УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2017 р.
Справа № 820/3556/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бегунца А.О.
Суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Саєнко Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017р. по справі № 820/3556/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач , ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.06.2017 року № 44/20-42, видане ГУ ДФС у Харківській області.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 року вказаний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.06.2017 року № 44/20-42, винесене відносно ОСОБА_1.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представника та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на праві власності ОСОБА_1 належить 1/2 частки нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена нежитлова будівля, відповідно до технічного паспорту, пойменована як виробничий будинок.
Цільовим призначенням земельної ділянки (адреса: АДРЕСА_2"), відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначено - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості. Тобто, на зазначеній земельній ділянці передбачено розміщення будівель та споруд промисловості.
Згідно витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14550223 від 15.05.2007р. та №6622493 від 22.07.2013р. об'єкт нерухомого майна зазначений як "будівля нежитлова".
На підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, отриманих ГУ ДФС у Харківській області даних, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2017р. № 44/20-42, яким визначені ОСОБА_1 грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 6799,05 грн.
На думку контролюючого органу, нормативними актами України не надано тлумачення поняття, "будівлі промисловості", що вживається в ст. 266 ПК України, та податковим органом було проаналізовано діяльність позивача та функціональне призначення будівлі за адресою: АДРЕСА_3 та з'ясовано, що вказана будівля не використовується в якості будівлі промисловості з 2008 року. Відповідач зазначає, що будь-яких інших доказів використання позивачем нежитлового приміщення, розташованого за вищезазначеною адресою, для цілей, пов'язаних з роботою будівлі промисловості - не надано. Таким чином, ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був нарахований контролюючим органом за звітний 2016 рік, виходячи із загальної площі об'єкта нежитлової нерухомості, за ставками, встановленими рішенням Валківської міської ради Харківської області на 2016 рік від 26.01.2016 №64.
Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу частину нежитлової будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами з приводу визначення податкового зобов'язання, врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до п.266.1.1. ст.266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно п. 266.2.1 та пп. «є» п.266.2.2. ст.266 ПКУ об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Не є об'єктом оподаткування в тому числі будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
З огляду на зазначене до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Окрім того, промисловими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів»; C «Переробна промисловість», зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря»; E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами»; F «Будівництво».
Разом з тим, в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи «Будівлі промислові та склади» належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).
Отже, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Водночас, з системного аналізу положень ПКУ, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку, що поняття «платник податку» безумовно не є тотожним поняттю «об'єкт оподаткування». При цьому об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Поряд із цим, відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно із п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі-підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентноздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та не забезпечує визначені Податковим кодексом України рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
При цьому, колегія суддів вважає, що норма пп.«є» п.266.2.2. ст.266 ПКУ в порушення основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп.4.1.8 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються. За таких обставин, в даному випадку згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути вирішений на користь платника податку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Вищевикладений висновок суду щодо необхідності поширення на спірні правовідносини пп.«є» п.266.2.2. ст.266 ПКУ повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року є джерелом права.
Так у справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Окрім цього, в рішенні «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine) від 07.07.2011, заява № 766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 набув 1/3 об'єкту нерухомості за договором купівлі-продажу від 13.09.2002 р., посвідченого нотаріусом Габінет Ю.І. У даному договорі, зокрема, зазначено, що ОСОБА_5, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 купили по 1/3 частці кожний будівлю млина, яка становить 37/1000 часток будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
У свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 15.05.2007р. в описі об'єкта зазначено: Будівля млина, Р-2, 493,4 кв.м. Адреса об'єкта: АДРЕСА_1
В подальшому, свою третину ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за договором купівлі продажу від 22.07.2013р. (кожному по 1/6).
Будівля млина, яка придбана, згідно свідоцтва про право власності, є виробничою будівлею, що підтверджується техпаспортом на неї (22-25). Зокрема, згідно експлікації приміщень (а.с. 26) до плану поверхів виробничого будинку, серед інших приміщень зазначаються такі, як цех, майстерня. Будівля млина відноситься до будівель підприємств харчової промисловості (код 1251.5 ДКБС).
Отже, враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу частину нежитлової будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.
З огляду на наведене, вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2017 року № 44/20-42, виданого ГУ ДФС у Харківській області є правомірною та такою, що повністю відповідає положенням діючого законодавства України, належним чином обґрунтованою, і тому підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017р. по справі № 820/3556/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
(підпис)
Бегунц А.О.
Судді
(підпис) (підпис)
Рєзнікова С.С. Старостін В.В.
Повний текст ухвали виготовлений 08.12.2017 р.
