АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа № 640/5594/17 Головуючий суддя І інстанції Шмадченко С. І.
Провадження № 22-ц/790/1067/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори про спадкове право
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2018 року м. Харків.
Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Яцини В.Б.
суддів: - Бровченко І.О.,Бурлака І.В.,
за участю секретаря : Колесник О.Е.,
позивача ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, 3-я особа: Восьма Харківська державна нотаріальна контора про розірвання спадкового договору,
встановив:
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив розірвати спадковий договір, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі невиконання його ОСОБА_4
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 14.10.2010 року між його матір'ю ОСОБА_6 та її онуком ОСОБА_4 було у нотаріальній формі укладено спадковий договір за р/№ 3-1601.
Відповідно до п.1 договору ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання виконувати передбачені в ньому розпорядження бабусі ОСОБА_6 і в разі її смерті набуває право власності на належне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. Але онук не виконував взяті на себе зобов'язання та умисно доводив бабусю до серцевих нападів, у зв'язку з чим вона неодноразово лікувалася в неврологічному відділенні. Вироком Київського районного суду м. Харкова від 19.10.2015 р. ОСОБА_4 визнано винним у скоєння навмисного вбивства відчужувача за спадковим договором - своєї бабусі, ОСОБА_6, у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України і йому було призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.
Позивач вказав, що він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 і тому як заінтересована у спадкуванні особа вправі заявити про розірвання вказаного договору з мотивів невиконання ОСОБА_4 умов цього договору, які передбачають обов'язок відповідача, як набувача майна, вчиняти відповідні життєво необхідні для ОСОБА_6 дії та розпорядження.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року позов задоволено.Розірвано спадковий договір за р/№ 3-1601 від 14 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на підставі невиконання його ОСОБА_4
Не погоджуючись з таким рішенням представник відповідача - ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому посилався на те, що рішення є незаконним, необгрунтованим, ухваленим із істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказав, що оскільки до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.
Зазначив, що відповідно до ст.1308 ЦК України надано вичерпний перелік осіб, які мають право на висунення вимог про розірвання договору в судовому порядку. Проте суд першої інстанції розглянув позовні вимоги особи, яка не має процесуальної дієздатності, оскільки він не є стороною спадкового договору. Чинним рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі №640/2903/14 від 11 листопада 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.02.2016 року, встановлено, що спадковий договір за №3-1601 від 14 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є дійсним. Крім того, вище зазначеним рішенням Київського районного суду м. Харкова встановлено, що належних та допустимих доказів неналежного виконання чи невиконання спірного спадкового договору не має та встановлено, що ОСОБА_3 не має права звертатись з вимогою про розірвання договору, оскільки не є суб'єктом такого звернення. Київським районним судом м. Харкова при розгляді справи №640/2903/14 вже вирішувалось питання про розірвання спадкового договору, але суд відмовив у задоволенні такої вимоги.
Наполягав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про невиконання або неналежне виконання спадкового договору, а довільне тлумачення рішення Київського районного суду м. Харкова у справі №640/2903/14 від 11.11.2015 року є хибним припущенням, яке не підтверджено належними та допустимими доказами.
Розглянувши апеляційну скаргу у визначеному ст. 368 ЦПК України порядку спрощеного провадження, вислухавши пояснення представників сторін, після з'ясування обставин справи, перевірки відповідно до ст. 367 ЦК України законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить законних підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є заінтересованою особою, яка вправі претендувати на спадкування відповідно до закону на загальних підставах і тому відповідно до ст. 16 ЦК України у даному випадку має право на судовий захист. При цьому як встановлено рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року відповідач ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за умовами спадкового договору не виконав, умисно доводив свою бабусю ОСОБА_6 до серцевих нападів, умисно позбавив її життя та у зв'язку з чим усунений від права на спадкування після її смерті.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судовим розглядом встановлено наступні обставини справи.
Позивач ОСОБА_6 є сином спадкодавця ОСОБА_6, а відповідач ОСОБА_4 є онуком спадкодавця.
14.10.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено спадковий договір де зазначено, що ОСОБА_4 (набувач), онук, зобов'язується виконувати розпорядження ОСОБА_8 (відчужувача), бабусі, які передбачені у договорі, та в разі її смерті ОСОБА_4 набуває право власності на майно ОСОБА_6, яке складається з квартири АДРЕСА_1. При цьому згідно до п. 3 - 3.4 вказаного договору набувач зобов'язується виконувати особисті розпорядження відчужувача, а саме: надавати допомогу по прибиранню квартири не рідше одного разу на тиждень; прати та прасувати одяг та речі відчужувача не рідше одного разу на тиждень; готувати їжу для відчужувача не рідше трьох разів на тиждень; купувати продукти харчування, необхідні медикаменти за кошти відчужувача. Право власності у набувача на вищевказану квартиру згідно до умов п. 8 договору виникає відповідно до ст.ст. 334, 1302 ЦК України (а.с.21)
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до вироку Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2015 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 було визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за умисне позбавлення життя ОСОБА_6. При цьому вказаним вироком було встановлено, що 21 січня 2014 року ОСОБА_4 діючи з метою заподіяння смерті своїй бабусі, ОСОБА_6, діючи умисно, з неприязних мотивів наніс їй чисельні удари сокирою та молотком по голові, шиї, внаслідок чого та померла на місці (а.с. 16-20).
Факт смерті ОСОБА_6 також підтверджується свідоцтвом про її смерть НОМЕР_1, виданого 29 січня 2014 року (а.с. 13).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_9, ПАТ КБ «Приватбанк», ПАТ «Альфа-Банк» про усунення від права на спадкування, визнання недійсними заповіту та спадкового договору, яке набрало чинності, встановлено, що 27.07.1998 року ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого все її майно, де б воно не було і з чого не складалося, все, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідає чоловіку ОСОБА_10, а в разі його смерті, ОСОБА_4 На підставі положень ст. 1261 ЦК України, в якій визначена перша черга спадкоємців за законом, ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги спадкоємців за законом, який після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 подав відповідну заяву про її прийняття до нотаріальної контори.
При цьому суд на підставі вищевказаного вироку Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2015 року встановив, що ОСОБА_4 умисно позбавив життя спадкодавця і тому відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України вказаним рішенням районного суду від 11 листопада 2015 року було усунуто ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті ОСОБА_6 (а.с. 64-66).
Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Згідно зі ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Згідно зі статтею 1308 ЦК спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Однак вказана норма ст. 1308 ЦК України не свідчить про те, що лише вказані особи, відчужував або набувач, можуть ставити питання про розірвання спадкового договору, і з такими вимогами не вправі звернутися до суду інші, зацікавлені особи.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
У ст. 651 ЦК України передбачені такі загальні підстави для зміни або розірвання договору:
1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. При цьому відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є верховенство права та пропорційність, що передбачає обов'язок суду при вирішенні питання про втручання у майнові права особи знаходити справедливий баланс між приватним і публічним інтересом.
У ч. 1 ст. 1245 ЦК України передбачено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
ОСОБА_4 було усунуто від спадкоємства за заповітом, а позивач ОСОБА_3, який у встановленому порядку подав заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6, як її спадкоємець за законом, дійсно є зацікавленою особою у розірванні спадкового договору. Тому відповідно до ч. ст. 16 ЦК України, яка передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 вправі звернутися до суду з вимогами про розірвання спадкового договору, предметом якого є квартира, яка в результаті розірвання цього договору входить до складу спадкового майна, доводи скарги з цього приводу є безпідставними.
Посилання у скарзі на рішення Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/2903/14 від 11 листопада 2015 року для підтвердження відсутності у ОСОБА_3 права на звернення до суду про розірвання договору є безпідставним, оскільки таких обставин, що мають преюдиціальне значення по цій справі у розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України, - у вказаному рішенні суду не було встановлено, і таких вимог районний суд в тій справі не розглядав.
Виходячи з наведеного слід визнати, що обмеження права на доступ до суду на підставі ст. 1308 ЦК України є непропорційним втручанням у майнове право позивача, захищене ст. 1261, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, яке перебуває під захистом гарантій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. на мирне володіння майном.
Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність судового захисту цивільного інтересу позивача у спадкуванні спірної квартири, стосовно якої було укладено спадковий договір, за допомогою правового механізму, визначеного у ст. 651 ЦК України.
Щодо суті порушень умов спадкового договору, то суд першої інстанції обґрунтовано розцінив умисне вбивство ОСОБА_6 набувачем майна як істотне порушення спадкового договору. Згідно до загальних засад цивільного судочинства, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) в результаті умисних злочинних дій, спрямованих на позбавлення життя відчужувача майна, ОСОБА_4 не міг не розуміти, що він діє всупереч мети, з якою був укладений спадковий договір - забезпечення відповідних потреб майнового характеру, та об'єктивно були спрямовані на протиправне, всупереч природньому розвитку подій, припинення набувачем майна своїх обов'язків за договором, наслідки таких злочинних дій ОСОБА_4 були фатальними для відчужувача майна ОСОБА_6
Згідно до умов п. 8 спадкового договору та відповідно до визначених у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України право власності у набувача за цим договором виникає лише у випадку добросовісного виконання визначених у п.п. 3-3.4 обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. А згідно до ч. 6 вказаної статті Кодексу - в іншому випадку, у разі умисних дій сторони договору, спрямованих на невиконання своїх обов'язків, що завдає істотної шкоди контрагенту, може відповідно до ст. 651 ЦК України розірвати спадковий договір.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін
Керуючись ст.ст. 268, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5- залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 05 березня 2018 року.
Головуючий : В.Б. Яцина.
Судді : І.О. Бровченко.
І .В.Бурлака.
