ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11 квітня 2016 року № 826/16788/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом
ОСОБА_1
до третя особа:
Державної служби України з надзвичайних ситуацій Директор Департаменту ресурсного забезпечення Білошицький Руслан Миколайович
про
визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа: Директор департаменту ресурсного забезпечення Білошицький Руслан Миколайович, в якому просить, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ від 18 січня 2011 року № 15 в частині звільнення ОСОБА_1, директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і зв'язку із реорганізацією.
2. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
3. Зарахувати час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року, позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2015 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що звільнення позивача відбулося без законних на те підстав та з порушенням встановленого порядку, передбаченого діючим трудовим законодавством.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити в їх задоволенні. Вважає, що позивач був звільнений на законних підставах у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав.
Враховуючи неявку в судове засідання представника третьої особи, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З серпня 1989 року по квітень 2010 року ОСОБА_1 служив в Збройних Силах в системі МНС України.
Після виходу на військову пенсію з посади директора Департаменту матеріально-технічного забезпечення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, у зв'язку зі скороченням штатів в квітні 2010 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на посаду головного спеціаліста служби безпеки дорожнього руху Департаменту ресурсного забезпечення, як такий, що пройшов конкурсний відбір, на період відпустки за догляду за дитиною ОСОБА_3 (наказ № 307 від 31.08.2010 р.).
В подальшому, наказом № 322 від 07.09.2010 р. ОСОБА_1, головного спеціаліста служби безпеки дорожнього руху Департаменту ресурсного забезпечення, призначено на посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення.
31.08.2010 р. позивачем прийнято Присягу державного службовця та наказом № 307 було присвоєно 11 ранг державного службовця.
Наказом МНС від 16.11.2010 р. № 1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС», відповідно до вимог Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1539, та з метою оптимізації організаційних структур центрального апарату Міністерства було винесено зміни до штату № 89/4 «Центральний апарат Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», а саме: виключено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення, що заміщується державним службовцем та включено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту, що підлягає комплектуванню атестованою особою.
Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 р. № 1085, з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та, відповідно до п. 15 частини 1 ст. 106 Конституції України постановлено, зокрема, утворити Міністерство надзвичайних ситуацій України, Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державне агентство України з управління зоною відчуження, Державну інспекцію техногенної безпеки України, реорганізувавши Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
16.11.2010 р. відповідно до наказу Міністра МНС № 1019 позивача було повідомлено про майбутнє вивільнення із займаної посади.
В подальшому, Міністерством надзвичайних ситуацій України видано наказ № 15 від 18.01.2011 р., яким ОСОБА_1, директора Департаменту ресурсного забезпечення, 18.01.2011 р., відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, звільнено із займаної посади у зв'язку із реорганізацією.
В січні 2011 року позивач отримав трудову книжку.
Однак, 05.04.2011 позивача було затримано у зв'язку із порушенням відносно нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 ч. 1 КК України. 07.04.2011 р. Печерським районним судом м. Києва було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а саме: під вартою позивач знаходився три роки в Київському слідчому ізоляторі.
16.09.2014 р. постановою Святошинського районного суду м. Києва кримінальну справу у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_1 закрито, відповідно до ст. 282 КПК України, у зв'язку із відмовою прокурора підтримувати державне обвинувачення.
В подальшому, позивач звернувся до Департаменту персоналу ДСНС України та 29.09.2014 р. отримав витяг із наказу № 15 від 18.01.2011 р. про його звільнення.
Позивач, вважаючи, що його звільнення відбулося незаконно, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII (надалі - Закон N 3723-XII).
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебував на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді директора Департаменту ресурсного забезпечення.
Як вже зазначалось, суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).
Згідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року N 9 (надалі - Постанова Пленуму N 9) діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.
Звільнення працівника може відбуватися, зокрема, за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
В силу приписів ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Разом з тим, в порушення вищенаведеної норми, в день звільнення позивачу копія наказу не видавалася, доказів на спростування наведеного факту відповідачем не надано.
Статтею 30 Закону N 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Частинами першою, другою та третьою статті 492 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
З пояснень відповідача та листа Департаменту персоналу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.03.2016 р. № 28-4/24 щодо обставин звільнення ОСОБА_1 вбачається, що на час проведення організаційно-штатних заходів, відповідно до наказу МНС України від 16.11.2010 р. № 1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату Міністерства» набув чинності Указ Президента України від 09.12.2010 р. № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», на виконання якого проводилась реорганізація центральних органів виконавчої влади з метою скорочення чисельності державних службовців не менше ніж на 30 відсотків. В результаті оптимізації центрального апарату Міністерства скорочено 94 посади державних службовців. У зв'язку із відсутністю вакансій на час звільнення ОСОБА_1 у період з 18.11.2010 по 18.01.2011 Міністерство не мало можливості запропонувати посаду, яка б відповідала його освітньо-кваліфікаційному рівню.
Таким чином, відповідно до ст. 49 2 КЗпП України ОСОБА_1 посад, які б відповідали його професії чи спеціальності не пропонувалось з причини їх відсутності, що надавало йому право звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно.
Однак, суд не погоджується із висновками відповідача з огляду на наступне.
Разом з тим, проаналізувавши фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази свідчить про те, що станом на січень-лютий 2011 року у відповідача не відбулося змін в організації праці і виробництва. Так, в штатний розпис було внесено зміни, натомість Департамент ресурсного забезпечення не ліквідовано, не об'єднано з іншим департаментом, при цьому залишена посада керівника департаменту. Отже, зміни в штатному розписі стосувалися лише найменування посади керівника департаменту.
Позивача повідомили про звільнення 16.11.2010 р., а Указ Президента України № 1085 був прийнятий 09.12.2010 р., тобто через місяць після Наказу МНС від 16.11.2010 р. № 1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС».
02.12.2010 р. Міністром МНС було підписано наказ № 1087 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС» та прийнято наступний перелік змін до штату центрального апарату МНС України № 89/4 (додаток до наказу № 1089 від 09.12.2010). Відповідно до переліку змін до штату центрального апарату МНС України посада директора Департаменту ресурсного забезпечення знову повинна заміщуватися державним службовцем, а не особою зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту, тобто не атестованою особою та додатково введено 27 посад.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку на час звільнення позивача 18.01.2011 р. посада, яку він обіймав збереглася. При цьому, слід зазначити, що Міністерством комплектувалося ще 27 посад, проте жодна з них позивачу запропонована не була.
Таким чином відповідачем, в порушення приписів ст. 49 2 КЗпП України, на час звільнення позивача, не пропонувалася інша робота, тоді як свідчать матеріалі справи вакантні посади були наявні. Крім того, доказів того, що позивач відмовлявся від переведення на іншу роботу матеріали справи також не містять.
В судовому засіданні позивач зазначив, що на посаду, яка була аналогічна його посаді, було прийнято іншу особу.
Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без законних підстав та з порушенням встановленого порядку, передбаченим трудовим законодавством, у зв'язку із чим позовні вимоги є обґрунтованими, а наказ від 18.01.2011 року № 15 в частині звільнення ОСОБА_1, директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і зв'язку із реорганізацією, протиправним, а позивач таким, що підлягає поновленню на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19.11.2011 року.
За загальним визначенням трудовий стаж - це час трудової або іншої суспільно корисної діяльності працівника, що включає час роботи і час відпочинку та відповідно оплачується у визначеній формі, юридичне значення якого полягає в існуванні прямої залежності між тривалістю трудового стажу та розміром соціальних виплат.
Зважаючи на те, що судом задоволено позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді, відповідно підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зарахуванню до загального стажу та стажу державного службовця періоду вимушеного прогулу.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведена правомірність його дій, водночас позивачем доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 69 - 71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ від 18 січня 2011 року № 15 в частині звільнення ОСОБА_1, директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і зв'язку із реорганізацією.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19 січня 2011 року.
4. Зарахувати час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця з 19 січня 2011 року по день поновлення на роботі.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19 січня 2011 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О. Іщук
Судді І.М. Погрібніченко
В.П. Шулежко
