ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 335/3675/22

провадження № 51-594км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

представника третьої особи

за цивільним позовом ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника третьої особи за цивільним позовом - Державної казначейської служби України - ОСОБА_7 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, та захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року щодо

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 414 Кримінального кодексу України (далі -КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 414 КК на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_10 вирішено рахувати з моменту його затримання, тобто з 16 квітня 2022 року.

Вирішено питання заходів забезпечення кримінального провадження, цивільного позову, процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна у провадженні.

Як установив місцевий суд, 16 квітня 2022 року близько 08:40 ОСОБА_10 , будучи військовослужбовцем строкової військової служби, радіотелефоністом 1 батареї гаубичного самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - в/ч НОМЕР_1 НГУ), не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, перебуваючи на позиції на території лісу, який знаходиться на відстані близько 150 метрів від військового містечка № НОМЕР_2 в/ч НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , достовірно знаючи свої обов`язки та правила поводження зі зброєю, передбачені статтями 11, 16, 17, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статтями 1-4 Дисциплінарного статуту України, пунктів 2.1., 2.2., 2.7, 2.9 Розділу І Курсу стрільб зі стрілецької зброї та озброєння бойових машин, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України від 28 жовтня 2016 року № 727, маючи можливість їх належно виконувати, діючи зі злочинною недбалістю, порушив правила поводження зі зброєю, а саме, нехтуючи забороною спрямовувати зброю, незалежно від того заряджена вона чи ні, у бік людей, розпочав зарядження закріпленого за ним автомата АКС-74 № НОМЕР_8., не у спеціально відведеному місці, опустивши перевідник вогню до низу у положення «ОД», за рукоятку відвів затворну раму назад, відпустив рукоятку затворної рами, направив автомат АКС-74 у напрямку військовослужбовця строкової служби - телефоніста НОМЕР_4 батареї гаубичного самохідного артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_11 і спустив курок з бойового взводу, внаслідок чого здійснив один постріл, чим спричинив потерпілому тілесне ушкодження у вигляді вогнепального поранення грудної клітини справа, від якого настала смерть потерпілого.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 08 листопада 2023 року вирок районного суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційних скаргах:

- захисник засудженого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо його підзахисного в цьому ж суді.

В обґрунтування своєї позиції стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги та не проаналізував їх з юридичної точки зору, зокрема, в частині щодо правильної кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 414 КК. Зауважує, що, оскільки його засуджено за порушення норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту України, Курсу стрільб зі стрілецької зброї та озброєння бойових машин, тому в умовах воєнного (особливого) стану застосування військовими правил поведінки, які регулюють навчальні заходи, є безпідставним.

Узагальнюючи, акцентує на порушенні апеляційним судом вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);

- представник третьої особи за цивільним позовом - Державної казначейської служби України - ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_10 в частині задоволення цивільного позову щодо стягнення з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 350 000 грн. тапризначити новий розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, пред`явлених потерпілою ОСОБА_12 .

Посилаючись на рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному в постанові від 02 червня 2022 року у справі № 367/274/19, вважає, що обов`язок по відшкодуванню шкоди необхідно покладати на винну особу, тобто на ОСОБА_10 , оскільки саме його засуджено за порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілого.

Акцентує, що ОСОБА_10 не був ні військовою посадовою собою, оскільки не обіймав штатну посаду у військовій частині, ні військовою службовою особою, оскільки не обіймав постійно чи тимчасово посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків, а також не виконував такі обов`язки за спеціальним дорученням повноваженого командування, тому застосування положень ст. 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) районним судом, на її думку, є неправильним.

Крім іншого додає, що оскільки Законами України «Про держаний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року та «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, тому обов`язок відшкодування цієї шкоди має бути покладено на засудженого ОСОБА_10 .

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 підтримав свою касаційну скаргу та частково скаргу представника третьої особи, захисник ОСОБА_9 підтримав касаційну скаргу сторони захисту та заперечив проти задоволення касаційної скарги Державної казначейської служби України, представник третьої особи за цивільним позовом ОСОБА_7 підтримала свою касаційну скаргу, щодо задоволення касаційної скарги захисника поклалась на розсуд суду, прокурори ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційних скарг, уважали їх доводи необґрунтованими, просили судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 цього Кодексу.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_10 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 414 КК колегія суддів уважає неспроможними, з огляду на таке.

Стаття 414 КК є однією із норм розділу ХІХ Особливої частини КК, яка включає злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини, статті 401-435 цього Кодексу).

Згідно до ст. 401 КК військовими кримінальними правопорушеннями визнаються передбачені цим розділом кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів.

За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом (абз. 1 ч. 2 ст. 401 КК).

Об`єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби.

Обов`язкова ознака об`єктивної сторони - причинний зв`язок.

Суб`єктом за ст. 414 КК можуть бути військовослужбовці, які за родом своєї діяльності користуються зброєю, речовинами і предметами, що становлять небезпеку для оточуючих або мають доступ до такої, і які порушують при цьому правила поводження з ними.

Суб`єктивна сторона злочину включає вину у формі необережності. При цьому винний передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Повертаючись до матеріалів провадження, слід зазначити, що районний суд встановив, що ОСОБА_10 відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 28 травня 2021 року № 123 та військового квитку серії НОМЕР_5 є військовослужбовцем Національної гвардії України, тобто є спеціальним суб`єктом військових злочинів, вчинив кримінальне правопорушення під час виконання своїх військових обов`язків, з використанням закріпленої за ним в/ч НОМЕР_1 НГУ зброї - автомату 5,45 мм АКС-74 із маркуванням НОМЕР_6 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 , порушив правила поводження із нею, внаслідок якого загинув інший військовослужбовець цієї ж військової частини.

Відповідно до висновку експерта судово-балістичної експертизи від 27 квітня 2022 року № СЕ-19/108-22/3695-БЛ, яким встановлено, що АКС-74, калібру 5,45х39 мм, заводський номер НОМЕР_7 , промислового виробництва Іжевського механічного заводу, 1981 рік є автоматичною вогнепальною стрілецькою зброєю, який придатний до стрільби. З наданого на дослідження автомата неможливо здійснити постріл без натискання на спусковий гачок.

Судами встановлено, що автомат на момент пострілу був справним та придатним до стрільби, у ньому відсутні конструктивні та технологічні недоліки, які б могли призвести до непередбаченого (несанкціонованого) пострілу. Постріл без натискання на спусковий гачок є неможливим.

Факт неналежного поводження зі зброєю ОСОБА_10 , тобто протиправне без дозволу командира заряджання зброї, спрямування зброї у бік людей, здійснення пострілу без підстави є порушенням правил поводження зі зброєю, що спричинило смерть ОСОБА_11 , які встановлені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Курсом стрільб зі стрілецької зброї та озброєння бойових машин, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України від 28 жовтня 2016 року № 727, підтверджується висновками проведеного службового розслідування, яке складено комісією в/ч НОМЕР_1 НГУ 01 травня 2022 року.

Тобто, як правильно зазначили суди, вказані обставини дають підстави дійти висновку, що вчинений ОСОБА_10 злочин спрямований саме проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, а не проти життя та здоров`я особи.

Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що без виконання комплексу дій, зокрема зарядження автомату, переведення його в бойове положення і натиск на спусковий гачок ОСОБА_10 , було б неможливе настання наслідків пострілу у виді наскрізного вогнепального кульового поранення потерпілого ОСОБА_11 , що стало причиною смерті останнього.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_10 під час виконання вказаних вище дій, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити (він знав, що автомат є бойовим і може вистрілити), в разі дотримання правил безпеки міг запобігти тяжким наслідкам у виді смерті ОСОБА_11 , отжедоводи сторони захисту про недоведеність винуватості за ч. 2 ст. 414 КК є необґрунтованими.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи представника Державної казначейської служби України про те, що моральна шкода має бути стягнута лише з ОСОБА_10 , а не з Державного бюджету України, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 127 КПК регламентовано, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 128 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК).

Частиною 2 ст. 1168 ЦК передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно ч.1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З матеріалів провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_12 заявила цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_10 та в/ч НОМЕР_1 НГУ про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у якому просила стягнути солідарно з них на її користь 700 000 грн.

Ухвалою суду від 21 липня 2022 року прийнято до судового розгляду цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_10 і в/ч НОМЕР_1 НГУ про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Залучено до участі у кримінальному провадженні в якості цивільного позивача ОСОБА_12 , в якості цивільних відповідачів ОСОБА_10 та в/ч НОМЕР_1 НГУ, а також в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в/ч НОМЕР_1 НГУ - Державну казначейську службу України.

Як зазначалось вище, районний суд встановив, що винним у заподіянні смерті потерпілого ОСОБА_11 є ОСОБА_10 , який проходив військову службу у в/ч НОМЕР_3 та був зарахований до її складу 14 липня 2021 року, отже солдат ОСОБА_10 перебував із в/ч НОМЕР_1 НГУ у службових відносинах.

Порушення солдатом ОСОБА_10 правил поводження зі зброєю, що призвело до смерті потерпілого ОСОБА_11 , відбулося під час несення як потерпілим, так і обвинуваченим військової служби, біля приміщення військової частини, у місці розташування плит, куди всі солдати, за наказом керівництва військової частини, повинні були направлятися у разі оголошення сигналу «повітряна тривога», залишаючи місце розташування військової частини.

Постріл ОСОБА_10 , внаслідок якого загинув солдат ОСОБА_11 , здійснив із закріпленої за ним у зв`язку з військовою службою та оголошенням в країні воєнного стану, вогнепальної зброї - автомата АКС-74 № НОМЕР_8.

Отже, як правильно встановили суди, оскільки ОСОБА_10 під час події виконував військові обов`язки та перебував у службових відносинах з військовою частиною, тому моральна шкода повинна бути відшкодована потерпілій за рахунок Державного бюджету України та обвинуваченого ОСОБА_10 , отже доводи касатора в цій частини є безпідставними.

Покликання представника Державної казначейської служби на практику Верховного Суду, викладеній у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 367/274/19, є нерелевантним, адже у цій справі, що розглядається, суди встановили факт перебування обвинуваченого у службових відносинах з військовою частиною та здійснення ним пострілу із закріпленої за ним зброї під час оголошення сигналу «повітряна тривога», тобто порушення правил поводження зі зброєю під час несення військової служби.

Отже, на думку Верховного Суду, під час вирішення питання щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, суди не допустили порушень норм кримінального процесуального та цивільного законодавства.

Доводи представника Державної казначейської служби України про те, Законами України «Про держаний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року та «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, Верховний Суд відхиляє, оскільки відсутність бюджетних коштів або, як вказує касатор, непередбачення таких видатків законами України «Про державний бюджет України на відповідний рік», не є підставою для відмови у задоволенні позову до держави про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає, що апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405, 404 КПК, постановлена ухвала щодо ОСОБА_10 відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому доводи касаційних скарг про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

Доводи касаційних скарг є аналогічними доводам, що були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, як того просить захисник, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги представника Державної казначейської служби України та захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційні скарги представника третьої особи за цивільним позовом - Державної казначейської служби України - ОСОБА_7 та захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3