Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 686/5757/23
провадження № 61-13557св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його та відповідача батько ? ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входять: земельна ділянка, площею 2,24 га, розташована на території Користовецької сільської ради, цільове призначення ? ведення товарного сільськогосподарського виробництва; житловий будинок по АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_3 залишив заповіт, відповідно до якого належну йому земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 2,24 га, яка знаходиться на території Користовецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області, заповів йому.
Після смерті батька він продовжував облаштовувати будинок, подвір`я та земельну ділянку. Наведене підтверджується й тим, що він звертався до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_3 . Також він продовжував доглядати свою матір ? ОСОБА_4 , яка мала захворювання судин головного мозку, перенесла інсульт у 2010 та 2016 роках, а після смерті батька стала лежачою і потребувала постійного догляду. Також зазначав, що в цей період працював у Хмельницькій дистанційній колії, а тому, з врахуванням робочого часу з 8.00 до 17.00 з понеділка по п`ятницю, не міг вчасно звернутись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Крім того, у строк, встановлений для прийняття спадщини (з 11 липня 2021 року до 11 січня 2022 року), по всій території України було запроваджено карантин та нотаріусами було обмежено прийом громадян.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після смерті матері він прибирав у будинку та знайшов заповіт, складений батьком на його ім`я. 30 березня 2022 року він звернувся до нотаріуса, яка повідомила, що після смерті батька Хмельницькою районною державною нотаріальною конторою 07 жовтня 2021 року заведено спадкову справу № 68436893 (277/2021) за заявою ОСОБА_2 .
Всупереч вимог законодавства нотаріус не повідомив його про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Крім того, відповідач, дізнавшись про наявність заповіту на ім`я брата, також його не повідомив та не надав нотаріусу інформації про його місце проживання.
Вважає, що шестимісячний строк він пропустив у зв`язку з обставинами, які є об`єктивними та істотними, не залежали від його волі, та спричинили неможливість своєчасно оформити свої спадкові права.
ОСОБА_1 просив суд визначити додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незвернення з цих причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини понад два роки не можна розцінити як поважні причини пропуску заявником строку для прийняття спадщини у розумінні статті 1272 ЦК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2023 року ? без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав належних та допустимих доказів в підтвердження об`єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 . Посилання позивача на необізнаність про наявність заповіту на його ім`я, як поважну причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , правомірно судом не взято до уваги, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги. Відтак, незалежно від наявності заповіту на його ім`я, він, у випадку, якщо бажав би прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
Так само не є й поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини зайнятість на роботі, оскільки ОСОБА_1 не був позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права шляхом подачі відповідної заяви про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв`язку, а також через орган місцевого самоврядування. Запровадження карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (СОVID-19), також не свідчать на об`єктивну неможливість подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Надана позивачем копія амбулаторної картки його матері - ОСОБА_4 та відомості зазначені в ній не свідчать про те, що остання потребувала постійного стороннього догляду, який, за позицією ОСОБА_1 , він здійснював в період з 12 липня 2021 року по 12 січня 2022 року.
Аргументи учасників справи
13 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не враховано те, що позивачу не було відомо про існування заповіту спадкодавця на його ім`я. Посилання судів на те, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачу реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом знаходиться поза межами правовідносин, які виникли між сторонами. В цій справі предметом доказування виступає доведення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини саме за заповітом. Разом з тим суди не взяли до уваги наявність заповіту та не досліджували виконання нотаріусом обов`язку щодо повідомлення спадкоємця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття. Про наявність заповіту йому не було відомо та з часу відкриття спадщини будь-яких повідомлень від нотаріуса про закликання його до спадкування за заповітом не отримував. Лише 01 лютого 2023 року нотаріус йому направив повідомлення з вимогою з`явитись до нотаріальної контори для встановлення його спадкових права. Особисто він, щойно дізнавшись про заповіт, одразу звернувся до приватного нотаріуса, яка вже й повідомила його про заведену спадкову справу після смерті батька. Наступного дня він звернувся до нотаріуса за місцем заведеної спадкової справи для оформлення спадкових прав за заповітом після смерті батька, проте йому відмовлено у видачі свідоцтва.
Він вказував про наявність додаткових перешкод для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, а саме: догляд за матір`ю, зайнятість на роботі, карантині обмеження, спрямовані на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (СОVID-19). При цьому, Хмельницька область була віднесена до «червоного» рівня епідемічної небезпеки у період з 30 жовтня 2021 року до 15 грудня 2021 року. Внаслідок запровадженого карантину було обмежено рух транспорту, пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.
При наданні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід враховувати і тривалість пропущеного строку. Суд не врахував й те, що пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини є незначним (2 місяці 18 днів), оскільки одразу дізнавшись про наявність на свою користь заповіту він невідкладно вчинив дії, направлені на захист свого права на отримання спадщини.
13 жовтня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги. До касаційної скарги додано заяву про стягнення витрат на правову допомогу.
Відзив мотивований тим, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, аргументи позивача, які наводяться на обґрунтування позову, не підтверджуються жодними доказами. Поведінка ОСОБА_1 як спадкоємця є непослідовною та суперечливою, що свідчить про недобросовісність під час реалізації своїх цивільних прав та обов`язків. Так, отримавши повідомлення про пропуск строку для прийняття спадщини та роз`яснення щодо порядку захисту своїх прав, ОСОБА_1 15 червня 2022 року звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю (справа № 686/11951/22). Під час розгляду справи ОСОБА_1 стверджував, що він з 2018 року проживав разом з батьками, доглядав їх, займався облаштування будинку, приватизацією земельної ділянки, а також стверджував, що батьки за життя постійно говорили, що все майно залишиться йому. Однак, одночасно зазначає, що про існування заповіту йому не було відомо. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2022 року, яке міститься в матеріалах справи, йому відмовлено у задоволенні позову. Після чого він знову звернувся до суду із заявою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, у якій наводить інші фактичні обставини. При цьому з цим позовом він звернувся майже через рік - 06 березня 2023 року.
Стосовно аргументів позивача щодо перешкод, зумовлених карантинними обмеженнями, то жодних доказів того, які саме істотні та непереборні перешкоди виникли у зв`язку із вказаними обставинами, позивач не надав.
У наведених позивачем постановах суду касаційної інстанції та в оскаржених судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ. Так, у наведених справах поведінка позивачів як спадкоємців є послідовною - усі вони одразу, без зволікань зверталися до суду із заявою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Однак у справі, що розглядається, позивач стверджує про необізнаність із заповітом, однак звертається до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю і лише після відмови у задоволенні такого позову звертається до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 17 листопада 2021 у справі № 755/5684/18-ц, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17; Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16 (провадження 6-1320цс17), від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17).
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувід 25 березня 2024 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 18 листопада 2019 року ОСОБА_3 (батько сторін у справі) склав заповіт, яким земельну ділянку, площею 2,24 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Користовецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області заповів сину ? ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, в тому числі на вказану земельну ділянку.
На день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований по АДРЕСА_1 .
Разом з ним за вказаною адресою була зареєстрована його дружина - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27 жовтня 2021 року до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся його син ? ОСОБА_2 .
Повідомленням завідувача Хмельницької районної нотаріальної контори від 30 березня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого за заповітом у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
У статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини має оцінюватися з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, таких як розумність, добросовісність та справедливість.
Зазначені правила не залежать від того, чи здійснюється спадкування за заповітом або за законом.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі
№ 6-496цс17 викладена правова позиція, згідно із якою «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними. Ухваливши рішення про відмову в позові, суди не дослідили, чи перевірив нотаріус при заведенні спадкової справи за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та відповідно чи вчиняв дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, чи здійснював виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права».
Верховний Суд України також зазначив, що «необізнаність про існування заповіту не тотожна таким обставинам, як відсутність інформації про смерть спадкодавця або спадкову масу».
Такий висновок Верховний Суд України зробив за результатом розгляду справи за позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, поданим онукою спадкодавця (спадкоємцем останньої (п`ятої) черги спадкування за законом), яку він визначив у заповіті спадкоємцем свого майна, до територіальної громади Гуляйпільської міської ради Запорізької області та сина спадкодавця (спадкоємцем першої черги спадкування за законом).
Разом з тим, результат аналізу практики застосування Верховним Судом частини третьої статті 1272 ЦК України з урахуванням наведеного висновку Верховного Суду України свідчить про різне його розуміння, відповідно, і тлумачення відповідних норм права.
Так, з урахуванням вказаного висновку, Верховний Суд неодноразово наголошував, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Однак це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Тому необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року у справі № 755/21472/15-ц (провадження № 61-1765св19) зроблений висновок, що «висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 стосуються спорів за участю спадкоємців за заповітом, які не належать до спадкоємців заповідача першої черги за законом, тобто стосуються обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Натомість у цій справі як ОСОБА_3 , так і позивач є спадкоємцями першої черги за законом, а тому позивач мав звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини своєчасно й без урахування обставин існування заповіту, у зв`язку з чим незнання позивача про існування заповіту не свідчить про поважність пропуску строку на прийняття спадщини».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 671/308/20 (провадження № 61-16392св20) дійшов висновку, що «законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Встановивши, що позивач є дочкою померлого, а тому незалежно від наявності заповіту на її ім`я, вона, у випадку, якщо бажала би прийняти спадщину, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у цій справі підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини. У випадку якби позивач не була спадкоємцем першої черги вона дійсно б не мала підстави звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, аж доки б не дізнався про існування заповіту і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку. […] У цій справі суди встановивши обставини справи, дійшли висновку, що незалежно від обізнаності про існування заповіту позивач могла реалізувати своє волевиявлення на прийняття спадщини після смерті батька як спадкоємиця першої черги за законом шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса у встановлений 6-місячний строк. Проте, така заява позивачем у шестимісячний строк подана не була. […] Безпідставними є доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, провадження № 61-38298св18, викладено висновок, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Суд у цій справі виходив з того, що позивач на час відкриття спадщини не проживав із спадкодавцем, про наявність заповіту, складеного на його користь, дізнався поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 1270 ЦК України. Такі обставини свідчать про поважність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. У цій справі встановлені обставини спадкування позивача після смерті його двоюрідного брата, отже, спадкування спадкоємцем п`ятої черги за законом. У справі, яка переглядається, правовідносини виникли у зв`язку із спадкуванням позивачем, яка є спадкоємцем першої черги після смерті батька».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) вказано, що «як на поважну причину неподання заяви про прийняття спадщини в установлені законом строки ОСОБА_1 посилався на необізнаність про існування заповіту, складеного спадкодавцем на його ім`я. При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 за правом представлення є спадкоємцем другої черги спадкування за законом, оскільки на час смерті ОСОБА_3 його мати - сестра спадкодавця ОСОБА_4 померла. Спадкоємці ж першої черги спадкування за законом відсутні. За таких обставин незалежно від обізнаності позивача про наявність заповіту, складеного на його ім`я, ОСОБА_1 для підтвердження наміру прийняти спадщину в силу положень статей 1269, 1270 ЦК України мав би звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті НОМЕР_4 у шестимісячний строк з дня відкриття спадщин. … З урахуванням викладеного суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки необізнаність особи, яка є спадкоємцем за законом, про існування заповіту, складеного на його ім`я, не може вважатися поважною причиною неподання заяви про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом в передбачений законом строк, оскільки не свідчить про наявність істотних та непереборних перешкод для звернення до нотаріуса з відповідною заявою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 676/6218/19 (провадження № 61-3435св22) зазначено, що «суди встановили, що позивачка знала про відкриття спадщини і, як спадкоємець за законом першої черги, яка на час смерті спадкодавця не проживала з ним, для прийняття спадщини мала подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини відповідно до вимог частини першої статті 1270 ЦК України, однак цього протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини не зробила. Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки обставини, на які посилалася ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог, а саме необізнаність про наявність на її ім`я заповіту спадкодавця ОСОБА_6 , не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність пропуску строку для прийняття спадщини, так як позивачка спадкоємець першої черги за законом, не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви, у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, про прийняття спадщини, оскільки вона є дочкою спадкодавця ОСОБА_6 , їй було відомо про смерть матері та про наявність спадкового майна після її смерті, є спадкоємцем за законом першої черги після смерті своєї матері, для підтвердження наміру прийняти спадщину в силу положень статей 1269, 1270 ЦК України мала б звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавці, проте у шестимісячний строк до нотаріуса із такою заявою не зверталась. Обізнаність позивача про наявність заповіту лише в 2019 році не змінює, передбачений статтею 1261 ЦК України, загальний порядок спадкування за законом. Інших причин щодо пропуску строку для прийняття спадщини позивач не навела. Подібні висновки зроблено в постановах Верховного Суду по справах № 711/5488/18 від 12 грудня 2019 року, № 645/5049/17 від 07 серпня 2019 року, № 453/1115/18 від 07 квітня 2021 року».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21 (провадження № 61-562св23) вказано, що «апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 є не лише спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 (про смерть батька знав у 2017 році), а також не залежно від наявності заповіту є спадкоємцем першої черги спадкоємців за законом. В апеляційній інстанції доведено і не заперечувалось його представником адвокатом Семененко С. М., що ОСОБА_1 , знаючи про смерть батька у 2017 році, не вчиняв жодний дій по прийняттю спадщини, оскільки не бажав приймати спадщину по закону. Посилання позивача на наявність підстав для визнання причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини поважними, у зв`язку із невжиттям нотаріусом заходів відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» щодо повідомлення про відкриття спадщини, є безпідставними, оскільки позивач є спадкоємцем за законом першої черги і здійснення ним права на спадкування (прийняття спадщини) шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (у випадку не проживання разом із спадкодавцем на час його смерті) не залежить від вчинення чи невчинення дій іншими особами (іншим спадкоємцем, нотаріусом). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19 (провадження № 61-14663св20), від 15 серпня 2022 року у справі № 350/53/21 (провадження № 61-1784св22) […] Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, провадження № 61-5609св19, від 29 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, провадження № 61-49121св18, від 04 грудня 2019 року у справі № 205/3855/17, провадження № 61?47832св18, у постанові Верховного Суду України від 06 вересня у справі
№ 6-496цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 736/1850/21 (провадження № 61-3892св23) зазначено, що «встановивши, що ОСОБА_1 не була зареєстрована та не проживала в будинку разом із померлою ОСОБА_3 ; після смерті спадкодавця її не було повідомлено про наявність заповіту спадкоємця за цим заповітом; спадкова справа не заводилась; заповіт було отримано позивачем в грудні місяці 2020 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Також суди попередніх інстанцій правильно вказали, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем першої черги, а тому не мала підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини; позивач звернулась до Щорського районного суду Чернігівської області з позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у грудні 2020 року, тобто після отримання дублікату заповіту ОСОБА_3 , а отже позивач добросовісно скористалась наданим їй правом, тому перешкоди, які завадили позивачу звернутися вчасно із заявою про прийняття спадщини, є істотними та поважними».
Між тим, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) та колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 (провадження № 61-4394св23), на які посилається ОСОБА_2 в касаційній скарзі, при застосуванні правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, Верховний Суд вважав, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є абсолютною поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини незалежно від того, чи є особа спадкоємцем за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) зробив висновок, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання спадкоємцем першої черги за законом заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, через те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.
Предметом позову у цій справі є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька позивача у 2013 році, з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту. При цьому позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на час смерті спадкодавця з ним не проживав, заяви про прийняття спадщини або відмови від неї у визначений законом строк не подавав, про смерть батька був достовірно обізнаний, та не заперечував, що не мав наміру оформлювати спадкові права після його смерті.
Верховний Суд у наведеній справі скасував постанову апеляційного суду, який дійшов висновку, що незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом, і відсутність відомостей про існування заповіту ніяким чином не впливала на його волевиявлення щодо подання заяви про прийняття спадщини за законом; проте таку заяву позивач у шестимісячний строк не подав; належних доводів про існування об`єктивних причин, що унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, позивач не навів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 (провадження № 61-4394св23), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «оскільки позивач не знала про заповіт, а нотаріус про заповіт її не повідомив, тому Верховний Суд не погоджується з висновками судів про те, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачці реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом, проте вона цього не зробила при відсутності поважних причин, які би перешкоджали подачі відповідної заяви до нотаріуса, оскільки нотаріус на порушення Закону України «Про нотаріат», пункту 2.2 глави 9, пунктів 2.2 і 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо місце проживання місце проживання або місце роботи спадкоємця. Така судова практика є загальновідомою й загальнодоступною, викладена у багатьох судових рішеннях Верховного Суду України, зокрема у постановах: від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16 (провадження № 6-1320цс17); від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, у численних судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, як суду касаційної інстанції. Ця судова практика залишилася незмінною і у практиці нового Верховного Суду, зокрема, викладена у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, провадження № 61-38298 св 18. […] Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2021 року справа № 703/4978/19, провадження № 61-13783 св 21. Посилання судів на те, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачці реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом, знаходиться поза межами предмета позову (стаття 13 ЦПК України), поза межами доказування (частина друга статті 77 ЦПК України), поза межами правовідносин, які виникли між сторонами. Особу не можна примушувати до реалізації захисту свого права, так як такий захист можливий лише на власний розсуд (стаття 12 ЦК України). Не є предметом судового розсуду те, чому позивачка вирішила не подавати заяву про спадкування за законом».
У наведеній справі рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом відмовлено, оскільки у позивачки право на спадкування майна померлого батька виникло як на підставі заповіту (про необізнаність щодо якого вказує позивачка), так і на підставі закону, як спадкоємиці першої черги. Незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачці реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом, проте вона цього не зробила при відсутності поважних причин, які би перешкоджали подачі відповідної заяви до нотаріуса. Верховний Суд скасував судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнив.
У справі, що переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який за життя склав заповіт на належну йому земельну ділянку, площею 2,24 га, на користь сина - ОСОБА_1 ; у встановлений законом шестимісячний строк останній не звернувся до нотаріуса із заявою прийняття спадщини; 27 жовтня 2021 року відповідач (інший син спадкодавця) звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , на підставі заяви якого заведена спадкова справа № 277-2021; нотаріус після заведення спадкової справи не повідомив ОСОБА_1 про наявність заповіту у встановлений законом строк для прийняття спадщини; повідомленням нотаріальної контори від 30 березня 2022 року відмовлено позивачу у прийнятті заяви про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого за заповітом у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Апеляційний суд виходив з того, що незнання про наявність заповіту не перешкоджало позивачу реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом, тому зазначені ним причини пропуску цього строку не є поважними.
Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
З підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права (частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України, частини третьої статті 1272 ЦК України), викладеному у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 (провадження № 61-4394св23), на які посилається ОСОБА_2 в касаційній скарзі, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передавала справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
При поверненні цієї справи на розгляд колегії суддів Об`єднана палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 25 березня 2024 року, зокрема вказала, що Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 висловив правову позицію про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини». Зміст вказаного вище висновку викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) та колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 (провадження № 61-4394св23), на які посилається ОСОБА_2 в касаційній скарзі, та від яких колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду пропонує відступити.
Запропонований колегією суддів Другої судової палати Верховного Суду висновок фактично є окресленням меж застосування такого висновку Верховного Суду України, тобто його конкретизацією. Отже, під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновку Верховного Суду України чи його конкретизації, що належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду. Так, відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18)).
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом.
Таким чином, без конкретизації висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, колегія суддів позбавлена самостійно ухвалити остаточне рішення у цій справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду для вирішення вказаних питань.
Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), пункт 42 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20)).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від загального висновкущодо застосування норм права (частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України, частини третьої статті 1272 ЦК України), викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом його конкретизації та визначення, що:
«необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
однак це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
тому необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати справу № 686/5757/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов
