Справа №: 398/4220/17
провадження №: 2/398/818/18
РІШЕННЯ
Іменем України
"04" жовтня 2018 р. м.Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
в складі: головуючого - судді Голосеніної Т.В.,
з участю секретаря Шаповал І.Ф.,
присутності представника позивача – ОСОБА_1,
представника відповідача –ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Олександрії по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі удаваним, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом відповідно до якого просить визнати удаваним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3520386900:02:000:9038, загальною площею 6,1587га, укладений між ним та ОСОБА_4 27.10.2016 року.
Свої вимоги мотивує тим, що на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.10.2014 року за ним визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла 10.09.2011 року, на земельну ділянку загальною площею 6,1587га, що розташована на території Червонокам’янської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та яка відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІУ-КР №029544 належала його діду ОСОБА_6, який помер 22.02.2000 року.
Цільове призначення земельної ділянки – ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
27.10.2016 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, яким встановлено строк оренди – 49 років, визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 199977грн. 00коп., а щорічна орендна плата, яка вноситься орендарем у формі та розмірі грошової, натуральної та відробіткової, складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5999грн. 31коп.
При цьому, вони домовились про сплату повної вартості земельного паю, яку відповідач на момент укладення договору оренди визначив в 200000 грн. Проте, на даний час йому сплачено лише 70000грн., решту суми, а саме 130000грн., яку відповідно до розписки від 21.10.2016 року відповідач зобов’язався сплатити до 31.07.2017 року, не сплачено.
Він вважає, що таким чином відповідач мав на меті приховати інший правочин, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки орендну плату за землю неможливо вирахувати на 49 років, так як п.11 даного договору передбачає, що розмір орендної плати переглядається у разі: зміни розміру земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, які визначені законодавством,
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду, та свідчать про те, що спірний договір відповідачем вчинено з метою приховування незаконного правочину, а тому останній є удаваним.
16.07.2018 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого удаваним є правочин, який вчинено його сторонами, а не стороною, тобто наявність умислу на вчинення удаваного правочину в усіх його учасників. Посилання позивача на те, що відповідач мав намір замість договору оренди укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки є хибними, оскільки договір оренди земельної ділянки містить всі умови такого договору і його зареєстровано у відповідності до вимог законодавства.
Крім того, відповідач укладаючи договір оренди не міг приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки згідно із ч.15 Перехідних положень Земельного кодексу України з приводу продажу землі сільськогосподарського призначення в Україні діє заборона.
17.07.2018 року на електрону адресу суду, а 20.07.2018 року засобами поштового зв’язку, від представника позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідно до якої про те, що відповідач під договором оренди земельної ділянки мав на меті приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки свідчить розписка останнього, в якій йдеться про виплату орендної плати за 49 років фактично двома платежами, при цьому враховуючи, що розмір орендної плати за землю не є сталою величиною і прив’язаний до нормативної грошової оцінки землі, яка щороку змінюється. Більш того, якщо брати до уваги, що відповідно до спірного договору орендна плата за рік складає 5999грн. 31коп., то, відповідно, за 49 років позивач мав би отримати орендної плати на загальну суму 293966грн. 16коп., тоді як сторонами погоджена ціна земельної ділянки в 200000грн. Вказана умова є фактично вигідною для обох сторін: позивач отримує всю орендну плату у строк, який є значно коротший ніж 49 років, а для відповідача очевидна економія в 93966грн. 16коп.
Посилання представника позивача на те, що спірний договір оренди землі має всі суттєві умови і його зареєстровано у відповідності до чинного законодавства не заслуговують на увагу, оскільки предметом даного спору не є визнання вказаного договору недійсним. Крім того, ні зміст ні реєстрація договору не є безумовним доказом того, що правочин, в рамках якого цей договір було укладено, не є удаваним.
Твердження представника позивача про те, що відповідач не міг мати умислу приховати договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки продаж сільськогосподарських земель в Україні заборонено, насправді є першою причинною приховання одного правочину за іншим. Крім того, згідно усної домовленості між сторонами спірного договору, після сплати відповідачем позивачу суми 200000грн., останній мав передати позивачу оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засідання проти позовних вимог заперечив з підстав, вказаних у відзиві.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача та дослідивши надані суду письмові докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.10.2014 року (справа №398/5426/14-ц) за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла 10.09.2011 року, визнано право власності на земельну ділянку площею 6,16 га, що розташована на території Червонокам’янської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, яка належала його діду ОСОБА_7, який помер 22.02.2000 року, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія ІУ-КР № 029544.
Згідно уточненого розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передана у власність, для товарного сільськогосподарського виробництва на території Червонокам’янської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області площею 6,1587 га загальна грошова оцінка станом на 01.01.2016 року складає 199977грн.
Як свідчить договір оренди землі від 27.10.2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в оренду передана земельна ділянка загальною площею 6,1587 га (кадастровий номер №3520386900:02:000:9038), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 199977,00грн. Договір укладено строком на 49 років. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі грошової, натуральної та відробіткової – 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5999,31грн. Сторони не оспорюють, що вказаний договір зареєстрований у встановленому законом порядку.
Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки ОСОБА_4 свідчить акт передачі та прийому земельної ділянки від 27.10.2016 року.
Згідно письмової розписки, оригінал якої знаходиться у позивача, ОСОБА_4 зобов’язався виплатити ОСОБА_3 орендну плату за земельну ділянку, кадастровий номер 3520386900:02:000:9038, за 49 років у двох частинах: першу в розмірі 70000грн. - до 28.10.2016 року, другу в розмірі 130000грн. – до 31.07.2017 року.
Як зазначає позивач, відповідачем йому було сплачено лише першу частину орендної плати в сумі 70000грн., іншу частину в сумі 130000грн. до цього часу не сплачено.
Про те, що позивачем не було отримано суму 130000грн. також свідчать відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 21.02.2018 року4 № 30155 за період з першого по четвертий квартали 2017 року.
Зазначений факт також не оспорюється і відповідачем.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівніумови здійснення цих прав. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов’язує.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних справ та обов’язків.
Згідно вимог частини 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі і волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов’язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено судам, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Згідно з частиною 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Таким законом є Закон України "Про оренду землі", згідно ст.13 якого договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
На підставі частини першої статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Договір оренди землі від 27.10.2016 року, укладений між сторонами, містить всі істотні умови договору оренди землі, передбачені до ст. 15 Закону вiд 06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі», зокрема, в ньому зазначені: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, тощо. До договору оренди земельної ділянки додано копію плану або схеми земельної ділянки, копію акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), копію акта про передачу та прийом земельної ділянки, які є невід’ємною частиною зазначеного договору.
Сторони не оспорюють, що зазначений Договір зареєстровано у встановленому законом порядку.
Щодо вимог позивача про визнання зазначеного договору оренди земельної ділянки удаваним у зв’язку з тим, що відповідачем кошти за оренду земельної ділянки були йому сплачені наперед, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.
В пункті 7 Договору оренди землі від 27.10.2016 року, укладеного між сторонами, зазначено, що договір укладено на 49 років – з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.
Хоча договір оренди землі, укладений на досить великий строк, в даному випадку на 49 років, проте це жодним чином не вказує на те, що він є договором купівлі-продажу землі, оскільки не передбачає переходу права власності на земельну ділянку, а лише надає право землекористування.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюють за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюють з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Якщо договором оренди землі передбачено, що її розмір визначається згідно із нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, і у орендаря на момент видачі грошей із каси не було заборгованості зі сплати орендної плати за землю, то решту суми можна вважати сплатою орендної плати за землю за певний майбутній період. Іншими словами, орендар виконав своє зобов’язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку за такий майбутній період достроково.
Відповідно до п.4 спірного Договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 199977,00грн. Згідно з п.8 Договору орендна плата вноситься у формі та розмірі грошової, натуральної та відробіткової, складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5999грн. 31коп.
Згідно зі статтею 531 Цивільного кодексу України (ЦК) боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.
Законодавством про оренду землі не заборонено сплачувати орендну плату за земельну ділянку наперед за майбутні періоди. Із суті орендних зобов’язань така заборона також не випливає, так само як і зі звичаїв ділового обороту.
Отже, якщо і договором оренди землі не встановлена така заборона, то перевищення виплаченої суми над закріпленим в договорі розміром орендної плати є платою за оренду земельної ділянки за певний майбутній період.
Представник позивача в своїй відповіді на відзив зазначає, що відповідно до розписки відповідача, останній зобов’язався виплатити позивачу орендну плату за 49 років в сумі 200000грн., тоді як, відповідно до Договору оренди землі орендна плата за вказаний період, з урахуванням орендної плати за рік в сумі 5999,31грн., повинна становити 293966грн. 16коп.
Разом із тим, Указом Президента від 02.02.02 р. № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки визначено забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення. Цього передбачається досягнути, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю). Також передбачається поступове збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Проте Указ Президента не може регулювати чи змінювати норми, установлені законом. Тож розмір, форма та строки внесення орендної плати визначаються виключно сторонами договору, тобто норма Указу носить рекомендаційний характер. Отже, при укладанні договору оренди земельної ділянки орендар, виходячи із результатів господарської діяльності та враховуючи свій фінансово-економічний стан, має запропонувати розмір орендної плати орендодавцю, а орендодавець або погодитися з ним, або вимагати його підвищення.
Долучена до матеріалів справи розписка ОСОБА_4 про виплату ОСОБА_3 орендної плати за 49 років в сумі 200000грн. двома платежами: перший 70000грн., який, як зазначає сам позивач, був ним отриманий, та другий 130000грн., свідчать про те, що вказана сума була ними встановлена сторонами за спільною домовленістю.
Крім того, посилання позивача на розписку відповідача, вказують на те, що позивач просить визнати договір оренди землі удаваним не тому, що відповідачем було укладено цей правочин з метою приховати інший, а саме, договір купівлі-продажу землі, а тому, що йому відповідачем не виплачено іншу частину коштів, яку зазначено в розписці, тобто 130000грн.
Не знайшли свого підтвердження і посилання представника позивач на те, що між сторонами існувала усна домовленість про те, що після сплати відповідачем позивачу коштів в сумі 200000грн., останній мав передати ОСОБА_4 оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об’єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши всі обставини справи, на які позивач посилалась, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки підстави для задоволення позовних вимог судом не встановлені, судові витрати, відповідно вимог ст. 141 ЦПК України, суд залишає по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263,265,354 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В :
В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі удаваним відмовити повністю.
Судові витрати залишити по фактично понесеним.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 12 жовтня 2018 року.
Учасники справи:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП-3057507237, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП-33302168792, місце реєстрації: с.Тарасівка Олександрійського району Кіровоградської області, вул.Гагаріна,29«Б»., місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5.
Суддя
