Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 371/903/16-ц
провадження № 61-32793св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -Національний медичний університет імені О. О. Богомольця,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Міністерство охорони здоров`я України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Національний медичний університет імені О. О. Богомольця звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
Позов мотивований тим, що між ним та ОСОБА_1 укладено угоду про навчання за державний кошт, відповідно до якої передбачено обов`язок студента прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням за час навчання в університеті. Наказом № 1312/л-1 від 10 серпня 2009 року ОСОБА_1 була зарахована на 1 курс медичного факультету «лікувальна справа» Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Наказом № 1886/-л-1 від 24 червня 2015 року відповідач була відрахована у зв`язку з закінченням навчання та направлена згідно розподілу до Миронівського центру первинної медико-санітарної допомоги для проходження інтернатури та подальшої роботи за державним замовленням, однак на час подачі позову відомостей про її прибуття за направленням немає.
Тому просили стягнути 110 671,93 грн фактичних затрат на навчання та судовий збір у розмірі 1 660,08 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року позов Національного медичного університету імені О. О. Богомольця до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство охорони здоров`я України, про відшкодування вартості навчання, залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, посилаючись на те, що не встановлено факту порушення відповідачкою прав та законних інтересів позивача, не здобуто доказів на підтвердження тих обставин, що позивач уповноважений представляти інтереси держави в суді за вимогою про відшкодування державі вартості навчання за державним замовленням у вищому навчальному закладі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця задоволено.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Національного медичного університету імені О. О. Богомольця задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного медичного університету імені О.О. Богомольця витрати на навчання у розмірі 110 671,93 грн.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, щоукладена між сторонами у справі угода про підготовку фахівців з вищою освітою, містить таку підставу відшкодування вартості навчання, як відмова їхати працювати за призначенням. З огляду на положення частини другої статті 11, статті 204 ЦК України, якщо договір укладений і не визнаний недійсним, то обумовлені ним правові наслідки мають юридичну силу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 . В касаційній скарзі просить рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Миронівського районного суду Київської області від 01 листопада 2017 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що обов`язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Крім того, позивач не є державним замовником, а є виконавцем державного замовлення, а тому не є належним позивачем у справі.
Аргументи учасників справи
У вересні 2017 року Національний медичний університет імені О. О. Богомольця подав заперечення на касаційну скаргу, підписану представником Боссак Л. Д. , в якій просить залишити без задоволення касаційну скаргу а рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року без змін.
Заперечення мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що незмінним залишився порядок працевлаштування випускників, які вступили за цільовим направленням, тобто на пільгових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 29 червня 1999 року № 1159 «Про підготовку фахівців для роботи в сільській місцевості» а саме ОСОБА_1 була направлена на навчання за квотою у 2009 році за спеціальністю «лікувальна справа». Після закінчення навчального закладу була направлена для працевлаштування за спеціальністю в один із лікувально-профілактичних закладів розташованих в сільській місцевості Миронівського району Київської області.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2017 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції та зупинено виконання рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року.
У вересні 2017 року матеріали цивільної справи № 371/903/16-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 371/903/16-ц надійшли до Верховного Суду.
06 червня 2019 року матеріали справи передано судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 371/903/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 607/11542/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 371/903/16-ц
Фактичні обставини
Суди встановили, що 10 серпня 2009 року ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу медичного факультету Національного медичного університету імені О. О. Богомольця за спеціальністю «лікувальна справа» на місця державного замовлення.
Вищим навчальним закладом із студентом ОСОБА_1 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, за змістом якої вищий навчальний заклад зобов`язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця та місце працевлаштування в державному секторі народного господарства після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації. Студент зобов`язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.
24 червня 2016 року відповідачу була присвоєна кваліфікація «Лікар», видано диплом спеціаліста з відзнакою та відраховано з університету у зв`язку з закінченням навчання з 25 червня 2016 року.
ОСОБА_1 направлена для проходження інтернатури до ДОЗ Київської ОДА, Миронівський центр первинної медико-санітарної допомоги, проте повідомлення про прибуття її до місця направлення не надійшло.
КЗ «Миронівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги своїм листом від 23 січня 2017 року, повідомив, що ОСОБА_1 не прибула до закладу для проходження інтернатури та подальшої роботи відповідно до держзамовлення.
Вартість навчання студентки ОСОБА_1 у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за рахунок державних коштів за спеціальністю «Лікувальна справа», становить 110 671,93 грн. з яких 2009 рік -3767,26 грн, 2010 рік - 13647,96 грн, 2011 рік - 13768,69 грн, 2012 рік - 17397,76 грн, 2013 рік - 18859,72 грн, 2014 рік - 18027,23 грн, 2015 рік - 9497,56 грн, нарахована стипендія - 15705,75 грн
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року до 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2009 року № 96), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2009 року № 96) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.
Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц) від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц) та у пунктах 101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 607/3693/17).
ОСОБА_1 підписуючи угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, погодилася на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу та, навчаючись за кошти Державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69-72 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила про те, що якщо частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.
Як зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» 1991 року, була чинною у відповідній редакції, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди регулюються саме нею.
Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотності дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 607/11542/16-ц (провадження № 61-29436сво18) зроблено виснвоок, що «оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацювати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2010 року, регулюються саме ними. Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії».
З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із її навчанням у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, які виділені з Державного бюджету України, оскільки укладена між сторонами у справі угода про підготовку фахівців з вищою освітою, містить таку підставу відшкодування вартості навчання, як відмова їхати працювати за призначенням.
У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
