КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа : №825/478/16 Головуючий у 1- й інстанції Добрянський В.В. Суддя - доповідач: Чаку Є.В.
У Х В А Л А
19 липня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Штогріної Ірини Вікторівни про закриття провадження в адміністративній справі № 825/478/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Штогріної Ірини Вікторівни про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Штогріної І.В. (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування у розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12.06.2013 року.
Чернігівський окружний адміністративний суд своєю постановою від 29 березня 2016 року адміністративний позов задовольнив.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та постановити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
В ході апеляційного провадження у даній справі, представником відповідача було подано через канцелярію суду клопотання про закриття провадження у справі.
Своє клопотання обґрунтував тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Як приклад привів рішення Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 (826/2043/15). У зв'язку з викладеним, просив дане клопотання задовольнити та закрити провадження у справі.
Позивач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення даного клопотання. Просили суд апеляційної інстанції відмовити в його задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання про закриття провадження у справі підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. До вказаних висновків Верховний суд України прийшов за наслідками розгляду справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича про визнання протиправними дії та зобов'язання уповноважену особу Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ.
Згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 з огляду на наступне.
Висновок Верховного Суду України у зазначеній постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
З наведеного слідує, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
Однак колегія суддів звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вказаний Закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Так, статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок та черговість задоволення кредиторських вимог, а саме: кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;
2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом;
4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;
5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;
6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;
7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;
8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;
9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;
10) вимоги за субординованим боргом.
Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.
Окремо, колегія суддів звертає увагу на пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до якого адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказані висновки кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в Листі № 992/11/14-14 від 25.07.2014 року.
Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 41, 157, 197, 206, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Клопотання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Штогріної Ірини Вікторівни про закриття провадження в адміністративній справі № 825/478/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Штогріної Ірини Вікторівни про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.В. Чаку
Судді В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев
Головуючий суддя
