01.11.2016 Єдиний унікальний № 371/903/16-ц Провадження № 2/371/476/16
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2016 року м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Капшук Л.О.,
з секретарем Січкаренко Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Національного медичного університету імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство охорони здоров’я України, про відшкодування вартості навчання,
У С Т А Н О В И В :
Перший проректор з науково-педагогічної роботи Національного медичного університету імені ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги тим, що наказом № 1312/л-1 від 10 серпня 2009 року відповідач була зарахована на 1 курс медичного факультету «лікувальна справа» Національного медичного університету імені ОСОБА_1. Наказом № 1886/-л-1 від 24 червня 2015 року відповідач була відрахована у зв’язку з закінченням навчання та направлена для проходження інтернатури згідно розподілу до Миронівського центру первинної медико-санітарної допомоги для проходження інтернатури та подальшої роботи за державним замовленням.
При зарахуванні на навчання за державні кошти між НМУ ім. О.О. Богомольця та відповідачем була підписана угода про підготовку та працевлаштування фахівців з вищою освітою, в якій передбачено обов’язок студента прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати витрати, пов’язані з утриманням за час навчання в університеті.
Після закінчення навчання на бюджетній формі навчання у Національному медичному університеті імені ОСОБА_1 за місцем направлення до Миронівсього центру первинної медико-санітарної допомоги відповідач не прибула, доказів про поважність причин неприбуття не надала.
Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання відповідача за державним замовленням вартість навчання становить 110671,93 грн.
Обов’язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання встановлений п. 2 Указу Президента України від 23.01.1996 № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», постановою КМУ від 22.08.1996 № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням».
Відповідно до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь Національного медичного університету імені ОСОБА_1 кошти за навчання в сумі 110671,93 грн. та понесені позивачем судові витрати в сумі 1660,08 грн.
У судове засідання представник позивача не з’явився, в наданій суду заяві перший проректор з науково-педагогічної роботи просив розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, вказав, що позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином за зареєстрованим в установленому порядку місцем проживання, причини неявки суду не відомі.
Представник третьої особи Міністерства охорони здоров’я України в судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмові пояснення, в яких клопотав позов задовольнити, розгляд справи проводити у його відсутності.
Зважаючи на ті обставини, що будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, відповідач вдруге не з’явилася до суду, доказів поважності причини неявки в судове засідання не надав, враховуючи правила ст.ст. 157, 169 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість вирішення справи у відсутності відповідача.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Обов’язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання встановлений п. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року за № 992 "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням".
Згідно з п. п. 6, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, випускник вищого навчального закладу зобов’язаний відпрацювати за місцем призначення не менш трьох років, а в разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання.
З огляду на вказані положення існують дві підстави для обов’язкового 3-річного відпрацювання випускником, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, коли його працевлаштовує університет: угода, укладена між студентом і вищим навчальним закладом в особі ректора, яка передбачає взаємні обов’язки, в тому числі щодо працевлаштування фахівця після закінчення навчання в державному секторі народного господарства, та направлення на роботу, яке видає заклад.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 10 серпня 2009 року було зараховано студентом першого курсу медичного факультету Національного медичного університету імені ОСОБА_1 за спеціальністю «лікувальна справа» на місця державного замовлення.
Вищим навчальним закладом з студентом ОСОБА_2 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, за змістом якої вищий навчальний заклад зобов’язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця та місце працевлаштування в державному секторі народного господарства після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації. Студент зобов’язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.
За змістом угоди вона набирає чинності з моменту підписання. Угода підписана сторонами, проте не містить дати її укладення.
24 червня 2016 року відповідачу була присвоєна кваліфікація «Лікар», видано диплом спеціаліста з відзнакою та відраховано з університету у зв’язку з закінченням навчання з 25 червня 2016 року.
Вказані обставини підтверджені даними наказами ректора НМУ імені ОСОБА_1 № 1312/л-1 від 10 серпня 2009 року, № 1886/л-1 від 24 червня 2016 року, угодою про підготовку фахівця з вищою освітою без номера та дати (а.с,а.с. 8-10,13).
До матеріалів справи позивачем додано копію сторінки журналу розподілу, де поруч з прізвищем ОСОБА_2 містяться, в тому числі, записи: ДОЗ Київська ОДА, Миронівський центр первинної медико-санітарної допомоги, лікар станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, цільове сільське, та розрахунок вартості навчання студентки ОСОБА_2 у Національному медичному університеті імені ОСОБА_1 за рахунок державних коштів за спеціальністю «Лікувальна справа» (а.с.,а.с. 11,12,37,38).
Згідно з п. п. 18, 19 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника (додаток № 2) у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий – надсилається замовникові.
Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників.
Вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу (додаток № 3) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником.
За п. 20 Порядку молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.
Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач умисно відмовилася їхати працювати за призначенням. Тобто, відсутня умова, за наявності якої виникає право вимоги про відшкодування витрат, понесених на навчання.
Позивачем не доведено факт оформлення картки працевлаштування випускника ОСОБА_2 згідно додатку № 2 (форма 1) до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, та надання відповідачу направлення на роботу за формою згідно додатку № 3 (форма 2) до даного Порядку.
Матеріали справи не містять доказів оформлення вказаних письмових документів та, зокрема, факт видачі відповідачу направлення на роботу, яке містить посилання на термін, до якого фахівець повинен прибути до місця призначення.
Матеріали справи не містять жодних відомостей, які підтверджують той факт, що випускник університету не прибула до місця призначення і таким місцем призначення є Миронівський центр первинної медико-санітарної допомоги.
Як доказ неприбуття відповідача до місця призначення суд не розцінює додану до матеріалів справи копію листа (без номера та дати), за змістом якого у Департаменті охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації немає інформації про працевлаштування відповідача. Відсутність інформації не може підтверджувати певний юридичний факт.
Суд також зазначає, що згідно п. 14 Порядку у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати протягом трьох років.
У який термін відповідач мала приступити до роботи позивачем не зазначено, письмовими доказами не підтверджено, проте з огляду на факт її відрахування з університету 24 червня 2015 року, трирічний строк, протягом якого може бути повернута вартість навчання, не сплив, тому позовні вимоги є передчасними.
Крім того, на виконання постанови КМ України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» Міністерством фінансів разом з Міністерством освіти, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Національним банком не розроблено і не затверджено по теперішній час Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.
Конституція України, норми якої є нормами прямої дії у ст. 19 передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, поки немає Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28 лютого 2002 року не освітлює питання порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, а обумовлює порядок складання кошторисів бюджетними установами.
Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Суду не надано доказів того, що позивач є органом, який наділений правом розпорядження коштами державного бюджету та, як наслідок, у нього наявне право вимоги щодо відшкодування витрат на навчання, які згідно укладеної угоди підлягають відшкодуванню на користь державного бюджету.
Стаття 2 Указу Президента України “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів” не наділяє замовника, яким в спірних правовідносинах виступає позивач, правом вимагати такого відшкодування, а п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, визначає право замовника отримати від випускника компенсацію всіх витрат у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням.
З урахуванням цього, суд вважає, що якщо позивачем, у зв’язку із неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням було пронесено витрати, то такі витрати підлягають стягненню саме на його користь, а не на користь Державного бюджету України. Вказане право замовника є самостійним, і не залежить від права органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, на відшкодування вартості навчання.
Відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Згідно Рішення Конституційного суду України від 04 березня 2004 року у справі № 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України “Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах” необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Таким чином, обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов’язує держави не допускати примусової праці.
Згідно зі ст. 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 05 жовтня 2000 року № 2021-ІІІ, держава зобов’язується скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як метод мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.
Частиною 2 ст. 52 Закону України “Про освіту” від 23 травня 1991 року було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положення ст. 52 Закону України «Про освіту» та Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, за своїм змістом суперечать Основному Закону України, міжнародній Конвенції «Про скасування примусової праці», ст. 56 Закону України «Про вищу освіту».
З 02 червня 2015 року частину 2 статті 52 Закону №1060-ХІІ "Про освіту" виключено згідно із Законом України від 01.07.2014 р. №1556-V-ІІ.
Положеннями Закону України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року не передбачено вимог про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
Статтею 56 вказаного Закону гарантовано випускникам вищого навчального закладу, що його працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу, відповідно до 3-х сторонньої угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником і вказаним Законом не передбачено обов’язкового трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного чи місцевого бюджету вартості навчання.
Згідно ч. 1 абзацу 5 Прикінцевих положень Закону України “Про вищу освіту” закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить Закону.
Оскільки норми Закону України “Про освіту” від 23 травня 1991 року прийнято до набрання чинності Закону України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року, який є спеціальним Законом, і суперечать його нормам, зокрема ч. 2 ст. 52 Закону, правові підстави для стягнення з відповідача, як випускниці вищого навчального закладу, затрачених державою коштів на підготовку фахівця з вищою освітою, відсутні.
Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи надані докази у їх сукупності, враховуючи, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не встановлено факту порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, не здобуто доказів на підтвердження тих обставин, що позивач уповноважений представляти інтереси держави в суді за вимогою про відшкодування державі вартості навчання за державним замовленням у вищому навчальному закладі, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог.
На підставі ст.ст. 43, 53 Конституції України, положень Конвенції Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову обов’язкову працю», Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII (в редакції до 02.06.2015), ст.ст. 56, 64 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-III, Рішення Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року у справі № 5-рп/2004, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 64, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 294, 296, 360-7 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Позов Національного медичного університету імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство охорони здоров’я України, про відшкодування вартості навчання залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя підпис ОСОБА_3
Згідно з оригіналом
Суддя Л.О. Капшук
