ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
01 вересня 2016 року № 826/9885/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., суддів: Келеберди В.І., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1 ОСОБА_2
до третя особа
Кабінету Міністрів України Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ОСОБА_4
про
визнання протиправною та скасування постанови №409 від 06.08.2014, визнання протиправною постанови №583 від 03.03.2015,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 ()справа №826/9885/15, в якому просить (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовної вимоги від 01.09.2015):
- визнати Постанову Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» незаконною;
- визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» незаконною;
- скасувати Постанову Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування»;
- скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення»;
- визнати відсутність компетенції (повноваження) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо прийняття постанови (рішень) про встановлення (зміну) тарифів (цін) на природній газ, що використовується для потреб населення;
- визнати відсутність компетенції (повноважень) ОСОБА_5, призначеного на підставі Указу Президента України №969/2014 від 30.12.2014 «Про тимчасове виконання обов'язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» щодо підписання постанови (рішень) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- стягнути з відповідача 1-2 кошти на відшкодування шкоди, завданої їхніми незаконними рішеннями;
- стягнути з Кабінету Міністрів України неправомірно стягнуті з ОСОБА_1 кошти за газопостачання у розмірі 4307,88 грн. за кожен рік, починаючи з 2013, 2014 та 2015 роки;
- стягнути з Кабінету Міністрів України за завдану ОСОБА_1 значну моральну шкоду у розмірі 43070,00 грн. за кожен рік, починаючи з 2013, 2014 та 2015 роки.
Також, до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_2 з позовом до Кабінету Міністрів України (справа №826/5694/15), в якому просить (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 27.01.2016):
- визнати дії Кабінету Міністрів України щодо прийняття Постанови №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» незаконними (протиправними);
- визнати Постанову Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» нечинною та незаконною з моменту прийняття.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2016 об'єднано в одне провадження адміністративні справи №826/9885/15 та №826/5694/15, а об'єднаним справам присвоєно №826/9885/15.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у Кабінету Міністрів України відсутні повноваження на зменшення пільг, встановлені законом, що і було зроблено оскаржуваною Постановою №409 від 06.08.2014.
В частині позовних вимог, заявлених до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вказано, що в останньої відсутні повноваження на прийняття оскаржуваної постанови №583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» із зазначенням того, що остання не підписана неналежною особою, оскільки посада виконуючого обов'язки голови не передбачена.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваних актів, прийнятих у межах та на підставі наявних в останніх повноважень.
Розгляд справи №826/9885/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд одразу звертає увагу, що твердження Кабінету Міністрів України про пропуск ОСОБА_1 строку для звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» із зазначенням того, що останнім не надано пояснень з приводу наявності поважних причин пропуску такого строку, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, за твердженнями позивача, які не спростовані відповідачами під час судового розгляду справи, 24.04.2015 ОСОБА_1 отримано листа від Новомосковського управління по експлуатації газового господарства, в якій зазначено про заборгованість позивача за споживання природного газу, з чим останній пов'язує нечинність оскаржуваної Постанови, виникла саме на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».
Відтак, з урахуванням того, що про факт, з яким позивач пов'язує порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів, останній дізнався лише 24.04.2015, а з вказаними позовними вимогами звернувся до суду у травні 2015, суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 не порушено строку звернення до суду з вказаною вимогою.
Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до ст.ст. 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прийнято Постанову «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» №409 від 06.08.2014.
У свою чергу, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Указу Президента України від 10 вересня 2014 року №715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України (від 28 лютого 2015 року №31-12240-03/6404) і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27 лютого 2015 року №3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду), прийнято постанову «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» №583 від 03.03.2015.
Вважаючи вказані Постанову «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» №409 від 06.08.2014 та постанову «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» №583 від 03.03.2015 незаконними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивачі звернулись з позовами до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині (ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з преамбули Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» №409 від 06.08.2014, остання прийнята на виконання ст.ст. 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Так, згідно зі ст. 5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Приписами ст. 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.
Таким чином, нормами чинного законодавства України прямо передбачено право Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи.
Наведене свідчить, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Стосовно твердження позивача про те, що оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України зменшує його пільги встановлені законом суд зазначає наступне.
В обгрунтування зазначеного ОСОБА_1 вказує про невідповідність оскаржуваної Постанови Кабінету Міністрів України положенням ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та абз. 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Положеннями ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені принципи державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, а саме: 1) доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій; 2) нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку; 3) відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; 4) відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства; 5) відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості; 6) відповідальності виконавців/виробників за недотримання вимог стандартів, нормативів, норм, порядків та правил; 7) гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги; 8) створення умов для залучення, використання за призначенням та повернення вкладених інвестицій, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на скорочення собівартості виробництва (надання) житлово-комунальних послуг, енергозбереження, модернізацію виробництва та підвищення якості послуг, що надаються.
При цьому, абз. 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Так, ОСОБА_1 вказує, що Постановою «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» №409 від 06.08.2014 зменшені норми та соціальні гарантії інших законів, що призвело до звуження його прав. Разом з тим, останнім з посиланням на юридичні та фактичні обставини не зазначено у чому саме полягає зменшення таких соціальних гарантій, оскільки положення ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та абз. 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є положеннями-деклараціями, тобто положеннями законодавства, які визначають лише загальні принципи регулювання відповідних правовідносин без чіткої деталізації останніх.
У свою чергу, ОСОБА_2 взагалі не зазначено яким положенням акту (-ів) вищої юридичної сили не відповідає Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» №409 від 06.08.2014.
Щодо позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» суд зазначає про таке.
Станом на момент розгляду даної справи судом постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» втратила чинність, згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.07.2016 №1224.
З урахуванням того, що вказана постанова втратила чинність, предмет спору у цій частині фактично відсутній, що перешкоджає суду визнати оскаржуваний нормативно-правовий акт повторно нечинним.
Крім того, у відповідності до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Так, згідно з ч. 2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
З огляду на викладене, суд звертає увагу, що під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них як позивачем, так і відповідачем, є суб'єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач - своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
У свою чергу, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, позивачі - гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - у спірних правовідносинах не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання відсутності компетенції (повноважень) у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо прийняття постанови (рішень) про встановлення (зміну) тарифів (цін) на природній газ, що використовується для потреб населення, а також відсутності компетенції (повноважень) у ОСОБА_5, призначеного на підставі Указу Президента України №969/2014 від 30.12.2014 «Про тимчасове виконання обов'язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» щодо підписання постанови (рішень) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.06.2015 у справі №К/800/25337/14 (ЄДРСР №44747935), від 04.02.2015 у справі №К/800/53858/14 (ЄДРСР №42903985), від 18.12.2014 у справі №К/800/22604/14 (ЄДРСР №42014958).
Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди слід зазначити, що враховуючи похідний характер вказаної вимоги від розглянутих вище, у задоволенні яких суд дійшов до висновку про відмову в їхньому задоволенні, останні також задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.С. Мазур
Судді В.І. Келеберда
А.В. Літвінова
