Єдиний державний реєстр судових рішень
24 квітня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л., Мазура М. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23)
З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, оскільки вважаємо, що у цій справі суд касаційної інстанції не виконав повною мірою покладених на нього обов`язків, зокрема щодо забезпечення єдності судової практики, адже не сформулював чіткого висновку стосовно можливості / неможливості доповнення позовів про стягнення заборгованості за кредитним договором вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3 % річних та інфляційних втрат, обґрунтованих позивачем невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1.1. У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 жовтня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ВАТ «АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є банк, уклало з ОСОБА_1 кредитний договір. За умовами цього договору банк надав 49 900,00 дол. США кредиту для споживчих потреб зі сплатою 20 процентів річних за користування ним і 21 процента річних на залишок простроченої заборгованості за кредитом починаючи з дня виникнення прострочення. Строк кредитування - із 07 жовтня 2008 року до 06 жовтня 2018 року.
1.3. 09 жовтня 2008 року банк уклав із позичальником додаткову угоду до кредитного договору. У ній сторони визначили строк кредитування з 09 жовтня 2008 року до 08 жовтня 2018 року або до дня, визначеного у пункті 1.6 та/або в пункті 3.3.11 цього договору.
1.4. 07 жовтня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на забезпечення виконання ОСОБА_1 перед банком зобов`язань за кредитним договором уклали договори поруки № 1/492 і № 2/492 відповідно. До цих договорів сторони внесли зміни, пов`язані з укладенням банком із позичальником 09 жовтня 2008 року додаткової угоди.
1.5. Також 07 жовтня 2008 року банк, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки. Згідно із цим договором поручитель з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку банку нежитлову будівлю селищного ринку загальною площею 183,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). До договору іпотеки його сторони внесли зміни, пов`язані з укладенням між банком і позичальником 09 жовтня 2008 року додаткової угоди.
1.6. Банк зазначав, що 02 вересня 2010 року Каланчацький районний суд Херсонської області у справі № 2-472/10 ухвалив рішення про часткове задоволення позову банку, а саме стягнув солідарно з позичальника й обох поручителів 505 453,09 грн заборгованості за кредитним договором і солідарно з позичальника та поручителя 20 250,00 грн штрафу за невиконання умов договору іпотеки.
1.7. Станом на 23 травня 2016 року загальна заборгованість відповідачів перед позивачем за кредитним договором, окрім боргу визначеного в рішенні Каланчацького районного суду від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, становить 31 579,36 дол. США та 2 874 457,40 грн, що складається із: заборгованості за процентами - 31 579,36 дол. США, пені за прострочення кредиту - 1 355 299,95 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами - 1 498 907,45 грн, штраф за невиконання підпункту 3.3.4 договору іпотеки - 20 250,00 грн.
1.8. Ураховуючи зазначене, ПАТ «АБ «Укргазбанк» просило суд:
1.8.1. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 за період з 23 травня 2013 року до 23 травня 2016 року в сумі 31 579,36 дол. США і 2 874 457,40 грн, із яких:
- 31 579,36 дол. США - проценти за користування кредитом;
- 1 355 299,95 грн - пеня за прострочення погашення кредиту;
- 1 498 907,45 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом;
- 20 250,00 грн - штраф за невиконання пункту 3.3.4 договору іпотеки від 07 жовтня 2008 року № 492;
1.8.2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 за період з 23 травня 2013 року до 23 травня 2016 року в сумі 31 579,36 дол. США і 2 874 457,40 грн, з яких:
- 31 579,36 дол. США - проценти за користування кредитом;
- 1 355 299,95 грн - пеня за прострочення погашення кредиту;
- 1 498 907,45 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом;
1.8.3. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір у сумі 55 006,49 грн - по 18 335,50 грн із кожного.
1.9. 05 листопада 2019 року банк подав заяву про збільшення позовних вимог.
1.10. Заяву обґрунтовано тим, що підготовче засідання у справі № 657/1024/16-ц суд не закінчив, а тому позивач має право збільшити позовні вимоги згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
1.11. Банк зазначав, що позовну заяву направлено до суду поштою 14 червня 2016 року, а розрахунок суми боргу відповідачів здійснено станом на 23 травня 2016 року, керуючись приписами статей 68-70 ЦПК України (в редакції, чинній на день подання позову) розрахунок боргу має бути визначено станом на 14 червня 2016 року, а тому доданий до позовної заяви розрахунок боргу підлягає уточненню.
1.12. Ураховуючи зазначене, ПАТ «АБ «Укргазбанк» просило суд:
1.12.1. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованість, яка утворилась у період з 14 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за кредитним договором від 7 жовтня 2008 року № 492 та договором поруки від 07 жовтня 2008 року № 2/492, в сумі 30 941,07 дол. США та 3 065 618,44 грн, що складається з:
- 30 941,07 дол. США - нараховані, але не сплачені проценти за користування кредитними коштами в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 342 778,96 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту в порядку пунктів 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року № 492 в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 490 352,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих процентів у порядку пунктів 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року № 492 в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 110 064,19 грн - 3 % річних, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасну оплату кредиту за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 122 422,69 грн - 3 % річних, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне погашення нарахованих процентів в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
1.12.2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованість, яка утворилась у період з 14 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 та договором поруки від 07 жовтня 2008 року № 1/492, в сумі 30 941,07 дол. США та 3 065 618,44 грн, що складається з:
- 30 941,07 дол. США - нараховані, але не сплачені проценти за користування кредитними коштами в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 342 778,96 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту в порядку пунктів 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року № 492 в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 490 352,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих процентів в порядку пунктів 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року № 492 в період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 110 064,19 грн - 3 % річних, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасну оплату кредиту за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 122 422,69 грн - 3 % річних, нарахованих у порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне погашення нарахованих процентів у період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
1.12.3. Стягнути з ОСОБА_1 20 250,00 грн штрафу за невиконання пункту 3.3.4 договору іпотеки;
1.12.4. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 57 876,39 грн судового збору - по 19 292,13 грн із кожного відповідача.
1.13. 21 вересня 2020 року ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало заяву про збільшення позовних вимог.
1.14. Цю заяву банк обґрунтував тим, що підготовче засідання у справі № 657/1024/16-ц не закінчено, а тому позивач може збільшити позовні вимоги згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України; керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, застосував положення частини другої статті 625 ЦК України через несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10.
1.15. Ураховуючи зазначене та збільшені позовні вимоги, ПАТ «АБ «Укргазбанк» просило суд:
1.15.1. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором за період з 14 червня 2013 року до 14 червня 2016 року в сумі 30 941,07 дол. США та 3 348 661,68 грн, з яких:
- 30 941,07 дол. США - проценти за користування кредитом за період із 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 342 778,96 грн - пеня згідно з пунктами 5.3, 5.8 кредитного договору за несвоєчасне погашення кредиту за період із 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 490 352,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом із 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 47 390,60 грн - нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 3 % річних за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
- 468 139,52 грн - нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
1.15.2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором за період з 14 червня 2013 року до 14 червня 2016 року в сумі 30 941,07 дол. США та 3 348 661,68 грн, з яких:
- 30 941,07 дол. США - проценти за користування кредитом за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 342 778,96 грн - пеня згідно з пунктами 5.3, 5.8 кредитного договору за несвоєчасне погашення кредиту за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 1 490 352,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року;
- 47 390,60 грн - 3 % річних, нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
- 468 139,52 грн - інфляційні втрати, нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
1.15.3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь банку 20 250,00 грн штрафу за невиконання пункту 3.3.4 договору іпотеки;
1.15.4. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 62 122,04 грн судового збору - по 20 707,35 грн із кожного відповідача.
(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 29 грудня 2020 року Каланчацький районний суд Херсонської області ухвалив рішення у справі № 657/1024/16-ц про відмову в задоволенні позову з таких мотивів.
2.2. Після звернення кредитора до суду та прийняття рішення Каланчацького районного суду від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 про дострокове стягнення заборгованості було змінено умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
2.3. Вимоги банку про стягнення 30 941,07 дол. США нарахованих процентів за користування кредитом, 1 342 778,96 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1 490 352,60 грн пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів за користування кредитом після заявлення вимоги про дострокове повернення кредиту є безпідставними, тому в їхньому задоволенні слід відмовити. Це узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.
2.4. Безпідставними є вимоги про стягнення нарахованих за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року 3 % річних у розмірі 110 064,19 грн за несвоєчасне погашення кредиту та нарахованих за той самий період 3 % річних у розмірі 122 422,69 грн за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, бо кредитор уже застосував припис статті 1050 ЦК України. За відсутності в банку права нараховувати за вказаний період проценти за користування кредитом немає підстави для нарахування процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, за несвоєчасне погашення безпідставно нарахованих процентів за користування кредитом (після застосування банком припису статті 1050 ЦК України).
2.5. Немає підстав для повторного стягнення з позичальника штрафу згідно з пунктом 3.3.4 договору іпотеки в розмірі 20 250,00 грн за невиконання зобов`язання щодо забезпечення страхування предмета застави, оскільки Каланчацький районний суд Херсонської області рішенням від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 вже стягнув цей штраф за невиконання умов договору іпотеки.
2.6. Мотивуючи відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» про стягнення з відповідачів солідарно передбачених статтею 625 ЦК України 47 390,60 грн 3 % річних та 10 468 139,52 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, суд першої інстанції послався на статті 546, 553, 554, 559, 610, 611 ЦК України та зазначив, що:
- ці вимоги позивача є безпідставними, адже після зміни ним у 2010 році умов основного зобов`язання в межах шестимісячного строку дії поруки, визначеного у пункті 5.2 договору поруки, банк з вимогами до поручителів не звертався, а цей позов було подано до суду 21 червня 2016 року, тобто після припинення поруки;
- з ухваленням рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором у 2010 році не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а саме до липня 2018 року. При цьому, як вбачається з позовних вимог, представник позивача просить стягнути вказані суми за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року, разом з тим не обґрунтувавши свою вимогу саме за цей період, з урахуванням того що, за статтею 625 ЦК України право на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову.
2.7. Також місцевий суд критично оцінив посилання позивача на той факт, що кредитор у цьому випадку здійснив перерахунок 3 % річних за несвоєчасну оплату кредиту в зазначений період на 3 % річних та суму інфляційних втрат за несвоєчасне виконання відповідачем судового рішення, виснувавши, що остання вимога є самостійною вимогою, яка заявлена лише 21 вересня 2020 року шляхом збільшення позовних вимог і яка не була заявлена при подачі позову у 2016 році.
(3) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Постановою Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 грудня 2020 року залишено без змін у частині відмови в стягненні сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України через невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості у справі № 2-472/10.
3.2. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги банку про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, заявлених позивачем з посиланням на норми статті 625 ЦК України, оскільки у позивача право на стягнення сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України за невиконання рішення суду настає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову, проте не обґрунтував заявленого періоду за який нарахована сума до стягнення, а саме з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року, з урахуванням заявлення цієї вимоги 21 вересня 2020 року. Банк, заявляючи 21 вересня 2020 року вимогу про стягнення сум відповідно до статті 625 ЦК України, не визначив її період з вересня 2017 року по липень 2018 (час виконання рішення суду) та не визначив суму до стягнення.
3.3. Інші наведені судом першої інстанції висновки щодо підстав відмови у задоволенні заявленої 21 вересня 2020 року вимоги, яка ґрунтується на нормі статті 625 ЦК України та на невиконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, є помилковими, проте на правильність вирішення зазначеної позовної вимоги не вплинули.
(4) Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4.1. У квітні 2021 року ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило судові рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку суми 3 % річних, суми інфляційних втрат, нарахованих за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року в порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України за несвоєчасне виконання судового рішення, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. Стягнути з відповідачів на користь банку понесені витрати за сплату судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у відповідній частині позовних вимог з кожного в рівних частинах.
4.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права (пункт 4 частини п`ятої статті 12, статтю 18, пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України) та неправильно застосували норми матеріального права (частину першу статті 15, статті 526, 530, 499, 611, частину другу статті 625 ЦК України).
4.3. Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки банк згідно зі статтею 49 ЦПК України мав право у період з 23 червня 2016 року (дата відкриття провадження судом першої інстанції) до 03 листопада 2020 року (дата закриття підготовчого засідання судом першої інстанції) збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог у межах загального позовного провадження.
4.4. Відповідно до заяви банку про збільшення позовних вимог, поданої 15 вересня 2020 року, він просив стягнути 3 % річних та інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 ЦК України через невиконання судового рішення 2010 року за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року. Зазначений період охоплює три роки до подачі позовної заяви до суду, що відповідає висновку, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. Тому суд апеляційної інстанції помилково обчислює зазначений період за останні три роки до подачі заяви про збільшення позовних вимог, тобто з вересня 2017 року до вересня 2020 року.
4.5. Також касант стверджував, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
(5) Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
5.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 травня 2021 року відкрив касаційне провадження у справі № 657/1024/16-ц за касаційною скаргою ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ухвалою від 12 січня 2023 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку статті 403 ЦПК України.
5.2. Передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було обґрунтовано, зокрема, необхідністю відступу від висновку Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань, а також вирішити виключну проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
5.3. 15 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою прийняла справу № 657/1024/16-ц для подальшого розгляду в частині вирішення питання про відступ від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань.
(6) Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
6.1. 24 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» задовольнила частково, скасувала постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6.2. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у заяві про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року банк, посилаючись на частину другу статті 625 ЦК України, заявив нові позовні вимоги - про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10. Ці вимоги не заявлялись при поданні позову та мотивувалися іншими обставинами, зокрема невиконанням рішення суду.
6.3. Тобто стягнення грошових коштів у позові, поданому у 2016 році, та у заяві про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року мають різний характер нарахування, оскільки в позовній заяві банк просив стягнути заборгованість за невиконання умов кредитного договору, а в заяві про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року - заборгованість, нараховану відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду.
6.4. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач фактично подав новий позов щодо відповідальності за порушення виконання рішення суду.
6.5. До того ж Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про застосування позовної давності до цих вимог, акцентувавши, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
6.6. Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання до липня 2018 року. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до липня 2018 року.
6.7. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду та направила справу на новий апеляційний розгляд, констатувавши, що матеріали справи не містять заяви відповідачів про застосування позовної давності до відповідних вимог банку, а наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення суду, судом не перевірявся.
(7) Суть окремої думки
7.1. З висновками Великої Палати Верховного Суду в цій справі не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку щодо прийнятої постанови з огляду на таке.
7.2. Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 13 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
7.3. Згідно з положеннями статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
7.4. Таким чином, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
7.5. Визначення відповідача / відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
7.6. Відповідно до частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач, зокрема, вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
7.7. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).
7.8. Предмет позову- це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 та у справі № 904/5726/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19).
7.9. Отже, позивач може внести зміни до позову на певних етапах судового провадження у формі (способами), визначеній процесуальним законом.
7.10. За усталеною судовою практикою під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Водночас збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві.
7.11. Доповнення позовних вимог новими відбувається не через заяву про збільшення їх розміру, а шляхом зміни предмета позову.
7.12. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 ЦК, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин.
7.13. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
7.14. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
7.15. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 у справі № 908/299/18).
7.16. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
7.17. При поданні зазначених заяв позивач має дотримуватися вимог до вчинення відповідної процесуальної дії, зокрема, щодо об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основних та похідних позовних вимог згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України. Очевидно, що ці приписи щодо об`єднання вимог не є окремим процесуальним способом внесення змін у позов, а правилом, що має застосовуватися і до заяв позивача про зміну предмета позову.
7.18. Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію про те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог.
7.19. Тож заява позивача, що за своїм змістом уточнює чи доповнює вже прийнятий до розгляду позов або іншим чином спрямована на його зміну, має бути кваліфікована судом згідно з положеннями статей 13, 49, 175, 197 ЦПК України як:
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог;
- зміна предмета або підстави позову.
7.20. При цьому у випадку зміни такою заявою предмета і підстав позову її слід розцінювати як новий позов з урахуванням усіх норм процесуального закону щодо його прийняття до провадження судом.
7.21. Визначення правової природи поданої заяви не залежить від позиції заявника, оскільки прерогатива такої кваліфікації належить суду. Саме суд у разі подання заяви про зміну позову, відповідно до передбачених процесуальним законом способів внесення таких змін, має самостійно кваліфікувати волевиявлення позивача за його фактичним спрямуванням, а саме, виходячи зі змісту заяви та раніше поданої позовної заяви, природи спірних правовідносин та конкретних обставин справи.
7.22. Від повноти і всебічності аналізу судом цих обставин може залежати своєчасність та ефективність судового захисту порушеного права (інтересу) позивача та дотримання принципу процесуальної економії у судовому процесі.
7.23. На нашу думку,суди усіх інстанцій у цій справі не забезпечили повною мірою такого аналізу заяви ПАТ «АБ «Укргазбанк» про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року в контексті спірних правовідносин та змісту первісного позову, як наслідок, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо фактичного подання нового позову в частині заборгованості, нарахованої за статтею 625 ЦК України, не відповідає усталеній судовій практиці щодо змісту спірних правовідносин і способів захисту прав кредитора у разі порушення позичальником своїх зобов`язань, природі стягнення за статтею 625 ЦК України, а також фактичним обставинам цієї справи.
7.24. Так, у червні 2016 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і, посилаючись на вимоги статей 509, 526, 530, 543, 546, 459-553, 610, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, просило суд стягнути заборгованість за процентами, пеню за прострочення погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, а також штраф за невиконання умов договору іпотеки в частині страхування предмета іпотеки.
7.25. Ці вимоги позивач мотивував порушенням умов укладеного 07 жовтня 2008 року між ВАТ «АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є банк, та ОСОБА_1 кредитного договору, а також укладених на забезпечення зобов`язань позичальника 07 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і банком договорів поруки № 1/492 і № 2/492 та договору іпотеки, а також застосуванням правових наслідків у вигляді сплати неустойки (пені, штрафу) за вказані порушення за три останні роки перед поданням цього позову.
7.26. Позивач також посилався на те, що 02 вересня 2010 року Каланчацький районний суд Херсонської області ухвалив рішення у справі № 2-472/10 про часткове задоволення позову банку та стягнув солідарно з позичальника й обох поручителів 505 453,09 грн заборгованості за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року і солідарно з позичальника та поручителя 20 250,00 грн штрафу за невиконання умов договору іпотеки від 07 жовтня 2008 року, що не виконане боржниками на час звернення з позовом.
7.27. 21 вересня 2020 року банк подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідачів нараховані проценти за користування кредитом, пеню за прострочення погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору від 7 жовтня 2008 року і договорів поруки № 1/492 і № 2/492 від 07 жовтня 2008 року, штраф за невиконання умов договору іпотеки від 07 жовтня 2008 року, а також стягнути солідарно з позичальника та поручителів:
- 47 390,60 грн - 3 % річних, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10;
- 468 139,52 грн - інфляційні втрати, нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10.
7.28. Рішенням Каланчацького районного суду від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 09 грудня 2010 року, позов ПАТ «АБ «Укргазбанк» в особі Херсонської філії ПАТ «АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року, укладеним між ВАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» в особі Херсонської філії ПАТ «АБ «Укргазбанк» 505 453,09 грн солідарно (заборгованість за кредитом і процентами, пеня за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату процентів). Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» в особі Херсонської філії ПАТ «АБ «Укргазбанк» 20 250,00 грн штрафних санкцій за невиконання умов іпотечного договору в солідарному порядку. Це рішення було виконано лише у липні 2018 року.
7.29. Заявлені у заяві від 21 вересня 2020 року до стягнення суми процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне погашення кредиту, пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року, а також 3 % річних та інфляційні втрати за невиконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 нараховані позивачем за один і той самий період - три роки до дня звернення до суду з відповідним позовом, а саме з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року.
7.30. Відтак для прийняття та розгляду по суті цих змін судам належало, зокрема, з`ясувати:
? чи не відбулося одночасної зміни предмета і підстав позову за заявою позивача від 21 вересня 2020 року;
? чи дотримано у цій заяві правила об`єднання вимог відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України, а саме чи пов`язані вимоги позивача про стягнення на підставі умов кредитного договору та статті 625 ЦК України між собою підставами виникнення або поданими доказами.
7.31. На нашу думку, при з`ясуванні цих обставин Велика Палата Верховного Суду, як і суди попередніх інстанцій, неповною мірою врахували таке.
7.32. Щодо спорів у кредитних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду неодноразово акцентувала, що регламентовані статтею 1048 ЦК України відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами).
7.33. Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту в межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
7.34. Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
7.35. Тому, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні, зокрема, за нормою частини другої статті 625 ЦК України.
7.36. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
7.37. Отже, за змістом наведеної норми нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
7.38. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
7.39. Такий правовий висновок підтриманий і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
7.40. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
7.41. Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
7.42. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
7.43. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
7.44. Відсутні підстави вважати що такий обов`язок з повернення основної заборгованості та передбачених кредитним договором і законом нарахувань припиняється у разі стягнення цього грошового боргу за рішенням суду.
7.45. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
7.46. Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов`язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов`язується виконати на користь іншої певні дії або утриматися від їх виконання.
7.47. Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення.
7.48. Тож набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник.
7.49. За змістом частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно з приписами частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. У свою чергу цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов`язань глава 50 ЦК України, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу із зобов`язаної до його сплати особи припиняє зобов`язання, на підставі якого цей борг виник.
7.50. Щодо кредитних правовідносин Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц виснувала, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
7.51. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду в цій справі мала врахувати, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами, пені за несвоєчасну їх сплату та за прострочення погашення кредиту, а також вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах - на невиконанні позичальником зобов`язання з повернення кредиту, забезпеченого порукою та іпотекою.
7.52. Ураховуючи пов`язаність підстав виникнення цих вимог, неможливо погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що різний характер нарахування заявлених до стягнення сум, зокрема стягнення за частиною другою статті 625 ЦК України, засвідчує, що в цій частині позивач фактично подав новий позов, позаяк очевидно, що саме такий спосіб захисту інтересів кредитора кореспондує спірним правовідносинам за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
7.53. При цьому рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 про стягнення основного боргу, процентів і пені за кредитним договором від 7 жовтня 2008 року не може бути самостійною підставою для застосування у кредитних правовідносинах відповідальності позичальника за частиною другою статті 625 ЦК України, позаяк судове рішення не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання якого присуджений боржник, та не може бути підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.
7.54. Слід наголосити на тому, що на зазначене судове рішення та його невиконання посилався позивач і в позовній заяві на обґрунтування первісних позовних вимог.
7.55. До того ж при оцінці змісту заяви про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року на предмет зазначення іншого (нового) їх обґрунтування слід враховувати, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
7.56. Тому відсутні підстави стверджувати, що одночасно з доповненням первісних позовних вимог новими у заяві від 21 вересня 2020 року позивачем якісно змінено підстави позову, адже зазначені у позовній заяві фактичні обставини на обґрунтування невиконання відповідачами зобов`язання з погашення боргу не змінювалися та підтверджуються, зокрема, рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10.
7.57. Надання цьому рішенню про стягнення боргу в кредитних правовідносинах значення самостійної підстави грошового зобов`язання відповідачів за частиною другою статті 625 ЦК України, як про це зазначила Велика Палата Верховного Суду, суперечить її ж власним правовим висновкам про те, що таке судове рішення «про присудження» не змінює і не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, відтак не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання якого присуджений боржник (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 25 січня 2022 року у справа № 761/16124/15-ц).
7.58. До того ж висновок Великої Палати Верховного Суду про фактичне подання позивачем у цій справі нового позову щодо відповідальності за порушення виконання рішення суду з огляду на наведення інших обставин (фактичних підстав) (пункти 62, 78 постанови) містить внутрішню логічну суперечність з іншими висновками цієї ж постанови, зокрема про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (пункти 62, 93, 94 постанови).
7.59. Хоча банк у заяві від 21 вересня 2020 року стверджував про збільшення позовних вимог та посилався на невиконання судового рішення як на підставу нового зобов`язання відповідачів за частиною другою статті 625 ЦК України, остаточну правову кваліфікацію правової природи заяви виходячи із її змісту та підстав заявлених позивачем вимог мав надати суд з урахуванням природи спірних правовідносин та обставин справи.
7.60. З огляду на те, що за змістом заяви позивача про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року фактично відбулося доповнення первісного позову новими вимогами в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, нарахованих на суму, стягнуту за вказаним рішенням суду у справі № 2-472/10, без фактичної зміни та доповнення підстав позову, які залишились незмінними (неналежне виконання обов`язків за кредитним договором), зазначену заяву позивача слід було кваліфікувати у відповідній частині як зміну предмета позову.
7.61. Попри наведене Велика Палата Верховного Суду не виконала повною мірою покладених на неї завдань із забезпечення сталості та єдності судової практики, позаяк, приймаючи постанову в цій справі, чіткого правового висновку з питання, щодо вирішення якого прийняла справу для розгляду не сформулювала, що мала зробити з урахуванням власних правових висновків щодо природи кредитних правовідносин, їх трансформації у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту та застосування у такому випадку відповідальності за статтею 625 ЦК України.
7.62. Серед іншого, суд касаційної інстанції мав констатувати, що у цій справі рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 про стягнення боргу за кредитним договором не є джерелом іншого додаткового грошового зобов`язання у кредитних правовідносинах, відтак не є і окремою базою для застосування статті 625 ЦК України чи самодостатнім обґрунтуванням таких позовних вимог у судовому спорі з кредитних правовідносин.
7.63. Тож висновок судів про заявлення позивачем нового позову в частині стягнення за частиною другою статті 625 ЦК України шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року є хибним, що може мати наслідком неправильний підхід до обчислення судом позовної давності та оцінки періоду розрахунку банком заборгованості за цією вимогою.
7.64. За усталеною правовою позицією до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
7.65. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).
7.66. На час подання ПАТ «АБ «Укргазбанк» позову (15 червня 2016 року) рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 залишалося невиконаним та фактично було виконане боржником лише у 2018 році.
7.67. Провадження у цій справі було відкрито місцевим судом 23 червня 2016 року, а підготовче засідання закрите лише 03 листопада 2020 року, після того як позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (21 вересня 2020 року) з новою вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року до 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10.
7.68. Ураховуючи, що немає об`єктивних підстав вважати заяву позивача про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року новим позовом, судам попередніх інстанцій та Великій Палаті Верховного Суду слід було виходити з того, що позивач змінив предмет позову шляхом доповнення позовних вимог новою вимогою в частині стягнення боргу, нарахованого в порядку статті 625 ЦК України за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року, тобто за останні три роки до подачі (15 червня 2016 року) до суду першої інстанції саме позовної заяви ПАТ «АБ «Укргазбанк», а не заяви про збільшення позовних вимог у 2020 році.
7.69. Відтак, на нашу думку, позивач з урахуванням принципу диспозитивності правильно визначив період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України саме періодом трьох років до подачі позову 15 червня 2016 року і суди попередніх інстанцій не мали в цій частині виходити за межі позовних вимог, визначаючи інший період нарахування відповідних платежів - три роки до дня подання до суду заяви про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2020 року.
7.70. Тож запропонований Великою Палатою Верховного Суду в цій справі підхід, що подання заяв позивачів про збільшення (зміну, уточнення, доповнення тощо) позовних вимог, якими первісні вимоги щодо стягнення заборгованості доповнюються вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням такої заборгованості вважається поданням нового позову є помилковим, оскільки суперечить як нормам процесуального законодавства аналіз якого наведений вище в цій окремій думці, так і усталеній судовій практиці власне Великої Палати Верховного Суду.
7.71. До того ж є цілком очевидним те, що такий підхід, який фактично забороняє судам при розгляді спорів про стягнення боргу приймати до розгляду заяви позивачів про зміну предмета позову, якими первісні позовні вимоги доповнюються вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням такого боргу, порушує дотримання принципів диспозитивності та процесуальної економії судового процесу, а також створює підґрунтя для додаткового завантаження судів новими додатковими позовами, вирішення яких носитиме формальний характер.
7.72. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
7.73. Виходячи з викладеного та враховуючи, що у цій справі ані місцевий, ані апеляційний суди не забезпечили повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, вважаємо, що за результатами касаційного перегляду Великій Палаті Верховного Суду належало передати цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а не до апеляційного суду.
ВИСНОВКИ
8.1. Ураховуючи наведене, з нашої точки зору, Велика Палата Верховного Суду мала сформулювати чіткий висновок, про те, що:
? вирішуючи питання дотримання приписів статі 49, частини першої статті 118 ЦПК України при розгляді заяв позивача щодо змін у позові, судам слід виходити з дослідження спільності підстав виникнення первісних і заявлених пізніше вимог позивача та природи спірних правовідносин, тому у спорах позовні вимоги щодо стягнення на підставі статей 625, 1048, 1050 ЦК України процентів і пені за кредитним договором, а також вимоги про стягнення процентів та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, обґрунтовані, зокрема, невиконанням рішення суду про стягнення боргу за цим самим кредитом, можуть бути об`єднані позивачем в одному позові, зокрема, у випадку подання заяви про зміну предмета позову (доповнення позовних вимог);
? визначення правової природи поданої заяви не залежить від позиції заявника, оскільки прерогатива такої кваліфікації належить суду. Саме суд у разі подання заяви про зміну позову, відповідно до передбачених процесуальним законом способів внесення таких змін, має самостійно кваліфікувати волевиявлення позивача за його фактичним спрямуванням, а саме, виходячи зі змісту заяви та раніше поданої позовної заяви, природи спірних правовідносин та конкретних обставин справи;
? здійснюючи аналіз заявлених позивачем змін до позову, суд, з урахуванням принципів диспозитивності та процесуальної економії судового процесу, здійснює кваліфікацію такого волевиявлення, як подання заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про зміну предмета або підстави позову, чи як нового позову.
8.2. З урахуванням наведених вище мотивів та викладених у цій окремій думці висновків Велика Палата Верховного Суду в цій справі повинна була прийняти постанову, якою скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судді О. О. Банасько Ю. Л. Власов М. В. Мазур В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко
