Єдиний державний реєстр судових рішень
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
133 м. м. Миргород Миргородський район Полтавська область Україна 37600
Справа № 541/440/15-к
№ провадження 1-кп/541/45/2015
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2015 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
з участю прокурорів ОСОБА_3 ОСОБА_4
та адвоката - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргород кримінальне провадження (внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014170690000027 від 02 вересня 2014 року) по обвинуваченню:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миргороді, Полтавської області, українця, громадянин України, з вищою освітою, одружений, не судимий, майор, командир роти охорони військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 27.12.1994, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 368 та ч. 2 ст. 190 КК України,
В С Т А Н О В И В:
23 серпня 2014 року головний сержант взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 прапорщик ОСОБА_7 разом із заступником командира роти даної військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_8 виявили, що водій взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_9 залишив закріплений за ним службовий автомобіль ГАЗ-5201 військовий номер НОМЕР_2 у невстановленому місці на території частини, а сам відсутній у підрозділі, у зв`язку з чим вирішили провчити останнього.
За їх вказівкою інший водій роти охорони, ОСОБА_10 , зняв з вищевказаного автомобіля акумулятор та заховав його в шафі в приміщенні роти.
Близько 23 години цього ж дня ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили про вищевказані факти командира роти військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 .
Цього ж дня, близько 24 години, ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, корисливим мотивом та метою незаконного збагачення, зловживаючи своїм службовим становищем, користуючись введенням ОСОБА_9 в оману щодо дійсного стану справ, надав вказівку своїм підлеглим - прапорщику ОСОБА_7 та старшому лейтенанту ОСОБА_8 поставити ОСОБА_9 вимогу про передачу їм коштів в сумі 2500 грн. за непроведення службового розслідування стосовно останнього, не притягнення його до дисциплінарної відповідальності за фактом пошкодження службового автомобіля, а також за невнесення запису до технічного паспорта автомобіля щодо заміни акумулятора та погодження цього в органах Військової інспекції безпеки дорожнього руху.
Діючи на виконання вказівки ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, за попередньою змовою групою осіб, корисливим мотивом та метою незаконного збагачення, зловживаючи своїм службовим становищем, повідомили ОСОБА_9 про необхідність сплатити їм грошові кошти у вказаній сумі, встановивши строк сплати до 16 годин 24 серпня 2014 року, на що ОСОБА_9 погодився.
Упродовж 23 серпня - 03 вересня 2014 року ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_6 та на виконання його незаконних наказів неодноразово нагадували ОСОБА_9 по телефону та при особистих зустрічах про необхідність передачі їм вищевказаної суми.
Крім цього, ОСОБА_8 за тривале очікування грошей, погодився на отримання від ОСОБА_9 ще додатково 200 грн.
01.09.2014 ОСОБА_9 звернувся із заявою про неправомірні дії командування роти до УСБУ в Полтавській області.
03 вересня 2014 року ОСОБА_8 близько 20 години 15 хвилин, перебуваючи у м. Миргороді Полтавської області по вул. Гоголя, на узбіччі дороги, напроти будинку №11 по ходу руху з центру міста у напрямку м. Полтави, з рук у руки отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 2700 грн., з яких 800 грн. за нібито придбання акумулятора, 200 гривень за тривале очікування та 1700 гривень, які мав передати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за не проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_9 та не притягнення його до дисциплінарної відповідальності за фактом нібито пошкодження службового автомобіля та втрати з нього акумулятора, а також не внесення запису до технічного паспорта автомобіля щодо заміни акумулятора та погодження цього в органах Військової інспекції безпеки дорожнього руху, після чого ОСОБА_8 на місці був затриманий.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винним себе в скоєнні кримінальних правопорушень викладених в обвинувальному акті не визнав. Суду дав покази, в яких повідомив, що всі докази відносно нього сфальсифіковані, а свідки та потерпілі дають відносно нього неправдиві свідчення, так як він будучи командиром роти охорони, здійснював відносно них заходи дисциплінарного характеру та постійно домагався чіткого дотримання військової дисципліни та порядку проходження служби.
З приводу шахрайських дій відносно солдата ОСОБА_9 , які були вчинені його підлеглими прапорщиком ОСОБА_7 та заступником командира роти ОСОБА_8 , обвинувачений вказав, що йому не було відомо про їх змову та злочинні дії відносно солдата. Дійсно він знав, що солдат ОСОБА_9 допустив порушення порядку проходження служби та залишив автомобіль поза межами місця відведеного для його стоянки. Він також знав про те, що за вказівкою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 автомобіль був приведений в несправний стан для того, щоб провчити солдата за порушення уставу. Однак, він не давав незаконних та злочинних вказівок своїм підлеглим, щоб вони шахрайським шляхом вимагали в ОСОБА_9 кошти.
Винність підсудного у вищевикладеній частині обвинувачення, незважаючи на заперечення вини за обставинами встановленими судом підтверджуються наступними доказами перевіреними в судових засіданнях:
Показами потерпілого військовослужбовця ОСОБА_9 , який в судовому засіданні повідомив про те, що він 23.08.2014 року перебуваючи в наряді залишив службовий автомобіль ГАЗ-5201військовий номер НОМЕР_2 на території військової частини біля казарми. Та після вечері ліг спати. Коли проснувся близько 23-30 хв. виявив, що автомобіль був у розукомплектованому стані та пробиті декілька коліс. Про даний факт він доповів керівництву в тому числі командиру роти ОСОБА_6 .. Під час доповіді командиру в приміщенні були присутні заступник командира ОСОБА_8 та прапорщик ОСОБА_7 . Командир роти направив його разом із прапорщиком ОСОБА_7 , для виявлення всіх наявних пошкоджень та розукомплектувань. В ході огляду встановлено відсутність акумулятора, сидіння та пошкодження передніх коліс та правого заднього. Наступного дня о 8-30 год. ОСОБА_9 разом із солдатом ОСОБА_10 прибули до автомобіля для його ремонту. Через деякий час до них підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які повідомили ОСОБА_9 , що він повинен заплатити 800 грн. ОСОБА_8 , який нібито візьме в свого брата акумулятор для машини, а також кошти для вирішення питання переоформлення технічних документів в зв`язку із заміною акумулятора та не проведення службового розслідування. При цьому ОСОБА_7 повідомляв, що він буде виступати посередником у вирішенні даних питань.
В подальшому заступник командира ОСОБА_8 та прапорщик ОСОБА_7 здійснювали психічний та моральний тиск на солдата ОСОБА_9 з метою спонукання його надати їм обумовлені кошти. В ході розмов вони повідомляли, що затягування розрахунку викликають негативні емоції в командира роти ОСОБА_6 , тому суму яку необхідно було їм передати визначилась в 2500 грн. та 200 грн. за очікування. Командир роти ОСОБА_6 також йому повідомляв про необхідність для вирішення його проблем передати обумовлену суму коштів прапорщику ОСОБА_7 .
Військовослужбовці з якими він проходить службу повідомили ОСОБА_9 , що відносно нього вчиняються шахрайські дії, так як пошкодження автомобіля здійснили самі заступник командира ОСОБА_8 та прапорщик ОСОБА_7 . Акумулятор вони на автомобіль надати той самий, який вийняли з автомобіля. Вказані протиправні дій спонукали його звернутись до працівників СБУ.
Свідченнями потерпілого, ОСОБА_10 , який в судовому засіданні повідомив, що за вказівкою заступника командира ОСОБА_8 та прапорщика ОСОБА_7 він зняв з автомобіля ГАЗ-5201військовий номер НОМЕР_2 акумулятор. Дані дії він вчиняв, на виконання наказу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які вирішили провчити солдата ОСОБА_9 . В подальшому він став свідком вимагають коштів у військовослужбовця ОСОБА_9 за акумулятор та заміну документів зі сторони заступника командира ОСОБА_8 та прапорщика ОСОБА_7 . Тому він натякнув ОСОБА_9 , що його вводять в оману, бо акумулятор який йому повернули являється саме тим, який він зняв з автомобіля.
Свідченнями свідків старшого лейтенанта ОСОБА_8 заступника командира роти та головного сержанта прапорщика ОСОБА_7 , які будучи допитаними в судовому засіданні підтвердили факт вчиненням ними злочинних дій відносно солдата ОСОБА_9 , шляхом введення його в оману з метою заволодіти його коштами в суму 2500 грн.. Дані злочинні дії вони вчиняли за безпосереднім наказом командира роти охорони військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 . Кошти, які вони мали отримати від солдата повинні передати майору ОСОБА_6 . Так як солдат ОСОБА_9 тривалий час не передавав їм кошти, вони за вказівкою командира ОСОБА_6 , здійснювали на нього моральний тиск, щоб спонукати його передати кошти в найкоротші строки.
Заявою солдата ОСОБА_9 , яка адресована начальнику УСБУ в Полтавській області від 01 вересня 2014 року (Том. № 2 а.с.49-51), в якій він вказує, що саме майор ОСОБА_6 , лейтенант ОСОБА_8 та прапорщик ОСОБА_7 вчиняють відносно нього злочинні дії.
Протоколом затримання заступника командира роти охорони ОСОБА_8 від 03 вересня 2014 року в момент отримання 2700 грн. від солдата ОСОБА_9 (Том № 2 а.с. 55-59).
Протоколом огляду та додатками до нього від 3 вересня 2014 року, відповідно якого військовослужбовцю ОСОБА_9 були вручені помічені купюри в сумі 2700 грн., які в подальшому під час затримання видав заступника командира ОСОБА_8 . (Том №2 а.с. 65-72)
Протоколом тимчасового доступу до речей та їх вилучення, в ході якого солдат ОСОБА_10 добровільно видав мобільний телефон на якому містяться аудіо записи телефонних розмов, які відбувались між солдатом ОСОБА_9 та ОСОБА_8 і ОСОБА_7 під час яких останні вимагали з ОСОБА_9 передати їм грошові кошти в сумі 2500 грн., а також 200 грн. за тривале очікування. (Том №2 а.с. 77-78)
Протоколом огляду грошей від 24 жовтня 2014 року та самими купюрами в сумі 2700 грн., які були оглянуті в судовому засіданні (а.с. 97-98). Даний доказ підтверджує, що кошти які були видані під час затримання ОСОБА_8 , являються купюрами, які були помічені та врученні військовослужбовцю солдату ОСОБА_9 .
Диктофоном марки «Олімпус» вилучений у солдата ОСОБА_9 та оглянутий 06.10.2014 року, на якому містяться записи розмов, в ході яких ОСОБА_8 і ОСОБА_7 вимагали ОСОБА_9 передати їм обумовлену суму коштів та повідомляють йому неправдиві відомості з метою ввести в оману. (Том. № 3 а.с. 54)
Таким чином суд вважає, що вищевказані умисні протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_6 , які виразилися у заволодінні чужим майном, шляхом обману потерпілого ОСОБА_9 за попередньою змовою із заступником командира роти військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_8 та головним сержантом взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 прапорщиком ОСОБА_7 , містять склад злочин передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, тобто шахрайство, кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину за передньою змовою групою осіб. Дана кваліфікація підтверджується висновками, які викладені у пункті 18 постанови пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності » та пункті 9 постанови пленуму ВСУ № 5 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво».
ОСОБА_6 також обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, які кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України, а саме одержання неправомірної вигоди в сумі 5157 грн. 50 коп. для себе за вчинення чи не вчинення ним, як командиром роти охорони військової частини НОМЕР_1 в інтересах 14 підлеглих йому військовослужбовців, які надавали неправомірну вигоду, дій з використанням наданого йому службового становища у 20 випадках, тобто повторно, що є кваліфікуючою ознакою злочину.
Суд визнає дане обвинувачення недоведеним, так як воно не обґрунтовано достатніми доказами, які б підтверджували винуватість особи поза розумним сумнівом. Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄС у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄС у справі «Веренцов проти України» - п.86, «Яллох проти Німеччини».
Так, сторона обвинувачення взагалі не представила перед судом жодного прямого доказу вини ОСОБА_6 у отриманні неправомірної вигоди від військовослужбовця ОСОБА_11 в середині серпня у вигляді 5 літрів бензину марки А -92 вартістю 78 грн. 75 коп. та в кінці серпня у вигляді 5 літрів бензину марки А -92 вартістю 78 грн. 75 коп. Незважаючи на те, що прокурор відмовився від підтримання даного епізоду обвинувачення, суд розглядає його по суті, так як потерпілий ОСОБА_11 жодного разу не з`явився в судове засідання, та не повідомив суд чи висловлює він згоду на підтримання обвинувачення в суді після отримання зміненого прокурором обвинувачення.
Не підтвердилось обвинувачення ОСОБА_6 у отриманні ним неправомірної вигоди від військовослужбовця ОСОБА_12 в один з днів липня 2014 року. Згідно свідчень потерпілого він вказував, що суму неправомірної вигоди в розмірі 1000 грн., за не проведення службового розслідування за фактом отримання ним тілесних ушкоджень, йому називав головний сержант взводу охорони ОСОБА_13 , який і отримував кошти безпосередньо через щілину у заборі. Незважаючи на те, що прокурор відмовився від підтримання даного епізоду обвинувачення, суд розглядає його по суті, так як потерпілий ОСОБА_12 не з`явився в судове засідання, та не повідомив суд, чи висловлює він згоду на підтримання обвинувачення в суді після отримання зміненого прокурором обвинувачення, в якому прокурор відмовився від даного епізоду обвинувачення.
Також не підтвердилось обвинувачення ОСОБА_6 у отриманні неправомірної вигоди від військовослужбовця ОСОБА_14 в один з днів вересня 2013 року. Потерпілий в своїх показах повідомив суду, що він в жовтні 2013 року кошти в сумі 120 грн. за надання звільнення з розташування роти на два дні передав командиру взводу охорони ОСОБА_13 , який в свою чергу передав дані кошти ОСОБА_6 .
В своїх свідчення свідок ОСОБА_13 заперечив покази потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_14 щодо отримання ним коштів для передачі ОСОБА_6 .
Представлені стороною обвинувачення суду докази не являється достатніми для підтвердження обвинувачення по отриманню ОСОБА_6 неправомірної вигоди від військовослужбовців ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в грудні 2012 року по 350 грн. за включення до списку на отримання премії; військовослужбовців ОСОБА_10 , ОСОБА_17 в листопаді 2012 року у розмірі 300 грн.; ОСОБА_12 в грудні 2012 року у розмірі 300 грн.; ОСОБА_18 в грудні 2012 року у розмірі 350 грн. та в листопаді 2013 року у розмірі 300 грн., ОСОБА_19 у листопаді 2013 року в сумі 350 грн. ОСОБА_20 в грудні 2013 року у розмірі 200 грн., за зняття накладених дисциплінарних стягнень та включення до сприску для отримання премії; військовослужбовцями ОСОБА_17 15 грудня 2012 року в сумі 100 грн., ОСОБА_20 в березні 2013 року в сумі 150 грн., ОСОБА_21 в березні 2013 року у розмірі 200 грн., ОСОБА_19 в червні 2014 року у сумі 200 грн. та 24 серпня 2014 року від військовослужбовця ОСОБА_22 у розмірі 130 грн., від військовослужбовців ОСОБА_23 та ОСОБА_24 по 150 грн. за надання їм звільнення з розташування роти охорони військової частини НОМЕР_1 .
Дані епізоди обвинувачення підтверджуються прямими свідченнями самих потерпілих, та їх свідченнями, в яких потерпілі повідомляють, що їм відомі факти надання неправомірної вигоди іншими військовослужбовцями обвинуваченому за аналогічні послуги та преференції. Однак, дані докази не можуть являтись достатніми для звинувачення особи у вчиненні тяжкого злочину передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та достатніми для спростування розумного сумніву, який може виражатись у помсті своєму керівництву підлеглими та бажані його зміни.
Так свідчення ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не узгоджуються із уточненим обвинуваченням щодо періоду надання неправомірної вигоди. Так в обвинуваченні часом вчинення кримінального правопорушення вказано грудень 2012 року, а потерпілі вказують, що дані події відбувались в грудні 2011 року. Окрім того свідчення потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 та ОСОБА_17 не узгоджуються з інформацією про наявність та зняття дисциплінарних стягнень у службових картках, як підставу для отримання неправомірної вигоди обвинуваченим. (а.с. Том № 3 а.с. 1-13).
Відповідно до положень ч.3 ст.52 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частиною 2 статті 17 КПК України в якій розкривається зміст однієї із засад кримінально провадження, а саме, «презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини», визначено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Розумний сумнів є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною. Та означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у "розумної (розсудливої) людини" не може лишатися «розумного сумніву», що підсудний винен.
Факт доведеності вини ОСОБА_6 в організації, керівництві та вчиненні шахрайства відносно військовослужбовця ОСОБА_9 не може являтись доказом вчинення ним інших злочинів, а тому підсудній з приводу даних епізодів обвинувачення підлягає виправданню за недоведеністю.
Обставин, що пом`якшують вину ОСОБА_6 в справі не вбачається.
Обставиною, що обтяжує вину обвинуваченого є вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у службовій залежності від винного. Суд визнає дану обставину обтяжуючою незважаючи на відсутність посилання в обвинувальному акті на підставі пункту 6 постанови № 7 пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання » від 24.10.2003 року.
При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 судом враховується те, що він вчинив злочин середньої тяжкості, його ставлення до скоєного, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обтяжуючої обставини, а також особу підсудного, який позитивно характеризується як за місцем проходження служби та проживання.
При виборів виду покарання ОСОБА_6 визначеного в санкції ч. 2 ст. 190 КК України , суд з метою досягнення мети визначеної ч. 2 статті 65 КК України в частині виправлення особи та попередження вчинення злочинів серед інших військовослужбовців, вважає за необхідне обрати саме позбавлення волі. При виборі даного виду покарання суд враховує організаційну та керівну роль обвинуваченого у вчиненні злочину, а також те, що злочин вчинено військовослужбовцем командного складу відносно підлеглого військовослужбовця із використанням свого службового становища та залучення інших підлеглих військовослужбовців до вчинення злочину, в період збройної агресії відносно держави, що в значній мірі підриває авторитет Збройних сил України у військовослужбовців та в суспільстві.
Керуючись ст.ст. 349;368; 370; 374; 376 КПК України, суд, -
ЗАСУДИВ:
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.190 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
За обвинуваченням у вчиненні злочинів передбачених ч. 3 ст. 368 КК України ОСОБА_6 виправдати.
Залишити до набрання вироком законної сили заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від займаної посади та запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання застосовані судом відносно засудженого ОСОБА_6 .
Строк покарання засудженому обраховувати з моменту фактичного затримання, з метою доставки до місця відбування покарання.
Речові докази по справі : кошти в сумі 2700 грн. які знаходься на зберіганні у Військовій прокуратурі Полтавського гарнізону повернути до УСБУ в Полтавській області.
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Полтавської області на протязі 30 днів, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд, засудженим ОСОБА_6 з моменту вручення йому копії вироку, а іншими учасниками процесу в той же строк з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_1
