УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2017 року
№ 876/558/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Багрія В.М., Качмара В.Я.
за участі секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Ковальчук І.О.
представника відповідача - Мельничук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці (Держпраці), Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання неправомірним і скасування наказу, поновлення на роботі, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
15.12.2015 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці (Держпраці), Головного управління Держпраці у Львівській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 21.10.2016, просив: визнати нечинним та скасувати наказ першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 12.11.2015 № 267-к (в редакції наказу від 01.03.2016 № 1-к) про звільнення його з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області; зобов'язати голову Державної служби України з питань праці (як правонаступника Держгірпромнагляду України) поновити його на роботі на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області з 24.11.2015; зобов'язати Головне управління Держпраці у Львівській області, як правонаступника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, відшкодувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.11.2015 по день поновлення його на роботі на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати 354,74 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що його звільнення з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, проведено з порушенням норм трудового законодавства, без жодних для цього правових підстав, без фактичного допущення зі сторони позивача систематичних порушень, оскільки до нього було лише одного разу застосовано дисциплінарне стягнення наказом № 240-к від 01.09.2015. Інші ж нібито порушення з боку позивача як керівника управління, є лише певним суб'єктивним і невірним трактуванням правомірної за своєю суттю управлінської та дисциплінарної практики позивача (оголошення догани та звільнення підлеглого працівника). Крім цього, звільнення з посади відбулося під час його тимчасової непрацездатності, а саме звільнення як вид дисциплінарного стягнення, було застосоване з порушенням установлених законом строків. Всупереч нормі ст. 43 Кодексу законів про працю України, таке відбулось без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої він був. Відповідачем при його звільненні не було дотримано встановленої для цього процедури (стосовно керівника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області) - без погодження профільного міністра, голови Львівської обласної державної адміністрації та без проведення службового розслідування. Наказ про його звільнення було видано заступником голови Держгірпромнагляду України, який за своїми повноваженнями не компетентний приймати рішення про звільнення керівників територіальних органів. Крім того, відповідач попередньо протиправно не вирішив його заяву про звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з реорганізацією очолюваного позивачем територіального управління. Наведені ним обставини в сукупності вказують на істотні порушення відповідачем норм чинного законодавства України, які мали місце при винесенні спірного наказу від 12.11.2015 № 267-к (в редакції наказу від 01.03.2016 №1-к), що свідчить про незаконність прийняття такого наказу та його звільнення з посади.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Із постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною та необґрунтованою, оскільки винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про систематичність невиконання позивачем без поважних причин трудових обов'язків, оскільки не з'ясував обставин щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а дослідив лише саму наявність такого наказу першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.09.2015 № 240-к. Не встановив та не зазначив, які саме обов'язки, передбачені трудовим договором не виконав позивач. Оцінюючи правомірність застосування ОСОБА_1 до його підлеглого ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення та звільнення з роботи як одну з підстав неналежного виконання позивачем своїх трудових обов'язків, суд першої інстанції фактично вирішив інший трудовий спір, який розглядається в окремому судовому провадженні. Крім того, судом першої інстанції не перевірено чи додержані власником або уповноваженим ним органом правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень. Також, судом першої інстанції винесено постанову, яка не відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, оскільки звільнення ОСОБА_1 з посади проведено у період його тимчасової непрацездатності, а отже таке звільнення є незаконним.
У судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевірив матеріали справи, обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Судом перщої інстанції встановлено, що відповідно до наказу голови Держгірпромнагляду України від 07.08.2014 № 252-к, ОСОБА_1 був призначений з 04.08.2014 на посаду начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.09.2015 № 240-к позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежну організацію роботи та незабезпечення виконання у повному обсязі доручень першого заступника голови Держгірпромнагляду України. Такий наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 оскаржений чи скасований не був.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 12.11.2015 № 267-к позивач ОСОБА_1 був звільнений із 13.11.2015 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.03.2016 № 1-к, відповідно до ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2015 у справі № 813/6440/15 та в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача, було внесено зміни до наказу від 12.11.2015 № 267-к, щодо дати звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2015 на 23.11.2015.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з роботи на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювався Законом України «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з положеннями ст. ст. 9, 30 якого правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ст. 5 цього Закону державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Статтею 10 Закону України «Про державну службу» передбачені основні обов'язки державних службовців, серед яких: забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; а також сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Згідно з ст. 14 Закону за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків державним службовцем, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.
Статтею 147 КЗпП України, передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу передбачені ст. 40 КЗпП України.
