Справа № 127/3135/23
Провадження 2/127/366/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2024 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Мельник В.В.
розглянувши в спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, стягнення коштів,
в с т а н о в и в:
03.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, який мотивувала тим, що з 11.10.2019 року до 16.01.2023 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Шлюбні стосунки припинені з липня 2022 року. Дітей від шлюбу немає.
В період шлюбу за спільні кошти було придбане майно: квартира АДРЕСА_1 , вартістю 1 731 600 грн., що визначена договором купівлі-продажу майнових прав, та автомобіль Mercedes-Benz модель С300 2016 року випуску, вартістю 860214 грн. Право власності на майно зареєстроване за ОСОБА_2 .
Згодом стало відомо, що 17.11.2022 року право власності на автомобіль було перереєстроване на ОСОБА_3 по договору купівлі-продажу № 7594/22/004248. Даним автомобілем відповідач розпорядився на свій розсуд і не в інтересах сім`ї, згоди на відчуження майна позивач не давала.
На підставі ст.ст. 60, 65, 70 СК України позивач ОСОБА_1 просила поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки спільного автомобіля в сумі 430107 грн.
15.02.2023 року було відкрите спрощене провадження у даній справі (а.с. 64).
05.06.2023 року постановлена ухвала про витребування доказів у справі (а.с. 144).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що із ОСОБА_2 вони почали разом проживати з 2014 року, разом працювали в Польщі, планували бюджет, заощаджували. Кошти заробляли офіційно і неофіційно, фінансової допомоги від батьків не потребували. Після реєстрації шлюбу в 2019 році почали шукати житло і, маючи певні заощадження, а також суму подарованих грошей на весілля, в листопаді 2020 року знайшли квартиру в будинку ЖК «Лісопарк» по вул. 600-річчя. ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу майнових прав і на виконання договору вони сплатили кошти в орієнтовній сумі 30000 доларів США. Крім того, у вересні 2021 року за спільні кошти в орієнтовній сумі 23000 доларів США вони придбали автомобіль «Мерседес», який використовували в інтересах сім`ї. В липні 2022 року стосунки погіршились, відповідач виїхав у Польщу і вже у вересні стало питання щодо розлучення та поділу спільного майна. Вони домовились, що квартира залишається ОСОБА_1 , а машина ОСОБА_2 . З того часу шлюбні стосунки були фактично припинені. Проте, в листопаді 2022 року ОСОБА_2 без її згоди і відома уклав договір купівлі-продажу спільного автомобіля і право власності було зареєстроване за ОСОБА_3 . В подальшому були замінені замки в квартирі. Таким чином, оскільки відповідач безпідставно позбавив її права на майно, що було придбано за спільні кошти, просила позов задоволити.
Представник позивача ОСОБА_4 позов підтримала відповідно до обставин, викладених в позовній заяві, просила позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, суду повідомив, що квартира в ЖК «Лісопарк» була придбана ним за особисті кошти, заощаджені ще до шлюбу із ОСОБА_1 . Він вніс два платежі на рахунок ЖК в орієнтовній сумі 30000 доларів США. Просив врахувати, що протягом всього часу він заробляв достатньо для того, щоб заощадити і повністю забезпечити сім`ю, крім того, фінансово допомагали його батьки. ОСОБА_1 не мала свого доходу і не приймала участь у придбанні житла та машини. До того ж, у них ніколи не було спільного бюджету. Тому вважає, що квартира та автомобіль є його особистою власністю, а не спільним майном подружжя. Також визнав, що в листопаді 2022 року автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 такої згоди не давала і така згода не була потрібна. Оскільки по договору купівлі-продажу автомобіль був проданий за 5000 грн., погодився сплатити половину від цієї суми 2500 грн. в рахунок компенсації вартості майна. Аналогічні пояснення відповідач надав, будучи допитаний в якості свідка відповідно до вимог ст. 92 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_5 подав відзив на позов (а.с. 208-212), згідно якого позов не визнав. Зазначив, що квартира по вул. 600-річчя була придбана відповідачем за особисті кошти із суми отриманих прибутків за 2015, 2016, 2018-2022 роки, що підтверджено відповідними податковими деклараціями. На підставі договору від 13.11.2020 року він надав у позику власні кошти в сумі 596250 грн. в рахунок майбутніх платежів згідно договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, тому квартира є особистою власністю ОСОБА_2 . Крім того, він користувався картковими рахунками своєї матері ОСОБА_3 і витрачав кошти для забезпечення комфортного життя сім`ї. Позивач власного доходу не мала і участі у придбанні майна в період шлюбу не приймала, тому і не довела, що придбане майно є спільним майном подружжя. Разом з тим, відповідач згоден сплатити компенсацію вартості частки проданого автомобіля в сумі 2500 грн.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 11.10.2019 року (а.с. 7 т. 1).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2023 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був розірваний (а.с. 69-70 т. 1). Рішення набрало законної сили.
11.02.2022 року ОСОБА_2 набув право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., житловою 15,6 кв.м. (а.с. 80). Право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості № Д/82/2 від 13.11.2020 року, укладеного між ТОВ «Лісопарк+» та ОСОБА_2 (а.с. 11 т. 1).
Пунктом 15.9 договору визначено, що даний договір був укладений відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України за згодою другого з подружжя, при укладенні договору про сплату за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, щодо розпорядження спільним майном (а.с. 11-19 т. 1).
Додаткова угода № 1 до договору № Д/82/2 щодо фактичної загальної площі об`єкта нерухомості була укладена 10.12.2021 року (а.с. 25 т. 1).
Відповідно до довідки про оплату в повному обсязі вартості майнових прав від 26.01.2022 року № 736 ОСОБА_2 повністю сплатив вартість майнових прав на квартиру (а.с. 26) і на підставі акту приймання-передачі від 29.01.2022 року ОСОБА_2 прийняв об`єкт нерухомості квартиру АДРЕСА_1 без будь-яких майнових претензій (а.с. 27 т. 1).
Відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.02.2022 року (а.с. 29 т. 1).
Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що 21.10.2021 року ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «Mercedes-Benz С300, 2016 р.в., НОМЕР_1 (а.с. 85 т.1).
17.11.2022 року даний автомобіль був відчужений ОСОБА_3 , право власності за новим власником зареєстроване ТСЦ МВС № 0546 17.11.2022 року (а.с. 83-95 т. 1).
На підтвердження наявності спільного доходу сім`ї позивач і відповідач надали відповідні податкові декларації про доходи за період з 2019 по 2022 рік включно (а.с. 273-303 т.1, а.с. 4-13, 30-35 т.2).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначила, що майно було придбане в період шлюбу з ОСОБА_2 , тому є спільним сумісним майном подружжя, тому за нею слід визнати право на частку, крім того, оскільки автомобіль є неподільною річчю і проданий відповідачем без її згоди, просила стягнути вартості автомобіля в сумі 430107 грн.
Правовідносини виникли між сторонами з приводу поділу майна, що належить на праві спільної сумісної власності, тому при вирішенні спору суд застосовує відповідні норми СК України.
Відповідно дост. 368 ЦК України,ст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності на майно, яке набуте подружжям в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 року у справі № 339/116/16-ц.
Статтею 63 СК Українивизначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частинами першою, другоюстатті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Відповідно достатті 71 СК Українимайно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦК України.
Частиною 3 ст. 65СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до ч. 4ст. 65 СК Українидоговір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Згідно ст.68СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Статтею 369ЦК Українивизначено,що співвласникимайна,що єу спільнійсумісній власності,володіють ікористуються нимспільно,якщо іншене встановленодомовленістю міжними. Розпоряджаннямайном,що єу спільнійсумісній власності,здійснюється зазгодою всіхспіввласників,якщо іншене встановленозаконом. Уразі вчиненняодним ізспіввласників правочинущодо розпорядженняспільним майномвважається,що вінвчинений зазгодою всіхспіввласників,якщо іншене встановленозаконом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
В судовому засіданні встановлено, що квартира і автомобіль набуті ОСОБА_2 у власність в період шлюбу за спільні кошти подружжя, тому є об`єктом спільної сумісної власності.
На момент припинення ведення спільного господарства жовтень 2022 року дане майно було наявне і зареєстроване за ОСОБА_2 . Оскільки в судовому засіданні сторони не дійшли згоди щодо визначення моменту припинення ведення спільного господарства, проте в матеріалах справи наявне листування між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в месенджері «Вайбер» від 30.10.2022 року, відповідно до якого сторони дійшли висновку про необхідність розірвання шлюбу (а.с. 217-230 т.1), суд, оцінюючи даний електронний доказ в сукупності з іншими матеріалами справи за своїм внутрішнім переконанням встановив, що саме 30.10.2022 року є моментом припинення ведення спільного господарства.
Відповідач ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності вказаного майна і не звернувся до суду з відповідним позовом про визнання майна особистою приватною власністю.
Згідно з пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Проте, будь-яких належних і допустимих доказів того, що квартира та автомобіль придбані за особисті кошти, із власних заощаджень, за рахунок майна, що належало ОСОБА_2 до шлюбу тощо відповідач не надав.
Декларації про доходи ОСОБА_2 за різні періоди, зокрема і за період перебування в зареєстрованому шлюбі, лише свідчать про отриманий ним заробіток, і з цих доказів неможливо достовірно встановити, що спірне майно придбане лише за рахунок ОСОБА_2 . Крім того, в розумінні ч. 2 ст. 61 СК України, дохід одного з подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності.
Твердження ОСОБА_2 , що на придбання майна також були використані особисті кошти його матері ОСОБА_3 взагалі безпідставне і необґрунтоване. Відповідних вимог щодо права на майно ОСОБА_3 не пред`являла, а надані відповідачем виписки за картковим рахунком ОСОБА_3 (а.с. 313-335 т.1) лише свідчать про розпорядження нею особистими коштами, що зберігались її на власному рахунку.
Таким чином, враховуючи презумпцію спільності майна, суд вважає необхідним поділити майно, що належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, і, виходячи з рівності їх часток, визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що автомобіль проданий відповідачем ОСОБА_2 без згоди позивача в період шлюбу, але після припинення ведення спільного господарства, доказів того, що отримані від продажу гроші були використані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї сторони не надали, автомобіль є неподільною річчю, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію ринкової вартості частки автомобіля.
Висновком експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 586/23-21 від 30.01.2023 року підтверджена середня ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Benz С300, 2016 р.в. 860214 грн. (а.с. 45-53 т.1).
Відповідач не надав доказів на спростування цієї вартості, проте визнав, що компенсації позивачу підлягає 1/2 частка.
Вартість автомобіля, що була вказана в договорі купівлі-продажу від 17.11.2022 року в сумі 5000 грн. (а.с. 87-92 т. 1) вочевидь не відповідає ринковій вартості даного транспортного засобу, тому не може бути прийнята судом до уваги.
Таким чином, за правилами диспозитивності (ст. 13 ЦПК України), компенсація вартості 1/2 частки автомобіля складає 430107 грн., тому саме дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При ухваленні такого рішення суд приймає до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 08.02.2022 року № 209/3085/20, згідно якого згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом ч.4 ст.71 СК Українизгоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч.2 ст.364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі.
Також ВС звернув увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3ЦК України).
Відповідно дост. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту прав визначеніст. 16 ЦК України.
Відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1, 3ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведені обставини справи і норми закону, позов ОСОБА_1 слід задоволити.
Відповідно до статті 141 ЦПК Українисудовий збір в сумі 13 420 грн., сплачений згідно квитанції від 01.02.2023 року (а.с. 5) слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст.60,65, 69,70,71 Сімейного кодексу України, ст.ст.4,5,10,76-82,89,141,263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в:
позов задоволити.
Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Mercedes-Benz модель С300 2016 року випуску шляхом:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки спільного автомобіля в сумі 430107 (чотириста тридцять тисяч сто сім) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3
Повне судове рішення складене 20 березня 2024 року.
Суддя:
