Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
09 лютого 2016 р. № 820/11570/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бадюков Ю.В., суддів Панченко О.В., Тітова О.М.,
при секретарі судового засідання - Кікоян Г.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача-1 - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до
Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області Міністерства внутрішніх справ України
про
визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1О.) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі по тексту – відповідач-1, ГУ МВСУ в Харківській області), Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту – відповідач-2, МВС України) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 625 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ та зобов’язати МВС України поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в органах МВС України.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неправомірно наказом від 6 листопада 2015 року № 625 о/с «По особовому складу» звільнив позивача у запас Збройних Сил, на підставі рапорту начальника Ленінського РВ ОСОБА_3 від 05.11.2015 року, оскільки на час прийняття оскаржуваного наказу вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3-х років, а також стверджує, що її не попереджали про скорочення штатів та наступне звільнення, чим порушено вимоги статей 49-2 та 184 Кодексу законів про працю України та протирічить правовій позиції Верховного Суду України та практиці Європейського Суду з прав людини.
В судовому засіданні позивач адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, уточненому адміністративному позові та просив позов задовольнити.
Представник відповідача-1 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в поданих суду письмових запереченнях проти адміністративного позову та в судовому засіданні пред’явлені позовні вимоги не визнала, мотивуючи це тим, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію»всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ, вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільненні зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Враховуючи, що ОСОБА_1 не подала рапорту щодо приступлення до роботи та заяви щодо продовження служби в Національній поліції, вважає, що звільнення позивача було проведене у відповідності до вимог чинного законодавства. З наведених підстав просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Міністерство внутрішніх справ України в судове засідання представника не направив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, всупереч ч. 2 ст. 40 КАСУ, про причини неприбуття суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.
В своїх письмових запереченнях проти позову відповідач-2 зазначив про правомірність звільнення ОСОБА_4, через ліквідацію органів внутрішніх справ та передання їх функцій до органів Національної поліції, а також через встановлення п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» норми про те, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.
Суд вирішив розглянути справу без участі представника відповідача-2.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав та мотивів.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами з 07.08.2012 року позивач ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ та працювала на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку СВ Ленінського РВ ОСОБА_3
Наказом ГУМВС України в Харківській області від 02 червня 2014 року № 74 о/с позивачці надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 625 о/с "По особовому складу" на підставі пунктів 10 та 11розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-234757), слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку СВ Ленінського РВ ОСОБА_3, звільнено у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).
Підставою для звільнення став рапорт начальника Ленінського РВ ОСОБА_3 від 05.11.2015 р., а правовою підставою для звільнення позивача став Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 7 листопада 2015 року.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1; ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.
Згідно із додатками 1, 2 до зазначеної постанови утворено Головне управління Національної поліції в Харківській області та ліквідовано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.
Як вбачається з матеріалів справи наказом № 1347 від 03.11.2015 року «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Харківській області» утворено ліквідаційні комісії територіальних органів Міністерства внутрішніх справ у Харківській області і, зокрема, головою ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (код ЄДР 08592313) призначено начальника ГУ МВС України в Харківській області генерал-майора міліції ОСОБА_5.
При судовому розгляді справи встановлено, що на час розгляду справи по суті в ЄДР ЮО та ФОП відсутні записи про припинення Ленінського РВ ОСОБА_3 та ГУ МВС України в Харківській області, що підтверджується спеціальними витягами з ЄДР ЮО та ФОП.
Суд зазначає, що 2 липня 2015 року прийнято Закон України «Про Національну поліцію». Даний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).
Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до частини першої 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно із пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв’язку з цим, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАСУ, згідно якої разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).
Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов’язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, суд вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.
Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Оскільки, Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.
Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Зазначене положення відповідає правовій позиції Євроопейського Суду з прав людини.
Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Обов’язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі «ОСОБА_6 проти Російської Федерації» зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.
По – друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 244-2 КАСУ висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Вирішуючи спір по суті, Харківський окружний адміністративний суд з огляду на приписи ч.2 ст.161, ст. 244-2 КАС України зважає на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11, згідно з якими встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
При цьому, зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов’язання роботодавця (держави) є безумовним при його виконанні, тобто не мають встановлюватися додаткові вимоги щодо працевлаштування такого працівника, що кореспондує вищевказаній у справі позиції ЄСПЛ.
У ході судового розгляду відповідачі не подали до суду ані доказів неможливості працевлаштування позивача в штаті новоствореного органу за професією чи за спеціальністю, ані доказів неможливості надати позивачу іншу роботу в згаданому органі з урахуванням навичок, вмінь та інших професійних параметрів.
Оскільки зобов’язання по працевлаштуванню працівника ліквідованої установи МВС не виконало, то суд констатує, що трудові гарантії позивача як працівника порушені.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, статті 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.
Суд не приймає до уваги надані представником відповідача-1 копії листа № 64/5419 від 23.10.2015 року за підписом начальника Ленінського РВ ОСОБА_7 про повідомлення ОСОБА_1 про необхідність подання нею рапорту для продовження служби в поліції через відсутність доказів направлення і отримання позивачем зазначеного листа, а також акта від 05.11.2015 року, затвердженого начальником Ленінського РВ ОСОБА_7, яким зафіксовано в телефонному режимі відмову ОСОБА_1 від подання заяви на службу в поліції, оскільки позивачем в судовому засіданні заперечується зазначений факт, крім того, акт не містить ідентифікаційних даних позивача та номеру телефону, що йому належить.
За таких обставин наказ ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 625 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, є протиправним і підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачі належними та допустимими доказами не довели правомірності звільнення позивача з органів внутрішніх справ, тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді слід звернути до негайного виконання.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на посаді - задовольнити.
Скасувати наказ ГУ МВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 625 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 (М-234757) у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).
Зобов’язати Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, ідентифікаційний код 00032684) поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку СВ Ленінського РВ ОСОБА_3 або на іншій рівнозначній посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий Суддя Бадюков Ю.В.
Судді Панченко О.В.
ОСОБА_8