Так, відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Під «систематичним невиконанням» слід розуміти неодноразове (тобто два і більше разів) здійснення цих вчинків. Проте умовою звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України є факт повторного здійснення працівником протиправної винної дії після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 23 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, з наступними змінами і доповненнями, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 Кодексу правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Із матеріалів справи видно, що наказом голови Держгірпромнагляду України від 07.08.2014 № 252-к, ОСОБА_1 був призначений з 04.08.2014 на посаду начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області (а. с. 252 т. 1).
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 12.11.2015 № 267-к, ОСОБА_1 був звільнений із 13.11.2015 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.03.2016 № 1-к, відповідно до ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2015 у справі № 813/6440/15 та в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача, було внесено зміни до наказу від 12.11.2015 № 267-к, щодо дати звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2015 на 23.11.2015.
Так, перед застосуванням до позивача такого заходу дисциплінарного стягнення як звільнення, останньому наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.09.2015 № 240-к було оголошено догану за неналежну організацію роботи та незабезпечення виконання у повному обсязі доручень першого заступника голови Держгірпромнагляду України, зокрема затримка переведення підлеглих працівників, не передачі майна територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області до новоутвореного Головного управління Держпраці у Львівській області, що призводить до затримки проведення заходів з реорганізації територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області (а.с. 257 т. 1).
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що громадян (суб'єктів трудових відносин) законодавством наділено правом оскаржувати протиправні, на їх думку, заходи дисциплінарного примусу у вигляді не лише звільнень, а й доган, проте позивачем вказана догана оскаржена не була, а отже останній погоджувався із правомірністю винесення такої.
Повторним вчиненням позивачем протиправної винної дії після того, як до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, Держгірпромнагляд України вважав факт застосування ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення до підлеглого працівника - головного державного гірничотехнічного інспектора Західної МДІН у ВП Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області ОСОБА_6 та його звільнення зі займаної посади з порушенням чинного законодавства.
З приводу цих обставин, на вимогу першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 05.10.2015, ОСОБА_1 надавались власноручні пояснення від 06.10.2015 (а.с. 53-56 т. 1) у яких він вказав, що ОСОБА_6 був звільнений із посади гірничотехнічного інспектора на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я.
Разом з тим, будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість ОСОБА_6 виконувати роботу за станом здоров'я в цій доповідній записці ОСОБА_1 зазначено не було. Ті обставини, на які посилався позивач у своїх письмових поясненнях (щодо того, що ОСОБА_6 вчинив прогул та зловживає своїми службовими повноваженнями) не мали жодного відношення до звільнення працівника на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Враховуючи наведене, за результатом розгляду доповідної записки ОСОБА_1, Перший заступник Держгірпромнагляду України Павлюк О.П. дійшов висновку, що звільнення гірничотехнічного інспектора ОСОБА_6 було здійснено без достатніх правових підстав, що свідчило про неналежне виконання ОСОБА_1 обов'язків начальника ТУ Держгірпромнагляду у Львівській області.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказ Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області № 169 - к від 05.10.2015 «Про звільнення ОСОБА_6» виданий позивачем ще до закінчення розпочатого службового розслідування, яке проводилось відповідно до наказу від 28.08.2015 № 764 та повинно було завершитися 30.09.2015, що суперечить Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950.
Крім того, зазначений вище наказ № 169 - к від 05.10.2015 був оскаржений та постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2016 був визнаний протиправним та скасований (ця постанова не набрала законної сили).
З наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки з дня накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за неналежне виконання своїх посадових обов'язків до видання наказу про звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором минуло менше року, то відповідно спірний наказ прийнято уповноваженим органом у встановленому Кодексом законів про працю України порядку, а тому підстав для його скасування немає.
Також, суд апеляційної інстанції вважає не обґрунтованим покликання позивача на те, що його звільнення з посади відбулось у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить нормам ч. 3 ст. 40 КЗпП України, з огляду на таке.
Так, як встановлено судом першої інстанції та не заперечили сторони в судовому засіданні, 13.11.2015 позивач перебував у м. Києві в приміщенні Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, де отримав наказ про звільнення та трудову книжку про що власноручно підписався в книзі обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них (а. с. 62 зворот-63 т. 1).
Про наявність листка непрацездатності серії АГЛ № 906099 від 12.11.2015, який виданий Червоноградською центральною міською лікарнею Львівської області за період з 12.11.2015 по 21.11.2015 (субота) (а. с. 8 т. 1), ОСОБА_1 роботодавця не повідомляв, останньому стало відомо про це під час розгляду справи в Львівському окружному адміністративному суді, у зв'язку з чим наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.03.2016 № 1-к дату звільнення ОСОБА_1 з « 13.11.2015» було змінено на « 23.11.2015».
З огляду на встановлене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що роботодавець може змінити дату, з якої працівника звільнено з роботи, шляхом внесення змін до наказу про звільнення та вказати нову дату звільнення, встановивши її наступним робочим днем після закінчення терміну непрацездатності працівника, що вказаний в листку непрацездатності. Такі зміни вносяться винесенням наказу про внесення змін до наказу про звільнення, що і було зроблено відповідачем.
Покликання апелянта у своїй апеляційній скарзі на правові позиції висловлені судовою палатою у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14, судом апеляційної інстанції не беруться до уваги, оскільки такі висловлені щодо органу, який розглядає трудовий спір і який не наділений повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника. Однак, трудове законодавство не позбавляє таких повноважень роботодавця.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача на пропуск установлених ч. 1 ст. 148 КЗпП України строків для застосування дисциплінарного стягнення при видачі наказу про його звільнення від 12.11.2015 № 267-к, оскільки ОСОБА_1, як засвідчується листками непрацездатності АГС №545356, АГЛ №820236, АГЛ №906099, з 13.09.2015 по 02.10.2015, з 07.10.2015 по 30.10.2015, з 12.11.2015 по 20.11.2015 був звільнений від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. А за приписами ч. 1 ст. 148 КЗпП України, до строку, протягом якого може застосовуватись дисциплінарне стягнення, не зараховується час звільнення працівника з роботи, зокрема у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що при звільненні позивача застосовуються спеціальні норми передбачені ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, відповідно до яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадку звільнення керівника підприємства, установи, організації. А тому, покликання позивача на порушення відповідачем ст. 43 КЗпП України є безпідставним.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що звільнення позивача з посади відбулось за погодженням профільного міністра та голови обласної державної організації.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
Міністром енергетики та вугільної промисловості України розглянуто лист Держгірпромнагляду України від 06.10.2015 № 4777/0/9-12/6/15 і надано погодження на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
Згідно з п. 4 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013 № 818, пропозиція щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області була погоджена першим заступником голови Львівської обласної державної адміністрації (лист ЛОДА від 20.10.2015 № 5/6-7186/0/2-15/1-4), який у цей період виконував обов'язки голови (розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 02.10.2015 № 711/0/8-15).
Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача на протиправність не проведення при його звільненні службового розслідування, оскільки проведення такого стосовно державного службовця є правом, а не обов'язком роботодавця. Щодо самого позивача, то він не наводить доказів самостійного ініціювання такого розслідування, на що він мав право заявляти відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено наявність у першого заступника голови Держгірпромнагляду України Павлюка О. повноважень на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
Так, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 № 517-р, наказу Держгірпромнагляду України від 27.05.2015 № 133-к Павлюк О. призначений на посаду першого заступника голови Держгірпромнагляду України, які виконував до 09.03.2016, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 130-р та наказу Держгірпромнагляду України від 09.03.2016 № 2-к.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою від 12.01.2016 № 35/0/1.02-06/6/16, що на момент видачі наказів від 12.11.2015 № 267-к та від 01.03.2016 № 1-к, посади голови Держгірпромнагляду України та його заступника були вакантними.
Відповідно до п. 5 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», у разі відсутності керівника центрального органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин, його обов'язки виконує один із заступників відповідно до встановленого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов'язків.
Відповідно до наказу голови Держгірпромнагляду України від 26.02.2013 № 34, виконання обов'язків голови покладається на його першого заступника.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині того, що першим заступником голови Держгірпромнагляду України спірні накази від 12.11.2015 № 267-к та від 01.03.2016 № 1-к видані в межах його повноважень та компетенції, а отже скасуванню не підлягають.
Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що питання регулювання кадрової політики, вирішення питань щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення тощо відноситься до компетенції роботодавця. У разі правомірності прийнятого ним рішення воно не може скасовуватися лише з тих підстав, що роботодавець міг прийняти якесь інше (альтернативно допустиме в конкретному випадку) рішення.
Отже, доводи позивача, щодо невиконання Держгірпромнаглядом України обов'язку з розгляду та вирішення його заяви про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією очолюваного ним територіального управління перед вирішенням питання про звільнення за оспорюваним наказом є необгрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факти невиконання позивачем без поважних причин трудових обов'язків, які носили характер систематичності, і за наявності раніше застосовуваного заходу дисциплінарного стягнення, були достатніми підставами для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області за п. 3 ст. 40 КЗпП України, при цьому такі порушення трудових обов'язків носили достатньо значний характер (неналежне невиконання функції з управління установою при її реорганізації, неправомірне оголошення догани та звільнення працівника).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача проведено правомірно, а тому підстави для скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Оскільки, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі № 813/6440/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий : О.М. Гінда
Судді : В.М. Багрій
В.Я. Качмар
Ухвала у повному обсязі складена та підписана 06.03.2017.
