КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/15456/17 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
судді Вєкуа Н.Г., Федорчук А.Б.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача - Троян Н.М.,
суддів - Костюк Л.О., Файдюк В.В.,
за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Асоціації «Українське Хризотилове об'єднання» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом Міністерства охорони здоров'я України до Міністерства юстиції України, Державної регуляторної служби України, третя особа на стороні позивача: Всеукраїнська екологічна громадська організація (ВЕГО) «Мама-86», треті особи на стороні відповідача: Асоціація «Українське Хризотилове об'єднання», Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Дніпровська Хвиля» про визнання протиправним та скасування наказу, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
1) визнати дії Державної регуляторної служби України щодо направлення до Міністерства юстиції України повідомлення, оформленого листом від 11.08.2017 № 6753/0/20-17 протиправними.
2) скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту» та зобов'язати відновити державну реєстрацію наказу МОЗ від 29.03.2017 № 339 «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2017 за № 702/30570.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Міністерством юстиції України винесено незаконний наказ, яким скасовано рішення про державну реєстрацію наказу МОЗ від 29.03.2017 № 339 «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2017 за № 702/30570.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційних скаргах, Міністерство юстиції України та Асоціація «Українське Хризотилове об'єднання», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Зокрема, Міністерство юстиції України вказало, що до Міністерства юстиції України надійшло повідомлення Державної регуляторної служби України, викладене в листі від 11.08.2017 № 6753/0/20-17 про виявлення обставин, визначених в частині першій ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що є підставою для перегляду реєстрації нормативно-правового акта.
Згідно із зазначеним повідомленням, з огляду на виявлення додаткових обставин щодо настання негативних наслідків для окремих вітчизняних підприємств азбестоцементної та азбестопереробної галузей, а також будівельної галузі під час застосування механізму державного регулювання, передбаченого наказом МОЗ № 339, а також за результатами додаткового аналізу його положень Державною регуляторною службою України встановлено, що редакція наказу МОЗ № 339 містить окремі положення, які містять ознаки регуляторного характеру, що безпосередньо впливає на господарську діяльність відповідних суб'єктів господарювання.
За повідомленням Державної регуляторної служби України практичне застосування положень наказу МОЗ №339 ставить під загрозу не тільки існування азбестоцементної галузі України, а й будівельної галузі, що позбавляє тисячі громадян робочих місць та суттєво зменшує надходження до державного бюджету України та спричинить ряд негативних наслідків, а саме: зупинення азбестоцементної та азбестопереробної галузей України; відсутність матеріалу для швидкого ремонту як у цивільних, так і у військових цілях, зокрема, в зоні проведення антитерористичної операції; суттєве збільшення витрат для сільськогосподарських, зокрема птахофабрик та тваринницьких ферм, які є основними споживачами азбестоцементного шиферу; додаткові витрати для на заміну покрівель з азбестоцементного шиферу на об'єктах сектору соціального значення (дошкільні навчальні заклади, лікувально-профілактичні заклади культури, мистецтва і спорту тощо); додаткові витрати українських домогосподарств із заміни шиферу на металочерепицю; додаткові витрати на азбестоцементного шиферу, які на сьогодні не передбачені ні державним бюджетом України, ні місцевими бюджетами.
Так, на виконання п. 4 протоколу наради від 23.06.2017 під головуванням віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі Кубіва С.І. щодо стану азбестової галузі України Міністерство юстиції листом від 06.07.2017 № 25366/12569-0-26-17/10.1 звернулося до Міністерства охорони здоров'я України з вимогою негайно внести зміни до МОЗ № 339, та нормативно-правовий акт з порушеного питання, погоджений заінтересованими органами, подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
Однак, Міністерством охорони здоров'я України не вжито відповідних заходів внесення змін до наказу МОЗ №339 та нормативно-правового акта з порушеного питання та на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України не подано.
На думку Міністерства юстиції України, скасування рішення про державну реєстрацію наказу МОЗ України № 339, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2017 за № 702/30570 було здійснено з дотриманням усіх необхідних процедур, встановлених чинним законодавством.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування наказу Міністерства юстиції України №2859/5 не відповідають обставинам справи.
Крім того, Міністерство юстиції України подало клопотання, в якому просило закрити провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, зважаючи на відсутність публічно-правового спору між позивачем та відповідачем.
Також, Асоціація «Українське Хризотилове об'єднання» у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що прийняття наказу МОЗ № 399 ставить під загрозу існування азбестоцементної галузі України та всієї будівельної галузі.
Вважає, що відповідачі діяли правомірно, у межах передбачених чинним законодавством, ДРС діяла в межах її дискреційних повноважень.
Позивач, на думку апелянта, видав наказ МОЗ № 339 з перевищенням меж його повноважень, з порушенням положень Цивільного кодексу України і порушенням законодавчих гарантій ведення господарської діяльності, з порушення правил і процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», прав виробників та споживачів азбестоцементної продукції.
Крім того, суд першої інстанції не врахував той факт, що проект Наказу МОЗ №339 є проектом регуляторного акту, на який поширюється вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», проте МОЗ не розробило та не надало аналізу державного регуляторного впливу проекту акту, та Державна регуляторна служба України направила Мін'юсту лист від 11.08.2017 №6753/0/20-17 з повідомленням про виявлення обставин, визначених у частині першій статті ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», які є підставою для скасування державної реєстрації Наказу МОЗ №339.
У відзиві на апеляційні скарги позивач зазначив, що рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з одержанням повідомлення від ДРС про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Однак, зазначена норма не створює обов'язку органу реєстрації щодо обов'язкового скасування нормативно-правового акту, а лише надає таке право.
Наказ МОЗ №339 було розроблено та прийнято відповідно до порядку, встановленого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 та погоджено з усіма заінтересованими міністерствами та відомствами, Національною академією медичних наук України без зауважень.
Під час підготовки проекту Наказу №339, його було опубліковано на офіційному веб-сайті МОЗ України та надано на погодження до Державної регуляторної служби України.
Таким чином, позивач стверджує, що на час затвердження та здійснення державної реєстрації усі вимоги статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» були дотримані.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, Наказом Міністерства юстиції України від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту» скасовано рішення про державну реєстрацію наказу МОЗ від 29.03.2017 № 339 «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2017 за № 702/30570 (а.с. 26 Том I).
Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта стало повідомлення Державної регуляторної служби України, викладене в листі від 11.08.2017 № 6753/0/20-17, про виявлення обставин, визначених у частині першій ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (а.с. 101-105 Том II).
Згідно із зазначеним повідомленням, з огляду на виявлення додаткових обставин щодо настання негативних наслідків для окремих вітчизняних підприємств азбестоцементної та азбестопереробної галузей, а також будівельної галузі під час застосування механізму державного регулювання, передбаченого наказом МОЗ №339, а також за результатами додаткового аналізу його положень Державною регуляторною службою України встановлено, що редакція наказу МОЗ № 339 містить окремі положення, які мають ознаки регуляторного характеру, що безпосередньо впливає на господарську діяльність відповідних суб'єктів господарювання.
Зокрема, абзацами другим та третім пункту 1 розділу І Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», затверджених наказом МОЗ № 339, встановлено, що забороняється виробництво та використання азбесту незалежно від його виду та азбестовмісних виробів і матеріалів в технологічних процесах та при проведенні будівельно-монтажних робіт. Як виняток, матеріали та вироби, що містять азбест і вже використовуються, можна й надалі використовувати до їх заміни або утилізації. Азбестовмісні ізоляційні матеріали та вироби низької щільності (1 с\ґ) підлягають першочерговій заміні та утилізації.
Крім того, у повідомленні Державної регуляторної служби України, викладеному в листі від 11 серпня 2017 року № 6753/0/20-17 йдеться про те, що практичне застосування положень наказу МОЗ № 339 ставить під загрозу не тільки існування азбестоцементної галузі України, а й будівельної галузі, що позбавляє тисячі громадян робочих місць та суттєво зменшує надходження до державного бюджету України та спричинить ряд негативних наслідків, а саме: зупинення діяльності азбестоцементної та азбестопереробної галузей України; відсутність доступного матеріалу для швидкого ремонту як у цивільних, так і у військових цілях, зокрема в зоні проведення антитерористичної операції; суттєве збільшення витрат для сільськогосподарських підприємств, зокрема птахофабрик та тваринницьких ферм, які є основними споживачами азбестоцементного шиферу; додаткові об'єкти сектору соціального значення дошкільні навчальні заклади, лікувально-профілактичні установи, заклади культури, мистецтва і спорту тощо; додаткові витрати українських домогосподарств із заміни шиферу на метало черепицю; додаткові витрати на утилізацію азбестоцементного шиферу, які на сьогодні не передбачені ні державним бюджетом України, ні місцевими бюджетами.
