Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
01 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/15257/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року (суддя Кучма К.С.) у справі №160/15257/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, -
в с т а н о в и В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15.03.2021 року, заяви про збільшення позовних вимог від 17.03.2021 року, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок бюджетних коштів на користь позивача матеріальну шкоду завдану положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру мінімальної заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 3 378 556 грн. 46 коп. за період з липня 2015 року по березень 2020 року з урахуванням відрахувань 18% ПДФО, 1,5% військового збору та ЄСВ 6,1% (тільки за 2015 рік), з яких:
нараховано недоплати: посадовий оклад - 956 430 грн. 91 коп.; надбавка за вислугу років - 23 4 719 грн. 97 коп.; надбавка за виконання ОВЗ - 833 805 грн. 61 коп.; щомісячної премії - 2 179 322 грн. 53 коп.;
відрахування у сумі: ПДФО - 751 072 грн. 01 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору - 63064 грн. 19 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); ЄСВ (тільки за 2015 рік) - 11 586 грн. 36 коп.;
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду
завдану положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 136 580 грн. 71 коп. з квітня 2020 року по травень 2020 року, з урахуванням відрахувань 18% ПДФО та 1,5% військового збору, з яких:
нараховано недоплати: посадовий оклад 45 624 грн. 33 коп.; надбавка за вислугу років на 11 406 грн. 08 коп.; надбавка за виконання ОВЗ 39 921 грн. 29 коп.; щомісячної премії 72713 грн. 78 коп.;
відрахувань у сумі: ПДФО - 30 539 грн. 79 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору 2 544 грн. 98 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії);
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача судові витрати по оплаті послуг експерта у сумі 6 000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що заробітна плата прокурора з 01.07.2015 нараховувалася та виплачувалася позивачеві в меншому розмірі, що суперечить ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», якою прямо передбачено, що заробітна плата регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Натомість, заробітна плата позивачу у період з липня 2015 по травень 2020 виплачувалася не у розмірах, передбачених ст.81 Закону України «Про прокуратуру», що призвело до її зменшення. Позивач зазначав про те, що неправомірність виплати заробітної плати на підставі положень постанови КМУ №505 підтверджена Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнано неконституційним окремі положення Бюджетного кодексу України, в частині оплати праці прокурорів. З цих підстав, посилаючись на положення ст..152 Конституції України, просив відшкодувати йому шкоду, як різницю між фактично виплаченою заробітною платою та заробітною платою, яка повинна бути виплачена позивачу, виходячи із розміру, встановленого ст..81 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 14 травня 2020 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", який обраховано судом у цьому рішенні та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 26 березня 2020 року по 14 травня 2020 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову прокуратури Дніпропетровської області, оформлену листом №18-738 вих20 від 29 травня 2020 року, у проведенні перерахунку заробітної плати за період з 01 січня 2015 року по 14 травня 2020 року та виплати її ОСОБА_1 на підставі поданої ним 15 травня 2020 заяви. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 015 940 (один мільйон п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок) грн. 81 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2021 р. скасовано. Справу № 160/15257/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції, суд касаційної інстанції фактично виходив з того, що суди не звернули увагу на невідповідність змісту заяви про збільшення позовних вимог від 17 березня 2021 року її прохальній частині; не перевірили правильність визначення складу учасників судового процесу з огляду на зміст заявлених вимог, які стосувалися відшкодування шкоди, що свідчить про те, що відповідачем у справі повинна бути Держава Україна, а не державний орган Дніпропетровська обласна прокуратура.
За наслідками нового розгляду справи рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
На виконання вимог суду касаційної інстанції, суд першої інстанції визначив такий склад учасників судового процесу: відповідач - Держава Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.
Визначаючи зміст та обсяг заявлених позивачем вимог, з урахуванням позиції позивача, сформованої під час підготовчого судового засідання, судом першої інстанції розглянуто позовні вимоги, в редакції заяви про зменшення позовних вимог від 15.03.2021 року, в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо необхідності виплати йому частини заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років визначеного за частинами 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з коефіцієнтом 1,2, натомість здійснення виплат на підставі пункту 26 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року;
- стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у сумі 1 015 940,81 грн., у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначеного за частинами 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з коефіцієнтом 1,2 у зв`язку з застосуванням при виплатах пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року;
- зобов`язати відповідача виплатити йому частину невиплаченої заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років у сумі 1 015 940,81 грн. визначеного за частинами 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з коефіцієнтом 1,2, у зв`язку із застосуванням при виплатах пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року;
- стягнути з відповідача на його користь судові витрати по оплаті послуг експерта у сумі 6000 грн.
Відмовляючи в задоволенні вказаних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, у зв`язку з чим відповідач не мав підстав не враховувати приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та постанови КМУ № 505 під час виплати заробітної плати позивачу.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує на те, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних відносин норми матеріального права, насамперед, положення ч.1 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», якою прямо передбачено, що заробітна плата регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Невиплата відповідачем заробітної плати у розмірах, передбачених спеціальним законом Законом України «Про прокуратуру», як зазначає позивач, призводить до порушення його майнових прав та фактично позбавляє його права власності, відносно належної йому заробітної плати, у свою чергу, право власності є конвенційним правом, яке підлягає захисту відповідно до Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач зазначає те, що заявлені вимоги стосувалися виникнення обов`язку відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним і такі вимоги ґрунтувалися на положеннях ст..152 Конституції України. У свою чергу, суд першої інстанції такій позиції позивача належної оцінки не надав, а виходив лише із загальних положень втрати чинності дії неконституційного акту в часі.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 працював безперервно в органах прокуратури з 30.10.2006 року. З 12.08.2019 року позивач працював на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Дніпропетровської області.
Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року №406к на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" 14 травня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідувань, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Дніпропетровської області, що підтверджено копією трудової книжки (серія АХ № 858913) та копією вкладишу (серія ЯЯ №006641).
15.05.2020 року позивач звернувся до прокурора Дніпропетровської області старшого радника юстиції ОСОБА_2 із заявою, у якій просив здійснити перерахунок сплаченої йому заробітної плати за період з 01 січня 2015 року по 14 травня 2020 року зі сплатою заборгованості на належну йому платіжну картку НОМЕР_1 . У цій заяві позивач послався на визнання Конституційним Судом України неконституційними положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування ((рішення у справі №1-223/2018 (2840/18) від 26 березня 2020 року)).
Листом від 29.05.2020 року за №18-738 вих.20 на дане звернення позивача Прокуратура Дніпропетровської області повідомила останньому про те, що на виконання завдання Офісу Генерального прокурора від 29 січня 2020 року №21-375вих-26окв відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" прокуратурою Дніпропетровської області було надано штатні розписі регіональної та місцевих прокуратур, станом на 01 січня 2020 року, для затвердження Генеральним прокурором. Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники Бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". У подальшому при внесенні змін до структури та штатного розпису регіональних, місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором та відповідно до завдання Офісу Генерального прокурора. На поточну дату наказу Генерального прокурора та завдання Офісу Генерального прокурора щодо складання нового штатного розпису не надходило, нарахування заробітної плати виконуються відповідно затвердженому Генеральним прокурором кошторису станом на 01 січня 2020 року.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, як вбачається з заявленого позову, право на відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої заробітної плати, позивач пов`язує з виплатою йому заробітної плати у меншому розмірі на підставі закону, який визнано неконституційним.
Статтею 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.
Таким чином, відшкодування шкоди, у випадках передбачених ч.3 ст.152 Конституції України, можливо лише у порядку встановленому законом.
Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, не прийнятий.
Такі висновки зроблені Верховним Судом у справі №280/9592/21 (ухвала від 21.07.2022) з посиланням на рішення Верховного Суду у справі №751/6859/21 (постанова від 08.06.2022).
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що заподіяння матеріальної шкоди позивач пов`язує з протиправною бездіяльністю органу прокуратури щодо неналежного розрахунку заробітної плати починаючи з 01 липня 2015 року.
Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 81 Закону № 1697-VII).
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3 (частина четверта статті 81 Закону № 1697-VII).
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома статті 81 Закону № 1697-VII).
Пунктом 5 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII визначено, що положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Водночас підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до постанови КМ України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505), яка була чинною в оспорюваному позивачем періоді.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови № 505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), що набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Цим Законом до статті 81 внесені зміни, зокрема частини третю - п`яту викладено в такій редакції:
"Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 справа № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
У Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 Конституційний Суд України визначив, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, визнаній неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За таких обставин немає правових підстав стверджувати, що відповідний орган прокуратури допустив протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати за чинним на той час законодавством.
Такі висновки щодо питань застосування положень ч.3 ст.152 Конституції України, зроблені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2023 (справі №200/7984/21, від 04.05.2023 (справа №640/1818/20), від 31.05.2023 (справа №540/5635/21).
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу і на те, що у межах цієї справи позивачем заявлено вимоги про відшкодування шкоди за період з 01.07.2015 по 14.05.2020.
Що стосується періоду з 01.07.2015 по 26.03.2020 (день прийняття рішення Конституційним Судом України), то позиція позивача, як зазначено вище, обгрунтована наявністю підстав для відшкодування шкоди в силу приписів ч.3 ст.152 Конституції України і вказаній позиції позивача судом надана оцінка.
В той же час, посилаючись на положення ч.3 ст.152 Конституції України, позивач не зазначає в чому полягає шкода, яка, за його позицією, заподіяна у період з 27.03.2020 по 14.05.2020 та обов`язок відшкодування якої слід покласти на Державу.
Так, після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 заробітна плата позивача виплачувалася органом прокуратури на підставі положень Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, позивачем, у межах цієї справи, не оспорюється правомірність дій органу прокуратури щодо нарахування та виплати заробітної плати після ухвалення рішення Конституційним Судом України. Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 18.05.2023, якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанції, а справу направлено на новий розгляд. У свою чергу, дій органу прокуратури під час виплати заробітної плати у період з 27.03.2020 по 14.05.2020 у будь-якому випадку не можливо кваліфікувати як завдану шкоду, що підлягає відшкодуванню в силу положень ч.3 ст.152 Конституції України, які визначені позивачем підставами позову у цій справі. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що у вказаний період орган прокуратури нараховував та виплачував заробітну плату на підставі Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням змін внесеними Законом №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», положення якого, на час звернення позивачем з цим позовом до суду, не були визнані неконституційними.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі №160/15257/20 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 01.02.2024
Повне судове рішення складено 02.02.2024
Головуючий - суддяЯ.В. Семененко
суддяН.А. Бишевська
суддяІ.Ю. Добродняк
