залишення без змін ухвал про обрання щодо них запобіжних заходів, в частині яких відповідач прийшов до висновку про наявність в діях позивача ознак порушення присяги, не звертались із заявами в порядку Закону №1188-ІІV, що свідчить про те, що сторона підозрюваного у справі фактично визнала законність судових рішень, а також визнала відсутність підстав для застосування будь-яких заходів, передбачених статтею 7 цього Закону.

Наведені обставини в їх сукупності свідчать про помилковість висновку відповідача про порушення прав підозрюваних, з яким нерозривно пов'язаний і висновок про підрив суспільної довіри до суду.

До аналогічних висновків прийшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 31.05.2018р. справа № П/800/579/17.

Інші доводи позивача, зокрема, щодо недотримання відповідачем строків направлення прийнятих щодо нього рішень, порушення права на отримання відомостей щодо себе, щодо законності складу ВРЮ та ТСК, прийняття рішення ТСК за межами строків ТСК, нечинності Закону №1188-ІІV колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з копії оскаржуваного рішення та витягу з протоколу засідання ВРЮ вбачається, що за відповідне рішення проголосувала необхідна кількість членів ВРЮ, прийняття рішення відбулось шляхом проведення таємного голосування.

Крім того, склад ВРЮ та ТСК сформовано на підставі чинних на той час та обов?язкових до застосування усіма суб?єктами правовідносин законодавчих актів, а висновки ТСК носили обов?язковий характер для ВРЮ.

Крім того, в ході рогляду справи встановлено, що позивач отримав копії прийнятих щодо нього відповідачем рішень, а їх несвоєчасне отримання не стало перешкодою зверненню за захистом до суду.

В частині доводів позивача щодо незастосування відповідачем строків притягнення його до відповідальності колегія суддів виходить з наступного.

Так, преамбула Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» містить положення, відповідно до якого проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції здійснюється з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги.

Цим законом передбачено строки проведення перевірки та прийняття відповідних рішень, однак строків, протягом яких суддів може бути звільнено за порушення присяги, цей закон не передбачає, а містить відсилочну до існуючих процедур норму.

Крім того, за правилами пункту 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Таким чином, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р.) до спірних правовідносин застосовані не можуть бути.

В той же час, відповідно до висновків Верховного Суду України у даній справі після набрання чинності Законом №2453-VI в редакції Закону №192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

В частині доводів позивача щодо можливості застосування щодо нього статті 3 Закону №1188-ІІV колегія суддів виходить з наступного.

Так, зміст перевірки суддів та перелік судових рішень, постановлення яких є підставою для проведення такої перевірки, закріплено у статті 3 Закону №1188-ІІV.

В ході розгляду справи встановлено, що постановлення рішень саме щодо учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом №1188-ІІV, у зв'язку з їх участю у таких акціях, стало підставою для проведення щодо позивача спеціальної перевірки та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Пунктом 3 статті 3 Закону №1188-ІІV передбачено судові рішення, постановлення яких щодо учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях, є підставою для проведення перевірки.

Так, за змістом цього пункту перевірці підлягають судді, які одноособово або у колегії суддів приймали щодо учасників масових акцій протесту: рішення про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою; рішення про залишення таких запобіжних заходів без змін, рішення про продовження строку тримання під вартою, а також обвинувальних вироків.

Відповідно до статей 176, 183, 194, 200, 201 КПК України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, його зміні чи залишенні без змін, продовження строків тримання під вартою на стадії досудового розслідування віднесено до повноважень слідчого судді.

Таким чином, Законом №1188-ІІV не передбачено можливість проведення спеціальної перевірки щодо суддів апеляційних судів, які за результатами апеляційного перегляду постановляли рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів щодо учасників масових акцій.

Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи] (Доповідь про верховенство права, затверджена Венеціанською Комісією на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року пункти 44, 46).

В той же час відповідно до висновків Верховного Суду України у даній справі нормативне регулювання статті 3 Закону №1188-ІІV не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб?єктом відповідальності в розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону №1188-ІІV.

Розглядаючи справу, колегія суддів, крім наведеного вище, враховує висновки Верховного Суду України у даній справі, який направляючи рішення на новий розгляд зазначив, що рішення відповідача у даній справі підлягає лише зовнішньому судовому контролю.

В той же час у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду враховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції з прав людини прийшла до висновку про необхідність повної та всебічної перевірки рішень ВРП, у тому числі на предмет їх відповідності вимогам статті 52 Закону №1798-VIII (справа №П/800/579/17).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши у сукупності зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам щодо пропорційності та прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи, що оскаржуване рішення стосується також інших суддів, позивачем заявлено вимоги про скасування його в цілому, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а рішення відповідача скасуванню в частині, яка стосується лише позивача.

Керуючись статтями 22, 241 - 246, 250, 266 Кoдексу адміністративнoгo судoчинства України,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати нечинним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 31 березня 2016 року в частині внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Судді:

О.П. Стародуб О.П.

Т.О. Анцупова

М.М. Гімон

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук