ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2018 року
Львів
№ 876/2573/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Хобор Р.Б., Іщук Л.П.
за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року, ухвалене суддею Денисюк Р.С., 12:03:11 год, м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 28 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Національна поліція України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та зобов’язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
18.12.2017 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Національна поліція України, в якому просить:
визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 16.11.2017р. № 341 о/с «По особовому складу, щодо звільнення зі служби в поліції» про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно за п.6 (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»; поновити його негайно на службі у відносинах публічної служби, на якій перебував до звільнення; визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 16.11.2017 року № 1201 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; зобов’язати відповідача розглянути по суті його лист щодо надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. наказом НП України від 25.10.2017р. № 886 о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» скасовано пункт наказу НП України від 31.03.2016р. № 208 о/с щодо звільнення майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області, з 31.03.2016р. зі служби в поліції за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» і поновлено його на службі в поліції та на посаді заступника начальника УЗЕ в Рівненській області з 01.04.2016р., виплативши на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в сумі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. 25.10.2017р. до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України надійшов витяг з наказу НП України від 25.10.2017 № 886 о/с про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції. Цього ж дня у телефонному режимі було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність прибуття до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України для ознайомлення з наказом щодо поновлення на службі в поліції, на що останній запевнив що прибуде 26.10.2017р.. Однак, 26.10.2017р. ОСОБА_1 до відділу забезпечення діяльності УЗЕ так і не прибув, 27.10.2017р. також не з’явився, лише у телефонному режимі повідомив, що прибути не має змоги, бо доглядає малолітню дитину і вважає, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом ДЗЕ НП України від 14.11.2017р. № 1194 «Про призначення та проведення службового розслідування» відповідачем призначено та проведено службове розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин майора поліції ОСОБА_1 За наслідками проведеного службового розслідування складено висновок від 15.11.2017р., яким встановлено, що починаючи з 02.11.2017р. комісійно складаються та належним чином реєструються акти про невихід на службу ОСОБА_1
Крім того, 09.11.2017р. з метою встановлення місцезнаходження та ознайомлення ОСОБА_1 з наказом щодо його поновлення на службі в поліції начальник відділу забезпечення діяльності управління майор поліції ОСОБА_2 спільно із заступником начальника управління – начальником відділу організації роботи, моніторингу та контролю управління майором поліції ОСОБА_3 та старшим інспектором відділу забезпечення діяльності управління майором поліції ОСОБА_4 було здійснено виїзд по місцю проживання ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_1. Однак вхідні двері ніхто не відкрив.
Таким чином, майор поліції ОСОБА_1 у період з 25.10.2017 по 14.11.2017 був відсутній на службі без поважних причин. Про поважні причини відсутності на робочому місці керівництво управління ОСОБА_1 не повідомляв.
Згідно з висновком службового розслідування за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в невиході на службу без поважних причин в період з 25.10.2017р. по 15.11.2017р., порушення вимог пункту 1 частини першої статті 18 та статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України, рекомендовано притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
За вчинення вказаного дисциплінарного проступку, наказом Департаменту від 16.11.2017р. № 1201 майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та наказом Департаменту від 16.11.2017р. № 341 о/с «По особовому складу» звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області, з 17.11.2017р. (а.с. 70-71). Підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення стали висновки службового розслідування, в ході якого встановлено, що позивач грубо порушив вимоги службової дисципліни, а саме: недотримання ним статей 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 4 статті 40 КзПП України, статті 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено факт невиходу ОСОБА_1 на роботу без поважних причин.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення його зі служби в поліції та подальше його звільнення відповідачем проведено із дотриманням вимог Законів України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», «Про Національну поліцію», Кодексу законів про працю України.
На думку суду першої інстанції причина, якою ОСОБА_1 обґрунтовує свій невихід на роботу догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку – не підтверджені жодними доказами та не можуть бути визнані поважними.
Позовна вимога про зобов’язання відповідача розглянути рапорт позивача про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку також не підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_1 09.10.2017р. звернувся з рапортом до голови НН України, генерала поліції ОСОБА_5 про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.10.2017р. по 03.02.2019р. з відповідними документами. Однак на момент подання вказаного рапорту та дачі відповіді на нього позивач ще не був фактично поновлений на роботі. Наказ про поновлення на роботі видано відповідачем 25.10.2017р. Тому на момент його розгляду у відповідача були відсутні правові підстави для надання ОСОБА_1 такої відпустки, відповідно до статті 20 Закону України «Про відпустки» та статті 18 КзПП України.
Суд першої інстанції звертає увагу, що відповідачем у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» розглянуто рапорт позивача про надання вищезгаданої відпустки та надано відповідь про необхідність звернення із таким питанням після поновлення на посаді.
Що стосується вимоги про зобов’язання відповідача розглянути рапорт про надання відпустки, то суд звертає увагу, що поновлення судом особи на посаді повинно бути реалізованим власником відповідними наказами, які свідчать про те, що особа дійсно поновлена на роботі та приступила до виконання своїх службових обов’язків. Однак позивач після поновлення на службі із 25.10.2017р. з рапортом до відповідача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не звертався, а відтак зобов’язувати відповідача його розглядати немає підстав, так як фактично спірні правовідносини між сторонами з приводу цього не виникли.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його ухваленим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року, виконане «негайно» наказом Нацполіції України № 886 о/с від 25.10.2017 року з невірно визначеною датою поновлення 1 квітня 2016 року, замість 31 березня 2016 року за судовим рішенням (через 21 день). Незаконність вказаної дати підтверджена постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року за результатом розгляду апеляційних скарг ДЗЕ та Нацполіції України у справі № 803/536/16.
Апелянт стверджує, що копія наказу про поновлення його на роботі за рішенням суду йому не направлялася і з таким наказом його ніхто і ніколи не ознайомлював. Також, незрозумілим є поновлення його на посаді без внесення змін у штатний розклад.
Звертає увагу на існування листа Нацполіції України від 03.08.2017р. №8411/01/12-2017 «Про кадрові призначення в системі Національної поліції», згідно з яким співробітники поліції, поновлені на службі за рішенням суду, «добровільно» направляються для проходження стажування на відповідних посадах у підрозділах ГУНП в Донецькій або Луганській областях. Відтак, він відчував загрозу з боку відповідача у цих питаннях.
Апелянт зазначає, що 09.10.2017р. він виїхав у місто Рівне та передав на розгляд до УЗЕ в Рівненській області доповідну записку на ім’я керівника управління та рапорт голові Національної поліції України. При цьому долучив до рапорту оригінал постанови суду та документи для надання йому неоплачуваної відпустки по догляду за дитиною до 3-х років. На підтвердження вказаних дій наявні печатка і підпис працівника канцелярії про отримання документів за конкретною датою. Надані ним 09.10.2017 року та зареєстровані належним чином документи з «мокрими» печатками на відпустку не повернуті йому відповідачем до цього часу.
Звертає увгу, що згідно з листом від 16.03.2018 року № 15-05-54 за даними пошукової системи Укрпошта та інформації Волинської дирекції Укрпошти за період з 1 жовтня 2017 року до 31 грудня 2017 року на ім’я ОСОБА_1 за адресою: 43005, АДРЕСА_2, кореспонденції відправника ДЗЕ Нацполіції України не встановлено.
Таким чином, він належним способом передав відповідачу документи на відпустку, що є його власністю.
Крім того, твердження про виїзд за місцем його проживання працівників УЗЕ в Рівненській області вважає неправдивими та такими, що не відповідають дійсності.
Апелянт стверджує, що йому не було відомо пр те, що наказом ДЗЕ НП України від 14.11.2017р. № 1194 «Про призначення та проведення службового розслідування» відповідачем призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин майора поліції ОСОБА_1 та те, що за наслідками проведеного службового розслідування складено висновок від 15.11.2017р.
Також, звертає увагу, що він звернувся із заявою до виконавчої служби про примусове виконання рішення суду, а тому відповідач, як роботодавець, не мав законних підстав для його звільнення у період до закінчення виконавчого провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
В силу частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» однією з підстав звільнення зі служби в поліції та припинення служби є реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Частиною 2 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі – особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затверджено Законом України від 22.02.2006р. № 3460-ІV (далі – Дисциплінарний статут), дія якого поширюється на поліцейських.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна – дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.
Приписами статті 5 Дисциплінарного статуту визначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
В силу статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.
Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок – невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження, 2) зауваження, 3) догана, 4) сувора догана, 5) попередження про неповну посадову відповідність, 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Частиною 7 статті 13 Дисциплінарного статуту визначено, що такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Отже, притягнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справі України до дисциплінарної відповідальності можливе лише за невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни.
Приписами статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі – ОВС) при його проведенні визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12.03.2013р. № 230 (далі – Інструкція № 230).
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 230 підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з вересня 2001 року по листопад 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, остання посада – заступник начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України.
Наказом НП України від 31.03.2016р. №208 о/с позивача звільнено зі служби в поліції згідно пункту 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність). Даний наказ оскаржувався позивачем в судовому порядку.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення Центральної атестаційної комісії №6 Апарату Національної поліції України, оформлене протоколом ОП №15.00003775.0001132 від 22.02.2016р.; визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 31.03.2016р. №208о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника управління захисту економіки в Рівненській області, зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) з 31.03.2016р.; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління захисту економіки в Рівненській області з 31.03.2016р.; стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 127738,33 грн. та постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6955 грн. звернено до негайного виконання.
На виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. наказом НП України від 25.10.2017р. № 886 о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» скасовано пункт наказу НП України від 31.03.2016р. № 208 о/с щодо звільнення майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області, з 31.03.2016р. зі служби в поліції за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» і поновлено його на службі в поліції та на посаді заступника начальника УЗЕ в Рівненській області з 01.04.2016р., виплативши на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в сумі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Також встановлено, що 25.10.2017р. до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України надійшов витяг з наказу НП України від 25.10.2017р. № 886 о/с про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції. Цього ж дня у телефонному режимі було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність прибуття до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України для ознайомлення з наказом щодо поновлення на службі в поліції, на що останній запевнив що прибуде 26.10.2017р.
Однак, 26.10.2017р. ОСОБА_1 до відділу забезпечення діяльності УЗЕ не прибув, 27.10.2017р. також не з’явився, лише у телефонному режимі повідомив, що прибути не має змоги, бо доглядає малолітню дитину і вважає, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Копію вказаного наказу про поновлення на посаді позивачу було направлено рекомендованим листом, та ним отримано 02.11.2017 (а.с 91 зворот).
За фактами невиходу позивача на роботу, 09.11.2017р. начальником відділу забезпечення діяльності УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України майором поліції ОСОБА_2 було подано начальнику УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України полковнику поліції ОСОБА_6 доповідну записку «Про невихід на службу майора поліції ОСОБА_1І.», в якій зазначалося, що позивач не виходить на роботу ніби-то у зв’язку із доглядом за дитиною.
Із матеріалів справи видно, що починаючи з 02.11.2017р. складалися та належним чином реєструвалися акти про невихід ОСОБА_1 на службу. Крім цього, 09.11.2017 з метою встановлення місцезнаходження та ознайомлення ОСОБА_1 з наказом щодо його поновлення на службі в поліції працівниками УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України було здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1, однак двері не відрили (а.с. 73).
Відповідно до вимог пункту 2.5 розділу II Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013р. № 230, 10.11.2017р. начальник УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України полковник поліції ОСОБА_6 звернувся з рапортом до заступника голови НП України – начальника ДЗЕ генерала поліції третього рангу ОСОБА_7 про призначення службового розслідування за вказаними фактами (а.с. 74).
На підставі зазначеного рапорту, наказом ДЗЕ НП України від 14.11.2017р. № 1194 «Про призначення та проведення службового розслідування» відповідачем призначено та проведено службове розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин майора поліції ОСОБА_1 (а.с. 66).
За наслідками проведеного службового розслідування складено висновок від 15.11.2017р., яким встановлено, що починаючи з 02.11.2017р. комісійно складаються та належним чином реєструються акти про невихід на службу ОСОБА_1 (від 02.11.2017р. №8092/39/116/01-2017; від 03.11.2017р. № 8160/39/116/01-2017; від 06.11.2017р. № 8172/39/116/01-2017; від 07.11.2017р. № 8187/39/116/01-2017; від 08.11.2017р. № 8199/39/116/01- 2017; від 09.11.2017р. №8229/39/116/01-2017; від 10.11.2017р. №8254/39/116/01-2017; від 13.11.2017р. №8281/39/116/01-2017; від 14.11.2017р. № 8301/39/116/01-2017).
Крім того, 09.11.2017р. з метою встановлення місцезнаходження та ознайомлення ОСОБА_1 з наказом щодо його поновлення на службі в поліції начальник відділу забезпечення діяльності управління майор поліції ОСОБА_2 спільно із заступником начальника управління – начальником відділу організації роботи, моніторингу та контролю управління майором поліції ОСОБА_3 та старшим інспектором відділу забезпечення діяльності управління майором поліції ОСОБА_4 було здійснено виїзд по місцю проживання ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_1. Однак вхідні двері ніхто не відкрив.
Отже, як видно з матеріалів справи, майор поліції ОСОБА_1 у період з 25.10.2017р. по 15.11.2017р. був відсутній на службі без поважних причин. Про поважні причини відсутності на робочому місці керівництво управління ОСОБА_1 не повідомляв.
Заступник начальника управління-начальник відділу організації роботи, моніторингу та контролю УЗЕ майор поліції ОСОБА_3 та старший інспектор відділу забезпечення діяльності цього управління майор поліції ОСОБА_4 в своїх поясненнях підтвердили факти невиходу на службу без поважних причин ОСОБА_1 (а.с. 75-77).
Згідно з висновком службового розслідування за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в невиході на службу без поважних причин в період з 25.10.2017р. по 15.11.2017р., порушення вимог пункту 1 частини першої статті 18 та статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України, рекомендовано притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
За вчинення вказаного дисциплінарного проступку, наказом Департаменту від 16.11.2017р. № 1201 майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та наказом Департаменту від 16.11.2017р. № 341 о/с «По особовому складу» звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області, з 17.11.2017р. (а.с. 70-71).
Підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення стали висновки службового розслідування, в ході якого встановлено, що позивач грубо порушив вимоги службової дисципліни, а саме: недотримання ним статей 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 4 статті 40 КзПП України, статті 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Як вже судом апеляційної інстанції зазначалося, Законом України «Про національну поліцію», Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ визначено обов’язки поліцейського та поняття службової дисципліни. Службова дисципліна включає в себе і дотримання поліцейськими відповідного робочого розпорядку роботи, прийнятого у відповідному органі, де вони працюють.
У разі коли спеціальні закони не регламентують питання, що стосуються проходження служби певними категоріями осіб, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів у даному випадку повинні застосовуватися загальні норми про працю, які регламентовані КзПП України.
Отже, у разі невиходу поліцейського на роботу без поважних причин повинні застосовуватися норми статті 40 КзПП України.
Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Тобто, для звільнення за вказаною нормою роботодавець повинен довести обставини відсутності працівника на роботі без поважних причин (та наявність в діях працівника вини у вчиненні даного дисциплінарного проступку).
Із матеріалів справи видно, що факт невиходу на роботу ОСОБА_1 у період, зазначений у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, підтверджується актами невиходу на роботу, доповідними записками та рапортами посадових осіб, поясненнями працівників управління, які долучені до матеріалів службового розслідування та відображенні у висновку службового розслідування.
Разом з тим, причина, якою ОСОБА_1 обґрунтовує свій невихід на роботу, догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку – не підтверджені жодними доказами та не можуть бути визнані поважними.
Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України «Про відпустки» відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Згідно частини 1 статті 181 КзПП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Отже, роботодавець за заявою осіб, визначених законом, повинен надати відповідну відпустку по догляду за дитиною, яка повинна бути оформлена відповідним наказом чи розпорядженням. Така заява за змістом вказаних норм повинна подаватися завчасно до дати з якої особа просить надати таку відпустку, з можливістю власнику вирішити питання пов’язані із наданням особі відпустки. Сам по собі факт подачі заяви роботодавцю про надання відпустки не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинно бути належним чином підтверджено (наказом або розпорядженням).
Будь-якого наказу чи розпорядження про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку відповідачем не приймалося, а тому невихід на роботу позивача за таких обставин слід вважати протиправним та таким, що суперечить нормам трудового законодавства, вчиненого ним без достатніх правових підстав, самовільно, без поважних причин та є прогулом.
Крім того, після поновлення на роботі позивачем керівництву не подано жодної заяви чи рапорту про надання такої відпустки.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при призначенні та проведенні службового розслідування відповідачем вживались заходи щодо повідомлення позивача про це та ознайомлення його з відповідним наказом про його призначення, а також необхідності дачі пояснень з приводу якого воно призначене. Відповідні документи про це містяться в матеріалах службового розслідування та були дослідженні в ході судового розгляду справи.
Відтак, відповідачем при проведенні службового розслідування було дотримано вимоги Інструкції № 230.
Також, Дисциплінарне стягнення щодо ОСОБА_1 застосовано уповноваженою на те особою із дотриманням вимог стетей 1, 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту, Закону України «Про Національну поліцію».
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КзПП України є обгрунитованим, та відповідно правомірними є оскаржувані накази від 16.11.2017р. № 341 о/с «По особовому складу щодо звільнення зі служби в поліції», від 16.11.2017р. № 1201 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», а відтак позивачу правомірно відмовлено в задоволенні позову в частині визнання незаконними та скасування вказаних наказів, поновлення його на посаді.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що КЗпП України та спеціальними Законами, які регламентують проходження служби поліцейськими не встановлено будь-яких заборон щодо звільнення особи за прогул при наявності в неї двох малолітніх дітей.
Що стосується тверджень позивача про те, що при його звільненні відповідачем було порушено вимоги статті 149 КзПП України, так як при застосуванні до нього дисциплінарного стягнення в останнього не було відібрано письмове пояснення, то суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність такого пояснення від особи яка притягається до відповідальності не є перешкодою в його застосуванні, якщо власник доведе, що він зажадав від особи таке пояснення, але особа в цьому відмовила. Як вбачається із матеріалів справи, позивач неодноразово повідомлявся про необхідність надання пояснень, однак ним в цьому було відмовлено. Вказані відмови були належним чином зафіксовані.
Разом тим, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги доводи позивача про порушення відповідачем норм статті 148 КзПП України, так як при звільненні позивач перебував у відпустці, оскільки в матеріалах справи відсуні будь-які докази, що така відпустка позивачу надавалась.
Також, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовної вимоги про зобов’язання відповідача розглянути рапорт позивача про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Встановлено, що 09.10.2017р. ОСОБА_1 звернувся з рапортом до голови НН України, генерала поліції ОСОБА_8 про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.10.2017р. по 03.02.2019р. з відповідними документами. Цього ж дня по даному приводу позивачем була скерована доповідна записка начальнику УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України. Вказані звернення надійшли до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України 09.10.2017 за вх. № 4034 (а.с. 15).
20.10.2017р. ДЗЕ НП України ОСОБА_1 було надіслано лист за № 15081/39/04- 2017, в якому повідомлялося про те, що оскільки станом на 20.10.2017р. ОСОБА_1 не поновлено на службі в поліції, тому підстав для надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку немає. Крім того, повернуто позивачу пакет документів про надання зазначеної відпустки та запропоновано звернутися з відповідними документами до відділу кадрового забезпечення Департаменту після поновлення на посаді в ДЗЕ НП України.
На момент подання вказаного рапорту та дачі відповіді на нього позивач ще не був фактично поновлений на роботі. Наказ про поновлення на роботі видано відповідачем 25.10.2017р.
Отже, на момент його розгляду у відповідача були відсутні правові підстави для надання ОСОБА_1 такої відпустки, відповідно до статті 20 Закону України «Про відпустки» та статті 18 КзПП України.
Також встановлено, що відповідачем у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» розглянуто рапорт позивача про надання вищезгаданої відпустки та надано відповідь про необхідність звернення із таким питанням після поновлення на посаді.
Що стосується вимоги про зобов’язання відповідача розглянути рапорт про надання відпустки, то суд звертає увагу на наступне.
Поновлення судом особи на посаді повинно бути реалізованим власником відповідними наказами, які свідчать про те, що особа дійсно поновлена на роботі та приступила до виконання своїх службових обов’язків.
Встановлено, що ОСОБА_1 після поновлення на службі з 25.10.2017р. з рапортом до відповідача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не звертався, а відтак зобов’язувати відповідача його розглядати немає підстав, так як фактично спірні правовідносини між сторонами з приводу цього не виникли.
Відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову в цій частині.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апелянта на правомірність ухваленого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у справі №803/1883/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Національна поліція України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та зобов’язання вчинити дії – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
ОСОБА_9
судді
ОСОБА_10
ОСОБА_11
Повне судове рішення складено 16.05.2018р.
