П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Волкова О.Ф.,

суддів:

Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області (далі - управління ПФУ) про відмову в призначенні пенсії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення управління ПФУ від 26 травня 2015 року № 131383 про припинення нарахування та виплати раніше призначеної пенсії (далі - рішення № 131383) як незаконне та зобов'язати управління ПФУ відновити нарахування та виплату їй пенсії за вислугу років з 1 червня 2015 року відповідно до пункту 2 частини другої статті 21 Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон № 1841-ІІІ).

Суди встановили, що з 1 серпня 1978 року позивач працювала на посаді викладача музичної школи м. Щастя Луганської області, яка згодом була реорганізована в комунальний позашкільний навчальний заклад - школу мистецтв естетичного виховання № 5 м. Луганська (далі - Школа мистецтв), що підтверджується копією трудової книжки. 12 січня 2015 року позивач звільнена зі Школи мистецтв за власним бажанням.

Позивач має 36 років стажу. З 13 січня 2015 року отримувала пенсію за вислугу років як працівник освіти, з 1 червня 2015 року нарахування та виплату призначеної пенсії припинено через відсутність педагогічного стажу, оскільки посада, на якій працювала позивач в позашкільному закладі, не дає права на пенсію за вислугу років у зв'язку з тим, що не включена до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік).

Новоайдарський районний суд Луганської області постановою від 13 липня 2015 року позов задовольнив.

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що Переліком спірна посада у Школі мистецтв не передбачена, однак дорученням Кабінету Міністрів України від 6 січня 1996 року № 397/21 (далі - доручення № 397/21) дію Переліку поширено, зокрема, і на викладачів шкіл мистецтв без внесення змін до постанови.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 11 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи таке рішення, цей суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки посада позивача, яку вона обіймала у Школі мистецтв, не передбачена Переліком.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_9 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України та, посилаючись на неоднакове застосування Переліку, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення ОСОБА_9 додала копію рішення Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015 року (№ К/800/65918/14), у якій касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про необхідність зарахування періоду роботи на посаді викладача музико-теоретичних предметів дитячої школи мистецтв до спеціального стажу роботи, оскільки згідно з дорученням № 397/21 Перелік поширено на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання без внесення змін до останнього.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно зі статтею 21 Закону № 1841-ІІІ педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років. Перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так Переліком встановлені заклади освіти і посади робота на яких дає право на пенсію за вислугою років.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_9 працювала на посаді викладача в музичній школі, що згодом реорганізована у школу мистецтв, яка Переліком не передбачена.

Наявність доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що апеляційний суд, з яким погодився касаційний суд, при вирішенні спору правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, тому у задоволенні заяви ОСОБА_9 слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

О.Ф. Волков

Судді: М.І. Гриців

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький