КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року Київ№ 826/9885/15

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шевченко А.В., судді: Василенко Г.Ю., Панова А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 826/9885/15 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконними постанов, визнання відсутності компетенції, стягнення шкоди та коштів

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач 1) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі КМУ, відповідач 1), Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Національна комісія, НКРЕКП, відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 , третя особа 1), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 01.09.2015, просив суд:

- визнати постанову Кабінету Міністрів України № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» незаконною;

- визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» незаконною;

- скасувати постанову Кабінету Міністрів України № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування»;

- скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення»;

- визнати відсутність компетенції (повноваження) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо прийняття постанови (рішень) про встановлення (зміну) тарифів (цін) на природній газ, що використовується для потреб населення;

- визнати відсутність компетенції (повноважень) ОСОБА_5 , призначеного на підставі Указу Президента України № 969/2014 від 30.12.2014 «Про тимчасове виконання обов`язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» щодо підписання постанови (рішень) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

- стягнути з відповідачів кошти на відшкодування шкоди, завданої їхніми незаконними рішеннями;

- стягнути з Кабінету Міністрів України неправомірно стягнуті з ОСОБА_1 кошти за газопостачання у розмірі 4307,88 гривень за кожен рік, починаючи з 2013, 2014 та 2015 роки;

- стягнути з Кабінету Міністрів України за завдану ОСОБА_1 значну моральну шкоду у розмірі 43070,00 гривень за кожен рік, починаючи з 2013, 2014 та 2015 роки.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивач 2) з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви від 27.01.2016, просила суд:

- визнати дії Кабінету Міністрів України щодо прийняття постанови № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» незаконними (протиправними);

- визнати постанову Кабінету Міністрів України № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» нечинною та незаконною з моменту прийняття.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2016 об`єднано в одне провадження адміністративні справи за вищевказаними позовами, а об`єднаним справам присвоєно єдиний унікальний номер справи 826/9885/15.

В обґрунтування позовних вимог, заявлених до КМУ в частині оскарження постанови КМУ № 409 від 06.08.2014 позивачі зазначають про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень на зменшення пільг, встановлених законом, у зв`язку з чим вважають вказану постанову незаконною та заявлять вимогу про її скасування. Щодо позовних вимог, заявлених до Національної комісії, позивач 1 зазначає, що НКРЕКП, приймаючи оскаржувану постанову № 583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення», діяла за відсутності відповідних повноважень та такий акт не підписаний неналежною особою, оскільки посада виконуючого обов`язки голови не передбачена.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваних актів, прийнятих у межах та на підставі наявних в останніх повноважень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 30.04.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017, справу № 826/9885/15 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд звернув увагу, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій, в частині, якою вирішено позовні вимоги стосовно визнання незаконною і скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення», не відповідають критерію обґрунтованості, визначеному частиною третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог про визнання незаконною і скасування спірної постанови НКРЕКП, суди виходили лише з того, що остання втратила свою чинність згідно з постановою Національної комісії від 07.07.2016 №1224, а тому предмет спору в цій частині фактично відсутній.

Верховний Суд зауважив, що саме лише посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що оскаржувана постанова НКРЕКП під час розгляду цієї справи втратила чинність, не звільняє суд від обов`язку встановити і проаналізувати вплив цього акта на права, інтереси та обов`язки позивачів, а також щодо повного і всебічного офіційного з`ясування усіх обставин справи і перевірки їх доказами. Станом на момент звернення позивачів до суду спірна постанова НКРЕКП була чинною і її дія безпосередньо поширювалась на заявників, у зв`язку з чим останні мали право на оскарження цього акта й судовий захист порушених, за їхньою думкою, прав та інтересів. Також Верховний Суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки аргументам, на які посилались позивачі в обґрунтування своїх позовних вимог, та не надали оцінки щодо законності спірної постанови Національної комісії, від чого залежало вирішення й інших похідних позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 адміністративну справу № 826/9885/15 прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.

22.06.2021 від НКРЕКП до суду надійшов відзив на позовну заяву.

29.06.2021 від Кабінету Міністрів України до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 було залучено до участі у справі ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів (далі ОСОБА_4 , третя особа 2).

15.09.2021 від ОСОБА_4 надійшли пояснення по суті позовних вимог.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті колегією суддів у складі: головуючого судді Донця В.А., суддів Чудак О.М., Шейко Т.І., призначено судове засідання на 01.12.2021.

Зі змісту цієї ухвали встановлено, що судом було відмовлено позивачці ОСОБА_2 у прийнятті зміненої позовної заяви від 08.07.2021. Водночас, суд врахував змінену позовну заяву в частині способу захисту з урахуванням положень частини дев`ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від позивача ОСОБА_1 29.11.2021 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

01.12.2021 Окружний адміністративного суду міста Києва ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва 28.12.2022 скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, 14.04.2023 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.

Відповідно до частини другої статті 35 Кодексу, у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

У силу вимог частини чотирнадцятої статті 31 Кодексу, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Підстав для проведення повторного підготовчого провадження судом не встановлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 адміністративну справу № 826/9885/15 прийнято до свого провадження, розгляд якої здійснюватиметься за правилами загального позовного провадження колегією суддів та призначено до судового розгляду на 17.05.2023.

Судове засідання 17.05.2023 знято з розгляду у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю учасника колегії судді Василенко Г.Ю., про що складено службовий документ попереднього судового засідання від 17.05.2023. наступне засідання призначено на 29.05.2023.

У судове засідання 29.05.2023 позивачі та треті особи не з`явились, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Представники відповідачів подали заяви про подальший розгляд справи № 826/9885/15 в порядку письмового провадження.

Від позивача ОСОБА_1 надійшли заяви про розгляд справи без його участі (від 09.05.2023 та 20.05.2023), у яких він просить суд прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.04.2021 у даній справі.

01.06.2023 від представником НКРЕКП до суду надійшли письмові пояснення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Кабінет Міністрів України відповідно до статті 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (пункти 1, 2, 10 цієї статті).

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі Закон № 794-VII) згідно з положеннями статті 19 якого діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Статтею 20 Закону № 794-VII встановлені основні повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема, у сферах соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин (абзаци перший-третій пункту 2 частини першої цієї статті).

Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону (частини перша, друга статті 41 Закону № 794-VII ).

За приписами частин першої, другої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Частиною третьою статті 4 вищевказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі Регламент КМУ), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до пункту 2 параграфу 29 розділу 4 глави 1 Регламенту КМУ постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Пунктами 1, 3 параграфу 32 розділу 4 глави 2 Регламенту КМУ встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року №308.

Приписами параграфів 33, 34 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України встановлено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції. Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Під час розроблення проекту акта Кабінету Міністрів розробник аналізує стан справ у відповідній сфері правового регулювання, причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту, визначає предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, передбачає правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень, а також робить прогноз результатів реалізації акта та визначає критерії (показники), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації.

Главою 3 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України «Погодження та консультації» визначено, що розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів). Заінтересований орган зобов`язаний за зверненням розробника у строк, встановлений § 38 цього Регламенту, взяти участь в опрацюванні та погодженні проекту акта Кабінету Міністрів у частині, що стосується його компетенції. Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів керівник заінтересованого органу доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого додається завізований ним проект акта, а також зауваження в разі їх наявності. У разі наявності зауважень проект візується із зауваженнями. Строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами становить не більш як 10 робочих днів. У разі коли заінтересований орган протягом 10 робочих днів не висловив свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, проект вважається погодженим без зауважень.

За результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра (параграф 46 глави 4 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України).

Відповідно до параграфів 49, 50 Регламенту КМУ проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом.

До проекту акта Кабінету Міністрів додаються:

пояснювальна записка, у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про наявність або відсутність у проекті акта правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці;

довідка про погодження проекту акта;

протокол узгодження позицій (у разі потреби);

висновок Мін`юсту;

порівняльна таблиця (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів);

проект акта та матеріали до нього разом з їх електронними копіями.

Розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем`єр-міністром, Віце-прем`єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень (параграф 55-1 глави 7 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України).

Ураховуючи зазначене, Кабінет Міністрів України, реалізуючи наявні у нього і передбачені Конституцією та законами України повноваження в області соціальної політики, наділений компетенцією щодо формування, встановлення та затвердження на загальнодержавному рівні державних соціальних стандартів і нормативів, в тому числі, у сфері житлово-комунального обслуговування, до яких відносяться, зокрема: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам.

Практична реалізація таких повноважень здійснюється КМУ у відповідності до встановленого законом порядку і завершується прийняттям відповідного рішення (у даному випадку у формі постанови Уряду), якому передує процедура розроблення, опрацювання і підготовки проекту відповідного акта, у межах якої здійснюється його погодження з усіма заінтересованими органами, Мінфіном та Мінекономрозвитку, проводиться аналіз стану справ у відповідній сфері правового регулювання, наводяться причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту, визначається предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, а також оформлюється висновок Мін`юсту за результатами правової експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У межах процедури підготовки і прийняття КМУ актів нормативно-правового характеру також здійснюється аналіз проблеми, у зв`язку з якою виникла необхідність нормативного врегулювання Урядом України у рамках його компетенції тих чи інших суспільних відносин, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта.

З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5, 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», КМУ прийнято постанову № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», якою встановлено громадянам, які відповідно до законодавства мають субсидію на оплату житлово-комунальних послуг та мають пільги на оплату житлово-комунальних послуг, соціальні норми житла для оплати користування житлом/утримання житла, централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії, а також установлено соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії.

Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України № 409 від 06.08.2014 (в редакції, що була чинною на час її прийняття) встановлювала єдині для всієї України: соціальні норми житла громадянам, які відповідно до законодавства мають субсидію на оплату житлово-комунальних послуг.

З урахуванням викладеного вище, КМУ було дотримано порядок та процедуру прийняття оскаржуваної постанови і це підтверджується наданими до матеріалів справи: пояснювальною запискою до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» за підписом Віце-прем`єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. із зазначенням обґрунтування необхідності прийняття акта, обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики, прогнозу результатів; довідкою про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» за підписом Віце-прем`єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б.; висновком Міністерства юстиції України від 26.08.2014 за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування»; порівняльною таблицею до проекту вказаної постанови Кабінету Міністрів України, протоколом узгодження позицій щодо проекту спірної постанови Кабінету Міністрів України за підписом Віце-прем`єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б.

Також з листа Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України, як розробника проекту оскаржуваної постанови, вбачається, що для встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування Мінрегіоном разом з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та експертами проекту «Реформа міського теплозабезпечення в Україні» проведено наукове статистично-аналітичне дослідження споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України, здійснено аналіз чинного законодавства щодо встановлення норм споживання житлово-комунальних послуг, відповідно до яких населенню надаються пільги і житлові субсидії. Для визначення соціальних нормативів на житлово-комунальні послуги загалом було використано 54,9 тис. справ домогосподарств - одержувачів житлових субсидій, які обліковують спожиті послуги за приладами обліку та за результатами досліджень соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлено за середніми нормами фактичного споживання послуг. З метою достовірного визначення соціальних нормативів споживання послуг постачання холодної/гарячої води при розробці проекту постанови отримано висновок ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзаєва АМН України», яким зазначено, що запропоновані соціальні норми води забезпечують фізіологічні, санітарно-гігієнічні та побутові потреби людини на добу. Коригуючі коефіцієнти визначено відповідно до КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» та Національного стандарту України «Будівельна кліматологія» ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010 з урахуванням поверховості будинків та регіональних відмінностей.

Проєкт оскаржуваної постанови погоджено з усіма заінтересованими центральними органами виконавчої влади та соціальними партнерами, а саме з Мінсоцполітики, Міненерговугіллям, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Мінекономрозвитку, Мінфіном, Асоціацією міст України, Держпідприємництвом, СПО профспілок та профспілкових об`єднань та СПО сторони роботодавців на національному рівні. Також Мінрегіон отримав позитивну оцінку проекту постанови від Міжнародного валютного фонду в Україні, який, зокрема, зазначив, що проект постанови посилює механізм отримання житлових субсидій залежно від доходу домогосподарств та не позначиться на існуючій схемі отримання компенсацій. Міністерство юстиції за результатами правової експертизи проекту акта погодило його із зауваженнями, які було враховано.

Крім того, за результатами розгляду проєкту спірної постанови та аналізу регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та згідно статті 21 цього ж Закону Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва прийнято рішення № 520 від 16.07.2014 про погодження проекту регуляторного акта, яким погоджено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про встановленні деяких соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування (соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії)».

У статті 48 Конституції України закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, а частина третя статті 46 Основного Закону України визначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право кожного на житло передбачене статтею 47 Конституції України, якою також визначено, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Відповідно до статті 1 цього Закону державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У відповідності до вимог статті 3 Закону № 2017-III формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

Згідно зі статтею Закону № 2017-III державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг (стаття 9 Закону № 2017-III).

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що КМУ було дотримано процедуру оприлюднення проєкту та прийняття оскаржуваної постанови у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відтак оскаржувана постанова прийнята КМУ з дотриманням критеріїв, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовано, на підставі проведеного наукового статистично-аналітичного дослідження споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України та з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до вимог статей 5, 9 Закону № 2017-III.

Щодо посилання позивачів в обґрунтування своїх позовних вимог на те, що прийняття КМУ оскаржуваної постанови призвело до збільшення розміру видатків на утримання належного їм майна - квартири, у якій вони проживають, у зв`язку із чим грошові кошти, які отримані ними у вигляді пенсійних і соціальних витрат, не можуть бути витрачені ними на особисті та побутові потреби, одяг, харчування й вже не забезпечують належний рівень життя, суд зазначає, що діяльність Кабінету Міністрів України, з огляду на закріплений за ним конституційно-правовий статус вищого органу у системі органів виконавчої влади, враховує, насамперед «суспільний інтерес», спрямовується на досягнення загальносуспільних цілей і забезпечення, в тому числі, проведення внутрішньої політики держави, зокрема, у сфері соціального захисту населення.

Оскаржувана постанова КМУ є належним чином обґрунтованою і прийнята з урахуванням аналізу фактичних показників споживання житлово-комунальних послуг одержувачами житлових субсидій й за результатами наукових статистично-аналітичних досліджень споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України, з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій.

З огляду на те, що оскаржувана постанова КМУ не встановлює для позивачів додаткових, окрім існуючих, обов`язків з утримання належного їм житла, жодним чином не впливає на розмір вже отримуваних позивачами пенсійних і соціальних виплат, не скасовує і не змінює обсягу наявних у них та закріплених у національному законодавстві пільг та компенсацій з оплати житлово-комунальних послуг, відтак колегія суддів уважає необґрунтованими твердження позивачів про порушення їхніх прав, гарантованих статтями 46-48 Конституції України.

Ураховуючи, що встановлені державні соціальні стандарти у сфері житлово-комунального обслуговування забезпечують єдиний для всієї України підхід до визначення норм споживання житлово-комунальних послуг окремих категорій громадян, які потребують підтримки держави, відтак КМУ при прийнятті оскаржуваної постанови діяв з дотриманням принципу пропорційності та справедливого балансу між приватним інтересом окремої особи та інтересами суспільства.

З огляду на зазначене, КМУ приймаючи постанову № 409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів відмовляє в задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог.

У частині позовних вимог, заявлених до НКРЕКП, позивач 1 зазначає, що оскаржувана постанова № 583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» є економічно необґрунтованою та прийнята з порушенням норм чинного законодавства, зокрема збільшення тарифів на природний газ для населення здійснено за відсутності законодавчих підстав; НКРЕКП не наділена повноваженнями на зміну чи встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги; постанова не підписана неналежною особою, оскільки посада виконуючого обов`язки голови не передбачена, а також оскаржувана постанова обмежує існуючі права та свободи громадян та порушує конституційні права на достатній життєвий рівень.

Станом на момент розгляду цієї справи судом постанова НКРЕКП № 583 від 03.03.2015 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» втратила чинність, згідно з постановою НКРЕКП від 07.07.2016 № 1224.

Для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, що була чинною на час звернення до суду (стаття 264 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції після 15.12.2017).

За змістом частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції після 15.12.2017 нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.

Зі змісту положень цієї частини Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність. Таке ж розуміння права на оскарження актів однаковою мірою застосовувалось й до їхнього оскарження на час дії Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017.

При цьому, дія нормативно-правового акта, має вплив на права та обов`язки осіб, на яких поширюється його дія, як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб`єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

Верховний Суд у своїй постанові від 30.04.2021 у цій справі зазначив, що оскільки станом на момент звернення позивачів до суду спірна постанова НКРЕКП була чинною і її дія безпосередньо поширювалась на заявників, у зв`язку із чим останні мали право на оскарження цього акта й судовий захист порушених, за їхньою думкою, прав та інтересів. Крім того, саме від оцінки на предмет законності оскаржуваної постанови НКРЕКП залежить вирішення й інших, похідних позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Колегія суддів зазначає, що порядок організації діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, визначається Законом України «Про природні монополії», іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про природні монополії», дія якого поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках (далі - Закон № 1682), встановлено, що державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 1682 (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2008 № 14-рп/2008, у редакції Закону України від 07.10.2010 № 2592-VI), національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2467), державне регулювання діяльності суб`єктів ринку природного газу, в тому числі суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Згідно із частиною третьою статті 4 Закону № 2467 до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, належить, зокрема, забезпечення проведення тарифної та цінової політики на ринку природного газу.

Реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (частина п`ята статті 10 Закону № 2467).

Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014 на виконання законів України «Про природні монополії», «Про електроенергетику», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Положення), відповідно до пункту 3 якого, основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону № 2467 встановлення тарифів на постачання природного газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом належить до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Наведена норма права не визначає власну назву органу, який має право встановлювати тарифи, а лише вказує на його родові ознаки і зазначає, що такими повноваженнями наділений орган, який створений у формі національної комісії, а не у будь-якій іншій формі (міністерство, департамент, відомство, служба тощо) та вказує на сферу діяльності такого органу (сфера енергетики).

Разом із тим, Закон не передбачає, що повноваження такого органу обмежуються виключно сферою енергетики та не можуть поширюватися й на інші сфери правовідносин, у тому числі, щодо комунальних послуг.

07.07.2011 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг» 3610-VI (пункти 54, 55) внесені зміни до законів України «Про засади функціонування ринку природного газу», «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України». Внаслідок цього слова «Національна комісія регулювання електроенергетики України», «Національна комісія регулювання електроенергетики», «Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг України та її територіальні органи» та «Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг України» в усіх відмінках замінено словами «національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики» та «національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг» у відповідному відмінку, а також, серед іншого, визначено, що органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, порядок організації діяльності якої визначається Законом України «Про природні монополії».

Указом Президента України від 27.08.2014 № 693/2014 «Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики» ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, Указом Президента України від 27.08.2014 № 692/2014 «Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг» ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та відповідно до Указу Президента України від 27.08.2014 № 694/2014 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Ці Укази на час виникнення спірних правовідносин є чинними, у зв`язку із чим підлягають обов`язковому виконанню на території України.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча формально НКРЕКП як новоутворений орган не визначена правонаступником НКРЕ, проте, виходячи з покладених на неї завдань та функцій, до неї перейшли всі повноваження НКРЕ, а тому НКРЕКП, з огляду на принцип безперервності здійснення державної влади та її стабільності, є функціональним правонаступником ліквідованої НКРЕ.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 826/15733/15, від 21.12.2019 у справі 826/9907/15 містять висновок про те, що НКРЕКП як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії», наділена повноваженнями по встановленню роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення. Аналогічний висновок висловлено також Верховним Судом у постанові від 30.09.2020 у справі №826/11937/15.

З огляду на викладене, саме Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії», наділена повноваженнями щодо встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення. У будь-яких інших органів державної влади такі повноваження відсутні.

Щодо підписання оскаржуваної постанови виконуючим обов`язки Голови НКРЕКП Вовком Д.В. суд зазначає таке.

Указом Президента України від 30.12.2014 року №969/2014 «Про тимчасове виконання обов`язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Вовка Д.В. призначено виконуючим обов`язки Голови НКРЕКП. Отже, Вовк Д.В. на підставі Указу Президента України виконує функції Голови Національної комісії до закінчення строку, на який його призначено тимчасово виконуючим обов`язки Голови, і був наділений у спосіб визначений законом повноваженнями Голови Національної комісії та мав право підписувати оскаржувану постанову.

Таким чином, спірна постанова НКРЕКП прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому колегія суддів відмовляє в задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди слід зазначити, що враховуючи похідний характер вказаної вимоги від розглянутих вище, щодо яких колегія суддів доходить висновку про відмову у їх задоволенні, останні також задоволенню не підлягають.

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду цієї справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість вимог цього позову та відсутність правових підстав для його задоволення.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Натомість, позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ними доводи спростовані фактичними обставинами справи.

У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 264, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий суддяШевченко А.В.

Судді: Василенко Г.Ю.

Панова Г.В.