ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7746/24 Справа № 229/7156/19 Суддя у 1-й інстанції - Гонтар А. Л. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 229/7156/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.
секретар судового засідання Бортник В.А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року, яке ухвалено судом у складі судді Гонтар А.Л. у місті Дружківці Донецькоїобласті та повне судове рішення складено 31 жовтня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентина Миколаївна, про визнання заповіту та довіреності недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 тривалий час, починаючи з 2012 року до моменту смерті, часто хворів серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом, переніс інфаркт, інсульт.
28 вересня 2017 року ОСОБА_3 був зроблений заповіт на ім`я ОСОБА_2 .
21 лютого 2018 року ОСОБА_3 була видана довіреність на ім`я ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що при складанні та підпису вищезазначеного заповіту та довіреності ОСОБА_3 , останній, з огляду на вищевказані захворювання, знаходився у такому стані, який призводить до дефектів у формуванні його внутрішньої волі та його справжнього волевиявлення, фактично він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Посилаючись на викладене, просив суд визнати недійсними заповіт та довіреність.
РішеннямДружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не було прийнято до уваги Висновок судово-медичного експерта № 59 від 05 жовтня 2021 року, як належний та допустимий доказ. При цьому, покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 у своїй сукупності, не суперечать висновку експерта. Рішення суду містить посилання на практику Верховного Суду, яка повністю співпадає з позицією позивача, однак у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджується позивач ОСОБА_1 й з посиланням суду на рішення у справі №905/1134/19, оскільки предмет спору у цій справі не пов?язаний із даним спором по суті та стосувався інших обставин, а тому застосування ч. 4 ст. 82 ЦПК України, у данному випадку, суперечить змісту даної норми.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сологуб С.А., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року Аапеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 задоволено, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентина Миколаївна, про визнання заповіту та довіреності недійсними задоволено.
Визнано недійсною довіреність від 21 лютого 2018 року, видану ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентиною Миколаївною та зареєстрованою у реєстрі за № 812.
Визнано недійсним заповіт від 28 вересня 2017 року, складений ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентиною Миколаївною та зареєстрований у реєстрі за № 4769.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 921 грн.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_9 , яка підписана представником ОСОБА_10 , задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від19 березня 2024 року скасовано.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовної вимоги про визнання недійсним заповіту.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представників ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Сологуба С.А., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується актовим записом № 960 від 13 серпня 2019 року (т ом 1. а.с.6 ).
21 лютого 2018 року ОСОБА_3 надав довіреність на ім?я ОСОБА_2 представляти його інтереси, дана довіренність була посвідчена приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області Миросєді В.М. (том 1 а.с.7).
Згідно з заповітом від 28 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М. усе належне йому майно, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 (том 1 а.с.8).
У Висновку судово-психіатричного експерта № 78 від 22 вересня 2020 року вказано, що дослідження проводилось в умовах відсутності можливості встановлення експертами індівідуально-психологічних особливостей, особистого трактування події при безпосередньому контакті з підекспертним. Анамнез захворювання, аналіз матеріалів взято з матеріалів цивільного провадження, медичної документації. Таким чином, з матеріалів цивільного провадження та медичної документації видно, що ОСОБА_3 , 1951 року народження, протягом багатьох років страждав на гіпертоничну хворобу, ішемічну хворобу серця, церебральний атеросклероз. У 2012 році гіпертоничний кріз ускладнився ГНМК з неврологічними порушеннями у формі геміпорезу, моторної афазії, вестибулярних порушень, з приводу чого лікувався стаціонарно, діагностовано цукровий діабет 2 тип. Спостерігався неврологами з даного приводу, проводились реабілітаційні заходи. Медична документація щодо спостереження неврологами малоінформативна щодо відображення психічного стану підекспертного (том 1 а.с.134-160).
Разом з тим, 05 жовтня 2021 року була проведена повторна судово-психіатрична експертиза № 59, відповідно до якої вказано, що ОСОБА_3 , на момент складання заповіту, посвідченого 28 вересня 2017 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами.
ОСОБА_3 на момент складання довіреності, посвідченої 21 лютого 2018 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами.
За своїм психічним станом ОСОБА_3 , на момент складання заповіту 28 вересня 2017 року та довіренності 21 лютого 2018 року, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Виявлені у ОСОБА_3 ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами, позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року (том 2 а.с.49-71).
Також судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 13 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ "Контакт", ОСОБА_1 , ОСОБА_13 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, встановлено таке: 1."суд звертає увагу, що протокол загальних зборів фіксує факт проведення, хід загальних зборів, прийняття рішень і вирішення питань порядку денного. В протоколі відображається хід і результат голосування присутніх на зборах з кожного питання порядку денного. В протоколі зазвичай відображається дата та місце проведення загальних зборів, перелік учасників присутніх на них та результат голосування. Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ Контакт № 7 від 22 травня 2019 року на зборах присутні 3 учасника Товариства, що володіють в сукупності 75 % голосів: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_13 . Разом із тим, у вказаному протоколі не зазначено місце проведення загальних зборів"- (том 2 а.с.179).
2." Відповідач 2 під час розгляду даної справи наполягав на тому, що ОСОБА_3 самостійно приймав участь у загальних зборах учасників, займався веденням господарської діяльності Товариства. Зокрема, відповідач 2 зазначав про те, що твердження позивача про те, що ОСОБА_3 після ішемічного інсульту у 2012 році став погано ходити та розмовляти не відповідає дійсності, на підтвердження чого надав не засвідчені належним чином копії заяв свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 та ОСОБА_3 " (том 2 а.с.180). Дане рішення суду набрало чинності і не скасовано.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що проведеною у справі експертизою не визнано абсолютної неспроможності ОСОБА_3 на момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Будь-яких даних щодо перебування ОСОБА_3 під опікою чи піклуванням інших осіб, використання ним послуг представництва, матеріали справи не містять. Перебування ОСОБА_1 на момент вчинення оспорюваного правочину у стані, за якого він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, спростовуються поясненнями нотаріуса Миросєді В.М., свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які були сусідами померлого, свідка ОСОБА_17 , який підтримував дружні стосунки з родиною ОСОБА_18 , свідка ОСОБА_19 (лікар невропатолог), які спостерігали за життям ОСОБА_3 та вказували на те, що будь-яких порушень психіки у ОСОБА_3 вони не помічали, чоловік був щирим та приємним. Дійсно, останім часом стан його здоров`я погіршився, але це не впливало на його розумову діяльність, крім того, відбувалось вже з кінця 2018 року.
При цьому, суд критично віднісся до показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , оскільки вони є близькими родичами позивача ОСОБА_1 , раніше, під час розгляду справи у господарському суді, давали інші протилежні покази ( ОСОБА_6 (том 1 а.с.53), ОСОБА_3 (том 1 а.с.54) та зацікавлені в результаті судового розгляду, оскільки свідок ОСОБА_6 безпосередньо пояснювала у судовому засіданні, що раніше батько обіцяв переписати акції на онука її сина.
Також, суд вважав, що рішенням Господарського суду Донецької області від 13 листопада 2019 року, яке є обов?язковим для суду відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ "Контакт", ОСОБА_1 , ОСОБА_13 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, встановлено обставини, які спростовують позицію позивача.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 204 ЦК Українивстановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 203 ЦК Українимістить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою для визнання правочину недійснимна підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України,має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочинуслід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини(показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними(постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Також колегія суддів Верхового Суду процитувала висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлені у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) де вказано, що «правиластатті 225 ЦК Українипоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 145 ЦПК України 2004 року(пункт 2 частини першоїстатті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно достатті 212 ЦПК України 2004 року(стаття 89 ЦПК України).Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншимидоказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четвертастатті 60 ЦПК України 2004 року, частина шостастатті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, щодля визнання правочину недійснимна підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України,може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положеньстатті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Згідно з частиною першоюстатті 30 ЦК Україницивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно достатті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 225 ЦК Українипередбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Нормистатті 225 ЦК Українипоширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першоюстатті 225 ЦК Україниможе бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно достатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Згідно ізстаттею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Відповідно достатті 105ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Обов`язковість вимог статті 105ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним застаттею 225ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Відповідно до Висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту, посвідченого 28 вересня 2017 року, виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами.
За своїм психічним станом ОСОБА_3 на момент складання заповіту 28 вересня 2017 року та довіренності 21 лютого 2018 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Виявлені у ОСОБА_3 ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу (внаслідок перенесеного інсульту у 2012 році, дисциркуляторної енцефалопатії, церебрального атероскрерозу) з психоорганічним синдромом, вираженими когнітивними та емоційно-вольовими розладами, позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення правочинів 28 вересня 2017 року та 21 лютого 2018 року (том 2 а.с.49-71).
Колегією суддів встановлено, що Висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року не містить суперечностей чи протиріч, натомість, він повністю спростовує Висновок судово-психіатричного експерта № 78 від 22 вересня 2020 року, а відповідачка ОСОБА_2 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог, клопотання про проведення повторної комплексної судово-психіатричної експертизи не заявила.
При цьому, заперечуючи проти заявлених позивачем позовних вимог відповідачка посилалась на те, що ОСОБА_1 при розгляді справи № 905/1134/19 у відзиві на позов зазначав, щопісля перенесеної хвороби ОСОБА_3 займався веденням господарської діяльності товариства, приймав участь у загальних зборах, недієздатним не визнавався та до відзиву відповідачки додано копію відзиву в справі№ 905/1134/19 та копію заяви свідка ОСОБА_1 (том 1, а с. 43-52).
Колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги вказані заперечення відповідачки, оскільки при розгляді Господарським судом Донецької області справи за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ "Контакт", ОСОБА_1 , ОСОБА_13 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, оскільки, судом не встановлювалися та не досліджувалися обставини щодо усвідомлення ОСОБА_3 своїх дій на момент складання заповіту - 28 вересня 2017 року, а тому положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у даній справі.
При цьому відзив ОСОБА_1 в справі № 905/1134/19 та копія заяви свідка ОСОБА_1 також не встановлено обставин щодо усвідомлення ОСОБА_3 своїх дій на момент складання заповіту - 28 вересня 2017 року.
Колегія суддів вважає, що поданий відповідачкою до суду першої інстанції висновок фахівця від 21 січня 2022 року щодо висновку судово-психіатричної експертизи № 59 (том 2 а.с.8087) не є належним та допустимим доказом того, що висновок судово-психіатричної експертизи від 05 жовтня 2021 року № 59 складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові висновки у ньому не є науково обґрунтованими, оскільки обставини справи щодо психічного стану особи, зокрема у цій справі у момент вчинення правочину, має бути підтверджено висновком експерта, який несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Інші засоби доказування щодо встановлення психічного стану особи є недопустимими відповідно до статей78,103,105 ЦПК України.
За таких обставин, встановивши на підставі допустимого доказу - висновку експерта абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій, надавши оцінку побічним доказам у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання заповіту недійсним та задоволення позову в цій частині.
Покази ж свідків, які були допитані судом першої інстанції, вказаного Висновку повторної судово-психіатричної експертизи № 59 від 05 жовтня 2021 року не спростовують.
Посилання ж суду першої інстанції на ту обставину, що будь-яких даних щодо перебування ОСОБА_3 під опікою чи піклуванням інших осіб, використання ним послуг представництва матеріали справи не містять, та у судовому засіданні не було встановлено факту наявності у заповідача психічної хвороби, є неспроможними та не можуть бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскількистаття 225 ЦК Українипередбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а тому у даному спорі не підлягають встановленню обставини щодо перебування ОСОБА_3 під опікою чи наявності у нього психічної хвороби.
Не можна погодитись й з посиланням суду першої інстанції на рішення Господарського суду Донецької області від 13 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора виконавчого комітету Дружківської міської ради Донецької області, ТОВ "Контакт", ОСОБА_1 , ОСОБА_13 про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 7 від 22 травня 2019 року, скасування державної реєстрації змін, оскільки, судом у цій справі не встановлювалися та не досліджувалися обставини щодо усвідомлення ОСОБА_3 своїх дій на момент складання заповіту - 28 вересня 2017 року та довіренності - 21 лютого 2018 року, а тому положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин,колегія суддів стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 960,50 грн (384,20 грн + 576,30 грн).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2023 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентина Миколаївна, про визнання заповіту недійсним та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентина Миколаївна, про визнання заповіту недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним заповіт від 28 вересня 2017 року, складений ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді Валентиною Миколаївною та зареєстрований у реєстрі за № 4769.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текс постанови складено 02 жовтня 2024 року.
Головуючий:
Судді:
