ОКРЕМА ДУМКА
18 лютого 2020 року
м. Київ
справа №820/3556/17
касаційне провадження №К/9901/23672/18
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шипуліної Т.М.
у справі № 820/3556/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області (правонаступник Головного управління ДФС у Харківській області) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду постановою від 17.02.2020 касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнив. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 у справі № 820/3556/17 скасував. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
При цьому судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Мною, ОСОБА_2 , у зв`язку із незгодою з мотивами суду та викладеним у рішенні правовим висновком, висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.
По-перше, відповідно до частини першої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
У справі, яка розглядалась, судами встановлено, що позивач є власником 1/3 частки нежитлової будівлі - млина, загальною площею 246,7 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Ця нежитлова будівля відповідно до технічного паспорту вказана як виробничий будинок та не використовується як будівля промисловості з 2008 року.
Натомість у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17, від висновку щодо застосування норми права у якій вирішено відступити, встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець; на підставі договору дарування від 20.12.2011 № 2524 володіє на праві приватної власності комплексом, за адресою АДРЕСА_2 , який складається з виробничих приміщень; основним видом її діяльності за КВЕД-56.10 є діяльність ресторанів, надання послуг з мобільного харчування.
Тобто, правовідносини в цих двох справах не є подібними, а тому вважаю, що підстави для передачі справи № 820/3556/17 на розгляд палати були відсутні.
В свою чергу, частиною п`ятою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, не згодний із рішенням про передачу (відмову у передачі) справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду.
По-друге, вважаю, що правовий висновок щодо застосування норми права повинен бути викладений чітко, вичерпно, зрозуміло та виключати можливість його довільного тлумачення, зокрема судами нижчих інстанцій, адже за правилами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На моє переконання, викладений у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у цій справі правовий висновок наведеним критеріям не відповідає, оскільки поширює пільгу на фізичних осіб/юридичних осіб/нерезидентів, не пояснюючи при цьому, чи повинні ці особи бути зареєстровані належним чином як суб`єкти підприємницької діяльності у відповідності до законодавства України, а також яким чином вони повинні використовувати об`єкти промисловості за функціональним призначенням - особисто/шляхом передачі в платне користування за договором оренди/шляхом передачі в безоплатне користування за договором позички тощо.
Більш того, положення Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають можливість відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, частково.
По-третє, вважаю, що застосування для цілей оподаткування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе щодо будівель промисловості, які перебувають у власності саме промислових підприємств, а тому ця пільга не поширюється на фізичних осіб або іноземців, у тому числі й тих, які зареєстровані як суб`єкти господарської діяльності.
На мою думку, за наведених обставин постановлені у справі судові рішення слід було скасувати та прийняти нове - про відмову в позові, проте з інших мотивів.
_______________
Т.М. Шипуліна
Суддя Верховного Суду
