Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
28 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 760/11528/15-к
провадження № 51-65 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши заяву суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про самовідвід у кримінальному провадженні за касаційними скаргами захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року,
встановив
На розгляді колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувало кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.
Ухвалою колегії суддів від 05 вересня 2024 року це кримінальне провадження було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС). Підставою для передачі стало те, що колегія суддів вважала за необхідним відступити від усталеної судової практики при вирішенні питання моменту закінчення шахрайства, тобто злочину, передбаченого ст. 190 КК України, за якою був засуджений ОСОБА_5 .
На думку колегії суддів, у цьому випадку шахрайство слід вважати закінченим злочином не з моменту фактичного заволодіння шляхом обману грошима покупця ОСОБА_6 - 25 грудня 2007 року, а з моменту набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року про визнання недійсним правочину від 25 грудня 2007 року та витребування від ОСОБА_7 майна, переданого їй за недійсним правочином. Установлення вказаного моменту є вагомим, оскільки дозволяє визначити початок перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності та впливає на правозастосування ст. 49 КК України, яке полягає у необхідності відступу від сформованої та усталеної практики в цьому конкретному випадку.
Отже, колегія суддів, звертаючись до ВП ВС, уже висловила свою позицію в цьому провадженні.
Ухвалою ВП ВС від 09 жовтня 2024 року кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року було повернуто.
До початку касаційного розгляду колегія суддів у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявила самовідвід з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, відповідно до якої суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
За змістом ч. 1 ст. 81 КПК України заяву про відвід (самовідвід) всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, розглядає цей же склад суду.
Право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону, є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя. Вказане положення закріплене в ч.1 ст.21 КПК України, яка кореспондується з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В пункті 104 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) від 27 травня 2013 року зазначено, що, як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно усталеної практики Суду, існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і)суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v.Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
Аналогічно в пункті 66 рішення ЄСПЛ у справі «Бочан проти України» (заява №7577/02) від 03 травня 2007 року зазначено, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є довіра, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
Враховуючи наведені у заяві про самовідвід суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підстави, у цьому випадку стверджується про можливі сумніви щодо безсторонності суду.
Статтею 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХХ з`їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, визначено, що суддя заявляє самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законом. У разі виникнення сумнівів у судді щодо його неупередженості у результаті розгляду справи суддя має право заявити самовідвід.
Відповідно до пункту 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23, при виконанні своїх обов`язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів, а згідно з пунктом 2.5 суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно з пунктом 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.
Визначення належного та безстороннього суду є первинним щодо вчинення процесуальних дій у справі (пункти 183, 184 постанови ВП ВС від 04 листопада 2021 року у справі № 11-202 сап 21).
Колегія суддів дотримується практики Верховного Суду, висловленої в ухвалах від 13 червня 2019 року (справа № 174/642/18), 13 травня 2021 року (справа № 329/338/17), 29 квітня 2021 року (справа № 161/12105/19), 20 лютого 2024 року (справа № 991/8444/23), відповідно до якої право на справедливий суд насамперед повинне забезпечуватись безсторонністю судді. Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Ураховуючи викладене, а також фактично висловлену колегією суддів думку з приводу прийнятих у даному кримінальному провадженні судових рішень, участь колегії суддів у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у розгляді касаційних скарг захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5 може викликати сумніви сторін у їх неупередженості.
З метою дотримання принципу об`єктивності та з метою усунення будь-яких сумнівів щодо можливої упередженості суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , їх заява про самовідвід підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 75 - 81 КПК України, Суд постановив:
Заяву суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про самовідвід задовольнити та здійснити повторний автоматизований розподіл матеріалів кримінального провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_8
