Ухвала
18 серпня 2023 року
м. Київ
справа 336/6023/20
провадження № 61-11523ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна, П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання правочинів недійсними, встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 28 липня 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 липня 2023 року (повне судове рішення складено 18 липня 2023 року).
На підставі касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження. Як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, в порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (частина друга статті 9 Закону України «Про судовий збір»).
Перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснюється на підставі поданих заявником доказів на підтвердження доказів сплати суми судового збору (див. пункт 27 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року в справі № 640/18777/21 (адміністративне провадження № К/990/26010/22).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року в справі № 300/2856/22 (адміністративне провадження № К/990/32669/22) зазначено, що:
«53. Окрім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив фактичного зарахування судового збору на казначейський рахунок 25 жовтня 2022 року, тобто до постановлення оскаржуваної ухвали від 2 листопада 2022 року про повернення апеляційної скарги відповідачу.
54. Частинами першою, другою статті 9 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
57. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
58. Таким чином, обов`язок перевірити факт зарахування судового збору у конкретній справі покладається на суд.
59. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20; у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18, від 25 січня 2021 року у справі №914/1131/20, від 26 січня 2023 року справі №300/2484/22 та від 27 січня 2023 року у справі № 300/2202/22».
Додана до касаційної скарги квитанція № 34 від 25 липня 2023 року на суму 20 252,00 грн не є належним документом, що підтверджує сплату судового збору, оскільки згідно виписок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України згідно указаної квитанції відсутнє.
За таких обставин, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір.
Згідно підпунктами 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день пред`явлення позову - 2020 рік) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становив 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
На підставі наведеного, розмір судового збору за подання позову майнового характеру становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 840,80 грн та не більше 10 510,00 грн. За подання позову немайнового характеру судовий збір становив 840,80 грн за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 оскаржує судові рішення у повному обсязі.
Таким чином, ураховуючи характер позову та клопотання у скарзі, за подання касаційної скарги розмір судового збору за вимогами: немайнового характеру становить 3 363,20 грн (2 102,00 грн * 0,4 * 200% * 2 вимоги немайнового характеру); майнового характеру - 1 % ціни позову * 200%, але не менше 1 681,60 грн та не більше 21 020,00 грн.
Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціни позову щодо вимог майнового характеру (визнання права власності та витребування двох квартир), а тому неможливо встановити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру.
Як наслідок особі, яка подала касаційну скаргу, за подання касаційної скарги за вимогами немайнового характеру необхідно сплатити судовий збір у розмірі 3 363,20 грн, а за вимогами майнового характеру - самостійно визначити розмір судового збору скарги (підтвердивши його розмір належними доказами) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна (двох квартир), але не менше 1 681,60 грн та не більше 21 020,00 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або сплачено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Окрім цього, 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі, особа, яка її подає, посилається на постанови Верховного Суду.
Разом з тим, особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилаючись у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду, особа, яка подала касаційну скаргу, не зазначає, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 260, 392, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
