Справа № 203/1796/16-ц
2/0203/112/2017
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
23 січня 2017 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючого-судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Булеці А.В.
за участю представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідачів - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року у справі №ПР25/265-10 (ПР30/39-10) було задоволено позов Міністерства інфраструктури України до Дніпропетровської міської ради, треті особи – Державне підприємство «Придніпровська залізниця», КВ ЖРЕП Кіровського району м.Дніпропетровська, СПД ОСОБА_7, КП «ДМБТІ», КЖЕП «Південне» Дніпропетровської міської ради та, окрім іншого, визнано недійсним рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 13.11.2003 року в частині прийняття у комунальну власність територіальної громади міста нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, а також рішення Дніпропетровської міської ради №20/43 від 25.02.2009 року «Про приватизацію нежитлового приміщення житлового будинку літ.А-5 по вул.Вокзальній,8», яким було розпочато процедуру приватизації приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську. Вказане рішення було залишено в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2012 року.
Листом від 07.07.2015 року Державне підприємство «Придніпровська залізниця» на балансі якого перебувало нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську звернулось до в.о.Дніпропетровського міського голови з вимогою про скасування свідоцтва про право власності на це приміщення від 23.04.2009 року. Проте, відповіді на вказаний лист не отримало.
17.03.2016 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», як правонаступник Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та до статутного капіталу якого увійшло нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, вдруге звернулось з листом до Дніпропетровського міського голови з вимогами про вжиття заходів щодо скасування свідоцтва про право власності від 23.04.2009 року на спірне нежитлове приміщення та повернення його товариству. Однак, будь-якої відповіді на вказаний лист на момент звернення до суду з позовом не отримало.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську було відчужене за договором купівлі-продажу від 22.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та перейшло у власність ОСОБА_4 Продавцем у вказаному договорі виступав ОСОБА_5 Підставою для укладання зазначеного договору купівлі-продажу передувало заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2013 року, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 14.08.1994 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25.04.2016 року вказане заочне рішення було скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.
За вказаних обставин, посилаючись на те, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є законним власником нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську та його право власності було порушено шляхом незаконного відчуження вказаного приміщення, позивач, під час розгляду справи уточнивши та доповнивши позовні вимоги, остаточно просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що був посвідчений 22.10.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_6; скасувати свідоцтво про право власності, видане 23.04.2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення від 22.10.2015 року; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську та визнати право власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця».
В судовому засіданні представники позивачки підтримали позов та посилаючись на викладені в ньому та заявах про уточнення позову підстави, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник Дніпропетровської міської ради та виконкому Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в частині вимог, заявлених до вказаних відповідачів, як необґрунтованих.
Від третьої особи повідомлень про вступ до участі у справі не надходило, що в силу ч.3 ст.36 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.
Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судові засіданні на неодноразові виклики не з’явились, про причини своєї неявки не повідомили.
Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що про наявність в провадженні суду розглядаємої справи він дізнався випадково 23.01.2017 року.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.
Відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначає в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язання з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватись належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки.
При цьому, суд враховує, що посилання представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_9, в заяві на те, що про призначення судового засідання він дізнався випадково 23.01.2017 року не є свідченням поважності причин його неявки до суду та неможливості такої явки, за умови, що в цей же день останній з’являвся до суду та подав до канцелярії відповідну заяву.
Крім того, суд враховує, що договір між адвокатом та відповідачем ОСОБА_4 було укладено ще 01.11.2016 року. Ані відповідач, ані представник про його укладення суд не повідомляли та заяв про необхідність повідомлення представника про розгляд справи з зазначенням адреси для листування до суду не надавали.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_4 отримувались повістки про виклик в судові засідання по справі, зокрема, 27.06.2016 року (а.с.123,125), 25.10.2016 року (а.с.204,208), 22.11.2016 року (а.с.239), 30.12.2016 року (а.с.238,241).
Таким чином, будучі обізнаним про наявність в провадженні суду розглядаємої справи на день укладення договору з адвокатом та після цього повідомляючись належним чином про день та час слухання справи, відповідач до суду жодного разу не з’явився, не повідомивши про причини своєї неявки та не забезпечив явку свого представника, будь-яких заперечень до позову не надавав та клопотань не заявляв.
А тому вказані дії відповідача суд розцінює як зловживання своїми процесуальними правами та з огляду на зазначені вище обставини та положення ст.169 ЦПК України, враховуючи думку з’явившихся представників сторін, визнає за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності не з’явившихся сторін.
Заслухавши пояснення представників позивача та представника Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що спірне нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську перебувало в державній власності та знаходилось на балансі Державного підприємства «Придніпровська залізниця».
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року у справі №ПР25/265-10 (ПР30/39-10) було задоволено позов Міністерства інфраструктури України до Дніпропетровської міської ради, треті особи – Державне підприємство «Придніпровська залізниця», КВ ЖРЕП Кіровського району м.Дніпропетровська, СПД ОСОБА_7, КП «ДМБТІ», КЖЕП «Південне» Дніпропетровської міської ради та, окрім іншого, визнано недійсним рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 13.11.2003 року в частині прийняття у комунальну власність територіальної громади міста нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, а також рішення Дніпропетровської міської ради №20/43 від 25.02.2009 року «Про приватизацію нежитлового приміщення житлового будинку літ.А-5 по вул.Вокзальній,8», яким було розпочато процедуру приватизації приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську. Вказане рішення було залишено в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2012 року.
Зазначеним рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року було встановлено, що суб’єктом управління державним майном, яке було закріплено за залізницею на момент передачі житлового фонду на баланс ОЖКП «Південне» було Міністерство транспорту та зв’язку України, яким будь-яких рішень щодо передачі нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську до комунальної власності не приймалось. А відтак, у Дніпропетровської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття рішення №11/13 від 13.11.2003 року про прийняття вказаного нежитлового приміщення до комунальної власності територіальної громади міста та подальшого розпорядження цим приміщенням.
Також з вказаного рішення та наданих суду письмових доказів вбачається, що 23.04.2009 року на підставі пізніше скасованого господарським судом рішення №11/13 від 19.11.2003 року, виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради було видано свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську за територіальною громадою м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанов Кабінету міністрів України №735 від 02.09.2015 року та №200 від 25.06.2014 року; зведеного переліку майна та передавального акту, затверджених Міністром інфраструктури України 18.08.2015 року, наказу №044 від 01.12.2015 року та додатку до нього, вбачається, що позивач є правонаступником Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та до його статутного капіталу увійшло і нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську.
Окрім цього, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на теперішній час спірне нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №1464.
З витребуваних судом матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення цього договору вбачається, що продавцем за вказаним договором виступав відповідач ОСОБА_5 та при його укладенні останнім на підтвердження належності йому на праві власності вказаного приміщення було надано заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2013 року, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 14.08.1994 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5. припинено право власності на нього за Дніпропетровською міською радою та визнано за ОСОБА_5 право власності на вказане нежитлове приміщення.
На підставі цього заочного рішення, приватним нотаріусом ОСОБА_6 при посвідченні договору купівлі-продажу від 22.10.2015 року було проведено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за ОСОБА_5 (рішення про реєстрацію (з відкриттям розділу), індексний номер 25486699 від 22.10.2015 року) та подальшу реєстрацію права власності на підставі посвідченого договору за покупцем ОСОБА_4 (рішення про реєстрацію, індексний номер 25494969 від 22.10.2015 року).
Разом з тим, в подальшому ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25.04.2016 року заочне рішення цього суду від 09.07.2013 року було скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03.06.2016 року справу було передано за підсудністю до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська та в подальшому об’єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_10, ОСОБА_8, Дніпропетровської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, укладеного в простій письмовій формі 14.08.1994 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.08.2016 року позов ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 14.08.1994 року було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України, а рішенням від тієї ж дати, що набрало законної сили, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним зазначеного вище договору.
Відповідно до ч.ч.4,5 ст.12 ЦК України особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Відповідно до ч.ч.2-5 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Статтею 330 ЦК України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, витребування майна з володіння добросовісного набувача може мати місце за позовом власника майна, якщо таке майно вибуло поза його волею.
Враховуючи, встановлення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2011 року, що набрало законної сили, факту незаконного вибуття з володіння позивача нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську та передачі його у комунальну власність, скасування відповідного рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 13.11.2003 року, суд вважає, що безумовному скасуванню підлягає і видане на його підставі 23.04.2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради свідоцтво про право власності на вказане нежитлове приміщення за територіальною громадою м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради. А тому відповідні позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також встановивши, що заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2013 року було скасовано та відповідач ОСОБА_5 у передбаченому законом порядку право власності на спірне нежитлове приміщення не набув та останнє належало позивачу і вибуло з володіння останнього поза його волею, суд з огляду на зазначені вище положення ЦК України вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що був посвідчений 22.10.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1464; а також щодо витребування спірного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та визнання права власності на це приміщення за позивачем.
В своєму позові позивач також просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення від 22.10.2015 року.
Відповідно до ч.3 ст.19 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, внесення запису про скасування рішення державного реєстратора здійснюються у строк, що не перевищує 2 години з часу реєстрації відповідної заяви/рішення суду в Державному реєстрі прав.
Пунктом 9 ч.1 ст.27 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Як роз’яснено в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
З огляду на зазначене, враховуючи скасування заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2013 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.10.2015 року та визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за позивачем, позовні вимоги останнього в частині скасування рішень про державну реєстрацію права власності підлягає частковому задоволенню та слід скасувати державну реєстрацію права власності на вказане приміщення, проведену 22.10.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, індексний номер 25494969 від 22.10.2015 року та державну реєстрацію (з відкриттям розділу), індексний номер 25486699 від 22.10.2015 року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст.88 ЦПК України, враховуючи підстави та предмет заявлених вимог, на користь позивача також слід стягнути з Дніпропетровської міської ради судовий збір в сумі 1378 грн., а з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 судовий збір в сумі 4961 грн. 20 коп. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,203,215.216,236,330,387,388 ЦК України, ст.ст.10,11,27,31,36,58-61,88,169,212-215 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності – задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що був посвідчений 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1464.
Скасувати свідоцтво про право власності, видане 23 квітня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19 листопада 2003 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську за ОСОБА_4, проведену 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2015 року (рішення про реєстрацію, індексний номер 25494969 від 22 жовтня 2015 року та рішення про реєстрацію (з відкриттям розділу), індексний номер 25486699 від 22 жовтня 2015 року).
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську.
Визнати за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» право власності на нежитлове приміщення №63 по вул.Вокзальній,8 в м.Дніпропетровську, яке складається з: 1 – коридор, площею 5,6 кв.м; 2 – кабінет, площею 13,6 кв.м; 3 – умивальник, площею 0,8 кв. м; 4 – туалет, площею 1,1 кв.м; 5 – туалет, площею 1,9 кв.м; 6 – хол, площею 8,7 кв.м; 7 – кабінет, площею 15,1 кв.м; 8 – кабінет, площею 14,9 кв.м; 9 – кухня, площею 7,9 кв.м, загальною площею 69,6 кв.м, основною площею 43,6 кв.м, допоміжною площею 26,0 кв.м.
Стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в сумі 1378 грн.
Стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в сумі 4961 грн. 20 коп.
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в сумі 4961 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя С.Ю.Казак
