Справа №601/1304/15-ц
Провадження № 2/601/6/2017
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2017 року Кременецький районний суд Тернопільської області у складі:
головуючої судді Мочальської В.М.,
при секретарі Коляді О.В.,
за участю представника позивача - відповідача ОСОБА_1,
представника відповідача - позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременець цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 доТовариства з додатковою відповідальністю “ВіДі-Страхування”, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 10 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір комплексного добровільного страхування наземного транспортного засобу Каско 50/50 CLAU-2462, згідно якого було застраховано автомобіль “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1.
25 березня 2014 року у м. Одесі по вул. Середньофонтанській, 19-А сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 та пішохода ОСОБА_2. Внаслідок ДТП застрахований автомобіль отримав пошкодження. Повна вартість відновлювального ремонту автомобіля внаслідок пошкоджень у результаті ДТП склала 17 671 грн. 50 коп.. 14 травня 2014 року страховик на підставі договору виплатив страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 17 671 грн. 50 коп., що підтверджується платіжними дорученнями. У порядку ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” просило стягнути з відповідача 17 671 грн. 50 коп. страхового відшкодування у порядку регресу.
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю “ВіДі-Страхування”, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору комплексного добровільного страхування наземного транспорту Каско 50/50 CLAU-2462 від 10.02.2014 року, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” та ОСОБА_4, посилаючись на те, що підпис у графі «Страхувальник» п.13 вказаного договору не належить ОСОБА_4 та підпис у графі «Страховик» не належить ОСОБА_5.
Представник позивача-відповідача ОСОБА_1 позов Товариства з додатковою відповідальністю “ВіДі-Страхування” підтримала та пояснила, що ДТП сталася з вини пішохода ОСОБА_2, позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_4 в розмірі 17 671 грн. 50 коп., а тому до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги. Зустрічний позов не визнає та пояснила, що сторонами правочину було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується підписами уповноваженого представника страховика ОСОБА_5 та страхувальника ОСОБА_4.
Представник відповідача-позивача ОСОБА_3 позов Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” не визнав вказавши, що позивач не надав жодних доказів вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, немає доказів щодо спричинення ОСОБА_2 будь-яких збитків у позадоговірних відносинах, а тому не можуть бути застосовані положення ст. 27 Закону України «Про страхування» та положення с. 993 ЦК України. Просив застосувати строки позовної давності. Зустрічний позов підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені сторонами докази, прийшов до переконання про те, що позови до задоволення не підлягають з наступних міркувань.
Відповідно до постанови старшого слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області від 18.11.2014 року 25 березня 2014 року приблизно о 15 год. ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_3 по вул. Середньофонтанській в Приморському районі м. Одеси, навпроти будинку №19-а, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка перебігала проїжджу частину зліва направо відносно автомобіля у невстановленому для переходу місці.
Дорожньо-транспортна пригода трапилась через невиконання пішоходом ОСОБА_2 вимог п. 4.14 ПДР України. В діях водія ОСОБА_4 відсутні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, оскільки остання не мала технічної можливості уникнути наїзду на пішохода. Кримінальне провадження досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160500003646 від 30.04.2014 року за фактом ДТП за участю водія ОСОБА_4 та пішохода ОСОБА_2 закрито у зв”язку з відсутністю в діях вказаного водія ознак злочину (а.с. 17).
Відповідно до договору комплексного добровільного страхування наземного транспортного засобу Каско 50/50 CLAU-2462 Товариством з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДІ-Страхування” 10.02.2014 року було застраховано автомобіль “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1 з установленням дії договору до 14.02.2015 року (а.с.5-11).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САЕ 491522 транспортний засіб “Сузукі” ВН 5779 СХ належить ОСОБА_4 (а.с. 12).
Відповідно до акту огляду транспортного засобу по договору добровільного страхування наземного транспорту CLAU-2462 від 10.02.2014 року, рахунку-фактури № С-00046609 від 14 квітня 2014 року, рахунку № 04-003 від 04.04.2014 року, страхового акту № КР-008003 від 05.05.2014 року, розрахунку суми страхового відшкодування до страхового акту розмір страхового відшкодування склав 17 671 грн. 50 коп. (а.с. 18-25, 30-31).
Виплата страхового відшкодування здійснена страховиком платіжним дорученням № 1300, №1301 від 14 травня 2014 року на підставі заяви ОСОБА_4 про настання страхового випадку від 26.03.2014 року, заяви про виплату страхового відшкодування від 28.04.2014 року, довідок про ДТП (а.с. 13-17, 32-33).
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом зазначеної норми закону до підстав звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки належать заподіяння шкоди внаслідок: а) непереборної сили; б) умислу потерпілого.
Поняття непереборної сили розкривається у ч. 1 ст. 263 ЦК України, відповідно до якої непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Наявність умислу потерпілого означає свідоме бажання потерпілого отримати шкоду завдяки джерелу підвищеної небезпеки. Інші загальні підстави звільнення особи від відповідальності за завдану шкоду, в тому числі відсутність вини завдавача шкоди, не застосовуються, якщо шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки.
Отже відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини.
Згідно з абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4» у випадках, коли разом із завданням шкоди джерелом підвищеної небезпеки (не внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки) завдано також шкоди джерелу підвищеної небезпеки і цьому сприяла груба необережність потерпілого, згідно з положеннями статті 1193 ЦК України може бути зменшено розмір відшкодування шкоди потерпілому. Покладення на нього із цих підстав відповідальності за шкоду, завдану при цьому джерелу підвищеної небезпеки, статтею 1193 ЦК України не передбачено.
Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, а тому слід відмовити Товариству з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” у позові з вищенаведених підстав.
Відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору комплексного добровільного страхування наземного транспорту Каско 50/50 CLAU-2462 від 10.02.2014 року з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України.
В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Представник відповідача-позивача ОСОБА_3 вимог про недійсність договору комплексного добровільного страхування наземного транспорту Каско 50/50 CLAU-2462 від 10.02.2014 року з підстав, передбачених ст.203 ЦК України не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст.ст.10, 60 ЦПК України).
Не заслуговують уваги доводи представника відповідача-позивача ОСОБА_3 про те, що підпис у графі «Страхувальник» п.13 оспорюваного договору не належить ОСОБА_4 та підпис у графі «Страховик» не належить ОСОБА_5 та спростовуються висновком експерта за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 468/469/16-22 від 31.10.2016 року відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_4 у договорі комплексного добровільного страхування наземного транспорту каско 50/50 №2462 від 10.02.2014 року виконано тією ж особою, що й підписи від імені ОСОБА_4 у таких документах, що підшиті до матеріалів справи: заяві, поданій від імені ОСОБА_4 про настання страхового випадку від 26.03.2014 року, заяві, поданій від імені ОСОБА_4 про виплату страхового відшкодування від 28.04.2014 року, запереченні на зустрічний позов від 20.04.2016 року, електрофотографії паспорта громадянина України ОСОБА_4 серії НМ № 932812 (виданий 31 грудня 2014 року) з завіряючими написами та підписами). Підписи від імені страховика у договорі комплексного добровільного страхування виконано ОСОБА_5.
Доводи представника відповідача-позивача ОСОБА_3 про те, що укладення договору комплексного добровільного страхування від 10.02.2014 року вчинено без наміру створення правових наслідків, також не заслуговують на увагу, оскільки сторони, уклавши спірний договір, вчинили реальний правочин, відповідно до якого Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДІ-Страхування” застрахувало автомобіль “Сузукі”, державний номер НОМЕР_1, а ОСОБА_4 сплатила страховий платіж, що підтверджується договором.
Доводи представника відповідача-позивача ОСОБА_3 про те, що станом на 10.02.2014 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» не набуло статусу юридичної особи спростовуються свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 647860 від 15.12.2009 року, довідкою ЄДРПОУ серія АА № 910756, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 99-103).
Керуючись ст. ст.10, 60, 61, 208, 212, 215, 218, 223, 292, 294, 296 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У позові Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування” до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди відмовити.
У позові ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “ВіДі-Страхування”, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним відмовити.
Судові витрати залишити сторонам в межах понесених ними.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області через Кременецький районний суд Тернопільської області протягом десяти днів з часу проголошення рішення.
Головуючий:
