Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 921/140/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (головуючий суддя - Галушко Н.А., судді: Желік М.Б., Орищин Г.В.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2023 (суддя Нечай О.В.) про відмову у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі №921/140/21
за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України
про стягнення 75 450 574,61 грн,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст обставин справи
1.1.Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі також - АТ "ДПЗКУ") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства "Чортківський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (далі також - ДП "Чортківський комбінат хлібопродуктів") про стягнення 75 450 574,61 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
1.2.Господарський суд Тернопільської області рішенням від 23.07.2021 у справі №921/140/21 позовні вимоги задовольнив. Стягнув з ДП "Чортківський комбінат хлібопродуктів" на користь АТ "ДПЗКУ" 75 450 574,61 грн ринкової вартості втраченого та зіпсованого зерна, з яких вартість: пшениці 2 класу в кількості 1564,169 т - 12 435 143,55 грн; пшениці 3 класу в кількості 593,892 т - 4 679 868,96 грн; пшениці 4 (6) класу в кількості 983,516т - 7 720 600,60 грн; кукурудзи 3 класу в кількості 6 981,374 т - 50 614 961,50 грн та 794 500 грн судового збору.
1.3.02.09.2021 Господарський суд Тернопільської області на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.07.2021, яке набрало законної сили 02.09.2021, видав судовий наказ.
1.4.10.08.2023 АТ "ДПЗКУ" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило визнати протиправною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668; зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича або іншу посадову особу, у провадженні якої перебуватиме виконавче провадження №67474668, скасувати постанову від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668.
1.5.Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 01.09.2023 у справі №921/140/21, яку Західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 20.02.2024, у задоволенні скарги АТ "ДПЗКУ" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовив.
1.6.Ухвала суду мотивована тим, що, враховуючи те, що АТ "ДПЗКУ" є державним підприємством та належить до категорії стягувачів, на яких поширюється дія частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", державним виконавцем при винесенні постанови від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу було вчинено дії в рамках чинного законодавства.
2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників провадження
2.1.АТ "ДПЗКУ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2023 у цій справі і прийняти нове рішення, яким скаргу АТ "ДПЗКУ" задовольнити, а саме: (1) визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668; (2) зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича або іншу посадову особу, у провадженні якої перебуватиме виконавче провадження №67474668, скасувати постанову від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №67474668.
2.2.Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає порушення судами попередніх інстанцій положень частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
2.3.Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) Державна казначейська служба України протиправно повернула виконавчий документ органу ДВС, позаяк таке формулювання категорії стягувачів як державна власність не міститься у переліку частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
(2) приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець не перевірив інформацію, викладену у листі Державної казначейської служби, та не врахував, що частина друга статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" містить вичерпний перелік стягувачів, на яких не поширюється дія вказаного Закону. Серед цих суб`єктів відсутній суб`єкт господарювання державного сектора економіки або господарське товариство (суб`єкт господарювання), яке є державною власністю;
(3) АТ "ДПЗКУ" не є державним підприємством, на яке поширюється дія вказаної норми, адже відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України" від 11.08.2010 №764" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 №325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" замість державного підприємства шляхом перетворення було утворене акціонерне товариство;
(4) апеляційний суд неправильно застосував частину другу статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а саме безпідставно надав їй розширене тлумачення та помилково відніс АТ "ДПЗКУ" до державного підприємства;
(5) АТ "ДПЗКУ" не є підприємством, оскільки в силу норм статті 80 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 113 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" відноситься до господарських товариств, а саме державного акціонерного товариства. При цьому до переліку суб`єктів згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на яких не поширюється дія цього Закону, господарські товариства не відносяться.
2.4.Міністерство юстиції України (далі - Мінюст) подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції - без змін.
2.5.За твердженнями Мінюсту:
(1) державними підприємствами відповідно до норм статей 22, 63 ГК є підприємства, що діють на основі державної власності;
(2) державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності, форма власності - державна, також є державними підприємствами;
(3) згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.09.2023 у справі №920/640/22, державним підприємством є створений компетентним органом державної влади суб`єкт господарювання, що діє на основі державної власності. Тобто, акціонерні товариства, 100% акцій яких належать державі та які діють на основі державної власності, є державними підприємствами;
(4) згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, організаційно-правова форма позивача (стягувача) - акціонерне товариство, форма власності державна, частка держави в підприємстві згідно з реєстром Фонду держмайна України - 100 %, орган управління юридичної особи - Міністерство економіки України;
(4) АТ "ДПЗКУ" є державним підприємством, а тому воно належить до категорії стягувачів, на яких поширюється дія частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
(5) державний виконавець вчинив дії, зокрема виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, в рамках чинного законодавства, а скаржник, у свою чергу, ані в скарзі, ані в касаційній скарзі не навів належних та достатніх аргументів, які б вказували на протилежне. Наведені ним твердження є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджуються відповідними доказами.
3.Позиція Верховного Суду
3.1.Під час розгляду касаційної скарги у цій справі перед Верховним Судом постало питання щодо поширення на АТ "ДПЗКУ", яке є стягувачем за рішенням суду, норми частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка передбачає, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
3.2.Доводи скаржника в цій частині зводяться до того, що частина друга статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" містить вичерпний перелік стягувачів, на яких не поширюється дія вказаного Закону. Серед цих суб`єктів відсутній суб`єкт господарювання державного сектора економіки або господарське товариство (суб`єкт господарювання), яке є державною власністю.
3.3.Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно надали розширене тлумачення вказаній нормі та помилково віднесли АТ "ДПЗКУ" до державного підприємства, адже АТ "ДПЗКУ" не є підприємством, оскільки в силу норм статті 80 ГК, статті 113 ЦК та статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" відноситься до господарських товариств, а саме державним акціонерним товариством.
3.4.Верховний Суд вважає такі доводи скаржника помилковими з огляду на таке.
3.5.Згідно з частиною першою статті 55 ГК суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
3.6.Відповідно до частини першої статті 62 ГК підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
3.7.Згідно з частинами другою третьою вказаної статті підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
3.8.Отже, підприємство - це юридична особа, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних та особистих потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов`язки щодо своєї діяльності, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.
3.9.Основними ознаками підприємства є те, що: підприємство є окремим суб`єктом права (юридичною особою), який зареєстрований відповідно до законодавства; самостійність підприємства (підприємство самостійно організовує свою господарської діяльності); основною функцією підприємства є виробництво товарів, надання послуг або виконання робіт; однією з основних цілей діяльності підприємства є отримання прибутку від своєї господарської діяльності.
3.10.Ці ознаки в сукупності визначають сутність підприємства як суб`єкта господарювання, що функціонує для задоволення суспільних та особистих потреб та отримання прибутку.
3.11.Суд вважає, що АТ "ДПЗКУ" в повній мірі відповідає основним ознакам підприємства, відповідно підпадає під законодавчо визначене поняття підприємства, зокрема, й з огляду на наведені скаржником в касаційній скарзі положення статуту АТ "ДПЗКУ" щодо того, що останнє є юридичною особою, яка створена з метою отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності та діє на принципі повної господарської самостійності тощо.
3.12.Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва (частина перша статті 63 ГК).
3.13.Критерієм віднесення підприємства до конкретного виду є, зокрема, форма власності, на основі якої діє таке підприємство.
3.14.Отже, відповідно до наведених норм ГК, державним підприємством є створений компетентним органом державної влади суб`єкт господарювання, що діє на основі державної власності.
3.15.При цьому варто зауважити, що державне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а її класифікуюча ознака залежно від форми власності, на основі якої діє таке підприємство.
3.16.Твердження скаржника про те, що він не є державним підприємством, оскільки відноситься до господарських товариств, а саме до державного акціонерного товариства, Верховний Суд відхиляє, адже поняття підприємство в доктрині господарського права є більш широким, узагальнюючою категорією для таких із найпоширеніших організаційно-правових форм суб`єктів господарювання, як господарські товариства, виробничі кооперативи, інші господарські організації незалежно від форми власності, підпорядкування та організаційно-правової форми.
3.17.Тобто поняття підприємство включає в себе такий вид господарського товариства, як акціонерне товариство, в тому числі державне акціонерне товариство - акціонерне товариство, 100 відсотків акцій у статутному капіталі яких перебувають у державній власності, що є організаційно-правовою формою господарювання АТ "ДПЗКУ", а саме формою здійснення господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає: характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов`язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
3.18.Відсутність у назві позивача "державне підприємство" не може свідчити про те, що за всіма ознаками позивач, який заснований на державній власності та 100% акцій якого належать державі, не є саме державним підприємством, про що цілком правильно виснували суди попередніх інстанцій.
3.19. Поширення на АТ "ДПЗКУ норми частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Суд не вважає ані помилковим, ані розширеними її (норми) тлумаченням, оскільки наведення законодавцем в цій нормі вичерпного переліку стягувачів, на яких не поширюється дія цього Закону, не свідчить про те, що йдеться лише про стягувачів, які є суб`єктами господарювання, в назві яких прямо зазначено "державне підприємство"; законодавець очевидно вважав, що віднесення стягувача, на якого не поширюється дія цієї норми закону, до державного підприємства повинно здійснюватися за сукупністю ознак, які притаманні державному підприємству в силу наведених в чинному законодавстві понять підприємства, державного підприємства, державного акціонерного товариства в сукупності.
3.20.Заснування АТ "ДПЗКУ" на держаній власності та належність 100% його акцій державі очевидно свідчить про те, що АТ "ДПЗКУ" є державним підприємством, яке діє в організаційно-правовій формі державного акціонерного товариства, 100% акцій якого належить державі, відповідно відноситься до категорії стягувачів, на яких поширюється дія частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", про що цілком правильно та обґрунтовано виснували суди попередніх інстанцій.
3.21.Крім цього Суд враховує, що метою прийняття Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" було, зокрема, вирішення питання щодо погашення заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава. Тобто забезпечення державою виконання судових рішень, ухвалених на користь громадян та юридичних осіб. Виконання судових рішень, стягувачами та боржниками за якими буде держава, не відповідатиме меті цього Закону.
3.22.З огляду на викладене та враховуючи, що АТ "ДПЗКУ" є державним підприємством, яке діє в організаційно-правовій формі державного акціонерного товариства, 100% акцій якого належить державі, та належить до категорії стягувачів, на яких поширюється дія частини другої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець при винесені постанови від 19.07.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу вчинив дії в рамках чинного законодавства, а отже, відсутні підстави для задоволення скарги АТ "ДПЗКУ".
4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
4.1.Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4.2.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).
4.3.Перевіривши постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі №921/140/21, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2023 про відмову у задоволенні скарги АТ "ДПЗКУ" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень чи зміни їх мотивувальної частини не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
5.Розподіл судових витрат
5.1.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.
2.Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2023 у справі №921/140/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
І.Д. Кондратова
