ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2016 року №813/6440/15
м .Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сасевича О.М.,
судді Брильовського Р.М.,
судді Потабенко В.А.,
за участю секретаря судового засідання Олійника Ю.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представників відповідачів Кириченка В.Г., Ковальчук І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання нечинним та скасування наказу №267-к від 12.11.2015 року (в редакції наказу від 01.03.2016 року №1-к), поновлення на роботі, зобов'язання відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В :
15 грудня 2015 року на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання неправомірним та скасування наказу №267-к від 12.11.2015 року, зобов'язання поновити на рівноцінній посаді та відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою судді від 16.12.2015 року було відкрито провадження в адміністративній справі №813/6440/15 та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою суду від 20.01.2016 року було закінчено підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду.
У подальшому змінювався та уточнювався предмет позову, а також уточнювався склад відповідачів.
У судовому засіданні 13.04.2016 року сторони подали заяву про закриття провадження у справі, у зв'язку з примиренням.
Така заява судом була задоволена, ухвалою суду від 13.04.2016 року, у відповідності до ст.113 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі №813/6440/15 було закрито, у зв'язку з досягненням сторонами примирення. Крім того, даною ухвалою суду було зафіксовано відповідні умови примирення сторін.
29 липня 2016 року до суду надійшло клопотання представника відповідачів - Державної служби України з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України про поновлення провадження справі №813/6440/15, у порядку ч.4 ст.113 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з невиконанням позивачем досягнутих умов примирення.
Таке клопотання судом було задоволено, ухвалою суду від 26.08.2016 року, у відповідності до ст.113 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі №813/6440/15 поновлено.
У подальшому предмет позову та склад відповідачів змінювалися й уточнювалися.
Згідно останньої заяви про зміну позовних вимог від 21.10.2016 року, позивач просив суд:
-визнати нечинним та скасувати наказ першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 12.11.2015 року №267-к (в редакції наказу від 01.03.2016 року №1-к) про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області;
-зобов'язати голову Державної служби України з питань праці (як правонаступника Держгірпромнагляду України) вчинити певні дії, а саме: поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області з 24.11.2015 року;
-зобов'язати Головне управління Держпраці у Львівській області, як правонаступника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.11.2015 року по день поновлення його на роботі на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати - 354,74 грн.;
-допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області та відшкодування йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
На обґрунтування своїх вимог позивач указує на те, що з 05.08.2014 року він працював начальником Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 12.11.2015 року №267-к (в редакції наказу від 01.03.2016 року №1-к) позивача було звільнено з посади з 23.11.2015 року, відповідно до п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором.
Однак, такий наказ про звільнення позивач вважає протиправним, оскільки він був прийнятий без жодних для того правових підстав, без фактичного допущення зі сторони позивача систематичних порушень та з порушенням установленої процедури звільнення.
Так, позивач зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства застосування до нього звільнення за п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України відбулося без будь-якого реально існуючого систематичного невиконання трудових обов'язків. А саме, до позивача було лише одного разу застосовано дисциплінарне стягнення - 01.09.2015 року за наказом №240-к. Інші ж нібито порушення зі сторони позивача як керівника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області, які були використані відповідачем як його підставу звільнення, є лише певним суб'єктивним і невірним трактуванням правомірної за своєю суттю управлінської та дисциплінарної практики позивача (оголошення догани та звільнення підлеглого працівника).
Позивач також наголошує на таких істотних порушеннях при його звільненні, як те, що воно відбулося під час його тимчасової непрацездатності, а також те, що звільнення як вид дисциплінарного стягнення було застосоване з порушенням установлених законом строків.
Більш того, позивач зазначає, що його звільнення, всупереч нормі ст.43 Кодексу законів про працю України, відбулося без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої він був.
Окрім того, видаючи наказ про звільнення позивача, відповідач не дотримався встановленої для цього процедури (стосовно керівника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області) - без погодження профільного міністра, голови Львівської обласної державної адміністрації та без проведення службового розслідування.
Також позивач зауважує, що наказ про його звільнення було видано заступником голови Держгірпромнагляду України, який за своїми повноваженнями не компетентний приймати рішення про звільнення керівників територіальних органів.
Окремо позивач зазначає, що приймаючи рішення про його звільнення зі займаної посади за оспорюваним наказом, відповідач попередньо протиправно не вирішив питання про його звільнення за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з реорганізацією очолюваного позивачем територіального управління, відповідно до його власної заяви.
А тому, позивач вважає, що наведені ним обставини в сукупності вказують на ряд істотних порушень норм чинного законодавства України, які мали місце при винесенні спірного наказу від 12.11.2015 року №267-к (в редакції наказу від 01.03.2016 року №1-к), що свідчить про незаконність прийняття такого наказу та, відповідно, звільнення позивача.
У зв'язку з чим, позивач стверджує, що його позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідачі проти позову заперечили, надали до суду відповідні письмові заперечення й пояснення.
Так, відповідачі вважають, що під час роботи позивача на посаді начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області ним було допущено ряд порушень своїх посадових обов'язків.
А саме, 01.09.2015 року за наказом №240-к позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану, яку не було оспорено та яка не була скасована.
У подальшому, при наявності діючого дисциплінарного стягнення, позивач допустив інші порушення - 11.09.2015 року ним було безпідставно накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани на підлеглого працівника, а 05.10.2015 року незаконно звільнено такого працівника зі займаної посади.
Із приводу таких порушень від позивача було затребувано надання відповідних пояснень і отримано їх до моменту спірного звільнення.
Відтак, зважаючи на наявність достатніх доказів існування ряду систематичних порушень зі сторони позивача, його за наказом від 12.11.2015 року №267-к було звільнено з посади з 23.11.2015 року, відповідно до п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, з 13.11.2015 року.
У подальшому, беручи до уваги з'ясовану обставину перебування позивача на лікарняному в день звільнення, наказом від 01.03.2016 року №1-к було внесено зміни до наказу від 12.11.2015 року №267-к, змінивши дату звільнення з 13.11.2015 року на 23.11.2015 року.
Щодо інших доводів позивача відповідачі зазначають, зокрема, що строків накладення стягнення та звільнення позивача порушено не було, позаяк у даному випадку слід брати до уваги його перебування на лікарняному, період яких не враховується при обчисленні відповідного строку.
Відповідачі вказують також, що в цьому випадку, відповідно до ст.43-1 Кодексу законів про працю України, при звільненні позивача не вимагалося попередньої згоди первинної профспілкової організації, оскільки позивач був керівником територіального підрозділу Держгірпромнагляду України, а тому наказ про його звільнення було видано керівником, відповідно до його повноважень.
Окрім цього, спірний наказ було видано першим заступником голови Держгірпромнагляду України, який на той час виконував обов'язки голови, в зв'язку зі звільненням іншого керівного складу такого органу. Також і погодження щодо звільнення позивача зі сторони Львівської обласної державної адміністрації було надане за підписом заступника голови, в зв'язку з відпусткою її голови.
Відповідачі також вважають необґрунтованими вимоги позивача щодо обов'язкового проведення службового розслідування перед його звільненням, оскільки зібрані матеріали в достатній мірі свідчили про допущення ним порушень своїх обов'язків, а тому проведення такого розслідування, призначення якого є правом, а не обов'язком, було зайвим.
Щодо не вирішення попередньо питання про звільнення позивача за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, відповідно до його заяви, відповідачі зазначають, що така заява не містила жодної вимоги про конкретну дату звільнення, а тому її вирішення було компетенцією відповідного керівника і жодним чином не позбавляло його права приймати інші рішення щодо такого підлеглого працівника, за наявності для цього достатніх підстав.
У зв'язку з чим, відповідачі не вбачають жодних порушень при оспореному звільненні позивача, вважають позов безпідставним і просять у його задоволенні відмовити повністю.
У судових засіданнях позивач, представники позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, поясненнях та просили позов задовольнити повністю.
У судових засіданнях представники відповідачів проти позовних вимог заперечили, надали пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, поясненнях й просили у позові відмовити повністю.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що відповідно до наказу голови Держгірпромнагляду України від 07.08.2014 року №252-к, ОСОБА_1 був призначений із 04.08.2014 року на посаду начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.09.2015 року №240-к ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежну організацію роботи та незабезпечення виконання у повному обсязі доручень першого заступника голови Держгірпромнагляду України. Такий наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 оскаржений чи скасований не був.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 12.11.2015 року №267-к ОСОБА_1 був звільнений із 13.11.2015 року з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.03.2016 року №1-к, відповідно до ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2015 року в справі №813/6440/15 та в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1, було внесено зміни до наказу від 12.11.2015 року №267-к і змінено дату звільнення з 13.11.2015 року на 23.11.2015 року.
У зв'язку з чим, суд відзначає, що виходячи зі змісту норм Закону України «Про державну службу» (у редакції чинній на день видання спірного наказу) до притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності та їх звільнення застосовуються в тому числі загальні підстави й норми, передбачені Кодексом законів про працю України.
Так, відповідно до п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відтак, при звільненні з підстав, передбачених цією нормою закону, підлягають з'ясуванню конкретні факти допущеного працівником невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.
Розглянувши матеріали справи, суд відзначає, що щодо позивача було застосовано заходи дисциплінарного стягнення, а саме, ОСОБА_1 було оголошено догану за наказом від 01.09.2015 року №240-к. При цьому, будь-які докази зняття такого стягнення або ж оспорення і скасування відповідного наказу про оголошення догани відсутні.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про існування порушень трудових обов'язків зі сторони позивача, за які його 01.09.2015 року притягнуто до відповідальності.
Окрім того, виходячи з норми п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України, суду слід встановити обставини допущення позивачем наступних порушень при виконання своїх трудових обов'язків, тобто після накладення стягнення за згаданим наказом від 01.09.2015 року №240-к, що вказуватиме про систематичність порушень і може бути правовою підставою для звільнення за вказаною нормою закону.
Так, як вбачається з матеріалів справи, такими порушеннями Держгірпромнагляд України вважав факт застосування позивачем дисциплінарного стягнення до підлеглого працівника - головного державного гірничотехнічного інспектора Західної МДІН у ВП Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області ОСОБА_6 та його звільнення позивачем зі займаної посади.
Зокрема, першим заступником голови Держгірпромнагляду України 05.10.2015 року було зобов'язано позивача надати пояснення про обставини, які це супроводжували. Такі власноручні пояснення були надані ОСОБА_1 за доповідною запискою від 06.10.2015 року на ім'я першого заступника голови Держгірпромнагляду України, в якій він заперечив висловлені щодо нього претензії.
Проте, базуючись на зібраних матеріалах справи, суд приходить до переконання, що ними дійсно засвідчується необґрунтованість застосування позивачем дисциплінарного стягнення до головного державного гірничотехнічного інспектора Західної МДІН у ВП Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області ОСОБА_6
А зокрема, як зазначив позивач у доповідній записці від 06.10.2015 року щодо обставин, які слугували підставою для притягнення 11.09.2015 року ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності, наказом від 28.08.2015 року №764 було призначене службове розслідування, яке триває та знаходиться на контролі в прокуратурі.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в разі призначення службового розслідування, рішення про накладення дисциплінарного стягнення, його вид тощо повинно прийматися саме за результатами відповідного розслідування (що випливає з сукупності норм Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року №950).
А тому, притягнення позивачем 11.09.2015 року підлеглого працівника до дисциплінарної відповідальності до закінчення розпочатого службового розслідування (яке згідно наявної в матеріалах справи копії наказу від 28.08.2015 року №764 повинно завершитися 30.09.2015 року) було необґрунтованим.
А також, суд бере до уваги ту обставину, що й подальше звільнення позивачем ОСОБА_6 з посади головного державного гірничотехнічного інспектора Західної МДІН у ВП Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області було протиправним.
Так, відповідний наказ від 05.10.2015 року №169-к про звільнення ОСОБА_6, який був мотивований невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я які перешкоджають продовженню даної роботи, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2016 року в справі №813/1418/16 був визнаний протиправним і скасований (на момент винесення даної постанови не набрав чинності).
Отже, звільнення ОСОБА_1 підлеглого йому працівника також не відповідало нормі закону та було незаконним.
У зв'язку з чим, суд приходить до переконання, що позивачем були допущені неодноразові порушення обов'язків, покладених на нього трудовим договором, що є підставою для висновку про їх систематичність, а враховуючи попередньо оголошену догану, це в своїй сукупності є підставою для звільнення, відповідно до п.3 ст.40 Кодексу законів про працю України, що й було вчинено відповідачем за спірним наказом про звільнення.
Окрім того, суд не знаходить інших порушень чинного законодавства України при оспорюваному звільнення ОСОБА_1, на які він посилається, а відповідні доводи позивача суд оцінює критично, оскільки вони не знаходять ані нормативного, ані фактичного підтвердження.
Зокрема, позивач указує на пропуск установлених ст.148 Кодексу законів про працю України строків для застосування дисциплінарного стягнення при видачі наказу про його звільнення.
У цьому контексті суд відзначає, що, як засвідчується листками непрацездатності АГС №545356, АГЛ №820236, АГЛ №906099, у ОСОБА_1 з 13.09.2015 року по 02.10.2015 року, з 07.10.2015 року по 30.10.2015 року, з 12.11.2015 року по 20.11.2015 року тривали періоди тимчасової непрацездатності.
Відповідно ж до ч.1 ст.148 Кодексу законів про працю України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Таким чином, у даному випадку не вбачається порушення встановлених законом строків при видачі наказу від 12.11.2015 року №267-к.
У частині порушення норм закону, які забороняють звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в час тимчасової непрацездатності такого працівника, суд зауважує, що згаданим уже вище наказом першого заступника голови Держгірпромнагляду України від 01.03.2016 року №1-к дату звільнення позивача 13.11.2015 року було змінено на 23.11.2015 року.
При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що станом на 23.11.2015 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, а відтак, наведені позивачем доводи в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів про незаконність звільнення, в зв'язку з відсутністю ряду погоджень - первинної профспілки, профільного міністра, голови обласної державної організації - суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.43 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У той же час, відповідно до ч.1 ст.43-1 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадку звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Як уже зазначено вище, відповідно до наказу голови Держгірпромнагляду України від 07.08.2014 року №252-к, ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області й власне з цієї посади був звільнений за спірним наказом від 12.11.2015 року №267-к.
Таким чином, до звільнення позивача застосовуються спеціальні норми ст.43-1 Кодексу законів про працю України, а покликання на порушення ст.43 Кодексу законів про працю України в такому разі є безпідставним.
Окрім того, відповідно до ч.5 ст.21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.
Як вбачається з матеріалів справи, Міністром енергетики та вугільної промисловості України було розглянуто лист Держгірпромнагляду України від 06.10.2015 року №4777/0/9-12/6/15 і надано погодження на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
А також, згідно з п.4 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від .09.10.2013 року №818, пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території міста обласного і республіканського Автономної Республіки Крим значення, погоджується відповідно з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою облдержадміністрації.
Як вбачається з листа Львівської обласної державної адміністрації від 20.10.2015 року №5/6-7186/0/2-15/1-4 за підписом першого заступника голови ОСОБА_7 пропозиція щодо звільнення ОСОБА_8 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області була погоджена. Аналогічні відомості внесені й до картки погодження (вмотивованої відмови).
При цьому, як випливає зі змісту розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 02.10.2015 року №711/0/8-15, у період з 02.10.2015 року по 27.10.2015 року голова відбув у відпустку, а тому суд не вбачає порушення чинного законодавства у наданні погодження на звільнення позивача першим заступником голови Львівської обласної державної адміністрації.
Суд також бере до уваги посилання позивача на факт непроведення при його звільненні службового розслідування, однак приходить до висновку про необґрунтованість такого посилання.
У цьому контексті суд зауважує, що обираючи конкретний вид стягнення серед ряду можливих слід, відповідно до ч.3 ст.149 Кодексу законів про працю України, враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. У зв'язку з чим, можливим є проведення службового розслідування, яке покликане, зокрема, встановити причини та умови, що призвели до вчинення правопорушення, обставини, що його характеризують, встановити ступінь тяжкості проступку, вину працівника тощо.
При цьому, як передбачено п.1 такого Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри; з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.
Відтак, указане свідчить про те, що проведення службового розслідування стосовно державного службовця є правом, а не обов'язком, а тому його не проведення не є свідченням порушення порядку прийняття рішення щодо накладення дисциплінарного стягнення, про що позивач зазначає в позові.
Більш того, нормами ст.11 України «Про державну службу» №3723-XII державному службовцеві надано право вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри.
Проте, доводячи безпідставність накладення стягнення за спірним наказом без проведення службового розслідування, позивач не наводить доказів щодо самостійного ініціювання такого розслідування, на що він мав повне право.
А тому, суд критично оцінює посилання ОСОБА_1 на факт не проведення службового розслідування щодо можливих порушень з його сторони.
Також суд не знаходить підтвердження аргументам позивача щодо відсутності у першого заступника голови Держгірпромнагляду України ОСОБА_9 повноважень щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області.
Так, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 року №517-р, наказу Держгірпромнагляду України від 27.05.2015 року №133-к, ОСОБА_9 був призначений на посаду першого заступника голови Держгірпромнагляду України та приступив до виконання таких повноважень.
Окрім того, як випливає з довідки від 12.01.2016 року №35/0/1.02-06/6/16, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №965-р було звільнено з посади голови Держгірпромнагляду України ОСОБА_10, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №394-р було звільнено з посади заступника голови Держгірпромнагляду ОСОБА_11, які по час видання довідки залишалися вакантними.
При цьому, згідно з п.5 ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», у разі відсутності керівника центрального органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин його обов'язки виконує один із заступників відповідно до встановленого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов'язків.
Відповідно до наказу голови Держгірпромнагляду України від 26.02.2013 року №34, виконання обов'язків голови покладається на його першого заступника.
Суд також зауважує, що ОСОБА_9 здійснював повноваження першого заступника голови Держгірпромнагляду України до 09.03.2016 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 року №130-р та наказу Держгірпромнагляду України від 09.03.2016 року №2-к.
Таким чином, суд не знаходить підстав для висновку про протиправність видачі першим заступником голови Держгірпромнагляду України спірного наказу від 12.11.2015 року №267-к та наказу №1-к від 01.03.2016 року, оскільки це відповідало управлінській компетенції такої посадової особи на той час.
Окремо суд надає критичної оцінки доводам позивача щодо невиконання Держгірпромнаглядом України обов'язку з розгляду та вирішення його заяви про звільнення за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з реорганізацією очолюваного позивачем територіального управління перед вирішенням питання про звільнення за оспорюваним наказом.
Так, позивач не надав цьому жодних належних обґрунтувань, зокрема, не вказав коли саме в такому разі відповідач повинен був його звільнити, у які строки слід було провести розгляд і вирішення його заяви про звільнення, що обумовлює заявлену ним черговість вирішення кадрових питань, які для цього існують нормативні підстави тощо.
Також необґрунтованим є посилання ОСОБА_1 на те, що в разі дійсного існування порушень, на підставі яких його було звільнено за оспорюваним наказом, він підлягав звільненню виключно за п.1 ст.41 Кодексу законів про працю України, а не за п.3 ст.41 Кодексу.
У цьому контексті суд зауважує, що питання регулювання кадрової політики, вирішення питань щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення тощо відноситься до компетенції роботодавця. Й у разі правомірності прийнятого ним рішення воно не може скасовуватися лише з тих підстав, що роботодавець міг прийняти якесь інше (альтернативно допустиме в конкретному випадку) рішення.
Вирішуючи дану справу, суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до принципу змагальності, кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Зазначена правова позиція випливає, зокрема, з висновків Верховного Суду України, які викладені в постанові від 22.09.2015 року у справі №2а-2717/11/2670.
Отже, оспорюючи рішення відповідача й вимагаючи задовольнити свої вимоги позивач повинен також належним чином доказувати обставини, на які він посилається. Проте, проаналізувавши доводи й докази позивача у цій справі, суд приходить до висновку, що ті, на які посилається позивач, не спроможні спростувати правильність оспорюваного рішення відповідача, а інших позивач не наводить.
Окрім того, відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, наведені в даній справі відповідачами аргументи є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують доводи позивача та підтверджують обґрунтованість і правомірність дій і рішень відповідача, які оспорювалися позивачем у цій справі.
У зв'язку з чим, суд резюмує, що всі зібрані матеріали справи в своїй сукупності підтверджують допущення ОСОБА_1 невиконання без поважних причин трудових обов'язків, які носили характер систематичності, й за наявності раніше застосовуваного заходу дисциплінарного стягнення вони могли бути приводом для його звільнення за п.3 ст.41 Кодексу законів про працю України, при цьому, суд відзначає, що такі порушення трудових обов'язків носили достатньо тяжкий характер (неналежне невиконання функції з управління установою при її реорганізації, неправомірне оголошення догани та звільнення працівника).
А відтак, суд не вбачає підстав для висновку щодо неправомірності чи необґрунтованості прийнятого роботодавцем рішення про звільнення позивача з посади начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області за наказом від 12.11.2015 року №267-к (в редакції наказу від 01.03.2016 року №1-к) та не знаходить обставин, які би підтверджували порушення порядку й умов проведення такого звільнення, які могли би бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог позивача.
Із огляду на все вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим у позові слід відмовити повністю.
Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки такі витрати відповідачами не підтверджені, вони на позивача не покладаються.
Керуючись ст.ст.7-14, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Сасевич О.М.
Суддя Брильовський Р.М.
Суддя Потабенко В.А.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19 грудня 2016 року.
