Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Кібенко О.Р.
(збіжна)
23 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 921/140/21
1. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Корпорація) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця у справі за позовом Корпорації до Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (далі - Підприємство) про стягнення 75 450 574,61 грн, касаційну скаргу залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
3. У цій справі Корпорація звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Підприємства про стягнення 75 450 574,61 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
4. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 23.07.2021 позовні вимоги задовольнив.
5. 02.09.2021 Господарський суд Тернопільської області на виконання вказаного рішення від 23.07.2021, яке набрало законної сили 02.09.2021, видав судовий наказ.
6. 10.08.2023 Корпорація звернулася до Господарського суду Тернопільської області із скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило визнати протиправною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668; зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. або іншу посадову особу, у провадженні якої перебуватиме виконавче провадження №67474668, скасувати постанову від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668.
7. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 01.09.2023, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, відмовив у задоволенні скарги на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
8. Ухвала суду мотивована тим, що, враховуючи те, що Корпорація є державним підприємством та належить до категорії стягувачів, на яких поширюється дія ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", державним виконавцем при винесенні постанови від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу було вчинено дії в рамках чинного законодавства.
9. Корпорація звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 і ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити, а саме: (1) визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668; (2) зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. або іншу посадову особу, у провадженні якої перебуватиме виконавче провадження №67474668, скасувати постанову від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668.
10. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає порушення судами попередніх інстанцій положень ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
11. Доводи скаржника зводяться до того, що:
- Державна казначейська служба України протиправно повернула виконавчий документ органу ДВС, позаяк таке формулювання категорії стягувачів як державна власність не міститься у переліку ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
- приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець не перевірив інформацію, викладену у листі Державної казначейської служби, та не врахував, що ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" містить вичерпний перелік стягувачів, на яких не поширюється дія вказаного Закону. Серед цих суб`єктів відсутній суб`єкт господарювання державного сектора економіки або господарське товариство (суб`єкт господарювання), яке є державною власністю;
- Корпорація не є державним підприємством, на яке поширюється дія вказаної норми, адже відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України" від 11.08.2010 №764" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 №325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" замість державного підприємства шляхом перетворення було утворене акціонерне товариство;
- апеляційний суд неправильно застосував ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме безпідставно надав їй розширене тлумачення та помилково відніс Корпорацію до державного підприємства;
- Корпорація не є підприємством, оскільки в силу норм ст.80 Господарського кодексу України (далі - ГК), ст.113 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та ст.3 Закону "Про акціонерні товариства" відноситься до господарських товариств, а саме державного акціонерного товариства. При цьому до переліку суб`єктів згідно з ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на яких не поширюється дія цього Закону, господарські товариства не відносяться.
12. Міністерство юстиції України (далі - Мінюст) подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції - без змін.
13. За твердженнями Мінюсту:
- державними підприємствами відповідно до норм статей 22, 63 ГК є підприємства, що діють на основі державної власності;
- державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності, форма власності - державна, також є державними підприємствами;
- згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.09.2023 у справі №920/640/22, державним підприємством є створений компетентним органом державної влади суб`єкт господарювання, що діє на основі державної власності. Тобто, акціонерні товариства, 100% акцій яких належать державі та які діють на основі державної власності, є державними підприємствами;
- згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, організаційно-правова форма позивача (стягувача) - акціонерне товариство, форма власності державна, частка держави в підприємстві згідно з реєстром Фонду держмайна України - 100 %, орган управління юридичної особи - Міністерство економіки України;
- Корпорація є державним підприємством, а тому воно належить до категорії стягувачів, на яких поширюється дія ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
- державний виконавець вчинив дії, зокрема виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, в рамках чинного законодавства, а скаржник, у свою чергу, ані в скарзі, ані в касаційній скарзі не навів належних та достатніх аргументів, які б вказували на протилежне. Наведені ним твердження є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджуються відповідними доказами.
14. Верховний Суд постановою від 23.05.2024 касаційну скаргу залишив без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, виходячи з такого:
- основними ознаками підприємства є те, що: підприємство є окремим суб`єктом права (юридичною особою), який зареєстрований відповідно до законодавства; самостійність підприємства (підприємство самостійно організовує свою господарської діяльності); основною функцією підприємства є виробництво товарів, надання послуг або виконання робіт; однією з основних цілей діяльності підприємства є отримання прибутку від своєї господарської діяльності; ці ознаки в сукупності визначають сутність підприємства як суб`єкта господарювання, що функціонує для задоволення суспільних та особистих потреб та отримання прибутку;
- Корпорація в повній мірі відповідає основним ознакам підприємства, відповідно підпадає під законодавчо визначене поняття підприємства, зокрема, й з огляду на наведені скаржником в касаційній скарзі положення статуту Корпорації щодо того, що останнє є юридичною особою, яка створена з метою отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності та діє на принципі повної господарської самостійності тощо;
- державним підприємством є створений компетентним органом державної влади суб`єкт господарювання, що діє на основі державної власності; державне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а її класифікуюча ознака залежно від форми власності, на основі якої діє таке підприємство;
- твердження скаржника про те, що він не є державним підприємством, оскільки відноситься до господарських товариств, а саме до державного акціонерного товариства, є необґрунтованим, адже поняття підприємство в доктрині господарського права є більш широким, узагальнюючою категорією для таких із найпоширеніших організаційно-правових форм суб`єктів господарювання, як господарські товариства, виробничі кооперативи, інші господарські організації незалежно від форми власності, підпорядкування та організаційно-правової форми;
- поняття підприємство включає в себе такий вид господарського товариства, як акціонерне товариство, в тому числі державне акціонерне товариство - акціонерне товариство, 100 відсотків акцій у статутному капіталі яких перебувають у державній власності, що є організаційно-правовою формою господарювання Корпорації, а саме формою здійснення господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає: характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов`язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо;
- відсутність у назві позивача "державне підприємство" не може свідчити про те, що за всіма ознаками позивач, який заснований на державній власності та 100% акцій якого належать державі, не є саме державним підприємством, про що правильно виснували суди попередніх інстанцій;
- заснування Корпорації на держаній власності та належність 100% її акцій державі очевидно свідчить про те, що скаржник є державним підприємством, яке діє в організаційно-правовій формі державного акціонерного товариства, 100% акцій якого належить державі, відповідно відноситься до категорії стягувачів, на яких поширюється дія ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", про що правильно та обґрунтовано виснували суди попередніх інстанцій;
- Суд враховує, що метою прийняття Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" було, зокрема, вирішення питання щодо погашення заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава. Тобто забезпечення державою виконання судових рішень, ухвалених на користь громадян та юридичних осіб. Виконання судових рішень, стягувачами та боржниками за якими буде держава, не відповідатиме меті цього Закону.
15. Не можу погодитися з окремими висновками з огляду на таке.
16. Дійсно, чинний ГК відносить до підприємств акціонерні товариства. Втім, державні підприємства та акціонерні товариства є окремими організаційно-правовими формами, про що вже виснував Верховний Суд (див. постанову від 01.12.2021 у справі №910/10754/20). У цій постанові Верховний Суд негативно відповів на питання, чи є банк, створений у формі акціонерного товариства, 100% акцій якого належить державі, державним підприємством. Зокрема, зазначив таке:
"Чи є Банк державним підприємством, а його майно державним майном?
76. Обґрунтовуючи порушення прав членів трудового колективу - членів Профспілки Профспілка стверджує, що Банк є державним підприємством, а його майно - державним майном.
77. Верховний Суд не погоджується із зазначеними твердженнями, виходячи із такого.
78. Відповідно до ч.3 ст.63 ГК залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
79. Стаття 73 ГК передбачає створення державного унітарного підприємства, тобто такого, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (ч.1 ст.73 ГК).
80. Саме щодо державного унітарного підприємства закон містить вимогу про те, що його найменування повинно містити слова "державне підприємство" (ч.4 ст.73 ГК).
81. При цьому державне підприємство є окремою організаційно-правовою формою господарювання відповідно до Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 №97. В зазначеному класифікаторі державне підприємство так само визначається як підприємство, що діє на основі державної власності - державні унітарні підприємства діють як державні комерційні або казенні (п.3.1.4 Класифікатора).
82. Натомість Банк є акціонерним товариством, 100% акцій якого належить державі, тобто таким, статутний капітал якого поділений на частки (акції) (статті 113, 152 ЦК, ч.1 ст.3 Закону "Про акціонерні товариства", пункти 3, 7 Статуту Банку).
83. Відповідно до зазначеного класифікатора ДК 002:2004 акціонерне товариство так само є окремою організаційно-правовою формою господарювання.
84. Згідно зі ст.7 Закону "Про банки і банківську діяльність" Банк є державним банком, оскільки всі його акції належать державі, але існує такий банк у формі акціонерного товариства.
85. У зв`язку з цим скаржник помилково вважає банк державним підприємством.
86. Відповідно до ст.84 ЦК акціонерне товариство є господарським товариством. Відповідно до ст.115 ЦК господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
87. Відтак, майно Банку належить не державі, а самому акціонерному товариству, тобто не є державним майном в розумінні ст.141 ГК".
17. Отже, кожна організаційно-правова форма має певний набір ознак юридичної особи, властивий саме цій формі. Так, акціонерні товариства відповідно до приписів Цивільного кодексу України та Закону "Про акціонерні товариства" є власниками майна, тоді як державні підприємства не є власниками майна, а володіють ним на підставі права господарського відання чи оперативного управління. Державні підприємства мають структуру органів управління, передбачену ГК та спеціальним законодавством, яка істотно відрізняється від структури управління акціонерних товариств.
18. Інший підхід призведе до змішування цих двох організаційно-правових форм, правової невизначеності щодо статусу юридичних осіб, створених у тій чи іншій організаційно-правовій формі.
19. Водночас, вважаючи державне підприємство та акціонерне товариство різними організаційно-правовими формами, погоджуюсь із висновком Верховного Суду про те, що метою прийняття Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" було, зокрема, вирішення питання щодо погашення заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава. Тобто забезпечення державою виконання судових рішень, ухвалених на користь громадян та юридичних осіб. Виконання судових рішень, стягувачами та боржниками за якими буде держава, не відповідатиме меті цього Закону.
20. Отже, у цьому контексті, встановлення судами нижчих інстанцій факту, що 100% акцій Корпорації належить державі, є достатньою підставою для поширення на Корпорацію обмежень, встановлених у ч.2 ст.2 Закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (тобто розширеного тлумачення змісту цієї норми).
21. З огляду на наведене, погоджуюсь з резолютивною частиною постанови Верховного Суду у справі №921/140/21, втім, з мотивів, висловлених у цій окремій думці.
Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. Кібенко
