АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/2678/17 Справа № 203/1796/16-ц
Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 5
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Григор'євої В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкін Михайло Михайлович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року позов ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкін М.М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності - задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що був посвідчений 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкіним М.М. та зареєстрований в реєстрі за №1464.
Скасовано свідоцтво про право власності, видане 23 квітня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року.
Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, проведену 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкіним М.М. на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2015 року (рішення про реєстрацію, індексний номер 25494969 від 22 жовтня 2015 року та рішення про реєстрацію (з відкриттям розділу), індексний номер 25486699 від 22 жовтня 2015 року).
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Визнано за ПАТ «Українська залізниця» право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, яке складається з: 1 - коридор, площею 5,6 кв.м; 2 - кабінет, площею 13,6 кв.м; 3 - умивальник, площею 0,8 кв. м; 4 - туалет, площею 1,1 кв.м; 5 - туалет, площею 1,9 кв.м; 6 - хол, площею 8,7 кв.м; 7 - кабінет, площею 15,1 кв.м; 8 - кабінет, площею 14,9 кв.м; 9 - кухня, площею 7,9 кв.м, загальною площею 69,6 кв.м, основною площею 43,6 кв.м, допоміжною площею 26,0 кв.м.
Стягнуто з Дніпропетровської міської ради на користь ПАТ «Українська залізниця» судовий збір в сумі 1378 грн. Стягнуто з відповідача ОСОБА_5 на користь ПАТ «Українська залізниця» судовий збір в сумі 4961 грн. 20 коп. Стягнуто з відповідача ОСОБА_4 на користь ПАТ «Українська залізниця» судовий збір в сумі 4961 грн. 20 коп. (том 2 а.с.5-9).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відносно нього відмовити (том 2 а.с.16-22).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Статтею 303 ЦПК визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 перебувало в державній власності та знаходилось на балансі Державного підприємства «Придніпровська залізниця».
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року у справі №ПР25/265-10 (ПР30/39-10) було задоволено позов Міністерства інфраструктури України до Дніпропетровської міської ради, треті особи - Державне підприємство «Придніпровська залізниця», КВ ЖРЕП Кіровського району м.Дніпропетровська, СПД ОСОБА_7, КП «ДМБТІ», КЖЕП «Південне» Дніпропетровської міської ради та, окрім іншого, визнано недійсним рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 13.11.2003 року в частині прийняття у комунальну власність територіальної громади міста нежитлового приміщення АДРЕСА_1, а також рішення Дніпропетровської міської ради №20/43 від 25.02.2009 року «Про приватизацію нежитлового приміщення житлового будинку літ.А-5 по АДРЕСА_1», яким було розпочато процедуру приватизації приміщення АДРЕСА_1. Вказане рішення було залишено в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2012 року (том 1 а.с.12-15, 16-19,20-22).
Зазначеним рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року було встановлено, що суб'єктом управління державним майном, яке було закріплено за залізницею, на момент передачі житлового фонду на баланс ОЖКП «Південне», було Міністерство транспорту та зв'язку України, яким будь-яких рішень щодо передачі нежитлового приміщення АДРЕСА_1 до комунальної власності не приймалось. А відтак, у Дніпропетровської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття рішення №11/13 від 13.11.2003 року про прийняття вказаного нежитлового приміщення до комунальної власності територіальної громади міста та подальшого розпорядження цим приміщенням.
Також з вказаного рішення та наданих суду письмових доказів вбачається, що 23.04.2009 року на підставі пізніше скасованого господарським судом рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 року, виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради було видано свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 територіальної громади м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанов Кабінету міністрів України № 735 від 02.09.2015 року та №200 від 25.06.2014 року; зведеного переліку майна та передавального акту, затверджених Міністром інфраструктури України 18.08.2015 року, наказу №044 від 01.12.2015 року та додатку до нього, вбачається, що позивач є правонаступником Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та до його статутного капіталу увійшло нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 25-27,36-39).
Окрім цього, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на теперішній час спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкіним М.М. за реєстровим №1464 (том 1 а.с.62)
З витребуваних судом матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення цього договору вбачається, що продавцем за вказаним договором виступав відповідач ОСОБА_5 та при його укладенні останнім на підтвердження належності йому на праві власності вказаного приміщення було надано заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2013 року, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 14.08.1994 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 припинено право власності на нього за Дніпропетровською міською радою та визнано за ОСОБА_5 право власності на вказане нежитлове приміщення (том 1 а.с.130,131-132).
