Справа № 464/6236/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.
Провадження № 22-ц/783/5289/17 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:27
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2017 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
при секретарі: Жукровській Х.І.
за участю: представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представника ПАТ КБ «Приватбанк» - Гнатишака О.В..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк» «Приватбанк» про визнання дій незаконними, стягнення грошових коштів, 3% річних, збитків від інфляцій та пені,-
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними, про стягнення грошових коштів, 3 процентів річних, збитків від інфляції та пені - відмовлено повністю.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є такими, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вказує, що після особистого звернення до відділення банку, відповідач відмовився повернути позивачу належні їй грошові кошти, незважаючи на те, що договір вже вважався розірваним.
Зазначає, що доказів того, що позивач займався підприємницькою діяльністю надано не було, з доданої банком виписки щодо руху коштів не вбачається, що він займався підприємницькою діяльністю, так як у призначенні платежу нічого про це не вказано, в якості фізичної особи-підприємця позивач не зареєстрований, штрафних санкцій з боку державних органів у зв'язку з зайняттям незаконно підприємницькою діяльністю застосовано не було, а отже посилання на той факт, що позивач використовував картку для здійснення підприємницької діяльністю є виключно припущенням, а суд такі припущення, які нічим не доведені, взяв до уваги та поклав в основу судового рішення.
Звертає увагу, що матеріали справи не містять даних про те, що картка позивачем використовувалась не за призначенням, доказів перевірки (моніторингу) по даній картці, на підставі яких банк призупинив здійснення операцій по платіжній картці позивача не надано. Окрім того зазначає, що відповідно до вимог статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Вважає, що відповідач, утримує грошові кошти позивача неправомірно, а такі неправомірні дії, в свою чергу, призвели до порушення прав споживача, у зв'язку з чим є всі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача Гнатишака О.В. спростування вимог апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову районний суд виходив з того, що позивачкою не доведено незаконність дій Банку щодо обмеження у користуванні рахунком, як і не доведено порушення договірних зобов'язань за укладеним між сторонами договором, заявлені вимоги є безпідставними.
З такими висновками районного суду колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 16.12.14 року згідно Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" між ОСОБА_2 та Публічним Акціонерним Товариством Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" укладено договір банківського рахунку (далі- Умови) (а.с.174-193). Позивачка зобов'язувалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
Даний договір укладений відповідно до ст.634 ч.1 ЦК України шляхом приєднання до зазначених Умов та Правил надання банківських. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. При укладенні договору дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними.
Таким чином, поряд із застосуванням зазначених положень закону, слід застосовувати умови договору, що ним же передбачені.
ОСОБА_2 своїм підписом на заяві засвідчила факт укладення з Банком договору банківського обслуговування та взяла на себе зобов'язання виконувати умови зазначеного договору.
Колегія суддів надає критичної оцінки доводам апеляційної скарги з приводу необхідності підписання Умов та Правил надання банківських послуг, як складової частини укладеного між сторонами договору, враховуючи наведене.
Покликання апелянта на правову позицію Верховного Суду України є також недоречним, оскільки така сформована з приводу дотримання обов'язкової форми правочину при збільшені сторонами встановленого законом строку позовної давності, а не з приводу обов'язкового підписання сторонами всіх складових договору приєднання.
На виконання домовленостей банк емітував та видав ОСОБА_2 банківську пластикову картку "MasterCard Gold" № НОМЕР_1.
За умовами договору ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов'язався здійснювати розпорядження позивача, щодо перерахування, списання та видачі належних йому грошових коштів.
23.06.2015 року за домовленістю сторін відкрито картку-рахунок "MasterCard Platinum" № НОМЕР_2 з терміном дії останньої до червня 2016 року на який перераховано залишок коштів у сумі 2867282,84 грн. із картки "MasterCard Gold" № НОМЕР_1.
30.06.2015 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" призупинено здійснення операцій позивача з використанням спеціального платіжного засобу платіжної картки через банкомати за її картковим рахунком "Platinum" № НОМЕР_2.
Відповідно до п. 7.1.2. ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно п. 1.1.2.1.4 Умов та правил банківських послуг користувач картки зобов'язувався не використовувати Картрахунки (для карток, емітованих на ім'я клієнта-фізичної особи) для операцій, пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
Пунктом 7.7 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р., передбачено, що забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1.1.3.2.14. Умов та правил банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання Банку для проведення незаконних операцій.
Пунктом 12 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 (надалі - Постанова №705) передбачено, що емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором.
Зазначені умови договору стали результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Вивченням руху коштів по рахунку ОСОБА_2 встановлено, що на рахунок позивачки здійснювались фізичними особами неодноразові перекази готівки від суми 300 грн. до 50000 грн., а ОСОБА_2 в свою чергу здійснювала неодноразові перекази готівки юридичним особам у розмірі 100000 грн.. З призначення платежів вказаних коштів не вбачається, що такі здійснювались для особистих потреб. Дана обставина підтверджується виписками по рахунку, що знаходяться в матеріалах справи.
В зв'язку з наведеним у Банку виникла необхідність звернутись з листами до ОСОБА_2 з приводу надання інформації та документів, які б надали можливість визначити з якою метою використовувались кошти, які надходили на рахунок позивачки.
Разом з тим, ОСОБА_2 так і не надала спростування про те, що кошти, які надходять на її рахунок від фізичних осіб і в подальшому перераховувались на рахунки юридичних осіб не є наслідком здійснення нею підприємницької діяльності, хоча Банк просив її надати таку в листах від 02.07.2015р. № Г.26.0.0.0/07-04-015 та від 30.11.2015р. № 20.1.0.0.0/7-20151126/489, копії яких знаходиться в матеріалах справи.
Згідно з положеннями пункту 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів").
Із призначення платежів переказуваних/отримуваних коштів неможливо встановити суті призначення платежу, коли обов'язок по вказанню такого лежить саме на особі, яка здійснює платіж.
З врахуванням наведено, у зв'язку з тим, що позивачка платіжну картку - засіб доступу до відкритого на її ім'я рахунку використовувала для діяльності, яка має ознаки підприємницької, керуючись переліченими вище нормами, банком призупинено здійснення операцій за рахунком з використанням спеціального платіжного засобу - платіжної картки.
Саме вказані обставини належать до предмету доказування заявлених вимог у даному спорі, натомість позивачка вказуючи про незаконність дій Банку не довела, що операції по карті Банку проводились саме для задоволення особистих потреб.
В зв'язку з тим, що позивачка платіжну картку - засіб доступу до відкритого на її ім'я рахунку використовувала для діяльності, яка має ознаки підприємницької, керуючись п. 12 Розділу VI Постанови № 705, банком було призупинено здійснення операцій за рахунком з використанням спеціального платіжного засобу - платіжної картки.
Умовами договору не встановлено термінів зупинення здійснення операцій по рахунку, тому Банк не обмежений такими.
Доказів спростування наведеного позивачкою не надано, що спростовує її твердження про встановлення незаконного утримування та блокування банком її рахунку.
Колегія суддів вважає, голослівним та ні чим не доведеним твердження позивачки про використання Банком коштів у своїх фінансово-економічних цілях, оскільки позивачам не надано жодного доказу, який би встановлював наявність таких обставин, що суперечить ст. 57 та ст. 60 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду щодо безпідставності позовної вимоги про визнання незаконними дій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо обмеження ОСОБА_2 у користуванні та розпорядженні грошовими коштами.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що й вимога про стягнення коштів в сумі 53238,32 грн. є безпідставною виходячи з наступного.
ОСОБА_2 звернулась до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву № б/н від 16.12.2014 року.На підставі цієї заяви ОСОБА_2 отримано в користування, зокрема, карти: НОМЕР_3 та НОМЕР_4, що підтверджується довідкою від 28.07.2016р. № 8F3F-VLJE-4HUS-NG7F. Вказана довідка видавалась на вимогу ОСОБА_2, копія її додається.
Як вбачається з цієї довідки станом на 28.07.2016р. в ОСОБА_2 існувала заборгованість перед банком у розмірі 49796,88 грн. Станом на 24.03.2017р. заборгованість по договірних зобов'язаннях становила 53238 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості копія якого додається.
На підставі п.1.1.3.2.11. Договору Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків Клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких Клієнт є поручителем, а також будь-який інший заборгованості, яка виникла у Клієнта (у тому числі який є працівником Банку, який заподіяв йому шкоду) зважаючи невиконаних зобов'язань перед Банком.
У заяві від 23.03.2017р. ОСОБА_2 надала згоду на погашення невиконаних нею зобов'язань за рахунок коштів, які знаходились на картці 5218575700049024. Копія заяви додається.
Враховуючи умови договору та заяву позивачки Банк здійснив погашення заборгованості і перерахував на рахунок позивачки 1481894,42 грн., а не 1535132,74 грн.
За таких підстав позовна вимога про стягнення з Банку 53238,32 грн. спростовується наведеним і тому є безпідставною.
Також, варто погодитись з висновком суду про безпідставність вимог про стягнення з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 пені, 3% річних та збитків від інфляції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) , якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, при пред'явленні вимог кредитор повинен довести факт порушення зобов'язання боржником.
Однією з підстав виникнення зобов'язання, зокрема, є договір, як це передбачено ч. 2 ст. 509 та ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Як зазначалось вище між сторонами було укладено договір банківського обслуговування.
Однак, всупереч вказаним нормам права позивачем не доведено суду порушення договірних зобов'язань Банком, як підставу для стягнення штрафних санкцій.
Стягнення і нарахування пені стороною позивача обґрунтовувалось п. 32.2. ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Натомість, вказана норма права містить застереження, стосовно розміру пені обумовленої в договорі, яким передбачено, що за порушення термінів виконання доручення клієнта на перерахування банк платить пеню у розмірі 0,01 відсотка від суми прострочки платежу за кожний день прострочення, але не більше 0,1 відсотка від суми перерахування (п. 1.1.5.22 Договору). В розпорядження суду не представлено розрахунку нарахування пені в розмірі передбаченому договором.
В обгрунтування позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3% річних представник покликається на ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч.2 цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до укладеного сторонами договору (договір про банківське обслуговування), зобов'язання Банку полягає у виконанні Банком доручення про перерахування власних коштів позивачки, право вимагати виконання якого належить позивачці, що є кредитом у відповідному зобов'язанні, а не сплатою власних коштів Банку позивачці, отже, вказане зобов'язання не є грошовим.
Так, відповідне зобов'язання не полягає у передачі позивачу власного майна банку, зокрема, належних йому грошових коштів, оскільки його змістом є виконання доручення щодо зарахування майна - грошових коштів, які належать клієнту і знаходяться у його вільному розпорядженні на його поточному рахунку.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що безпідставним і ні чим не обгрунтованим є нарахування штрафних санкцій у сумі 53238,32 грн..
В матеріалах справи відсутні розрахунки заявлених до стягнення пені та інших штрафних санкцій з вказанням дати початку та періоду нарахування таких, виходячи з умов договору.
Вірним є висновок суду щодо відмови у стягненні щомісячної комісії за обслуговування карткового рахунку у розмірі 3200 грн.
Пунктом 1.1.7.14. Договору передбачено, що клієнт зобов'язується сплачувати комісії та інші плати, встановлені Банком за банківське обслуговування клієнта, відповідно до Тарифів.
На підставі цього пункту банку було здійснення списання коштів у розмірі 3200 грн., які складаються: 2400 грн. - обслуговування рахунку та 800 грн. - перевипуск і видачу нової картки в червні 2015 року. Наведене підтверджується змістом позовної заяви. Вказані платежі позивачкою не оспорювались. Сплата коштів у розмірі 3200 грн. відбулась на підставі умов договору, а тому стягненню не підлягає.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції повно і всебічно досліди і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги жодним чином вірності висновків суду не спростовують, а тому у задоволенні такої скарги апелянту слід відмовити, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року слід залишити без змін.
Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
апеляційну представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: О.М.Ванівський
Судді: Р.П. Цяцяк
Н.О. Шеремета
