Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 127/3135/23
Провадження № 22-ц/801/1243/2024
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Матківської М. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,
розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,подану від його імені адвокатом Абакаровим Мурадом Мавлетхановичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2024 року, ухвалене підголовуванням судді Вохмінової О. С. в спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, повне судове рішення складено 20 березня 2024 року,
у цивільнійсправі № 127/3135/23 запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, стягнення коштів,
встановив:
Короткий зміст вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, стягнення коштів.
Позов обґрунтувала тим, що з 11.10.2019 року до 16.01.2023 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . Шлюбні стосунки між ними припинені з липня 2022 року, дітей від шлюбу немає.
В період шлюбу за спільні кошти було придбане майно: квартира АДРЕСА_1 , вартістю 1 731 600 грн., що визначена договором купівлі-продажу майнових прав, та автомобіль Mercedes-Benz модель С300, 2016 року випуску, вартістю 860214 грн. Право власності на майно зареєстроване за ОСОБА_1 .
Згодом стало відомо, що 17.11.2022 року право власності на автомобіль було перереєстроване на ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу № 7594/22/004248. Цим автомобілем відповідач розпорядився на свій розсуд і не в інтересах сім`ї, згоди на відчуження майна позивач не давала.
Посилаючись нанорми статей60,65,70СК Українипозивач просилаподілити спільнемайно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнатиза неюправо власностіна 1/2частку квартири АДРЕСА_1 ;стягнути звідповідача наїї користькомпенсацію вартості1/2частки спільногоавтомобіля всумі 430107грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2024 року задоволено.
Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Mercedes-Benz модель С300, 2016 року випуску шляхом:
- визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 ;
- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частки спільного автомобіля в сумі 430107 (чотириста тридцять тисяч сто сім) грн.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 13420 грн.
Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим,що враховуючи презумпцію спільності майна, є підстави для поділу майна, що належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, і, виходячи з рівності їх часток, необхідно визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що автомобіль проданий відповідачем ОСОБА_1 без згоди позивача в період шлюбу, але після припинення ведення спільного господарства, доказів того, що отримані від продажу гроші були використані ОСОБА_1 в інтересах сім`ї сторони не надали, автомобіль є неподільною річчю, тому місцевий суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію ринкової вартості 1/2 частки автомобіля.
Додатковим рішенням від 26 березня 2024 року частково задоволено заяву представника позивача адвоката Шикунової А. О. про ухвалення додаткового рішення у цій справі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12000 грн витрат на правничу допомогу. В решті вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2024 року, адвокат Абакаров М. М., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним і необґрунтованим, а також ухваленим з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 квітня 2024 року вказану справу передано до розгляду у складі колегії суддів: суддя-доповідач Войтко Ю.Б., судді: Матківська М. В., Сопрун В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року матеріали цивільної справи № 127/3135/23 витребувано з місцевого суду для вирішення питання про відкриття в ній апеляційного провадження.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2024 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у цій справі, визначено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2024 року, в зв`язку з перебуванням судді Сопруна В. В. у відпустці, для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.
Ухвалою апеляційного суду від 11 червня 2024 року розгляд справи призначено на 25 червня 2024 року о 12:50 год. з повідомленням учасників справи.
Ухвалою апеляційного суду від 21 червня 2024 року задоволено клопотання адвоката Абакарова М. М. про участь відповідача та його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив положення статей 175, 176, 185 ЦПК України. На переконання представника відповідача, позивач мала зазначити дійсну вартість майна на момент звернення до суду з заявленим позовом, надати докази на підтвердження дійсної вартості спірного майна (висновок (звіт) про оцінку майна) та сплатити судовий збір виходячи з ціни позову. Однак вказаного зроблено не було. Отже вважає, що суд першої інстанції повинен був не відкривати провадження у справі № 127/3135/23, а постановити ухвалу, якою залишити позовну заяву про поділ спільного майна подружжя без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків. Враховуючи положення частини другої статті 353 ЦПК України включає заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 15.02.2023 про відкриття провадження у справі № 127/3135/23 до цієї апеляційної скарги.
Звертає увагу, що суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Разом з тим, у позовній заяві вказувалось, що в період шлюбу позивача з відповідачем за спільні кошти придбано: однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та легковий автомобіль MERCEDES-BENZ, модель С300, 2016 року випуску, вартістю 860 214 грн., а всього придбано майна на загальну суму 2 591 814 грн. Таким чином, ціна позову у справі № 127/3135/23 перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому предметом даної справи є поділ майна подружжя. При цьому суд першої інстанції порушив положення статті 83 ЦПК України и долучив докази позивача, подані поза межами встановленого законом строку.
Зауважує, що стороною відповідача були надані належні і допустимі докази того, що спірні квартира та автомобіль придбані за особисті кошти, із власних заощаджень, за рахунок майна, що належало відповідачу до шлюбу. Водночас сторона позивача не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а саме щодо набуття вказаного вище майна за спільні сумісні кошти подружжя. Зокрема зазначає, що сума загального доходу отриманого позивачем за 2021-2022 роки становить 3 809,67 грн. Отже, виходячи з суми загального доходу позивача, не можна стверджувати про те, що квартира чи автомобіль є спільною сумісною власністю сторін. Вважає, що суд першої інстанції неповно і всебічно з`ясовував обставини в даній справі, проігнорував принципи верховенства права, змагальності та диспозитивності, у результаті чого упереджено досліджував лише докази, надані позивачем, повністю ігноруючи докази сторони відповідача та вибірково перекручував на користь позивача пояснення сторони відповідача та покази самого відповідача, який був допитаний у якості свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України.
При цьому сторона відповідача спростувала презумпцію права спільної сумісної власності на підставі належних та допустимих доказів. Так, відповідач надав ТОВ «ЛІСОПАРК+» згідно договору № Д/82/2 від 13.11.2020 в позику власні кошти в рахунок майбутніх платежів згідно договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . Отже спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача, тому позовні вимоги позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. Зазначає, що суд першої інстанції не звертає жодної уваги на те, що до укладення шлюбу з позивачем, відповідач уже володів особистими коштами як мінімум у розмірі 643 303,68 грн. Вказаний розмір коштів покриває вартість квартири. При цьому позивач не мала жодного доходу до укладення шлюбу.
Зазначає, що позивач не звертався до будь-якого суду з позовними вимогами про визнання недійсним чи договору комісії № 4553 від 16.11.2022, чи договору купівлі-продажу автомобіля від 17.11.2022. У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що вартість автомобіля в сумі 5 000,00 грн. вочевидь не відповідає ринковій вартості даного транспортного засобу, тому не може бути прийнята судом до уваги. Сторона відповідача звертала увагу суду першої інстанції на те, що висновок експерта від 30.01.2023 № 5 86/3-21 з результатами проведення автотоварознавчого дослідження не відповідає передбаченим ч. 7 ст. 102 та ч. 5 ст. 106 ЦПК України вимогам, а тому є недопустимим. Отже вважає, що суд першої інстанції повинен був відхилити висновок експерта від 30.01.2023 № 586/3-21 з результатами проведення автотоварознавчого дослідження.
Також повідомляє, що відповідач поніс 134 050,00 грн. фіксованих витрат на професійної правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції, а також фіксовані витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи № 127/3135/23 у розмірі 49 800,00 грн.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 указує, що рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. При цьому зазначає, що фактично, апеляційна скарга носить декларативний характер, оскільки представник відповідача не навів жодної підстави для скасування цілком законного рішення. Зауважує, що квартира і автомобіль набуті у власність в період шлюбу за спільні кошти подружжя, тому є об`єктом спільної сумісної власності.
На думку позивача, взагалі не заслуговують на увагу твердження сторони відповідача щодо нібито спростування відповідачем права спільної сумісної власності, оскільки сам факт отримання прибутку за той чи інший рік не є доказом придбання майна за особисті кошти.
На виконання вимог статті 178 ЦПК України повідомляє, що у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції вона понесла витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. До переліку послуг, що надані адвокатом відповідно до Договору про надання правничої допомоги віднесено: ознайомлення з апеляційною скаргою представника відповідача, консультування, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та представництво інтересів у Вінницькому апеляційному суді. Відповідно надає докази на підтвердження вказаних витрат, та просить за наслідками розгляду апеляційної скарги, вирішити питання про стягнення з відповідача на її користь 5 000 грн.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Абакаров М. М., підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.
Представник позивача адвокат Шикунова А. О. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань не надсилали.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 11.10.2019 (а.с. 7 т. 1).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2023 шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був розірваний (а.с. 69-70 т. 1). Рішення набрало законної сили.
11.02.2022 ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., житловою 15,6 кв.м. (а.с. 80 т. 1). Право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості № Д/82/2 від 13.11.2020 року, укладеного між ТОВ «Лісопарк+» та ОСОБА_1 (а.с. 11 т. 1).
Пунктом 15.9 договору визначено, що даний договір був укладений відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України за згодою другого з подружжя, при укладенні договору про сплату за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, щодо розпорядження спільним майном (а.с. 11-19 т. 1).
Додаткова угода № 1 до договору № Д/82/2 щодо фактичної загальної площі об`єкта нерухомості була укладена 10.12.2021 (а.с. 25 т. 1).
Відповідно до довідки про оплату в повному обсязі вартості майнових прав від 26.01.2022 № 736 ОСОБА_1 повністю сплатив вартість майнових прав на квартиру (а.с. 26 т. 1) і на підставі акту приймання-передачі від 29.01.2022 ОСОБА_1 прийняв об`єкт нерухомості квартиру АДРЕСА_1 без будь-яких майнових претензій (а.с. 27 т. 1).
Відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.02.2022 (а.с. 29 т. 1).
Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що 21.10.2021 ОСОБА_1 набув право власності на автомобіль «Mercedes-Benz» С300, 2016 року випуску, НОМЕР_1 (а.с. 85 т.1).
17.11.2022 вказаний автомобіль був відчужений ОСОБА_3 , право власності за новим власником зареєстроване ТСЦ МВС № 0546 17.11.2022 (а.с. 83-95 т. 1).
На підтвердження наявності спільного доходу сім`ї позивач і відповідач надали відповідні податкові декларації про доходи за період з 2019 по 2022 рік включно (а.с. 273-303 т. 1, а.с. 4-13, 30-35 т. 2).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, зокрема, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані зі встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:
1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша, друга статті 274 ЦПК України).
У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України); в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України); інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини ( пункт 6 частини четвертої статті 274 ЦПК України).
При цьому законодавцем визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).
У справі, що переглядається предметом спору є поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.02.2021 у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20) зроблено висновок: «враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета».
Тобто при віднесенні справи до малозначних суд має виходити в першу чергу з ціни позову та його предмету.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 в справі № 200/14300/18 (провадження № 61 -10945св20) вказано, що: «в пункті 7 частини третьої статті 376 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. При залишенні рішення суду першої інстанції в оскарженій частині без змін суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що спір у справі, що переглядається, є спором щодо спадкування, а тому справа не могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в оскарженій частині».
У пункті 2 частини першої статті 176 ЦПК України закріплено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
У позовній заяві зазналося, що в період шлюбу сторін за спільні кошти придбано: однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та легковий автомобіль MERCEDES-BENZ, модель СЗОО, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 860 214 грн., а всього придбано майна на загальну суму 1295 907 грн. При цьому позивач сплатила судовий збір в розмірі 13 420 грн згідно з вимогами підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону «Про судовий збір» № 3674-VI, відповідно до якого за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (станом на 01.01.2023 13 420 грн) встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 684 грн.
Таким чином, ціна позову у справі № 127/3135/23 перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому предметом даної справи є поділ майна подружжя.
На указане суд першої інстанції уваги не звернув та розглянув справу у спорі, що виникає з сімейних правовідносин в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ураховуючи указані порушення норм процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Ухвалюючи нове судове рішення апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини виникли між сторонами з приводу поділу майна, що належить на праві спільної сумісної власності, тому при вирішенні спору суд застосовує відповідні норми СК України.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробила такі висновки.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23)).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Тлумачення статті 60СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову ВеликоїПалати ВерховногоСуду від11жовтня 2023року усправі N756/8056/19 (провадження N 14-94цс21)).
Згідно з частиною першою статті 57СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено,що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України тастаттею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між нимислід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одногоз подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожнимз подружжя.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/22696/17 (провадження № 61-17209св19).
Судом встановлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна.
При таких обставинах, в силу ст. ст.60,70,71 СК України, спільне майно підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом визнання за ними права власності, з визначенням їх ідеальних часток в рівних частках.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач ОСОБА_1 заявляє про спростування зазначеної презумпції, вказує, що однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 було придбано ним за власні кошти.
На підтвердження зазначеного надає (засвідчені з перекладом) декларації за 2015, 2016, 2018-2022 роки. Надав розрахунок, згідно якого до 11.10.2019, з урахуванням середнього курсу злотого за відповідний рік, відповідач володів коштами у розмірі 643303,68 грн.
Проте апеляційний суд ставиться критично і не приймає такі доводи відповідача, оскільки доказування, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач не надав належні та допустимі докази, що саме така сума була у відповідача на час купівлі-продажу і він використав її на придбання спірної квартири. Також суд враховує, що відповідач підрахував прибуток без врахування того, що він здійснював витрати на своє утриманні з 2015 року знадячись в Польщі, а після одруження дохід одного з подружжя, в розумінні ч. 2 ст. 61 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності.
Відтак не заслуговують на увагу твердження сторони відповідача щодо спростування відповідачем права спільної сумісної власності, оскільки сам факт отримання прибутку за той чи інший рік не є доказом придбання майна за особисті кошти.
Крім того, під час укладання договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості № Д/82/2 від 13.11.2020 року, укладеного між ТОВ «Лісопарк+» та ОСОБА_1 (а.с. 11-19 т. 1), відповідач ОСОБА_1 (Покупець) довів до відома Продавця, що відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК та ч. 2 ст. 65 СК України він діє за згодою другого з подружжя, при укладанні однім із подружжя Договору про сплату за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, щодо розпорядження спільним майном.
Отже, на момент придбання квартири ОСОБА_1 усвідомлював, що придбана квартира буде об`єктом спільної сумісної власності.
Також апеляційний суд зауважує, що на запитання апеляційного суду відповідач, заперечуючи проти заявленої позивачем суми, сплаченої подружжям за придбану нерухомість, не зміг вказати розмір сплаченої суми за придбання спірної квартири, посилаючись на те, що відповідні документи утримує у себе ОСОБА_2 .
Таким чином доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що він оплатив повну вартість спірної квартири особистими коштами, не відповідають наявним у матеріалах справи доказам і ґрунтуються на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.
Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов`язком.
У відзиві на позовну заяву (а. с. 208-212 т. 1) відповідач ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_4 вказав, що здійснить позивачу грошову компенсацію за частку вартості автомобіля «Mercedes-Benz С300, 2016 року випуску у розмірі 2500,00 грн.
В той же час заперечує висновок експерта від 30.01.2023 № 586/3-21 за результатами проведення автотоварознавчого дослідження, згідно якого середня ринкова вартість такого автомобіля становить 860214, 00 грн. Зазначає, що у висновку експерта відсутні відомості, що цей висновок підготовлено для подання до суду, а також про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Вказує на те, що позивач не зверталася до будь-якого суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору комісії № 4553 від 16.11.2022, чи договору купівлі-продажу автомобіля від 17.11.2022. Експерти (посадові особи) Територіального сервісного центру № 0546 МВС у Вінницькій області встановили вартість автомобіля у розмірі 5000,00 грн, з якого були сплачені відповідні платежі. Автомобіль потребував немалих грошових вкладень. Також вказує, що оскільки автомобіль був проданий під час шлюбу, гроші були використані для спільного побуту.
У справі № 147/66/17 в постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду вказала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55).
У справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 8.65).
Судом встановлено, що 17.11.2022 спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_1 .. Право власності за новим власником ОСОБА_3 зареєстроване 17.11.2022 ТСЦ МВС за № 0546 (а. с. 83-95 т. 1).
У відзиві на позовну заяву (а. с. 209 т. 1) ОСОБА_1 звертає увагу суду, що з відповідачем питання про розірвання шлюбу позивач почала вирішувати лише в кінці жовтня 2022 року, що підтверджується відповідною перепискою позивача та відповідача у месенджері «Telegram» (додається). Зазначена обставина не заперечується й представником позивача.
Отже, автомобіль був проданий відповідачем ОСОБА_1 без згоди позивача в період шлюбу, але після припинення ведення спільного господарства подружжям, а тому, за відсутності доказів того, що отримані від продажу гроші були використані ОСОБА_1 в інтересах сім`ї, доводи останнього про використання отриманих від продажу автомобіля грошей для спільного побуту є недоведеними.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Зважаючи на те, що спірний автомобіль відчужено та перебуває у власності третіх осіб, тому до складу спільної сумісної власності входять кошти, одержані від його відчуження, а не сам транспортний засіб.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21).
Презумпція спільної сумісної власності на спірні квартиру та автомобіль не спростована, проте під час перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_1 розпорядився зазначеним автомобілем на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди позивача ОСОБА_2 .
При цьому позивач не оспорює укладений відповідачем без її згоди договір купівлі-продажу автомобіля, а по суті просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію вартості 1/2 частки спільного автомобіля в сумі 430107,00 грн.
Вирішуючи щодо розміру грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд апеляційної інстанції виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається виходячи з висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 586/23-21 від 30.01.2023, яким підтверджена середня ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Benz» С300, 2016 року випуску, яка становить 860214 грн.
Відповідач не надав доказів на спростування цієї вартості, проте під час розгляду справи визнав, що компенсації позивачу підлягає 1/2 частка вартості автомобіля (а. с. 212 т. 1).
Вартість автомобіля, що була вказана в договорі купівлі-продажу від 17.11.2022 в сумі 5000 грн не відповідає ринковій вартості даного транспортного засобу, тому не може бути прийнята судом до уваги, оскільки згідно договору вказана вартість визначена за домовленістю між покупцем та продавцем і не може відображати дійсну ринкову вартість автомобіля, крім цього, дійсна вартість майна визначається на момент розгляду справи, а не на час відчуження транспортного засобу.
Відповідачем не надано інших письмових доказів, які б вказували на іншу, меншу ринкову вартість відповідного транспортного засобу на час розгляду справи, а доводи відповідача про те, що експерти (посадові особи) Територіального сервісного центру № 0546 МВС у Вінницькій області встановили вартість автомобіля у розмірі 5 000 грн. є надуманими, оскільки не підтверджуються відповідними доказами.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).
Відповідно до ст. 1014 ЦК України, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.
Отриманими з ТСЦ МВС №0546 документами спростовуються доводи ОСОБА_1 про те, що під час купівлі-продажу огляд та оцінка транспортного засобу здійснювалася спеціалізованою установою, а зі змісту договору комісії судом встановлено, що такі обов`язки умовами договору на комісіонера не покладалися.
Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту ( стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без погодження правочину, зокрема, в частині ціни зі сторони іншого з подружжя, є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.09.2022 справа № 125/2157/19 та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц.
Зокрема у зазначених постановах Верховного Суду, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 127/7029/15-ц зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки;
- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат в суді першої та апеляційної інстанції
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовується з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, а тому апеляційний суд скасовує це ж рішення в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено 13420 грн 00 коп. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача у зв`язку з задоволенням її позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частинами другою, третьою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини шостої цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач понесла витрати на професійну правничу допомогу, про що вона зазначила у заяві про стягнення судових витрат, поданій до суду 12 березня 2024 року, де просила стягнути з відповідача на її користь 23000,00 грн.
Така заява позивача була частково задоволена додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2024 року.
Отже, із скасуванням рішення Вінницького міського суду від 11 березня 2024 року, втрачає силу і додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2024 року про стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представник позивача адвокат Шикунова А. О. надала ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1065605 у Вінницькому міському суді Вінницької області виданий 07.03.2023 ОСОБА_2 адвокатом Шикуновою А. О. на підставі договору про надання правової допомоги від 29.09.2022.
Згідно з умовами договору про надання правничої допомоги від 29.09.2022 адвокатом Шикуновою А. О. та замовником ОСОБА_2 складено та підписано звіт про витрачений час на надання правничої допомоги у справі № 127/3135/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя: вивчення та аналіз документів, наданих замовником4 год.вартість 4 000 грн; спілкування адвоката із замовником для проведення консультацій в період з вересня 2022 року по березень 2024 року в т.ч. щодо правової позиції5 год.вартість 5 000 грн; підготовка позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, оформлення запитів6 год., вартість 6000 грн; ознайомлення з відзивом на позовну заяву та доданими документами2 год., вартість 2 000 грн; оформлення клопотань про витребування письмових доказів; про приєднання письмових доказів, заяви про виклик свідків2 год., вартість 2 000 грн; забезпечення представництва замовника в судових засіданнях у Вінницькому міському суді Вінницької області4 год., вартість 4 000 грн. Загалом23 000 грн.
Адвокатом Шикуновою А. О. та замовником ОСОБА_2 12.03.2024 було складено та підписано акт виконаних робіт відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 29.09.2022, згідно з яким сторонами погоджено, що виконавець якісно виконав та оформив належним чином роботу відповідно до договору, вартість правничої допомоги станом на дату складання акту становить 23 000 грн, замовником підтверджено, що правнича допомога адвокатом надана в повному обсязі, належної якості, претензій та зауважень щодо об`єму та якості наданих послуг немає, витрати є справедливими та пов`язаними із виконанням умов договору про надання правничої допомоги у справі № 127/3135/23. Згідно з платіжною інструкцією від 12.03.2024 платник ОСОБА_2 перерахувала на рахунок отримувача ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу в сумі 23 000 грн.
У постанові від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Разом з тим, за загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати з вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
Позивач ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу зробила заяву про те, що понесла витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 грн. До переліку послуг, що надані адвокатом відповідно до Договору від 20.05.2024, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Шикуновою А. О. про надання правничої допомоги віднесено: ознайомлення з апеляційною скаргою представника відповідача, консультування, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та представництво інтересів у Вінницькому апеляційному суді.
Адвокатом Шикуновою А. О. та замовником ОСОБА_2 23.05.2024 було складено та підписано акт виконаних робіт відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 20.05.2024, згідно з яким сторонами погоджено, що виконавець якісно виконав та оформив належним чином роботу відповідно до договору, вартість правничої допомоги станом на дату складання акту становить 5 000 грн. Згідно платіжної інструкції від 23.05.2024 платник ОСОБА_2 перерахувала на рахунок отримувача ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 грн.
Враховуючи висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі,вимогистатті 137ЦПК України,а такожтривалість іскладність справита виконаніадвокатом роботи,час,витрачений адвокатомна виконаннявідповідних робіт,обсяг наданихадвокатом послугта виконанихробіт,ціну позову,предмет позовнихвимог тазначення справидля сторін,сплату позивачемгонорару адвокатуу повномуобсязі,що встановленийдоговорами,позицію сторонивідповідача щодовитрат позивачана правничудопомогу,колегія суддіввважає необхіднимстягнути звідповідача накористь позивачапонесені витратина професійнуправничу допомогув судіпершої інстанціїв сумі12000грн 00коп., та в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 грн 00 коп.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,подану від його імені адвокатом Абакаровим Мурадом Мавлетхановичем, задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 березня 2024 року скасувати та ухвалитинове рішення,яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, стягнення коштів задовольнити.
Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Mercedes-Benz, модель С300 2016 року випуску, а саме:
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію вартості 1/2 частки спільного автомобіля марки Mercedes-Benz, модель С300 2016 року випуску, в сумі 430107 (чотириста тридцять тисяч сто сім) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
І. М. Стадник