На підставі заочного рішення, приватним нотаріусом Царєйкіним М.М. при посвідченні договору купівлі-продажу від 22.10.2015 було проведено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за ОСОБА_5 (рішення про реєстрацію (з відкриттям розділу), індексний номер 25486699 від 22.10.2015) та подальшу реєстрацію права власності на підставі посвідченого договору за покупцем ОСОБА_4 (рішення про реєстрацію, індексний номер 25494969 від 22.10.2015) (том 1 а.с.133).
В подальшому ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25.04.2016 заочне рішення цього суду від 09.07.2013 було скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.06.2016 справу було передано за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська та в подальшому об'єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_9, ОСОБА_8, Дніпропетровської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладеного в простій письмовій формі 14.08.1994 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.08.2016 року позов ОСОБА_9 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 14.08.1994 року було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України, а рішенням від тієї ж дати, що набрало законної сили, задоволено позов ПАТ «Українська залізниця» про визнання недійсним зазначеного вище договору (том 1 а.с.168-169, 172).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилався на ст.12, 203, 215, 216, 236, 330, 387, 388 ЦК України, виходив із законності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду виходячи з наступного.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
З огляду на абсолютність права власності власнику надаються певні способи та засоби захисту свого права.
Одним із таких засобів є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст..388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 перебувало в державній власності та знаходилось на балансі Державного підприємства «Придніпровська залізниця». Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року було встановлено, що суб'єктом управління державним майном, яке було закріплено за залізницею, на момент передачі житлового фонду на баланс ОЖКП «Південне», було Міністерство транспорту та зв'язку України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України (Указ Президента України № 581/2011 від 12.05.2011 р. «Про Положення про Міністерство інфраструктури України»).
Відповідно до обставин, встановлених рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року, спірне майно незаконно вибуло з власності держави, а саме розпорядника майном - Міністерства інфраструктури України при прийнятті рішення Дніпропетровською міською радою №11/13 від 13.11.2003 року про прийняття вказаного нежитлового приміщення до комунальної власності територіальної громади міста та подальшого розпорядження цим приміщенням.
Відповідно до ст.. 387 ЦК правом витребування майна із чужого незаконного володіння наділений саме власник майна, з володіння якого воно вибуло.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 07.02.2014. передбачено, що відповідно до ст. 387 ЦК та ч.3 ст. 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача . Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.
Із власності публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" спірне нежитлове приміщення не вибувало, що унеможливлює його звернення до суду саме в обраний спосіб захисту, що не було враховано судом першої інстанції при розгляді справи.
Посилання позивача на те, що відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, яким затверджено статут ПАТ «Українська залізниця» спірне нежитлове приміщення передано до статутного фонду товариства, не можуть бути підставою для звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки, як зазначалося вище, майно із власності позивача - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" не вибувало.
Окрім тогою колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що ОСОБА_4 набув право власності на спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладеного з ОСОБА_5, який був посвідчений 22.10.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкіним М.М. та зареєстрований в реєстрі за №1464.
Будь-яких неправомірних дій з боку ОСОБА_4 встановлено не було. Одночасно з матеріалів справи вбачається, що укладання вказаного договору стало можливим внаслідок прийняття рішення Дніпропетровською міською радою №11/13 від 13.11.2003 року в частині прийняття у комунальну власність територіальної громади міста нежитлового приміщення АДРЕСА_1, а також рішення №20/43 від 25.02.2009 року «Про приватизацію нежитлового приміщення житлового будинку літ.А-5 по АДРЕСА_1», яким було розпочато процедуру приватизації приміщення АДРЕСА_1, які рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року у справі №ПР25/265-10 (ПР30/39-10) було визнано недійсним.
Відповідно рішенню ЄСПЛ заява № 29979/04 справа «Рисовський проти України» від 20.10.2011 р. визначено, що п.71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Вказане повинно враховуватися як позивачем при обранні способу захисту, так і державою при здійсненні його функцій та обов'язків, спрямованих на захист прав власності.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не враховано відсутність у позивача права на звернення до суду із зазначеним позовом, а тому рішення підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити .
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року - скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді
