ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 601/1396/21

провадження № 61-6001св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів:Бершадська Г. В., Гірський Б. О., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 вересня 2015 року вона позичила ОСОБА_2 180 000,00 дол. США під 20 % річних на купівлю та ремонт нерухомого майна, що розташоване у м. Біла Церква Київської області, а саме: квартир за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 . Окрім цього, 18 березня 2016 року позичила ОСОБА_2 450 000,00 дол. США під 20 % річних на купівлю та ремонт комерційного нерухомого майна, що розташоване на АДРЕСА_5 . Зазначені суми позик з процентами ОСОБА_2 зобов`язався повернути в строк до 31 грудня 2020 року. Вказані обставини підтверджуються складеними ОСОБА_2 письмовими розписками від 11 вересня 2015 року та від 18 березня 2016 року.

За період з часу отримання позики по 2019 рік включно ОСОБА_2 щороку сплачував позивачці відсотки за користування позиками за двома вказаними розписками, проте в грудні 2020 року, в обумовлений договорами позики строк, не повернув позивачці позичених коштів, а також відсотків за користування позикою, а саме: 180 000,00 дол. США тіла позики та 36 000,00 дол. США процентів за користування позикою згідно з договором позики від 11 вересня 2015 року та 450 000,00 дол. США тіла позики і 90 000,00 дол. США процентів за користування позикою згідно з договором позики від 18 березня 2016 року. Загальна сума коштів, яку відповідач їй заборгував, становить 756 000,00 дол. США.

04 червня 2021 року у приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Поліщук В. А. вона отримала інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеного нерухомого майна, на придбання якого ОСОБА_2 позичав у неї грошові кошти, із яких їй стало відомо, що на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2018 року у справі № 357/2904/18, постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року та постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року всі перелічені об`єкти нерухомості перебувають у спільній частковій власності (по 1/2 частині) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначеними судовими рішеннями встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з серпня 2014 року по березень 2018 року, а також те, що вказане нерухоме майно було придбано відповідачами під час проживання однією сім`єю.

Оскільки ОСОБА_2 отримав у позивача в позику грошові кошти під час перебування у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_3 та в інтересах сім`ї - для придбання та ремонту чотирьох квартир та нежитлового приміщення у м. Біла Церква Київської області, що визнані судом об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли із укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договорів позики від 11 вересня 2015 року та 18 березня 2016 року.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики від 11 вересня 2015 року в розмірі 216 000,00 дол. США та від 18 березня 2016 року в розмірі 540 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2022 року позов задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 11 вересня 2015 року в розмірі 216 000,00 дол. США та від 18 березня 2016 року в розмірі 540 000,00 дол. США.

Стягнено солідарно з відповідачів на користь позивача судові витрати у справі в розмірі 11 350,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок укладення кредитного договору у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Судом встановлено, що ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 216 000,00 дол. США та 540 000,00 дол. США під 20 % річних, про що відповідно 11 вересня 2015 року та 18 березня 2016 року написав розписки, для придбання квартир та нежитлового приміщення, право власності на які по 1/2 частці визнано за відповідачами по справі. Тому суд вважає, що наявні підстави для поділу боргового зобов`язання порівну між колишнім подружжям.

Представник відповідачки ОСОБА_3 оспорював дійсність укладених між позивачкою та ОСОБА_2 договорів позики, однак відповідачі у справі не надали належних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 не підписував та не складав боргові розписки від 11 вересня 2015 року та 18 березня 2016 року. Наявність у ОСОБА_1 оригіналу боргових розписок ОСОБА_2 та замовчування ОСОБА_2 під час розгляду справи про поділ майна подружжя наявності вказаних боргових зобов`язань свідчить про ухилення від виконання останнім взятих на себе зобов`язань.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 є співмешканкою ОСОБА_2 , суд до уваги не приймає, оскільки вказані обставини не мають правового значення для вирішення спору та повністю заперечуються позивачем.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2022 року в частині солідарного стягнення коштів та судових витрат з ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення коштів за договорами позики від 11 вересня 2015 року та 18 березня 2016 року відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 17 365,50 грн сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_3 вказувала, що чотири квартири і нежитлове приміщення в м. Біла Церква Київської області були придбані за кошти, які вона особисто надсилала Данильченкам для придбання цього майна та зазначала, що в сім`ї були власні кошти для їх придбання, що підтверджується деклараціями про доходи ОСОБА_2 за 2012-2014 роки та її. У справі № 357/2904/18 за позовом ОСОБА_2 до неї про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, ОСОБА_2 стверджував, що нерухоме майно було придбане за його особисті кошти отримані ним від зайняття підприємницькою діяльністю на підтвердження чого надавав декларації про доходи. Визнаючи боргове зобов`язання за договорами позики на загальну суму 630 000 дол. США спільним боргом подружжя місцевий суд не перевірив зазначені доводи ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що в 2015 році ОСОБА_4 користувалась послугами Корпорації MEEST - відсилала грошові перекази для ОСОБА_5 в сумі 89 800,00 дол. США, а саме: 23 вересня 2015 року 24 500,00 дол. США; 29 жовтня 2015 року 31 100,00 дол. США; 02 грудня 2015 року 34 200,00 дол. США. Крім того, в 2016 році відсилала грошові перекази для ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зокрема, по 48 550,00 дол. США 03 березня 2016 року і 22 березня 2016 року, тобто 97 000,00 дол. США до придбання нежитлової будівлі та після її придбання у тому ж 2016 році ще 120 000,00 дол. США, а загалом протягом 2016-2017 року було надіслано 126 000,00 дол. США. Так як згадане нерухоме майно було зареєстроване на ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання факту спільного проживання та визнання спільною сумісною власністю чотирьох квартир та нежитлового приміщення, що були придбані в м. Біла Церква Київської області, визнання за ним в порядку поділу спільного майна права власності на три квартири та нежитлове приміщення, посилаючись на те, що ця нерухомість була придбана за його особисті кошти зароблені від зайняття підприємницькою діяльністю в США, про що він і зазначав в суді під час розгляду справи № 357/2904/18. ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що він в період спільного проживання з ОСОБА_3 працював, мав значні доходи та мав власні заощадження, які вирішив вкласти у нерухомість в Україні. При розгляді вказаної справи суд допитував як свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які повідомляли, що квартири і нежитлове приміщення вони придбали, а також робили ремонт даного майна, за кошти, отримані переказами із США від ОСОБА_3 , про використання яких вони звітували ОСОБА_2 після отримання ними кожного траншу. Всього було отримано і використано ними для придбання і ремонту нерухомості в м. Біла Церква 312 000,00 дол. США.

Враховуючи вказані обставини колегія суддів не погоджується із висновком суду, що договори позики були укладені ОСОБА_2 в інтересах сім`ї та отримані кошти були використані саме на придбання та ремонт нерухомого майна в м. Біла Церква Київської області.

Колегія суддів вважає, що зміст розписок, в яких зазначено про те, що гроші ОСОБА_2 позичав для купівлі та ремонту нерухомості в м. Біла Церква, не може беззаперечно підтверджувати факту використання коштів саме за таким призначенням, тобто що грошові кошти, які взяті в борг, були використані в інтересах сім`ї.

Аргументи учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції. По-перше, апеляційний суд не врахував правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо презумпції спільності боргів подружжя, оскільки зазначив, що позивач ОСОБА_1 не довела, що позичені в неї ОСОБА_2 кошти були використані для придбання та ремонту чотирьох квартир та нежитлового приміщення в м. Біла Церква Київської області. Позивач ОСОБА_1 надала суду для дослідження ті докази, які були їй доступні. По-друге, апеляційний суд не врахував, що обов`язку позивача довести свої вимоги кореспондує обов`язок відповідача довести перед судом обґрунтованість своїх заперечень проти позову, а також висновку Великої Палати Верховного Суду про те, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності боргів подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги наданий ним том документів, які підтверджують факти придбання будівельних матеріалів та оплату послуг майстрів щодо проведення ремонтних робіт у трьох квартирах та торговому центрі у м. Біла Церква Київської області, які належать на праві спільної часткової власності йому та ОСОБА_3 , понесені ОСОБА_7 саме за рахунок коштів, які він отримав за його дорученням від ОСОБА_1 . Таким чином, складені розписки не є єдиним доказом на підтвердження обґрунтованості вимог позивача.

Наявність чи відсутність письмової згоди ОСОБА_3 на отримання ним у ОСОБА_1 позики не має жодного правового значення, адже отримані кошти були використані саме в інтересах сім`ї.

У червні 2023 року ОСОБА_3 через представника Батуру П. О. подала до суду відзив, у якому просила закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зазначає, що доводи ОСОБА_2 не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом з тим, касаційне провадження підлягає закриттю, оскільки посилання скаржника на згадані постанови Верховного Суду безпідставні, правовідносини у зазначених як приклади справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними. Зважаючи на необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі першої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України, то недослідження доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не може бути належною, достатньою та самостійною підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції, оскільки вказана підстава може застосовуватись за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу у касаційній інстанції визначені умовами договору від 02 липня 2021 року та додатком № 3 до нього від 05 червня 2023 року, факт їх надання відповідачу підтверджується підготовкою, підписанням та подачею відповідних процесуальних документів. Витрати позивача на професійну правничу допомогу у касаційній інстанції в розмірі 20 000,00 грн у цій справі є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатським об`єднанням робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Вказано, що у касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:

неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц; у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 755/4511/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 755/7046/21, від 01 березня 2023 року у справі № 285/3873/20, від 31 березня 2023 року у справі № 369/6433/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

02 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_2 свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Судивстановили, що згідно з розпискою від 11 вересня 2015 року ОСОБА_2 позичив під 20 % річних 180 000,00 дол. США в ОСОБА_1 на купівлю та ремонт нерухомого майна: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 . Зобов`язався повернути суму позики з відсотками у строк до 31 грудня 2020 року.

Згідно з розпискою від 18 березня 2016 року ОСОБА_2 позичив під 20 % річних 450 000,00 доларів США в ОСОБА_1 на купівлю та ремонт комерційного нерухомого майна в АДРЕСА_5 . Зобов`язався повернути суму позики з відсотками у строк до 31 грудня 2020 року.

Згідно з договорами купівлі-продажу ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_9 було придбано в м. Біла Церква Київської області: 06 жовтня 2015 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 за ціною 74 221 грн; 20 листопада 2015 року двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 за ціною 119 583 грн; 08 грудня 2015 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_8 за ціною 77 284 грн; 08 грудня 2015 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_9 за ціною 80 638 грн.

21 квітня 2016 року ОСОБА_7 від імені ОСОБА_9 придбала незавершену будівництвом нежитлову будівлю на АДРЕСА_5 за ціною 80 000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2018 року у справі № 357/2904/18, яке в частині задоволених позовних вимог залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 в період з серпня 2014 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_10 перелічене наступне майно, визнавши за ОСОБА_2 право власності па 1/2 частину цього майна, а саме: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 ; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 ; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 та на 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_5 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

При розгляді вказаної справи суд допитував як свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які повідомляли, що квартири і нежитлове приміщення вони придбали, а також робили ремонт даного майна, за кошти отримані переказами із США від ОСОБА_3 , про використання яких вони звітували ОСОБА_2 після отримання ними кожного траншу. Всього було отримано і використано ними для придбання і ремонту нерухомості в м. Біла Церква 312 000 дол. США.

Згідно з повідомленням ГУ ДПС в Тернопільській області від 21 грудня 2021 року ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець, перебувала на обліку у Кременецькій ДПІ Головного управління ДПС у Тернопільській області з 15 травня 2010 року по 03 липня 2012 року. За період з 15 травня 2010 року по 21 вересня 2011 року згідно поданих декларацій про доходи вказаний платник доходів не одержувала, з 22 вересня 2011 року по 03 липня 2012 року декларації про доходи не подавались.

Позиція Верховного Суду

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження

№ 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Касаційний суд акцентує увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб. ЦК України, як основний регулятор приватних відносин, не передбачає такої конструкції як встановлення для кредитора правового режиму солідарності поза його волею, а за бажанням його боржника.

У справі, що переглядається:

касаційний суд враховує, що ЦК України, як основний регулятор приватних відносин, не передбачає такої конструкції як встановлення для кредитора правового режиму солідарності поза його волею, а за бажанням його боржника;

ОСОБА_1 , якій у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про солідарне стягнення коштів за договорами позики відмовлено, не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скаргиОСОБА_2 (іншого відповідача);

така процесуальна поведінка позивача свідчить про згоду з оскарженою постановою апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її вимог до ОСОБА_3 ;

тому суд касаційної інстанції не має підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за касаційною скаргою іншого відповідача. ОСОБА_2 не посилався на наявність у нього повноважень діяти в інтересах позивача, таких доказів не надав.

У зв`язку з цим постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. З огляду на висновки суду касаційної інстанції за результатом перегляду справи, відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У відзиві ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , який разом з додатками 05 червня 2023 року надісланий іншим учасникам справи засобами поштового зв`язку, просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 20 000,00 грн понесених судових витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції. До відзиву додано ордер представника відповідача - адвоката Батури П. О., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, додаток № 3 до договору від 02 липня 2021 року про надання правничої допомоги від 05 червня 2023 року, яким сторони встановили фіксований розмір гонорару адвоката на стадії касаційного перегляду справи в зазначеній сумі.

З урахуванням меж та підстав касаційного оскарження, оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, враховуючи відсутність заперечень ОСОБА_2 щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, заявлене клопотання про стягнення цих витрат належить задовольнити.

Керуючись статтями 137, 141, 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко