ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
07 листопада 2017 року
м. Ужгород
№ 807/805/14
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шешеня О.М.
при секретарі Стенавська А.М.
за участю:
позивача: Публічне акціонерне товариство "Мукачівський завод "Точприлад", представники - ОСОБА_1, ОСОБА_2;
відповідача: Управління Держпраці у Закарпатській області, представник - ОСОБА_3;
третя особа: ОСОБА_4, представник - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненою позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування припису, -
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство "Мукачівський завод "Точприлад" (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесеного головним державним інспектором праці ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області ОСОБА_6
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.01.2016 року, яка занесена до журналу судового засідання, судом було допущено заміну первинного відповідача ОСОБА_5 державну інспекцію з питань праці у Закарпатській області на його правонаступника - Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач).
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2016 року, яка занесена до журналу судового засідання, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 (далі - третя особа)
Представники позивача в судовому засіданні просили задовольнити уточнений позов в повному обсязі, з мотивів викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення уточнених позовних вимог в повному обсязі, з мотивів викладених в наданих письмових запереченнях, наголошуючи на тому, що в табелях обліку робочого часу проти прізвища ОСОБА_4 не відображено жодного символу, який можна було б кваліфікувати, як роботу, відпустку, чи інше, на відміну від інших затабельованих працівників, проти прізвища яких поставлені символи "О". Отже, державним інспектором праці, що проводив перевірку було правильно кваліфіковано період роботи ОСОБА_4, відображений в табелі, як час простою не з її вини. Також, представник відповідача в судовому засіданні наголошував, що наявність порушень трудових прав ОСОБА_4 в частині не оплати часу вимушеного простою та винність в його допущенні ОСОБА_7 встановлено судом та не потребує доказування. Також, представник відповідача зазначав, що рішення Державної інспекції України з питань праці, яким залишено без змін оскаржуваний припис ОСОБА_5 державної інспекції праці у Закарпатській області, не оскаржувалося позивачем в судовому порядку та є чинним і законним. Виходячи з вище викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, однак 06.11.2017 року надіслав до суду клопотання про розгляд даного адміністративного позову за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с. 221). Також, в даному клопотанні представник третьої особи зазначав, що позов (враховуючи позицію третьої особи) не визнає та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі (а.с. 221).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року (а.с. 212-217, Т.1), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року (а.с. 249-253, Т.1) в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 50-51, Т.2).
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року (а.с. 251-257, Т.2), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року (а.с. 79-84, Т.3), позовні вимоги було задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області в частині пунктів 1, 2, 4 та 5 цього припису. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2017 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 127-129, Т.3).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за наслідками проведеної позапланової перевірки ОСОБА_5 державна інспекція з питань праці у Закарпатській області склала Акт за № 07-03-022/0082 від 30.01.2014 pоку, а головним державним інспектором праці ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області ОСОБА_8 внесено припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року (а.с. 16, Т.1) та складено протокол про адміністративне правопорушення від 30.01.2014 року № 07-03-022/0088 (а.с. 17, Т.1).
Відповідно до Акту перевірки № 07-03-022/0082 від 30 січня 2014 pоку, під час перевірки позивача було виявлено наступні порушення, що пов'язані із періодом роботи ОСОБА_4: статтею 83 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_4 їй не виплачено грошової компенсації за усі дні невикористаної щорічної відпустки; статті 95 КЗпП України, а саме: за час роботи у 1997-2000 роках ОСОБА_4 не проводилась індексація заробітної плати; статті 113 КЗпП України, а саме: період роботи ОСОБА_4 з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року слід кваліфікувати як простій, який виник не з її вини, та цей період роботи їй повинен бути оплачений; статті 116 та статті 47 частини 1 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_4 29.07.2000 року, належні їй при звільненні суми (розраховані не у повному об'ємі) були виплачені станом на 01.10.2000 року; статті 117 КЗпП України, а саме: при виплаті ОСОБА_4 належних при звільненні сум, їй не виплачено середнього заробітку за усі дні затримки розрахунку при звільненні, аж до дня фактичного розрахунку. Також, в Акті зафіксовано порушення відповідачем статті 115 частин 1 та 2 КЗпП України, а саме: заробітна плата працівникам товариства за другу половину грудня 2014 року в сумі 1210925,47 грн. була виплачена 08.01.2013 року згідно платіжного доручення №8 пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата заробітної плати (Т. 1 а.с. 28).
Відповідно до припису від 30 січня 2014 pоку (а.с. 16) приписано:
1) оплату часу вимушеного простою ОСОБА_4 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до ст.113 КЗпП України;
2) індексацію заробітної плати ОСОБА_4 за період з 01.01.1997 року по 29.07.2000 року, привести у відповідність до вимог ст.95 КЗпП України;
3) при звільненні працівників додержуватись вимог ст.116 КЗпП України;
4) оплату часу затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_4 за період з 29.07.2000 року по 01.10.2000 року, привести у відповідність до ст.117 КЗпП України;
5) виплатити грошову компенсацію ОСОБА_4 за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України;
6) виплату заробітної праці найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України.
ОСОБА _5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 21 лютого 2014 року за № 01-08/297 розглянуто скаргу позивача (а.с.12-15, Т.1) та зазначено, що виявлені порушення ґрунтуються на даних отриманих у процесі перевірки копій кадрових та бухгалтерських документів товариства, а тому відсутні правові підстави для скасування Акту перевірки № 07-03-022/0082 від 30 січня 2014 року та припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року. Така ж позиція викладена у ОСОБА_5 від 21 лютого 2014 року за № 10 Державної інспекції України з питань праці по розгляду скарги позивача (а.с. 76-78, 164-166, Т.1).
У відповідності до пункту 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), що діяло на час виникнення правовідносин, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 6 Положення, Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право видавати в установленому порядку роботодавцям, у тому числі фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Так, у пунктах 1, 2, 4 і 5 оскаржуваного припису № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року йдеться про захист трудових прав конкретного працівника - ОСОБА_4 шляхом зобов'язання позивача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушених трудових прав останньої, при цьому позапланова перевірка Товариства проводилась за зверненням саме цієї особи безпосередньо до Інспекції та Закарпатської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України. Тобто, фактично Інспекція видала припис, яким вирішила трудовий спір між ОСОБА_4 та позивачем.
Законодавцем у статті 221 КЗпП України, визначено перелік органів, які уповноважені розглядати трудові спори, зокрема, трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із, зокрема, трудових відносин.
Таким чином, суд констатує, що ОСОБА_5 державна інспекція з питань праці у Закарпатській області, правонаступником якої є відповідач в частині пунктів 1, 2, 4 і 5 оскаржуваного припису діяла не у межах наданих їй повноважень та у спосіб, що суперечить статті 221 КЗпП України.
Так, ОСОБА_5 державна інспекція з питань праці у Закарпатській області, правонаступником якої є відповідач не може підміняти орган, який уповноважений законом на розгляд трудових спорів та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законом віднесені до компетенції цього органу.
У зв'язку з вищезазначеним, суд приходить до висновку що припис № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, правонаступником якої є відповідач в частині пунктів 1, 2, 4 та 5 є протиправним та підлягає скасуванню.
Однак, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи дану справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України в свої ухвалі від 11.04.2017 року, зокрема вказав на те, що судами попередніх інстанцій досліджено, що пунктом 3 оскаржуваного припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року, яким приписано при звільненні працівників слід додержуватися вимог ст. 116 КЗпП України, має попереджувальний характер та не вирішує трудовий спір по суті та пунктом 6 вказаного припису приписано, виплату заробітної плати найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 115 КЗпП України (а.с. 127-129, Т.3). Також, Вищий адміністративний суд в ухвалі від 11.04.2017 року вказав, що за другу половину грудня 2013 року виплата заробітної плати працівникам позивача була проведена 08.01.2014 року згідно платіжного доручення №8 у сумі 1210925,47 грн., тоді як, з огляду на приписи статті 115 КЗпП України, позивач повинен був виплатити заробітну плату своїм працівникам саме 03.01.2014 року.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такі висновки суддів, як першої так і апеляційної інстанції є передчасними та таким, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи (а.с. 128-129, Т.3).
Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Пунктом 3 припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року, вказано при звільненні працівників додержуватись вимог статті116 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Так, суд приходить висновку, що обов'язок при звільненні працівників додержуватись вимог статті116 КЗпП України визначений чинним законодавством України, а тому пункт 3 припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року є передчасним.
Відповідно до пункту 6 оскаржуваного припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року приписано: виплату заробітної праці найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України".
Отже пункти 3 та 6 оскаржуваного припису № 07-03-022/0082-0094 від 30 січня 2014 року є попереджувальними та спрямовані на майбутнє.
Так, перевіркою встановлено та зазначено в Акті перевірки за № 07-03-022/0082 від 30 січня 2014 року і не заперечується позивачем, виплата заробітної плати працівникам позивача за другу половину грудня 2013 року в сумі 1210925,47 грн. була проведена 08 січня 2014 року згідно платіжного доручення № 8 (Т. 2 а.с. 68).
Відповідно до статті 115 частин 1 та 2 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Судом встановлено, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №920-р від 21 листопада 2013 року (а.с. 173, Т.3), з метою створення сприятливих умов для святкування Нового року та Різдва Христового, а також раціонального використання робочого часу було рекомендовано керівникам підприємства (крім банківських установ) перенести, у 2014 році для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, робочі дні:
четверга 2 січня - на суботу 11 січня;
п'ятниці 3 січня - на суботу 25 січня;
понеділка 6 січня - на суботу 8 лютого.
У розпорядженні Кабінету Міністрів України №920-р від 21 листопада 2013 року, також, передбачено, що режим роботи банківських установ визначається Національним Банком України.
Згідно з листом Національного Банку України № 25-205/28803 від 19 грудня 2013 року, банківські установи 03 січня 2014 року працювали у звичайному режимі, що підтверджується також і наданою позивачем копією листа Філії "Західного регіонального управління" Банк "Фінанси і кредит" AT Відділення № 15 м. Мукачеве (Т. 1 а.с. 72).
Разом з тим, суд констатує, що згідно Наказу позивача за №765 від 23.12.2013 року "Про режим роботи підприємства на період новорічних та різдвяних свят" визначено, що для працівників підрозділів робочий день 01.01.2014 року переноситься на 11.01.201 року, робочий день 03.01.2014 року переноситься на 18.01.2014 року, а робочий день 06.01.2014 року переноситься на 25.01.2014 року (а.с. 174-175, Т.3).
Таким чином, позивачем, у межах наданих йому повноважень, 03.01.2014 року було визначено, як вихідний день, який було перенесено 18.01.2014 року.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з вище викладеного, суд приходить висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року.
Таким чином, суд приходить висновку щодо протиправності пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесеного головним державним інспектором праці ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області ОСОБА_6 в повному обсязі.
У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, у зв'язку із задоволенням позовних вимог з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 241,92 грн., згідно наявних в матеріалах платіжних доручень, а саме: від 14.03.2014 року про сплату судового збору в сумі 73,08 грн., від 12.05.2014 року про сплату судового збору в сумі 36,54 грн., від 25.09.2014 року про сплату судового збору в сумі 52,00 грн. та від 20.09.2016 року про сплату судового збору в сумі 80,30 грн.
На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, позовні вимоги підтверджено належними та допустимими доказами.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
1.Позов Публічного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 - задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати припис №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесений головним державним інспектором праці ОСОБА_5 державної інспекції з питань праці у Закарпатській області ОСОБА_6
3.Стягнути з Управління Держпраці у Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Минайська, 16, код ЄДРПОУ 39795035) на користь Публічного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" витрати зі сплати судового збору в сумі 241,92 (двісті сорок одна гривня дев'яносто дві копійки) грн.
4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Суддя
ОСОБА_9
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 7 листопада 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 листопада 2017 року.