На підставі викладеного, Міністерством юстиції України наказом від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта» скасовано рішення про державну реєстрацію наказу та повідомлено Міністерство охорони здоров'я України листом від 12 вересня 2017 року № 35422/9774-0-26-17/10.1) про скасування рішення про державну реєстрацію наказу (а.с. 25-26 Том I).
Міністерством охорони здоров'я України листом від 27.09.2017 №05.1-08/25644 (вх. № 19088-0-26-17 від 29.09.2017) подано скаргу на рішення Міністерства юстиції України щодо скасування рішення про державну реєстрацію наказу МОЗ № 339, яка залишена Міністерством юстиції України без задоволення (а.с. 32-36 Том I).
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що жодна з обставин визначених частиною першою статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не може бути підставою для скасування Наказу МОЗ № 339, а тому його реєстрацію слід вважати вчиненою у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відтак, наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Однак, позовні вимоги в частині зобов'язання відновити державну реєстрацію Наказу МОЗ від 29.03.2017 № 339 «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.2017 за № 702/30570 задоволенню не підлягають, оскільки скасування оскаржуваного наказу є наслідком того, що Міністерство юстиції України має відновити його дію шляхом державної реєстрації.
Колегія суддів не може погодитись в повній мірі з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Щодо заявленого клопотання Міністерством юстиції України про закриття провадження у справі, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої ст.2 КАС України (в редакції, на момент звернення до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, на момент звернення до суду) встановлено, що у цьому Кодексі термін справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 17 КАС України (в редакції, на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за частиною першою ст.19 КАС України (в редакції, на момент винесення оскаржуваного рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я, затвердженого Указом Президента України від 13 листопада 2011 року № 467/2011 Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 вказаного Положення визначено, що МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням.
Статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI встановлено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 10 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 395/2011 Мін'юст України відповідно до покладених на нього завдань: скасовує рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Зазначений обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративної юрисдикції продубльований в пункті п'ятому частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій, в межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 800/566/17.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Міністерство юстиції України вказує, що позивач не має права звернення до суду з даним позовом, оскільки спір між сторонами не є публічно-правовим та Міністерство охорони здоров'я не наділене повноваженнями щодо звернення до суду з такими позовними вимогами.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до пункту 2 Положення про Міністерство охорони здоров'я, затвердженого Указом Президента України від 13 листопада 2011 року № 467/2011, МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням.
Крім того, як вже зазначалось, статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI встановлено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на звернення до суду з позовами, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі слід відмовити.
Розглядаючи справу по суті спору, колегія суддів виходить з наступного.
Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (надалі- Закон №1160-IV).
Згідно ст. 1 Закону №1160-IV державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно дост. 21 Закону №1160-IV проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.
Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.
Тривалість погодження проекту регуляторного акта не може перевищувати одного місяця з дня одержання проекту уповноваженим органом.
Уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта.
Рішення про відмову в погодженні проекту регуляторного акта повинно містити обґрунтовані зауваження та пропозиції щодо цього проекту та/або щодо відповідного аналізу регуляторного впливу.
Після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.
У разі незгоди з рішенням про відмову в погодженні проекту регуляторного акта розробник цього проекту може звернутися відповідно до уповноваженого органу з ініціативою щодо утворення погоджувальної групи для проведення консультацій з метою усунення суперечностей. До складу погоджувальної групи входять представники розробника проекту регуляторного акта та уповноваженого органу.
Якщо поданий на погодження проект регуляторного акта не оприлюднювався розробником цього проекту, уповноважений орган залишає цей проект без розгляду, про що повідомляє розробникові проекту в письмовій формі не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного проекту уповноваженим органом.
Після оприлюднення проект регуляторного акта, який було залишено без розгляду, подається його розробником на погодження до уповноваженого органу в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 25 Закону №1160-IV регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин уповноважений орган повідомляє про це орган виконавчої влади, його посадову особу, уповноважену на прийняття або схвалення регуляторного акта, а якщо регуляторний акт підлягає державній реєстрації в органах юстиції - також орган юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації цього регуляторного акта.
Якщо в ході перевірки на підставі повідомлення уповноваженого органу юстиції буде виявлена будь-яка з обставин, визначених у частині першій цієї статті, орган юстиції відмовляє в державній реєстрації регуляторного акта або не пізніше десяти робочих днів з дня одержання цього повідомлення скасовує прийняте рішення про державну реєстрацію цього регуляторного акта.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (надалі - Положення № 731).
У відповідності до п. 1 Положення №731 державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та цього Положення.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (п. 2 Положення №731).
Згідно п. 4 Положення №731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантованіКонституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням зобов'язань України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis ЄС), практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Абзацем 1 п. 6 Положення №731 визначено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади здійснює Мін'юст.
Державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації, з дотриманням вимог, передбачених пунктами 8, 9 цього Положення (п. 11 Положення №731).
Пунктом 13 Положення №731 встановлено, що у державні реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт, порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси, громадян, підприємств, установ або організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки.
Отже, виключно Міністерство юстиції України за наслідками правової експертизи нормативно-правового акту робить висновок щодо наявності підстав для його державної реєстрації.
Відповідно до п. 17 Положення №731 рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з:
а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта;
б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині;
в) одержанням повідомлення від Державної регуляторнї служби України (ДРС) про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» або повідомлення ДРС про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону»;
в-1) одержанням висновку Мін'юсту, головних територіальних управлінь юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;
г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.
Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.03.2017 №339 «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест» (далі - наказ МОЗ №339), прийнятим відповідно до пункту 10 Глобального плану дій з охорони здоров'я працюючих на 2008-2017 роки, прийнятого на шістнадцятій сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я (резолюція WHO 60.26 від 23 травня 2007 року), пункту 10 Пармської декларації з навколишнього середовища та охорони здоров'я, прийнятої представниками держав - членів Європейського регіону ВООЗ на П'ятій міністерській конференції з навколишнього середовища та охорони здоров'я, статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», абзацу третього підпункту 12 пункту Положення про Міністерство охорони здоров'я України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №267, затверджено Державні санітарні норми і правила «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест» (а.с. 116-128 Том I).
Абзацами другим та третім пункту 1 розділу І вказаних Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 339, встановлено, що забороняється виробництво та використання азбесту незалежно від його виду та азбестовмісних виробів і матеріалів в технологічних процесах та при проведенні будівельно-монтажних робіт. Як виняток, матеріали та вироби, що містять азбест і вже використовуються, можна й надалі використовувати до їх заміни або утилізації. Азбестовмісні ізоляційні матеріали та вироби низької щільності (1 с\ґ) підлягають першочерговій заміні та утилізації (а.с. 116 Том I).
Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта - Наказу Міністерства охорони здоров'я України №339 стало повідомлення Державної регуляторної служби України, викладене в листі від 11.08.2017 № 6753/0/20-17, про виявлення обставин, визначених у частині першій ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (а.с. 101-105 Том II).
Так, Державна регуляторна служба України, в своєму повідомленні від 11 серпня 2017 року № 6753/0/20-17 зазначила про те, що практичне застосування положень наказу Міністерства охорони здоров'я України № 339 ставить під загрозу не тільки існування азбестоцементної галузі України, а й будівельної галузі, що позбавляє тисячі громадян робочих місць та суттєво зменшує надходження до державного бюджету України та спричинить ряд негативних наслідків, а саме: зупинення діяльності азбестоцементної та азбестопереробної галузей України; відсутність доступного матеріалу для швидкого ремонту як у цивільних, так і у військових цілях, зокрема в зоні проведення антитерористичної операції; суттєве збільшення витрат для сільськогосподарських підприємств, зокрема птахофабрик та тваринницьких ферм, які є основними споживачами азбестоцементного шиферу; додаткові об'єкти сектору соціального значення дошкільні навчальні заклади, лікувально-профілактичні установи, заклади культури, мистецтва і спорту тощо; додаткові витрати українських домогосподарств із заміни шиферу на метало черепицю; додаткові витрати на утилізацію азбестоцементного шиферу, які на сьогодні не передбачені ні державним бюджетом України, ні місцевими бюджетами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на виконання п. 4 протоколу наради від 23.06.2017 під головуванням Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України Кубіва С.І. щодо стану азбестової галузі України, Міністерство юстиції України листом від 06.07.2017 №25366/12569-0-26-17/10.1 звернулося до Міністерства охорони здоров'я України з вимогою невідкладно внести зміни до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 339 та нормативно-правовий акт з порушеного питання, погоджений із заінтересованими органами, подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України (а.с. 59-60 Том I).
Однак, як свідчать матеріали справи, Міністерством охорони здоров'я України не було вжито відповідних заходів щодо внесення змін до наказу №339 та нормативно-правового акта з порушеного питання про державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
На думку позивача, Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 339 не є регуляторним актом, оскільки пов'язаний з прийняттям санітарних норм.
Проте, з такими доводами позивача, колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.
Згідно статті 1 Закону №1160-IV регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Отже, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає певним ознакам.
Особливу увагу при визначенні акта регуляторним слід звертати на відносини, що є предметом регулювання цього акта.
Так, у відповідності до статті 3 Закону №1160-IV сфера дії цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.
Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», і мають ознаки регуляторного акта; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за винятком тих, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 6, 7, 9, 11 - 13, 14, 16, 17, 21, 22, 24 - 26, 30, 30 1, 34 та 37 8 частини другої статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», та мають ознаки регуляторного акта; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що спрямовані па виконання нею повноважень, визначених пунктами 4, 6, 8, 16, 18, 19, 21 та 22 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та мають ознаки регуляторного акта; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов'язковий характер, встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Таким чином, сфера дії Закону включає в себе: господарські відносини та адміністративні відносини - відносини між регуляторними органами та суб'єктами господарювання та/або між іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Господарський кодекс наступним чином визначає сферу господарських відносин - господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
При цьому, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарський кодекс розрізняє наступні види господарської діяльності: підприємництво - це господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку; некомерційна господарська діяльність - цегосподарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.
Слід наголосити, що державна регуляторна політика охоплює всі сфери та галузі, у яких можливе здійснення господарської та підприємницької діяльності, не забороненої законами України, та засоби державного регулювання такої діяльності, у яких держава будь-яким чином встановлює правила поведінки для суб'єктів господарювання.
Основними засобами регулюючого впливу держави є, зокрема: правила та процедури щодо входження на ринок і виходу з нього суб'єктів господарювання, їх створення та ліквідації; ліцензування певних видів господарської діяльності; дозвільна система на провадження певного виду господарської діяльності; правила та процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не підпадають під дозвільну систему на провадження певного виду господарської діяльності; правила щодо обсягу та процедур подачі обов'язкової звітності; тарифне і нетарифне регулювання; організація державного контролю за господарською діяльністю; отримання погоджень від органів державної влади або третіх осіб.
Таким чином, регулюючий вплив держави на діяльність суб'єктів господарювання поширюється на всі правовідносини між суб'єктами господарювання, які мають місце в законодавчо регульованій сфері, а також охоплює собою адміністративні відносини між ними та органами влади під час реалізації прав та обов'язків, передбачених актами законодавства, нормативними та нормативно-правовими актами.
Як вбачається зі змісту Державних санітарних норм і правил, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України №339, останній фактично заборонив виробництво та використання азбесту незалежно від його виду та азбестовмісних виробів та матеріалів в технологічних процесах та при проведенні будівельно-монтажних робіт. Як виняток, матеріали та вироби, що містять азбест і вже використовуються, можна й надалі використовувати до їх заміни або утилізації. Азбестовмісні ізоляційні матеріали та вироби низької щільності (1г/см3) підлягають першочерговій заміні та утилізації (а.с. 116 Том I).
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянтів, що наказ Міністерства охорони здоров'я України № 339 є регуляторним актом та підпадає під сферу дії Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
При цьому, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час підготовки проекту Наказу МОЗ №339 були дотримані вимоги, передбачені у частині першій статті 25 Закону №1160-IV, оскільки проект наказу опубліковано на офіційному веб-сайті МОЗ України для громадського обговорення, за результатами яких, жодних зауважень та пропозицій не надходило та такий Наказ погоджено із уповноваженим органом Державною регуляторною службою України, з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724 затверджено Положення про Державну регуляторну службу України (надалі - Положення №724), відповідно до пункту 1 якого Державна регуляторна служба України (ДРС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.
Згідно пп. 10 п. 4 Положення №724 ДРС відповідно до покладених на неї завдань повідомляє органи виконавчої влади, їх посадових осіб, уповноважених на прийняття або схвалення регуляторних актів про виявлення встановлених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» обставин, за яких регуляторні акти не можуть бути прийняті або схвалені, а якщо зазначені регуляторні акти підлягають державній реєстрації в органах юстиції, - повідомляє також відповідні органи юстиції, до компетенції яких належить здійснення державної реєстрації таких регуляторних актів.
З матеріалів справи вбачається, що Державна регуляторна служба України зверталась до МОЗ з листами від 18.01.2017 № 238/0/20-17 та від 30.05.2017 № 3797/0/20-17 до МОЗ, в якому вказала, що проект Наказу №339 не підпадає під сферу дії статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (а.с. 69-70 Том I).
Однак, зважаючи на звернення Асоціації «Українське Хризотилове об'єднання» щодо настання негативних наслідків для підприємств азбестоцементної та азбестопереробної галузей, Державна регуляторна служба України листом від 27.06.2017 №4889/0/20-17 просила Міністерство юстиції України залишити без розгляду лист від 30.05.2017 №3797/0/20-17, згідно з яким проект зазначеного наказу відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» було визнано таким, що не підпадає під сферу дії цього Закону (а.с. 94-95 Том II).
Відповідно до частини третьої ст. 25 Закону №1160-IV якщо в ході перевірки на підставі повідомлення уповноваженого органу юстиції буде виявлена будь-яка з обставин, визначених у частині першій цієї статті, орган юстиції відмовляє в державній реєстрації регуляторного акта або не пізніше десяти робочих днів з дня одержання цього повідомлення скасовує прийняте рішення про державну реєстрацію цього регуляторного акта.
Згідно пп. «в» п. 17 Положення №731 рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку із одержанням повідомлення від ДРС про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Враховуючи, що наказ Міністерства охорони здоров'я України №339 «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест» є регуляторним актом, Державна регуляторна служба направила до Міністерства юстиції лист від 11.08.2017 №6753/0/20-17 з повідомленням обставин, визначених у частині першій ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, відсутності аналізу регуляторного впливу, що є підставою для скасування регуляторного акту (а.с. 101-105 Том II).
Листом від 18.08.2017 №31836/16018-0-26-17/10.1 Міністерство юстиції України звернулося до Державної регуляторної служби з проханням надати завірену в установленому порядку копію проекту наказу Міністерства охорони здоров'я України №339, який було надано на погодження до Державної регуляторної служби та за результатами опрацювання якого були надані листи від 18.01.2017 №238/0/20-17, від 30.05.2017 №3797/0/20-17, згідно з якими проект зазначеного наказу відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» було визнано таким, що не підпадає під сферу дії цього Закону, для проведення перевірки, передбаченої частиною третьою ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (а.с. 170 Том II).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що будь-яких погоджень чи рішень про відмову в погодженні проекту Наказу Міністерства охорони здоров'я України №339 Державна регуляторна служба не надавала.
У зв'язку з цим, Державною регуляторною службою листом від 28.08.2017 №7407/0/20-17 було надано копії проектів наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Державних санітарних норм і правил «Про безпеку і захист працівників від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест», що надсилались листами Міністерства охорони здоров'я України від 15.12.2016 №05.1-13/32678 (а.с. 170 Том I) та від 17.05.2017 № 05.1-13/3271 (а.с. 75 Том II) до Державної регуляторної служби України (а.с. 162 Том II).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що Міністерством юстиції України наказом від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта» в межах повноважень з дотриманням всіх необхідних процедур, встановлених чинним законодавством України, правомірно скасовано рішення про державну реєстрацію наказу МОЗ №339, про що повідомлено Міністерство охорони здоров'я України листом від 12 вересня 2017 року № 35422/9774-0-26-17/10.1 про скасування рішення про державну реєстрацію наказу.
Отже, доводи апеляційних скарг спростовують позицію суду першої інстанції, як наслідок рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 11.09.2017 № 2859/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту».
Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у частковому задоволенні апеляційних скарг та відповідно у скасуванні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року в частині задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
У задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про закриття провадження у справі №826/15456/17 - відмовити.
Апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Асоціації «Українське Хризотилове об'єднання» - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Міністерства охорони здоров'я України до Міністерства юстиції України, Державної регуляторної служби України, третя особа на стороні позивача: Всеукраїнська екологічна громадська організація (ВЕГО) «Мама-86», треті особи на стороні відповідача: Асоціація «Українське Хризотилове об'єднання», Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Дніпровська Хвиля» про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити в частині задоволення позовних вимог.
В решті - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя -доповідач: Н.М. Троян
Судді : Л.О. Костюк,
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено: 09 серпня 2018 року.
