Єдиний державний реєстр судових рішень
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/10892/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Ніконенко Є.С.
за участю учасників справи згідно протоколу судового засідання:
від позивача: Коваленко Н.В. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: Гасяк Я.В. (поза межами приміщення суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.10.2023 (повний текст рішення складено та підписано 31.10.2023)
у справі № 910/10892/21 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Львівської міської ради
до Львівської обласної ради
про витребування майна з чужого незаконного володіння
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст оскаржуваного рішення
Львівська міська рада звернулась до суду з даним позовом про витребування з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради:
- будівлю їдальні, під літ. А-1, А'-1 загальною площею 294,2 кв.м на вул. Й. Коциловського, 15а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590243846101);
- психоневрологічний диспансер, а саме: стаціонар під літ. А-2, 819,7 кв.м., пральня під літ. Б-1, Б'-1,43,3 кв.м; гаражі зі складом В-62,1 кв.м, склад Г-1, 23,5 кв.м на вул. О. Басараб, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576396246101);
- Львівський міський психоневрологічний диспансер, а саме: диспансер під літ. А'-3, 725,7 кв.м, гараж. Б. 32,6 кв.м на вул. Й. Коциловського, 30 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576479436101);
- будівлю Диспансеру під літ. А'-3 загальною площею 121 кв.м на вул. Й. Коциловського, 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576444846101);
- сховище запасу води під літ. Б-1, загальною площею 62,1 кв.м. на вул. Т. Комаринця, 2а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26843662);
- КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №1 під літ. А-2, А'-2, загальною площею 756 кв.м; ворота №1, огорожа №2; замощення, І, замощення II на вул. В. Антоновича, 117 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429376746101);
- КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №2 під літ. А-2, 490,2 кв.м, альтанка, Б, 40,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, замощення, І на вул. Житомирській, 8а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1431834046101);
- КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №3 під літ. А-3, 553, кв.м, гараж, Б- 107,5 кв.м, гараж, Г-1 21,2 кв.м, овочесховище, В-1 36,2 кв.м, альтанка, Д-1 35,8 кв.м, ворота №1, огорожа №2, замощення І, на вул. Гіпсовій, 40б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1472861746101);
- КЗ ЛОР "Дитячий туберкульозний санаторій", а саме: лікарняний корпус, під літ. А-2, 562,6 кв.м, лабораторний корпус А-1, 46,8 кв.м, тіньовий тент, Б.26,9 кв.м, ворота №1, хвіртка №2, огорожа №3, ворота №4, огорожа №5, замощення 1 на вул. В. Антоновича, 80, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1430415146101), на користь Львівської міської ради.
Підставою позову Львівська міська рада визначила встановлені судовими рішеннями в інших справах факти незаконності вибуття витребуваного майна із її власності та незаконність набуття Львівською обласною радою права власності на спірне майно.
Львівська обласна рада просила застосувати строки позовною давності до вимоги про витребування майна.
Окрім того, Львівська обласна рада посилалась на відсутність підстав для визнання рішень судів у пов`язаних справах преюдиційними, відсутність належних та допустимих доказів правомірності набуття права власності на спірні приміщення Львівською міською радою, а також на правомірність набуття права власності на спірне майно Львівською обласною радою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21 Львівська міська рада звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21 скасувати; постановити нове рішення, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник наголошує на тому, що з системного аналізу правових актів Львівської обласної ради та Львівської міської ради прийнятих на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 можна дійти однозначного висновку, що рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 №669 та ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» є рішеннями органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на заклади охорони здоров`я, як юридичних осіб, що забезпечують надання послуг в розумінні Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» і не більше, яке прийнято відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні»,«Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», яке реалізоване в наступному підписанням Акту приймання передачі закладів охорони здоров`я. що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008. Як вбачається з тексту рішення Львівської обласної ради та ухвали Львівської міської ради, а також з огляду на акт від 19.09.2008, рішення про передачу об`єктів нерухомості ні Львівською міською радою, ні Львівською обласною радою не приймалися.
Скаржник зазначає, що акт приймання-передачі від 19.09.2008 не містить відомостей про передачу приміщень, їх загальної площі, балансової вартості кожного з приміщень та ін., а тому не може бути доказом та підставою передачі нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади м. Львова в спільну власність територіальних громад області. Про те, що за актом від 19.09.2008 нерухоме майно не передавалося видно з самого акту приймання-передачі, де зазначена вартість закладів, до якої явно не входить вартість будівель, адже суми вказані мізерні.
Скаржник вказує на те, що враховуючи той факт, що спірне майно на момент прийняття рішення № 477 перебувало у комунальній власності, безпідставними є посилання суду на статті Закону України від 03.03.1998 № 147/98-ВР "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", який не регулює спірні правовідносини, а також на нормативно правові акти (положення) прийнятті на виконання цього Закону. Отже, судом було застосоване до спірних правовідносин законодавство, що не підлягає до застосування, результатом чого стали невірні висновки суду щодо суті спору та незаконна відмова у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вказує на те, що з незрозумілих підстав судом І інстанції ухвала Львівської обласної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання від 12.05.1993 № 288 не взята до уваги. Доводів та мотивів неприйняття та повного ігнорування судом ухвали Львівської обласної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання від 12.05.1993 № 288 в якості належного та допустимого доказу в Оскаржуваному рішенні не наведено. Судом також не надано правової оцінки іншим правовим підставам набуття права власності на спірні об`єкти нерухомості, які визначені в наявних матеріалах справи реєстраційних посвідченнях, як то Рішення виконавчого комітету ЛМР від 1953р. №2004, Рішення Львівської міської ради від 20.12.96р. №694, Рішення виконкому ЛМР від 1949 року №180, інформація про які міститься в матеріалах справи, зокрема - вона зазначена у самих реєстраційних посвідченнях на спірні об`єкти. Самі ж реєстраційні посвідчення, що були також безпідставно відхилені, як неналежні докази права власності, є за своєю правовою природою доказами приналежності певного майна певним особам.
Крім того, скаржник вказує на те, що згідно із роз`яснення Міністерства Юстиції від 22.01.03 № 14-32/97, Реєстраційні написи, реєстраційні посвідчення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що оформлені до 31 січня 2003 року включно, не обмежені терміном дії та повинні прийматись нотаріусами при вчиненні ними нотаріальних дій. Таким чином, надані Львівською міською радою реєстраційні посвідчення є чинними та такими, які мали бути взяті судом І інстанції до уваги як докази оформлення комунального права власності на спірні об`єкти.
На думку скаржника, якщо суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність права власності Львівської міськради на спірні об`єкти нерухомості, то абсолютно нелогічним видається висновок суду про наявність волі на передачу таких об`єктів, адже право на законне розпорядження майном належить виключно власнику такого майна, а будь-яке волевиявлення особи, що не володіє майном не може бути підставою для переходу права власності на таке майно.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві наголосив на тому, що розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 № 29 "Про передачу установ" було зобов`язано виконавчий комітет Львівської міської ради, провести з 01.01.2001 передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу населенню бюджету м. Львова на фінансування з обласного бюджету. Таким чином, законодавчі зміни та рішення органів виконавчої влади зобов`язували Львівську міську раду передати заклади охорони здоров`я Львівській обласній раді, що виключало можливість "вільного волевиявлення" органів місцевого самоврядування з цього питання.
Відповідач зазначає про те, що у матеріалах справи наявні докази та інформаційні таблиці, що підтверджують, що ще у 2003р. Львівська міська рада передала у спільну власність Львівській обласній раді усе рухоме майно закладів охорони здоров`я, крім будівель та споруд, на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради "Про передачу матеріальних цінностей" № 525 від 20.06.2003.
Відтак, у 2008 році Львівська міська рада остаточно передала у спільну власність Львівській обласній раді заклади охорони здоров`я, в тому числі будівлі та споруди, які перебували на їх балансі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами%: рішенням Львівської обласної ради № 669 від 08.07.2008, ухвала Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 та найголовніше - акт приймання-передачі від 19.09.2008.
Відповідач вважає, що позивачем передавались заклади охорони здоров`я, як єдині майнові комплекси, до складу яких входили усі види майна (зокрема, будівлі та споруди, адже усе рухоме майно було передано міською радою обласній раді ще у 2003 році).
На думку відповідача, позивачем залишено земельні ділянки у постійному користуванні лише для обслуговування будівель та споруд, що перебували на балансі Львівського міського психоневрологічного диспансеру та комунального будинку дитини № 2 для дітей з ураженням центральної нервової системи і порушення психіки.
Відповідач повідомляє, що заклади охорони здоров`я (в тому числі й будівлі) з 2008 року утримувалися Львівською обласною радою, саме з обласного бюджету виділялись кошти на ремонт будівель та споруд, що підтверджується наявними в матеріалах справи документах, відтак, інвентаризаційні картки обліку основних засобів в бюджетних установах на будівлі, які були долучені Львівською міською радою, не є належними та допустимими доказами для задоволення позовну про витребування майна. Комунальної власності в УРСР до 1991р. взагалі не існувало; реєстраційні посвідчення не могло на той час підтверджувати право власності міської ради, адже таким документом мало б бути свідоцтво про право власності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/10892/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21. Призначено справу № 910/10892/21 до розгляду у судовому засіданні 16.01.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 задоволено клопотання представника Львівської міської ради (Коваленко Н.В.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференцї поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через програмне забезпечення «Easycon».
У судовому засіданні 16.01.2024 оголошено перерву до 27.02.2024.
У зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, розгляд справи призначений на 27.02.2024 не відбувся.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, у зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, який входить до складу колегії суду і не є суддею-доповідачем у справі, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.02.2024, справу № 910/10892/21 передано колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 прийнято справу № 910/10892/21 за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г. Призначено розгляд апеляційної скарги Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21 на 12.03.2024.
У судовому засіданні 12.03.2024 оголошено перерву до 26.03.2024.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 25.03.2024, для розгляду справи № 910/10892/21 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 прийнято справу № 910/10892/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 оголошено перерву у розгляді справи № 910/10892/21 за апеляційною Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 до 15.04.2024.
10.04.2024 від Львівської міської ради до суду надійшли додаткові пояснення у справі, до якого додано ухвалу Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 № 288 із додатком № 1, які були долучені до матеріалів справи.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміни складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/10892/21 розглядалась протягом розумного строку.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судовому засіданні 15.04.2024 представник позивача (поза межами приміщення суду) надав пояснення по суті справи, просив апеляційну скаргу на рішення задовольнити та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник Львівської обласної ради у засіданні 15.04.2024 (поза межами приміщення суду) проти доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/10892/21 заперечив, просив апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
У пункті 34 постанови від 12.04.2023 у справі № 910/10892/21 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
« 34. Зважаючи на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про те, що спірне майно є комунальною власністю територіальної громади міста Львова. Крім того, передчасними є висновки про вибуття цього майна з власності Львівської міської територіальної громади поза волею міської ради.
З огляду на зазначене вище, судам слід надати оцінку всім наявним у справі доказам та аргументам учасників справи, встановити обставини, з якими пов`язано набуття Позивачем права власності на спірне майно відповідно до закону і, в залежності від встановленого, дослідити та встановити обставини наявності або відсутності волевиявлення Позивача на передачу Відповідачу, зокрема, за актом від 19.09.2008, спірного майна.»
Таким чином, приймаючи рішення, суду необхідно в першу чергу з`ясувати належність спірного майна до комунальної власності Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради, і лише після того дослідити питання волевиявлення Позивача щодо передачі майна у спільну власність територіальних громад Львівської області в особі Львівської обласної ради.
Відповідно до ст. ст. 316-318, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст. 328 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 392, 393 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування».
Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статті 140-143 Конституції України закріплюють право територіальних громад села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення наведено і у статті 327 Цивільного кодексу України.
Відповідно статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування .
Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно частини 1 статті 10 України «Про місцеве самоврядування в Україні» органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради.
Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо. Отже, суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради.
Водночас, відповідно до приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органами, уповноваженими управляти об`єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.
Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Відповідно до частин 4 і 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
За змістом статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно статей 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992, № 2801-XII, охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклади охорони здоров`я - це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України. Заклад охорони здоров`я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність) та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 встановлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд", з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.
Відповідно до Переліку об`єктів, що передані до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування, затвердженого ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання від 12.05.1993 № 288, до комунальної власності територіальної громади м. Львова передано заклади охорони здоров`я, зокрема: Львівський міський психоневрологічний диспансер, Комунальний дитячий туберкульозний санаторій, Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій, Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки, Комунальний будинок № 2 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки.
Відтак, Львівська обласна рада народних депутатів, на підставі повноважень, наданих їй постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 визначила власника спірних об`єктів, а саме територіальну громаду м. Львова в особі Львівської міської ради. На підставі зазначених нормативних актів Позивач звернувся до уповноваженого органу щодо реєстрації свого права власності та видачі реєстраційних посвідчень.
Так, на момент видачі реєстраційних посвідчень процес державної реєстрації права власності регулювався Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.66.
Статтею 1 Інструкції встановлено, що реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.
Статтею 7 Інструкції встановлено, що Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком N 1.
Згідно пункту 3 Додатку № 1, підставою для здійснення реєстрації, зокрема, є Урядові і відомчі акти (постанови і розпорядження) про передачу будівель і споруд, передбачені постановою РНК СРСР від 15 лютого 1936 року "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд" (ЗЗ СРСР, 1936 р., № 11, ст. 98).
Згідно ж роз`яснення Міністерства Юстиції від 22.01.03 № 14-32/97, Реєстраційні написи, реєстраційні посвідчення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що оформлені до 31 січня 2003 року включно, не обмежені терміном дії та повинні прийматись нотаріусами при вчиненні ними нотаріальних дій.
Реєстраційні посвідчення у даній справі видані до 31.01.2003, тобто необмежені терміном дії та повинні прийматись нотаріусами при вчиненні ними нотаріальних дій.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що реєстраційні посвідчення у даній справі видані на підставі рішення Львівської міської ради від 20.12.1996 № 694, рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 28.12.1953 № 2004, рішення Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 14.02.1949 № 180 «Про закріплення будинків і приміщень за лікувальними установами системи Міського відділу охорони здоров`я м. Львова».
Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 за № 288, затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком № 1
Посилання відповідача на наявність як реєстраційних посвідчень, так і ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 за № 288, є необґрунтованими, крім того, зазначені документи не містять суперечливих відомостей.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Колегія суддів апеляційної інстанції доводи відповідача про відсутність у позивача права власності на спірні приміщення оцінює критично, оскільки у відповідача не виникало заперечень щодо наявності права власності у позивача при розпорядженні спірним майном та підписанні акту приймання-передачі закладів охорони здоров`я, оскільки будь-яке волевиявлення особи, що не володіє майном не може бути підставою для переходу права власності на таке майно.
Таким чином, на переконання колегії суддів, позивачем набуто право власності на спірні об`єкти відповідно до Закону.
Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що факт незаконності рішення Львівської обласної ради (яке є підставою набуття у власність відповідачем спірного майна), встановлено судовим рішенням у справі № 910/3581/17, водночас незаконність рішення Львівської обласної ради тягне за собою незаконність набуття у власність відповідачем спірного майна, відтак право законного власника - позивача на витребування такого майна.
При цьому суд першої інстанції не виконав вимог постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не дослідив обставин набуття права власності Львівською міською радою на спірні об`єкти, безпідставно не взяв до уваги ухвалу Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 № 288 та відхилив реєстраційні посвідчення як докази.
