ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2018 року
Луцьк
Справа № 803/1883/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Шепталовій А.П.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Андрющенко А.А.,
представника третьої особи Забожчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національна поліція України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом, з врахуванням уточненої позовної заяви, до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - Департамент, ДЗЕ НП України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національна поліція України (далі - НП України, третя особа) про визнання незаконними та скасування наказів від 16.11.2017 № 341 о/с "По особовому складу щодо звільнення зі служби в поліції", від 16.11.2017 № 1201 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", поновлення на посаді та зобов'язання відповідача розглянути лист щодо надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ДЗЕ НП України від 16.11.2017 № 341 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
25.10.2017 на виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 позивача поновлено на посаді.
У листі УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України від 26.10.2017 № 7927/39/116/01-2016 зазначалося про необхідність прибуття у найкоротші терміни до начальника відділу забезпечення діяльності УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України майора ОСОБА_5 для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі.
Однак позивач зазначає, що у зв'язку з перебуванням з малолітньою дитиною та неможливістю залишити її без догляду зібрався приступити до виконання своїх посадових обов'язків 23.11.2017. Проте 22.11.2017 на його адресу надійшов лист про звільнення його з зі служби в поліції 16.11.2017.
З наказом ДЗЕ НП України від 16.11.2017 № 341 о/с позивач не згідний, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. При цьому зазначає, що звільнення його зі служби в поліції проведено незаконно, з грубим порушенням чинного законодавства, в період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Крім того, зазначає, що ним не було допущено прогулу, оскільки невихід його на роботу був здійснений з поважних причин, так як він здійснював догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Про причини невиходу на роботу ним було повідомлено начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ листом від 03.11.2017, та із проханням повідомити про результати розгляду його рапорту на ім'я начальника НП України про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку.
Вважає, що його звернення про надання вказаної відпустки не було належним чином розглянуто, а відтак просить суд зобов'язати відповідача розглянути по суті звернення щодо надання відпустки по догляду за дитиною.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи, вирішено розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено у даній справі судове засіданні на 11:30 год. 12.02.2018 (а.с. 1).
12.02.2018 оголошено перерву у розгляді справи до 11:30 год. 23.02.2018 (а.с. 123-125).
Представник відповідача у відзиві на позов (а.с. 56-64) позовних вимог не визнала та зазначила, що на виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 позивача поновлено з 01.04.2016 на службі в поліції на посаді заступника начальника УЗЕ в Рівненській області.
Однак після поновлення останній на службу не з'явився. В телефонному режимі 25.10.2017 повідомив начальника відділу забезпечення діяльності УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України ОСОБА_5 про те, що 09.10.2017 ним була скерована доповідна записка та рапорт голові НП України про надання йому з 04.10.2017 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
20.10.2017 ДЗЕ НП України позивачу був надісланий лист з повідомленням про те, що станом на 20.10.2017 він фактично не поновлений на службі в поліції, у зв'язку з чим немає підстав для надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
На виконання наказу ДЗЕ НП України від 14.11.2017 № 1194 «Про призначення та проведення службового розслідування» проведено службове розслідування за фактом невиходу ОСОБА_1 на службу без поважних причин.
У ході службового розслідування було встановлено, що 14.11.2017 за вх. № 22558 до ДЗЕ НП України надійшли матеріали про те, що працівниками УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України, починаючи з 25.10.2017 встановлено факти невиходу на службу без поважних причин майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника цього управління.
З матеріалів службового розслідування вбачається грубе порушення службової дисципліни позивачем, а саме: недотримання ним положень статей 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-VI.
Відтак, за вчинення вказаного дисциплінарного проступку ОСОБА_1 наказом відповідача від 16.11.2017 №1201 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та відповідно до наказу від 16.11.2017 №341 о/с звільнено зі служби в поліції за пунктом за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Листом УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України від 17.11.2017 № 8387/39/116/01-2017 ОСОБА_1 повідомлено про звільнення та надіслано копію наказу ДЗЕ НП України від 16.11.2017 №1201 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та витяг з наказу від 16.11.2017 №341 о/с про його звільнення.
Поряд з цим зазначає, що ДЗЕ НП України не заперечує соціальне право ОСОБА_1 як батька на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак таким правом останній не скористався, оскільки після свого фактичного поновлення на посаді не звернувся з рапортом про надання відпустки по догляду за дитиною безпосередньо на ім'я заступника голови - начальника ДЗЕ НП України ОСОБА_6, а звернувся з таким рапортом до голови НП України ОСОБА_7
Тому вважає, що сам лише факт подання позивачем рапорту про надання соціальної відпустки, який не розглянуто уповноваженою на те особою у спосіб, установлений законодавством, з причин порушення порядку його подання, не є поважною причиною невиходу ОСОБА_1 на службу та невиконання ним своїх службових обов'язків.
На підставі наведеного вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому в задоволенні позову просить відмовити.
У відповіді на відзив (а.с. 108-113) позивач не погоджується з твердженнями представника відповідача, наведеними у відзиві, та зазначає, що 04.10.2017 після отримання постанови Волинського окружного адміністративного суду про поновлення його на службі в поліції невідкладно звернувся до безпосереднього керівника та повідомив про неможливість прибути до місця служби у зв'язку із сімейними обставинами.
Вважає сумнівним твердження представника відповідача про звернення позивача з рапортом про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до не уповноваженої посадової особи згідно з вимогами наказу МВС України від 14.07.2017 № 663 «Про затвердження номенклатури посад Національної поліції України щодо призначення, переведення, звільнення поліцейських, державних службовців та інших працівників поліції», з огляду на те, що голова НП України за посадою є вище, ніж його заступник - начальник ДЗЕ НП України; рапорт з належною резолюцією позивачу не повернутий та наказ на який посилається представник відповідача в установленому порядку МВС України не оприлюднений, а тому йому не було відомо про його існування.
Також вказує на те, що висновок службового розслідування від 15.11.2017 не містить жодних достатніх фактів і посилань на належні та допустимі докази того, що позивач без поважних причин не прибув до ГУНП у Рівненській області, не перевірено обставин щодо неможливості прибуття позивача на службу. У вказаному висновку службового розслідування та в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності не зазначено конкретно, які саме обов'язки та покладені завдання позивач не виконував, які шкідливі наслідки настали від такого не виконання, які положення Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції було порушено позивачем і в чому саме полягає сутність цих порушень, а також в чому саме полягало грубе порушення ним службової дисципліни.
Звертає увагу суду на те, що вказані у висновку службового розслідування та оскаржуваних наказах підстави для звільнення позивача зі служби в поліції носять загальний характер і не підтверджені наявними матеріалами службового розслідування із встановленням конкретних фактів порушень, вчинених позивачем.
Відтак, з наведених підстав позивач вважає необґрунтованою позицію відповідача.
У поясненнях на позов (а.с. 116-118) представник третьої особи вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. При цьому підтримує правову позицію відповідача та вважає, що зазначені у відзиві обставини справи та докази, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позовних вимог дають підстави для висновку про те, що відповідач під час здійснення своїх повноважень та прийнятті оскаржуваних рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у передбачений законом спосіб. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У запереченні на відповідь на відзив позивача (а.с. 129-133) представник відповідача зазначає, що ДЗЕ НП України ОСОБА_1 було надіслано лист 20.10.2017 за № 1508/39/04-2017 з повідомлення про те, що станом на 20.10.2017 він фактично не поновлений на службі в поліції, у зв'язку з чим відсутні підстави для надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та повернуто позивачу пакет документів, надісланий із вказаним рапортом, а також було запропоновано позивачу звернутися з відповідними документами до відділу кадрового забезпечення Департаменту після поновлення на посаді в ДЗЕ НП України. Отже, вказане свідчить про те, що позивач був проінформований про те, що надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку можливе після його поновлення на посаді, а також і про те, що вирішення питання щодо її надання забезпечує відділ кадрового забезпечення Департаменту.
Однак після звільнення зі служби в поліції, а саме з 25.10.2017 (день поновлення) по 17.11.2017 (день звільнення) позивач на службу не з'являвся, відтак всупереч вимогам пункту 1 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» свої службові обов'язки не виконував, про поважні причини, які б перешкоджали йому приступити до їх виконання, керівництво не повідомляв. Сам лише факт подання рапорту про надання соціальної відпустки, який не розглянуто уповноваженою на те особою у спосіб встановлений законодавством, не є поважною причиною невиходу на службу та невиконання службових обов'язків.
При цьому, позивач дізнавшись про поновлення на посаді, не отримавши у встановлений законом строк відповіді на рапорт про надання відпустки, мав право у встановленому порядку звернутися з повторним рапортом до Департаменту про надання вказаної відпустки, однак таким правом не скористався.
З врахуванням наведеного вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю, з таких підстав.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» однією з підстав звільнення зі служби в поліції та припинення служби є реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затверджено Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), дія якого поширюється на поліцейських.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.
Згідно з статтею 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно з статтею 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.
Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Отже, підставою для дисциплінарної відповідальності поліцейського є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Відповідач, вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, мав встановити факт вчинення дисциплінарного проступку позивачем, його вину та інші обставини, що мають враховуватися при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність.
У статті 12 Дисциплінарного статуту наведений вичерпний перелік видів дисциплінарних стягнень, що можуть накладатись на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни. Серед таких стягнень: 1) усне зауваження, 2) зауваження, 3) догана, 4) сувора догана, 5) попередження про неповну посадову відповідність, 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Згідно з частиною сьомою статті 13 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Як вбачається з наведених норм, притягнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справі України до дисциплінарної відповідальності можливе лише за невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни.
Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
З матеріалів справи вбачається, що притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності передувало службове розслідування.
Прядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 (далі - Інструкція № 230).
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 230 підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з вересня 2001 року по листопад 2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, остання посада - заступник начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України.
Наказом НП України від 31.03.2016 №208 о/с позивача звільнено зі служби в поліції згідно пункту 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність). Даний наказ оскаржувався позивачем в судовому порядку.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення Центральної атестаційної комісії №6 Апарату Національної поліції України, оформлене протоколом ОП №15.00003775.0001132 від 22.02.2016; визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 31.03.2016 №208о/с "По особовому складу Департаменту захисту економіки" в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника управління захисту економіки в Рівненській області, зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) з 31.03.2016; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління захисту економіки в Рівненській області з 31.03.2016; стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 127738,33 грн. та постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6955 грн. звернуто до негайного виконання (а.с. 12-13).
На виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 наказом НП України від 25.10.2017 № 886 о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» скасовано пункт наказу НП України від 31.03.2016 № 208 о/с щодо звільнення майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області, з 31.03.2016 зі служби в поліції за пунктом 5 (через службову невідповідність) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» і поновлено його на службі в поліції та на посаді заступника начальника УЗЕ в Рівненській області з 01.04.2016, виплативши на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення в сумі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (а.с. 65).
25.10.2017 до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України надійшов витяг з наказу НП України від 25.10.2017 № 886 о/с про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції. Цього ж дня у телефонному режимі було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність прибуття до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України для ознайомлення з наказом щодо поновлення на службі в поліції, на що останній запевнив що прибуде 26.10.2017. Однак, 26.10.2017 ОСОБА_1 до відділу забезпечення діяльності УЗЕ так і не прибув, 27.10.2017 також не з'явився, лише у телефонному режимі повідомив, що прибути не має змоги, бо доглядає малолітню дитину і вважає, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Копію вказаного наказу про поновлення на посаді позивачу було направлено рекомендованим листом, та ним отримано 02.11.2017 (а.с 91 зворот).
За фактами невиходу позивача на роботу, 09.11.2017 начальником відділу забезпечення діяльності УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України майором поліції ОСОБА_5 було подано начальнику УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України полковнику поліції ОСОБА_8 доповідну записку «Про невихід на службу майора поліції ОСОБА_1.», в якій зазначалося, що позивач не виходить на роботу ніби-то у зв'язку із доглядом за дитиною (а.с. 73).
Починаючи з 02.11.2017 складалися та належним чином реєструвалися акти про невихід ОСОБА_1 на службу. Крім цього, 09.11.2017 з метою встановлення місцезнаходження та ознайомлення ОСОБА_1 з наказом щодо його поновлення на службі в поліції працівниками УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України було здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1, однак двері не відрили (а.с. 73).
З метою встановлення всіх обставин, а також з'ясування інших причин і умов відповідно до вимог пункту 2.5 розділу ІІ Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, 10.11.2017 начальник УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України полковник поліції ОСОБА_8 звернувся з рапортом до заступника голови НП України - начальника ДЗЕ генерала поліції третього рангу ОСОБА_6 про призначення службового розслідування за вказаними фактами (а.с. 74).
На підставі зазначеного рапорту, наказом ДЗЕ НП України від 14.11.2017 № 1194 «Про призначення та проведення службового розслідування» відповідачем призначено та проведено службове розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин майора поліції ОСОБА_1 (а.с. 66).
За наслідками проведеного службового розслідування складено висновок від 15.11.2017 (а.с. 67-69), яким встановлено, що починаючи з 02.11.2017 комісійно складаються та належним чином реєструються акти про невихід на службу ОСОБА_1 (від 02.11.2017 №8092/39/116/01-2017; від 03.11.2017 № 8160/39/116/01-2017; від 06.11.2017 № 8172/39/116/01-2017; від 07.11.2017 № 8187/39/116/01-2017; від 08.11.2017 № 8199/39/116/01-2017; від 09.11.2017 №8229/39/116/01-2017; від 10.11.2017 №8254/39/116/01-2017; від 13.11.2017 № 8281/39/116/01-2017; від 14.11.2017 № 8301/39/116/01-2017).
Крім того, 09.11.2017 з метою встановлення місцезнаходження та ознайомлення ОСОБА_1 з наказом щодо його поновлення на службі в поліції начальник відділу забезпечення діяльності управління майор поліції ОСОБА_5 спільно із заступником начальника управління - начальником відділу організації роботи, моніторингу та контролю управління майором поліції ОСОБА_9 та старшим інспектором відділу забезпечення діяльності управління майором поліції ОСОБА_10 було здійснено виїзд по місцю проживання ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_1. Однак вхідні двері ніхто не відкрив.
Таким чином, майор поліції ОСОБА_1 у період з 25.10.2017 по 14.11.2017 був відсутній на службі без поважних причин. Про поважні причини відсутності на робочому місці керівництво управління ОСОБА_1 не повідомляв.
Заступник начальника управління-начальник відділу організації роботи, моніторингу та контролю УЗЕ майор поліції ОСОБА_9 та старший інспектор відділу забезпечення діяльності цього управління майор поліції ОСОБА_10 в своїх поясненнях підтвердили факти невиходу на службу без поважних причин ОСОБА_1 (а.с. 75-77).
З метою встановлення місця перебування ОСОБА_1, 14.11.2017 за вих. № 8330/39/116/002-2017 був направлений запит до відділу оперативно-аналітичного забезпечення УЗЕ в Рівненській області щодо можливого перетину державного кордону ОСОБА_1 та 14.11.2017 за № 8331/39/116/2017 була надана відповідь про те, що за обліками «Центральної підсистеми Аркан», ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 02:02 год. 07.11.2017 з пункту Бориспіль - «D» повітряним транспортом здійснив перетин державного кордону до Арабської Республіки Єгипет (а.с. 92-94).
Крім того, під час проведення службового розслідування встановлено, що майор поліції ОСОБА_1 15.11.2017 повернувся до України та того ж дня о 16:20 год. працівниками відділу забезпечення діяльності УЗЕ в Рівненській області останньому в телефонній розмові було запропоновано прибути до УЗЕ в Рівненській області для дачі пояснень з приводу проведення службового розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин.
ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився з'являтися до УЗЕ в Рівненській області та надавати будь-які пояснення про, що було складено акт № 8359/39/116/2017 від 15.11.2017 (а.с. 79).
Згідно з висновком службового розслідування за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в невиході на службу без поважних причин в період з 25.10.2017 по 15.11.2017, порушення вимог пункту 1 частини першої статті 18 та статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України, рекомендовано притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
За вчинення вказаного дисциплінарного проступку, наказом Департаменту від 16.11.2017 № 1201 майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та наказом Департаменту від 16.11.2017 № 341 о/с «По особовому складу» звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1, заступника начальника УЗЕ в Рівненській області, з 17.11.2017 (а.с. 70-71).
Підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення стали висновки службового розслідування, в ході якого встановлено, що позивач грубо порушив вимоги службової дисципліни, а саме: недотримання ним статей 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 4 статті 40 КзПП України, статті 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Аналізуючи зібрані по справі та досліджені в ході судового засідання докази, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення його зі служби в поліції та подальше його звільнення відповідачем проведено із дотриманням вимог Законів України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», «Про Національну поліцію», Кодексу законів про працю України, враховуючи наступне.
Законом України «Про національну поліцію», Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ чітко визначено обов'язки поліцейського, та поняття службової дисципліни.
Службова дисципліна включає в себе і дотримання поліцейськими відповідного робочого розпорядку роботи, прийнятого у відповідному органі, де вони працюють.
Виходячи із загальних правил, у разі коли спеціальні закони не регламентують питання, що стосуються проходження служби певними категоріями осіб, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів у даному випадку повинні застосовуватися загальні норми про працю, які регламентовані КзПП України. Тому, у разі невиходу поліцейського на роботу без поважних причин повинні застосовуватися норми статті 40 КзПП України.
Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Тобто, для звільнення за вказаною нормою роботодавець повинен довести обставини відсутності працівника на роботі без поважних причин (та наявність в діях працівника вини у вчиненні даного дисциплінарного проступку).
Суд, проаналізувавши досліджені в ході судового розгляду докази, вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено факт невиходу ОСОБА_1 на роботу без поважних причин.
Факт невиходу на роботу у період, зазначений у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, не заперечив у судовому засіданні сам ОСОБА_1 Також зазначені обставини підтверджені актами невиходу на роботу, доповідними записками та рапортами посадових осіб, поясненнями працівників управління, які долучені до матеріалів службового розслідування та відображенні у висновку службового розслідування.
На думку суду причина, якою ОСОБА_1 обґрунтовує свій невихід на роботу догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку - не підтверджені жодними доказами та не можуть бути визнані поважними.
Так згідно з частиною третьою статті 20 Закону України «Про відпустки» встановлено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Частиною першою статті 181 КзПП України визначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
За змістом зазначених норм вбачається, що роботодавець за заявою осіб, визначених законом, повинен надати відповідну відпустку по догляду за дитиною, яка повинна бути оформлена відповідним наказом чи розпорядженням.
Така заява за змістом вказаних норм повинна подаватися завчасно до дати з якої особа просить надати таку відпустку, з можливістю власнику вирішити питання пов'язані із наданням особі відпустки.
Сам по собі факт подачі заяви роботодавцю про надання відпустки не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинно бути належним чином підтверджено (наказом або розпорядженням).
Будь-якого наказу чи розпорядження про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку відповідачем не приймалося, а тому невихід на роботу позивача за таких обставин слід вважати протиправним та таким, що суперечить нормам трудового законодавства, вчиненого ним без достатніх правових підстав, самовільно, без поважних причин та є прогулом.
Більше того, після поновлення на роботі позивачем керівництву не подано жодної заяви чи рапорту про надання такої відпустки.
Разом з тим, суд зазначає, що при призначенні та проведенні службового розслідування відповідачем вживались заходи щодо повідомлення позивача про це та ознайомлення його з відповідним наказом про його призначення, а також необхідності дачі пояснень з приводу якого воно призначене. Відповідні документи про це містяться в матеріалах службового розслідування та були дослідженні в ході судового розгляду справи.
Тому суд вважає, що відповідачем при проведенні службового розслідування було дотримано вимоги Інструкції № 230.
Отже, звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КзПП України є правомірним, а відтак в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
На думку суду, вказаний висновок зроблено на підставі зібраних матеріалів, а дисциплінарне стягнення застосовано уповноваженою на те особою із дотриманням вимог стетей 1, 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту, Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач довів правомірність винесення оскаржуваних наказів від 16.11.2017 № 341 о/с "По особовому складу щодо звільнення зі служби в поліції", від 16.11.2017 № 1201 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".
Крім цього, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що його звільнення проведено із порушенням трудових прав та порядку звільнення, оскільки як встановлено вище накладення на нього дисциплінарного стягнення та подальше звільнення відповідає вимогам чинного законодавства.
КЗпП України та спеціальними Законами, які регламентують проходження служби поліцейськими не встановлено будь-яких заборон щодо звільнення особи за прогул при наявності в неї двох малолітніх дітей.
Що стосується тверджень позивача про те, що при його звільненні відповідачем було порушено вимоги статті 149 КзПП України, так як при застосуванні до нього дисциплінарного стягнення в останнього не було відібрано письмове пояснення, то суд зазначає, що відсутність такого пояснення від особи яка притягається до відповідальності не є перешкодою в його застосуванні, якщо власник доведе, що він зажадав від особи таке пояснення, але особа в цьому відмовила. Як вбачається із матеріалів справи, позивач неодноразово повідомлявся про необхідність надання пояснень, однак ним в цьому було відмовлено. Вказані відмови були належним чином зафіксовані.
Не можуть бути взяті до уваги також доводи позивача про порушення відповідачем норм статті 148 КзПП України, так як при звільненні позивач перебував у відпустці, оскільки в судовому засіданні не представлено жодного документу про те, що така відпустка позивачу надавалась.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку також не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.10.2017 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до голови НН України, генерала поліції ОСОБА_7 про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.10.2017 по 03.02.2019 з відповідними документами (а.с. 14). Цього ж дня по даному приводу позивачем була скерована доповідна записка начальнику УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України. Вказані звернення надійшли до УЗЕ в Рівненській області ДЗЕ НП України 09.10.2017 за вх. № 4034 (а.с. 15).
20.10.2017 ДЗЕ НП України ОСОБА_1 було надіслано лист за № 15081/39/04-2017, в якому повідомлялося про те, що оскільки станом на 20.10.2017 ОСОБА_1 не поновлено на службі в поліції, тому підстав для надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку немає. Крім того, повернуто позивачу пакет документів про надання зазначеної відпустки та запропоновано звернутися з відповідними документами до відділу кадрового забезпечення Департаменту після поновлення на посаді в ДЗЕ НП України (а.с. 95).
На момент подання вказаного рапорту та дачі відповіді на нього позивач ще не був фактично поновлений на роботі. Наказ про поновлення на роботі видано відповідачем 25.10.2017.
Тому на момент його розгляду у відповідача були відсутні правові підстави для надання ОСОБА_1 такої відпустки, відповідно до статті 20 Закону України «Про відпустки» та статті 18 КзПП України.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» розглянуто рапорт позивача про надання вищезгаданої відпустки та надано відповідь про необхідність звернення із таким питанням після поновлення на посаді. Тобто, ці правовідносини вже є вичерпані та не є предметом оскарження в межах розгляду вказаного позову, а саме розгляду відповідачем звернення позивача.
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача розглянути рапорт про надання відпустки, то суд звертає увагу на наступне.
Поновлення судом особи на посаді повинно бути реалізованим власником відповідними наказами, які свідчать про те, що особа дійсно поновлена на роботі та приступила до виконання своїх службових обов'язків.
В судовому засіданні встановлено, що позивач після поновлення на службі із 25.10.2017 з рапортом до відповідача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не звертався, а відтак зобов'язувати відповідача його розглядати немає підстав, так як фактично спірні правовідносини між сторонами з приводу цього не виникли.
Відтак в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Щодо тверджень позивача про те, що ним повторно надіслано лист 03.11.2017 про неможливість прибути на роботу, так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною та повідомити його про розгляд його рапорту до уваги судом не приймаються, оскільки вони ніяким чином не спростовують висновків суду про те, що не вихід позивача на роботу мав місце без поважних причин.
Також не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на порушення його конституційних прав в частині ненадання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідачем.
Надання відпустки особі по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є безумовним правом особи, яка наділена таким правом. Однак, як вже зазначалось вище, Законом України «Про відпустки», КзПП України визначено порядок та механізм її надання, яке включає в себе подання відповідної заяви особою на таку відпустку та видання власником відповідного наказу чи розпорядження про її надання, чого в даному випадку не було.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Всі інші аргументи наведені позивачем у своїй позовній заяві, відповіді на відзив не спростовують висновків суду, зроблених в даному судовому засіданні та не потребують дачі відповіді судом на кожне з них.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національна поліція України про визнання незаконними та скасування наказів від 16.11.2017 № 341 о/с "По особовому складу щодо звільнення зі служби в поліції", від 16.11.2017 № 1201 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", поновлення на посаді та зобов'язання відповідача розглянути лист щодо надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення
Головуючий Р.С.Денисюк
Повний текст рішення складено 28 лютого 2018 року.
