ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2962/23 пров. № А/857/10302/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засіданняХомин Ю.Є.,

за участю представника відповідачаДубаса В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року про відмову у відкритті провадження в частині заявлених позовних вимог, прийняту суддею Остап`юк С.В. у місті Івано - Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України, Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Першого відділення Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії та вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Кабінету Міністрів України,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з адміністративним позовом до Державної прикордонної служби України, Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Першого відділення Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: встановити факт родинних відносин між позивачем та загиблим військовослужбовцем; визнання протиправною відмову щодо виплати грошового забезпечення, яке нараховане, але невиплачене загиблому військовослужбовцю ОСОБА_2 та знаходиться на його банківському рахунку; зобов`язання виплатити грошове забезпечення, яке нараховане, але невиплачене загиблому військовослужбовцю ОСОБА_2 ; визнання протиправною бездіяльність щодо прийняття рішення з питання, пов`язаного із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум як члену сім`ї загиблого військовослужбовця; зобов`язання прийняти документи для прийняття рішення з питання призначення і виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум; зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу як члену сім`ї загиблого військовослужбовця, відповідно до редакції, чинній до 29.07.2022 статей 161, 162 частини 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України за № 168 від 28.02.2022; вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Кабінету Міністрів України, а саме: редакції статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що прийнята Законом № 2489-IX від 29.07.2022, а також редакції абзацу другого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, що прийнята постановою Кабінету Міністрів України за № 400 від 01.04.2022.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення та вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Кабінету Міністрів України. Роз`яснено позивачу, що його позовна заява в цих частинах підлягає розгляду в порядку цивільного та конституційного судочинства.

Суд виходив з того, що з аналізу статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про встановлення факту.

Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.

Саме тому такі справи розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановити факт родинних відносин між позивачем та загиблим військовослужбовцем, слід відмовити.

Оскільки рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з даного питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, тим більше за правилами окремого провадження, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ.

Відтак, суд відмовив у відкритті провадження в частині заявлених позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, а такий спір на думку суду має вирішується місцевими загальними судам в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що останнє (про вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Кабінету Міністрів України, фігурує лише в оскарженій ухвалі, а в позові таких вимог не було і немає, бо були і є та мають бути про встановлення Кабінету Міністрів України, Державній прикордонній службі України, що редакція статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що прийнята Законом № 2489-ІХ від 29.07.2022, встановлюється такою, що суперечить Конституції України, тому застосуванню не підлягає, бо в силу частини 4 статті 7 КАСУ, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України, а у конкретному випадку положенням Закону № 2489-ІХ від 29.07.2022 щодо внесених змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема в ст.161, містить загальнозаборонену дискримінацію, що ґрунтується на єдиному факті - на даті загибелі військовослужбовця, що сталася в різний час, здійснення однієї і тієї ж самої військової кампанії на різних театрах військових дій, які для загиблого і для його сім`ї своєї суті не міняють і містять в собі один і той же результатом - смерть військовослужбовця.

З`явилася і правова позиція (висновок) в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, яка зводиться до такого: « оскільки вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками, а такі вимоги заявника пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, то вони розгляду цивільним судочинством не підлягають», тому й була цілком правомірна та законна вимога позивача в адміністративному позові щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Вона мала розглядатися по суті, по ній не могло бути ухвали, що оскаржена, про відмову у відкритті провадження в частині заявлених позовних вимог.

Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника співвідповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 320 КАС Українисуд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З обставин справи вбачається, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які склали підстави для прийняття оскаржуваного процесуального судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, в тому числі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, зокрема, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 у справі № 641/5187/20.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно доСімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Визначаючи, чи пов`язується зі встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положеннястатті 1 ЦК України. За змістом частини першоїстатті 1 ЦК Україницивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 у справі № 214/1309/21 (провадження № 61-3264сво22) вказано, що: « до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для встановлення певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням. За своїм предметом та правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці щодо соціальних виплат з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи, що між позивачем та відповідачами виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї загиблого військовослужбовця і не пов`язаний з цивільними права та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У спірних правовідносинах суд повинен враховувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу для отримання соціальної виплати. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, з урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між позивачем та загиблим військовослужбовцем не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, а тому ухвалу в цій частині слід скасувати.

Щодо змісту вимог про встановлення Кабінету Міністрів України та Державній прикордонній службі України, що редакція статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що прийнята Законом № 2489-IX від 29.07.2022, є такою, що суперечить Конституції України, тому застосуванню не підлягає, а також про встановлення, що редакція абзацу другого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, що прийнята постановою Кабінету Міністрів України за № 400 від 01.04.2022, яка застосовується з 24.02.2022 не має юридичного значення та застосуванню не підлягає, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даній частині позовних вимог слід відмовити у відкритті провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 9 частини 1 статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Кабінету Міністрів України належить до повноважень Конституційного Суду та не належать до юрисдикції адміністративних судів і, як наслідок, суд відмовляє у відкритті провадження в частині цих вимог.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються частково суттєвими і дають підстави для висновку про не в повній мірі правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до прийняття оспореного судового рішення.

Керуючись ст. ст.308,315,320,321,322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року про відмову у відкритті провадження в частині заявлених позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення у справі №300/2962/23 скасувати, та направити в цій частині справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В решті ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року про відмову у відкритті провадження в частині заявлених позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 30.01.2024.