Що стосується питання волевиявлення позивача на передачу спірних об`єктів відповідачу, зокрема, за актом приймання-передачі від 19.09.2008, то колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення посилався на норми Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 № 787, а також Постанову Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.98, якою затверджено Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, яким врегульовано порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.
В той же час, застосування вказаних нормативно-правових актів до спірних правовідносин є помилковим на думку колегії суддів, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України від 03.03.1998 № 147/98-ВР "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п`ятому частини першої статті 2 цього Закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об`єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.
Передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, норми вказаної статті регулюють питання передачі саме з державної у комунальну чи спільну власність територіальних громад державного майна за наявності попереднього рішення власника такого майна - держави.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, заклади охорони здоров`я, які розміщувалися у приміщеннях, щодо яких виник спір, станом на момент прийняття рішення № 477 належали територіальній громаді міста Львова на праві комунальної власності.
Враховуючи той факт, що спірне майно на момент прийняття рішення № 477 перебувало у комунальній власності, безпідставними є посилання суду на статті Закону України від 03.03.1998 № 147/98-ВР "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", який не регулює спірні правовідносини, а також на нормативно правові акти (положення) прийнятті на виконання цього Закону.
Окрім того, із системного аналізу правових актів Львівської обласної ради та Львівської міської ради прийнятих на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 вбачається, що рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 №669 та ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу» є рішеннями органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на заклади охорони здоров`я, як юридичних осіб, що забезпечують надання послуг в розумінні Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» і не більше, які прийняті відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», яке реалізоване в наступному підписанням Акту приймання передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу від 19.09.2008.
Відсутність волевиявлення позивача щодо передачі спірного майна, а не закладів охорони здоров`я, відповідачу підтверджується також таким.
З матеріалів справи не вбачається, що на момент прийняття ухвали від 10.07.2008 № 1939 та підписання акту приймання-передачі від 19.09.2008 спірні об`єкти обліковувалися на балансі закладів охорони здоров`я, які були об`єктом передачі.
Як уже зазначалося, відповідно до пункту 30 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на момент прийняття ухвали та підписання акту, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських ради, та вирішуються виключно на пленарних засіданнях. Як вказує позивач, Львівською міською радою не приймалося окреме рішення щодо передачі спірних об`єктів у власність відповідачеві. У матеріалах справи відсутні будь-які рішення позивача відповідно до пункту 30 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які б вказували на волевиявлення позивача передати спірне майно відповідачу.
Сам по собі акт приймання-передачі від 19.09.2008 не може бути належним та допустимим доказом передачі позивачем спірних об`єктів у власність відповідачу, оскільки не містить жодних даних щодо опису, складу, адреси, технічних характеристик, вартості тощо нерухомого майна чи будь яких інших даних, які б вказували яке саме майно передано.
Таким чином, вказаний акт був прийнятий на виконання рішення по передачу лише закладів - не є та не міг бути волевиявленням позивача на передачу будь-чого окрім самих закладів, в розумінні чинного законодавства, у зв`язку із чим, твердження відповідача про передачу за цим актом нерухомості не підтверджуються ані відомостями, внесеними до самого акту, ані іншими, наявними у матеріалах доказами, тому, на переконання колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо волевиявлення Львівської міської ради на передачу спірних об`єктів нерухомості є безпідставними та не підтверджуються обставинами справи.
Крім того, воля на передачу закладів охорони здоров`я не може бути ототожнена із волею на передачу нерухомого майна, яке навіть не перебувало на балансі таких закладів.
На переконання колегії суддів, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності волі позивача на передачу саме нерухомості.
Водночас, поняття спільної власності не передбачає відчуження спірного майна на користь однієї особи та оформлення права власності на спірне майно за цією особою.
Щодо пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось, щодо спірних об`єктів нерухомого майна між сторонами попередньо існували судові спори, що були розглянуті судами в межах справ № 910/3581/17 та № 910/13969/18. Предметом обох справ були вимоги Міської ради про визнання недійсним Рішення Обласної ради № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" від 26.02.2008 року, однак в різних частинах/пунктах такого рішення - в межах справи №910/3581/17 щодо 4-х спірних об`єктів, а у справі №910/13969/18 - щодо решти спірних об`єктів нерухомості. Окрім фактичних обставин справи, підстав позову, суб`єктного складу, вказані судові справи також поєднує те, що в межах розгляду судами обох справи, Верховний суд у складі Касаційного господарського суду остаточно встановлено факт, що Львівська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, розпорядилась об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Львова, оформивши без її згоди право власності на спірні об`єкти та підтверджено, що Львівська міська рада є дійсним власником спірних об`єктів.
В межах розгляду обох справ Львівською обласною радою заявлялись клопотання про застосування строків позовної давності. Проте, в межах розгляду справи № 910/3581/17 - наслідки спливу позовної давності не було застосовано, а позов задоволено у повному обсязі, тоді як у справі № 910/13969/18 - позовні вимоги визнано обґрунтованими, але у праві на судовий захист позивачу відмовлено, з огляду на пропуск строків позовної давності.
Викладені обставини, щодо тривалих судових проваджень у справах із оскарження правомірності вибуття майна із власності позивача, свідчать про те, що позивачем протягом часу вибуття майна із свого фактичного володіння здійснювались заходи щодо відновлення порушеного права.
Окрім того, за посиланнями позивача, однією із об`єктивних обставин, яка унеможливила звернення позивача із зазначеним позовом до суду раніше є специфіка прийняття та подальшої зміни рішень відповідача, а також момент здійснення фактичної реєстрації права власності на об`єкти у ДРРП.
Так, Львівська обласна рада 26.02.2008 прийняла рішення № 477 відповідно до пункту 6 якого вирішено оформити право спільної власності територіальних громад Львівської області на об`єкти нерухомого майна за Львівською обласною радою.
У подальшому Рішення № 477 було змінено Рішенням Львівської обласної ради від 02.12.2008 № 767 та від 30.06.2009 № 937 - при цьому, серед об`єктів, якими доповнено пункт 6 є спірні у цій справі будівлі або їх частин (напр. Личаківська 233, Лемківська, 24, Коновальця, 116 та 114, Антоновича, 117 та 80 і т.д.). Сама ж Державна реєстрація права на спірні об`єкти у діючому реєстрі РРП на нерухоме майно була проведена у грудні 2017-го-липні 2018-го років. Щодо свідоцтва про право власності на спірні об`єкти, які видані відповідачем та посвідчують «право власності» самого ж відповідача - то про їх видачу у 2009-2011 роках, позивачу не було та не могло бути відомо. Тоді як постановляючи ухвалу від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу", позивач не сподівався та не міг знати, що передаючи відповідачеві лікувальні заклади, останній вживатиме дії щодо отримання у власність їх як цілісні майнові комплекси.
При цьому, колегією суддів досліджено, що незаконність рішення Обласної ради (в частині) встановлена рішенням суду у справі №910/3581/17, яке набрало законної сили 23.09.2019 року (після залишення в силі Постановою ПАГС) та, щодо іншої частини об`єктів - із 14.01.2021 (після скасування рішення Постановою ПАГС та відмовою у позові, у зв`язку із пропуском строків позовної давності). Тобто, звернення із цим позовом у липні 2021 року здійснено Міською радою в межах трирічного строку із моменту встановлення судом незаконності вибуття спірних об`єктів із її власності.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За обставин порушення таких прав, власник не обмежений можливістю захистити свої права в спосіб, визначений законодавством, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикації.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини та майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
При цьому наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено загальне правило за наслідками спливу позовної давності, згідно з яким сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, відповідно до ч. 5 цієї статті ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
Враховуючи встановлену нормами статті 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення позивача 06.07.2021 до суду з даним позовом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про сплив позовної давності на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом.
В той же час, позивачем належним чином було обґрунтовано причини пропуску позовної давності, зокрема, надано докази вжиття ним заходів щодо відновлення порушеного права в межах інших судових проваджень, відтак, колегія суддів вважає, що вказані доводи є достатніми для визнання поважними причин пропуску позовної давності та поновлення строку позовної давності.
Враховуючи викладене, оцінивши матеріали справи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, встановлення, на переконання колегії суддів, факту наявності права власності позивача на спірні приміщення та факт вибуття майна (будівель і споруд) із власності законного власника - Львівської міської ради поза його волевиявлення, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду встановлені обставини даної справи, дійшла висновку про те, що позовна заява з вимогами про витребування з чужого незаконного володіння спірних будівель та споруд, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/10892/21, оскаржуване рішення ухвалено за обставин не повного встановлення всіх фактичних обставин, а також не правильного застосування норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції вбачає наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21 та наявність підстав для задоволення позовної заяви у справі № 910/10892/21.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21, судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційної скарги, покладається на Львівську обласну раду, в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/10892/21 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3. Витребувати з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради (ідентифікаційний код 22340506, адреса: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18):
- будівлю їдальні, під літ. А-1, А'-1 загальною площею 294,2 кв.м на вул. Й.Коциловського, 15а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590243846101);
- психоневрологічний диспансер, а саме: стаціонар під літ. А-2, 819,7 кв.м, пральня під літ. Б-1, Б'-1,43,3 кв.м; гаражі зі складом В-62,1 кв.м, склад Г-1, 23,5 кв.м на вул. О.Басараб, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576396246101);
- Львівський міський психоневрологічний диспансер, а саме: диспансер під літ. А'-3, 725,7 кв.м, гараж. Б. 32,6 кв.м на вул. Й.Коциловського, 30 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576479436101);
- будівлю Диспансеру під літ. А'-3 загальною площею 121 кв.м на вул. Й.Коциловського, 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576444846101);
- сховище запасу води під літ. Б-1, загальною площею 62,1 кв.м на вул. Т.Комаринця, 2а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26843662);
- КЗ ЛОР "Будинок дитини № 2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус № 1 під літ. А-2, А'-2, загальною площею 756 кв.м; ворота № 1, огорожа № 2; замощення, І, замощення II на вул. В. Антоновича, 117 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429376746101);
- КЗ ЛОР "Будинок дитини № 2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус № 2 під літ. А-2, 490,2 кв.м, альтанка, Б, 40,8 кв.м, хвіртка № 1, огорожа № 2, замощення, І на вул. Житомирській, 8а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1431834046101);
- КЗ ЛОР "Будинок дитини № 2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус № 3 під літ. А-3, 553, кв.м, гараж, Б - 107,5 кв.м, гараж, Г-1 21,2 кв.м, овочесховище, В-1 36,2 кв.м, альтанка, Д-1 35,8 кв.м, ворота № 1, огорожа № 2, замощення І, на вул. Гіпсовій, 40б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1472861746101);
- КЗ ЛОР "Дитячий туберкульозний санаторій", а саме: лікарняний корпус, під літ. А-2, 562,6 кв.м, лабораторний корпус А-1, 46,8 кв.м, тіньовий тент, Б.26,9 кв.м, ворота № 1, хвіртка № 2, огорожа № 3, ворота № 4, огорожа № 5, замощення 1 на вул. В. Антоновича, 80, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1430415146101), на користь Львівської міської ради (ідентифікаційний код 04055896, адреса: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1).
4. Стягнути з Львівської обласної ради (ідентифікаційний код 22340506, адреса: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) на користь Львівської міської ради (ідентифікаційний код 04055896, адреса: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1) судовий збір - 62 123,73 грн за розгляд справи у господарському суді першої інстанції та 93 185,60 грн за розгляд апеляційної скарги.
5. Видачу наказів доручити господарському суду першої інстанції.
6. Матеріали справи № 910/10892/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 02.05.2024.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич
