Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 723/1983/16-ц
провадження № 61-22402св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, - адвоката Кирилюк Тетяни Анатоліївни на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2017 року в складі судді Дячук О. О. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 28 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Литвинюк І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2016 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6., третя особа - ОСОБА_7., про визнання права власності на спадщину за заповітом, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, після смерті якого спадкоємцями за законом є його п'ятеро дітей: ОСОБА_9., ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_6, та мати спадкодавця ОСОБА_6. ОСОБА_1. своєчасно подала до Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області заяву про прийняття спадщини. 14 січня 2013 року спадкодавець ОСОБА_8 склав заповіт, яким заповів спадщину своїм дочкам в таких частках: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - 1/2, ОСОБА_9 - 1/10, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - кожному по 1/5. Дружина спадкодавця ОСОБА_2., з якою спадкодавець на момент складення заповіту знаходився в процесі розлучення в м. Дахау, обов'язкової частки в спадщині не має, про що зазначено в заповіті. Інших спадкоємців першої черги немає. Мати спадкодавця ОСОБА_6. є пенсійного віку, непрацездатна, тобто відповідно до статті 1241 ЦК України має обов'язкову частку в спадщині. ОСОБА_4., ОСОБА_5. та ОСОБА_6. 26 грудня 2014 року надіслали до нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини на користь позивача. Частка ОСОБА_1. у спадщині становить 87/120.
Разом з тим ОСОБА_2., яка діє від свого імені і від імені малолітньої доньки ОСОБА_3., 26 червня 2014 року подала до Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області заяву про прийняття спадщини за законом, оскільки не визнає заповіт. Спадковим майном після смерті ОСОБА_8 є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями, спорудами, що розташований на АДРЕСА_1. Вказує, що ОСОБА_2. без достатніх правових підстав утримує у себе належне позивачу спадкове майно, яке було відчужене поза волею спадкодавця шляхом укладення мирової угоди та договору дарування між ОСОБА_7. та ОСОБА_2. Вказані обставини позбавляють позивача можливості отримати свідоцтва про право на спадщину на вищевказане спадкове майно.
На підставі зазначеного ОСОБА_1. просила визнати за нею право власності на спадщину за заповітом після смерті її батька - 87/120 частин житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований на АДРЕСА_1; витребувати від ОСОБА_2. 87/120 частин зазначеного житлового будинку.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1. право власності на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на 101/140 частин житлового будинку літ. «А-І», прибудови літ. «а», ганку літ. «а1», бані літ. «Є», гаража літ. «Ж», вбиральні літ. «Г», вимощення літ. «І», криниці № 4, воріт з хвірткою № 5, огорожі № 6, що знаходиться на АДРЕСА_1. Витребувано від ОСОБА_2. 101/140 частин житлового будинку літ. «А-І», прибудови літ. «а», ганку літ. «а1», бані літ. «Є», гаража літ. «Ж», вбиральні літ. «Г», вимощення літ. «І», криниці № 4, воріт з хвірткою № 5, огорожі № 6, що знаходиться на АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 2 374 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має право на спадщину, що залишилась після спадкодавця ОСОБА_8, у порядку спадкування за заповітом, оскільки відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Частка ОСОБА_1. становить 101/140, частка ОСОБА_3. - 26/140, частка ОСОБА_9, яка є невитребуваною, - 13/140.
Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_8. був складений заповіт власноручно у Федеративній Республіці Німеччина, на якому проставлено апостиль, тому цей правочин є чинним. Права іноземців щодо спадщини виникають на тих самих підставах, що і в громадян України, і спадщина переходить до спадкоємців незалежно від громадянства. Принцип зрівняння у правах є основою національного режиму та визначає головні аспекти здатності іноземців мати права, що виникають при спадкуванні. Об'єкт також залишається незмінним - спадщина (сукупність суб'єктивних прав та обов'язків спадкодавця). Таким чином, іноземці (особи без громадянства) здійснюють свої спадкові права на території України нарівні з громадянами України.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2., яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3., - адвокат Кирилюк Т. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що заповіт ОСОБА_8 є нікчемним, оскільки складений спадкодавцем особисто у письмовій формі без посвідчення нотаріусом чи іншим представником влади. Спадкування спірного майна повинно відбуватися за законом. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є шестеро осіб, оскільки його дружина ОСОБА_2. позбавлена спадщини, проте суди помилково вказали, що спадкоємців за заповітом є семеро осіб. Судами не вірно визначено частки кожного зі спадкоємців.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Спірним спадковим майном після смерті ОСОБА_8 в Україні є житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1. Право власності на вказане домоволодіння спадкодавець набув на підставі договору дарування від 03 грудня 2004 року.
Житловий будинок та надвірні споруди розташовані на земельній ділянці площею 0,07 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є його п'ятеро дітей: ОСОБА_9., ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_6, мати спадкодавця ОСОБА_6. та його дружина ОСОБА_2.
14 січня 2013 року ОСОБА_8 склав заповіт, у пунктах 1-3 якого зазначив, що донькам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 він дає в спадок 1/2 частину спадщини, ОСОБА_9 отримує 1/10 частину спадщини, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 кожній - 1/5 від спадщини.
У заповіті зазначено, що ОСОБА_2. частки у спадщині не має, оскільки спадкодавець знаходиться з нею в процесі розлучення в м. Дахау.
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_8 та ОСОБА_2. уклали шлюб 10 травня 2005 року. На момент смерті спадкодавця він був одружений, дружина - ОСОБА_2., отже, вона як дружина спадкодавця входить до складу осіб спадкоємців.
Встановлено, що мати спадкодавця ОСОБА_6. є пенсійного віку, непрацездатна, тому відповідно до статті 1241 ЦК України має обов'язкову частку в спадщині.
ОСОБА_2., яка діє від свого імені і від імені малолітньої доньки ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_6, 26 червня 2014 року подала до Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області заяву про прийняття спадщини за законом.
ОСОБА_9. в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не зверталась.
ОСОБА_1. у встановлені законом строки подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька.
Суди встановили, що спадкоємцями померлого є: ОСОБА_6. (мати спадкодавця), обов'язкова частка якої як непрацездатної становить 10/140, дочки ОСОБА_1. та ОСОБА_4., частка яких становить 65/140 спадщини, ОСОБА_5 та ОСОБА_3., частка яких становить по 26/140 від спадщини, частка ОСОБА_9. становить 13/140.
ОСОБА_4., ОСОБА_5. та ОСОБА_6. 26 грудня 2014 року надіслали до Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1.
Постановою від 24 лютого 2015 року державний нотаріус Сторожинецької державної нотаріальної контори Чернівецької області Хоміцька Н. Г. відмовила ОСОБА_1. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1.
Суди встановили, що частка позивача становить 101/140, частка ОСОБА_3. - 26/140, частка ОСОБА_9, яка є невитребуваною, - 13/140.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Отже, суди дійшли правильного висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, застосовується законодавство України.
Статтею 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.
Суди встановили, що ОСОБА_8 помер на території Федеративної Республіки Німеччина, що підтверджується свідоцтвом про смерть, отже форма заповіту визначається правом Федеративної Республіки Німеччина.
Відповідно до статей 2231, 2247 Німецького цивільного кодексу звичайний заповіт може бути складено, зокрема, у формі власноручно написаної і підписаної спадкодавцем заяви, поміченої місцем і числом її складання.
Суди встановили, що ОСОБА_8. був складений заповіт власноручно у Федеративній Республіці Німеччина. На цьому документі проставлено апостиль.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За змістом статті 2 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (далі - Конвенція 1961 року), кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Конвенції 1961 року заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав-учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Гаазька Конвенція 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями цієї Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Федеративна Республіка Німеччина висловила заперечення проти приєднання України до зазначеної Конвенції 1961 року. У зв'язку із цим згідно зі статтею 12 Конвенції 1961 року на території України суди не приймали документи, завірені апостилем, що виконані в цій країні, тому продовжували застосовуватись вимога дотримання процедури консульської легалізації.
Разом із тим Конвенція 1961 року у відносинах між Україною та Федеративною Республікою Німеччина набрала чинності 22 липня 2010 року, коли Федеративною Республікою Німеччина було відкликано заперечення проти приєднання України до зазначеної Конвенції.
Як вбачається із заповіту, він написаний і підписаний власноручно ОСОБА_8. 14 січня 2013 року у м. Мюнхені Федеративної Республіки Німеччина та на ньому 13 жовтня 2014 року проставлено апостиль.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що не заслуговують на увагу доводи позивача щодо нікчемності заповіту ОСОБА_8.
Крім того, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2. не має права на спадкування за заповітом, оскільки про це зазначено в самому заповіті.
Разом з тим суди не правильно вирішили спір по суті з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Відповідно до пункту 3 заповіту до повноліття ОСОБА_3 (ОСОБА_3.) спадкодавцям не дозволяється продавати маєток - домоволодіння на АДРЕСА_1. До того часу (повноліття ОСОБА_3) розподіл спадщини між всіма спадкоємцями також не можливий.
В заповіті також зазначено, що ОСОБА_8 (спадкодавець) уповноважує як співспадкоємця ОСОБА_10 разом із сім'єю на право проживання в будинку на АДРЕСА_1, але він зобов'язаний сплачувати всі комунальні послуги, доглядати та підтримувати вказане домоволодіння. Право на проживання закінчується з повноліттям ОСОБА_3.
Проте суди на вказані норми права та умови заповіту уваги не звернули та дійшли передчасного висновку, що після смерті спадкодавця спірне майно підлягає поділу між спадкоємцями.
Крім того, суди не встановили особу співспадкоємця ОСОБА_10, не перевірили, чи проживає він разом з сім'єю у спірному домоволодінні, оскільки позивач заявляла вимоги про витребування майна, що може зачіпати інтереси усіх осіб, які проживають у ньому.
Судами залишено поза увагою, що ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_6, на час вирішення справи не була повнолітня, отже, в силу норми частини першої статті 1242 ЦК України та вимог пункту 3 заповіту розподіл спірного домоволодіння між спадкоємцями на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції не був можливим.
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Встановивши, що дружина спадкодавця ОСОБА_2. входить до складу спадкоємців, суди не перевірили, чи має вона право на спадщину відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, що, відповідно, має значення для визначення часток спадкоємців у спірному майні.
Отже, суди не встановили всіх спадкоємців, які мають право на спадщину.
Крім того, задовольняючи вимоги про витребування майна, суди не звернули уваги на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15, відповідно до якої витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
В матеріалах справи немає доказів, що спірне домоволодіння виділено в натурі або частка позивача індивідуально визначена.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Суди не забезпечили у процесі розгляду справи справедливих судових процедур, спрямованих на ефективний захист прав осіб, які беруть участь у справі, не сприяли всебічному та повному дослідженню доказів, та не вирішили спір по суті в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення - скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, а.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, - адвоката Кирилюк Тетяни Анатоліївни задовольнити частково.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 28 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
В. В. Пророк
І. М. Фаловська
С. П. Штелик
