Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
25 жовтня 2017 р. № 820/3556/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Шляховой О.М.,
при секретареві судового засідання - Молчановій О.М.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Саєнко Л.І.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення -
В С Т А Н О В И В:
Позивач , ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.06.2017 року № 44/20-42, видане ГУ ДФС у Харківській області, стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 640,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте контролюючим органом всупереч вимог діючого законодавства, оскільки податковим органом не враховано, що об'єкти нерухомості підприємства, зокрема будівлі промисловості, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємства, не є об'єктами оподаткування у розумінні приписів ст. 266 Податкового кодексу України. Посилаючись на приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, зазначає, що контролюючим органом помилково віднесено належну йому частину нежитлової будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку. Вважає, що належна позивачу частина нежитлових приміщень, а саме нежитлової будівлі виробничого будинку (млина), що перебуває за адресою: АДРЕСА_1, як будівля промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи заявленого позову, просив позов задовольнити з підстав, викладених у ньому та наданих поясненнях до позовної заяви.
Представник відповідача в наданих письмових запереченнях (а.с. 46-48) та у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, отриманих ГУ ДФС у Харківській області даних, було встановлено, що у власності позивача перебуває нежитлова будівля, загальною площею 246,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1. Контролюючим органом було проаналізовано діяльність позивача та функціональне призначення будівлі.
Податковий орган вважає, що хоча ст. 266 ПК України і передбачено звільнення від оподаткування будівель промисловості, але нормативними актами України не надано тлумачення поняття: «будівлі промисловості», що вживається у статті 266 ПК України, у зв'язку із чим відповідачем правомірно нарахована ОСОБА_3 сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за нежитлову будівлю, загальною площею 246,7 кв.м. у розмірі 6799,05 грн., розташовану за вищезазначеною адресою, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на праві власності ОСОБА_3 належить 1/2 частки нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена нежитлова будівля, відповідно до технічного паспорту, пойменована як виробничий будинок.
Цільовим призначенням земельної ділянки (адреса: АДРЕСА_1"), відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначено - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості. Тобто, на зазначеній земельній ділянці передбачено розміщення будівель та споруд промисловості.
Згідно витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14550223 від 15.05.2007р. та №6622493 від 22.07.2013р. об'єкт нерухомого майна зазначений як «будівля нежитлова» (а.с. 16, 17).
Судом з'ясовано, що на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, отриманих ГУ ДФС у Харківській області даних, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2017р. № 44/20-42, яким визначені ОСОБА_3 грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 6799,05 грн. (а.с. 7).
На думку контролюючого органу, нормативними актами України не надано тлумачення поняття, «будівлі промисловості», що вживається в ст. 266 ПК України, та податковим органом було проаналізовано діяльність позивача та функціональне призначення будівлі за адресою: АДРЕСА_1" та з'ясовано, що вказана будівля не використовується в якості будівлі промисловості з 2008 року.
Відповідач зазначає, що будь-яких інших доказів використання позивачем нежитлового приміщення, розташованого за вищезазначеною адресою, для цілей, пов'язаних з роботою будівлі промисловості - не надано. Таким чином, ОСОБА_3 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був нарахований контролюючим органом за звітний 2016 рік, виходячи із загальної площі об'єкта нежитлової нерухомості, за ставками, встановленими рішенням Валківської міської ради Харківської області на 2016 рік від 26.01.2016 №64 (а.с. 11-15).
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень податкового органу на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Судовим розглядом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 13.09.2002р., ТОВ АФ «НАСА» продало, а ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали кожний по 1/3 частці будівлі млина.
Пунктом 1 Договору зазначено, що за цим договором у власність та користування покупців переходить кожному по 1/3 (одній третій) частці залізобетонної будівлі млина літ. «Р» загальною площею 493,4 м2 (а.с. 18).
Також, цим Договором визначено, що будівля млина, яку придбали покупці за цим договором, становить 37/1000 (тридцять сім тисячних) часток будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Повний перелік усіх будівель, що знаходилися за адресою: АДРЕСА_1 наведено у ч.2 п.1 зазначеного договору.
Отже, як вбачається зі змісту п.1 Договору від 13.09.2002р., покупці ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали із переліку об'єктів, наведених у ч.2 п.1 Договору, лише об'єкт «млин», літ. Р.
Судовим розглядом встановлено, що Рішенням Виконкому Валківської міської ради №421 від 03.11.2006 р. «Про присвоєння окремих адрес співвласникам об'єкту нерухомого майна в АДРЕСА_1, виділено в окремі об'єкти з присвоєнням юридичних адрес часткам співвласників об'єкту нерухомого майна в АДРЕСА_1, згідно якого, зокрема, ОСОБА_3 виділено об'єкт за адресою: АДРЕСА_1
Рішенням Виконкому Валківської міської ради від 04.05.2007р. №189 «Про заміну свідоцтв про право власності на нерухоме майно в зв'язку з перерахуванням ідеальних часток на об'єкти нерухомого майна в АДРЕСА_1 визначено видати свідоцтва взамін існуючих свідоцтв про право власності на нерухоме майно в зв'язку з перерахуванням ідеальних часток та присвоєнням окремих адрес, а саме: Будівля станції технічного обслуговування автомобілів (головний корпус) И-2 - АДРЕСА_2 ОСОБА_3 - 1/4 ідеальної долі; ОСОБА_4 - 1/4 ідеальної долі; ОСОБА_6 - 1/4 ідеальної долі; ОСОБА_5 - 1/4 ідеальної долі; Будівля млина Р-2: ОСОБА_3 - 1/3 ідеальної долі; ОСОБА_5 - 1/3 ідеальної долі; ОСОБА_4 - 1/3 ідеальної долі (а.с. 34).
На підставі зазначеного Рішення Виконкому Валківської міської ради від 04.05.2007р. №189 видано свідоцтво про право власності від 15.05.2007р. стосовно нежитлової будівлі, якій присвоєно юридичну адресу: АДРЕСА_3. Наведений об'єкт позначений як «Будівля млина, Р- 2» площею 493,4 м2.
Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_3 було придбано саме частину будівлі млина, що відноситься до промислових об'єктів.
Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України).
Отже, можливість визначення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об'єкт Податковим кодексом України - не передбачено.
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким ст. 266 ПКУ викладена в новій редакції, а об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об'єктами нежитлової нерухомості.
У відповідності до ст. 10 та ст. 12 Податкового кодексу України, рішенням №64 III сесії VII скликання Валківської міської ради Харківської області від 26.01.2016 затверджено Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території Валківської міської ради, яким встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік (а.с. 12-15).
Згідно з п.п. 266.7.1 та 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Харківській області у зазначеному податковому повідомленні-рішенні визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».
Згідно із статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухомі майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільг: із сплати цього податку.
Підпунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Визначення типів будівель здійснюється за допомогою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - ДКБС).
Даний класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Згідно ДКБС, Будівлі нежитлові (код 12) підрозділяються на: 121 -Готелі, ресторани та подібні будівлі; 122 - Будівлі офісні; 123 - Будівлі торговельні; 124 - Будівлі транспорту та засобів зв'язку; 125 - Будівлі промислові та склади; 126 -Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення; 127-Будівлі нежитлові інші.
Суд зазначає, що, зокрема, будівлі промислові та склади (125) містить клас: Будівлі промислові (1251), який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням.
Суд зазначає, що для визначення об'єкту оподаткування до уваги повинні братись як дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, так і відповідні документи платника податків, зокрема, документи на право власності.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_3 набув 1/3 об'єкту нерухомості за договором купівлі-продажу від 13.09.2002 р., посвідченого нотаріусом Габінет Ю.І. У даному договорі, зокрема, зазначено, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_8 купили по 1/3 частці кожний будівлю млина, яка становить 37/1000 часток будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
У свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 15.05.2007р. в описі об'єкта зазначено: Будівля млина, Р-2, 493,4 кв.м. Адреса об'єкта: Харківська область, Валківський район, АДРЕСА_1
В подальшому, свою третину ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за договором купівлі продажу від 22.07.2013р. (кожному по 1/6).
Будівля млина, яка придбана, згідно свідоцтва про право власності, є виробничою будівлею, що підтверджується техпаспортом на неї (22-25). Зокрема, згідно експлікації приміщень (а.с. 26) до плану поверхів виробничого будинку, серед інших приміщень зазначаються такі, як цех, майстерня. Будівля млина відноситься до будівель підприємств харчової промисловості (код 1251.5 ДКБС).
Отже, враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та наведене вище, судом робиться висновок, що контролюючим органом помилково віднесено належну мені частину нежитлової будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.
Належна позивачу частина нежитлових приміщень, а саме: нежитлової будівлі виробничого будинку (млина), що перебуває за адресою: АДРЕСА_1 як будівля промисловості не є об'єктом оподаткування в розумінні імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України), отже і нарахування податку на нерухоме майно у цьому випадку не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.
Крім цього, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев'ять підкласів.
Таким чином, в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки промислові будівлі та складські приміщення, які належать промисловим підприємствам.
Отже, будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки Податковий кодекс України не містить обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів.
Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган обґрунтовує свою правову позицію тим, що зазначений класифікатор використовує поняття будівель промислових, а ст.266 ПКУ передбачено звільнення від оподаткування будівель промисловості. Приймаючи до уваги, що нормативними актами України не надано тлумачення поняття «Будівель промисловості», контролюючим органом було проаналізовано види діяльності позивача та функціональне призначення будівлі. Відповідач зауважив, що оскільки позивачем не надано доказів використання нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 для цілей, пов'язаних з роботою підприємства, то нарахування відповідачем податку на нерухоме майно за відповідним об'єктом правомірне.
З наведеною позицією неможливо погодитись, оскільки вона суперечить діючому законодавству.
Враховуючи приписи пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ та те, що позивач є власником частини нежитлової будівлі за адресою Харківська область, АДРЕСА_1 контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають-пільг із сплати податку.
Позиція стосовно того, що норма підпункту 266.2.2 ПКУ розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, є хибною з наступних підстав.
З системного аналізу положень Податкового кодексу України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття «платник податку» безумовно не є тотожним поняттю «об'єкт оподаткування».
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Водночас відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Так, згідно з приписами частини другої статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно із пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі, з числа об'єктів нерухомості, які за законом не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентноздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та явно суперечить, визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу тощо (підпункт 4.1.2. пункт 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).
Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.
Таким чином, належна позивачу нежитлова будівля (частина будівлі складу будматеріалів) як будівля промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись.
Судом враховано те, що подібної точки зору додержуються суди при розгляді аналогічних спорів. Зокрема, Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі №816/523/17 за аналогічним спором суд залишив апеляційну скаргу Державної податкової інспекції без задоволення, зазначивши, що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є ознаки нерухомості, а не ознаки її власника.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 56.21ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, суд присуджує позивачу з Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору у розмірі 640 грн., що підтверджується квитанцією від 08.08.2017, платіж № 126 (а.с.4).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 8-14, 71, 72, 94, 160 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.06.2017 року № 44/20-42, винесене відносно ОСОБА_3.
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська, б. 46, м. Харків, 61057) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 (код ІПН НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_4) у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 27 жовтня 2017 року.
Суддя Шляхова О.М.
