Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 336/6023/20
Пр. № 2/336/106/2022
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Щасливої О.В.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна, п`ята Запорізька державна нотаріальна контора, товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання правочинів недійсними, встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння,
В С Т А Н О В И В:
15 жовтня 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, вимоги по якому збільшила 16 грудня 2020 року, зазначивши в якості співвідповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними, встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого володіння.
В уточненій заяві (а. с. 82-87) зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася смерть ОСОБА_5 , якійу належало право власності на квартиру АДРЕСА_1 . На момент смерті із спадкодавцею постійно проживала її донька ОСОБА_6 , яка доводиться позивачці рідною сестрою по батьківській лінії і є донькою батька позивачки ОСОБА_7 . Після смерті матері ОСОБА_6 заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала, проте в силу ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_2 сталася смерть ОСОБА_6 . Позивач, яка є її єдиною спадкоємцею другої черги за законом, у встановлений строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до складу якої увійшли два об`єкти нерухомості, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_6 успадкувала після смерті матері ОСОБА_5 , та квартира АДРЕСА_2 . Обставини смерті ОСОБА_6 стали предметом досудового розслідування, яке проводилось Шевченківським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області в межах кримінального провадження № 12019080080002663, під час якого на квартиру АДРЕСА_1 , речі і документи, що зберігалися в житлі на момент смерті ОСОБА_6 , ухвалою слідчого судді від 21.10.2019 року накладений арешт. Означена ухвала звернена до виконання шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Під час строку на прийняття спадщини позивачці стало відомо про наявність двох укладених на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» договорів купівлі-продажу спадкового майна, а саме: договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 24.12.2001 року № Н-2893, укладеного між ОСОБА_2 як покупцем та ОСОБА_6 як продавцем; а також договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04.01.2002 року № Н-2929, укладеного між ОСОБА_2 як покупцем та ОСОБА_5 як продавцем. В період дії ухвали слідчого судді про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова О.В. як державний реєстратор на підставі заяви ОСОБА_2 та договору від 04.01.2002 року № Н-2929, укладеного на товарній біржі «Торг-Інвест», здійснила державну реєстрацію права власності на означене нерухоме майно за відповідачем.
Договори купівлі-продажу вказаних квартир є недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону, виходячи з такого.
Укладенням вказаних договорів порушено вимоги ст. ст. 47, 277 ЦК Української РСР, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, про обов`язкову нотаріальну форму договору купівлі-продажу нерухомого майна. Вказані договори не лише не посвідчені нотаріально, а й сторонами не досягнуто жодної домовленості щодо істотних умов цих договорів, а також не виконано їх, оскільки ОСОБА_5 до своєї смерті проживала в належній їй квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_6 , яка до 29 березня 2016 року фактично проживала в квартирі АДРЕСА_2 , після свого переїзду до матері ОСОБА_8 залишалась зареєстрованою у вказаному житлі, яке передала в оренду іншій особі. Окрім того, під час продажу квартири АДРЕСА_2 , учасником права спільної сумісної власності якої на момент укладення оспорюваного правочину була неповнолітня особа ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозвіл органу опіки та піклування на відчуження вказаного житла не надавався. Вказані правочини є недійсними і тому, що суперечать вимогам ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», згідно з якою біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Між тим жоден з учасників вказаних правочинів ніколи не був членом біржі «Торг-Інвест».
Одразу після смерті власників житла ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартири були протиправно відчужені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідчених договорів від 27.01.2020 року, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_2 , та від 23.09.2020 року, у відповідності до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_2 не мав права вчиняти правочини щодо спірного майна, способом захисту порушеного права особи, яка є власником майна, є витребування нерухомості у наступних набувачів.
Позивачці належить право вказаної вимоги, оскільки вона є єдиним спадкоємцем другої черги за законом після смерті рідної сестри ОСОБА_6 , яка була учасником права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 та вважається такою, що прийняла спадщину після смерті другого співвласника - свого сина ОСОБА_9 , який помір ІНФОРМАЦІЯ_7 року, постійно проживаючи разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини та будучи зареєстрованою у вказаному житлі на момент своєї смерті. Що стосується права ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , вона вважається такою, що прийняла її після смерті своєї матері ОСОБА_5 , проте не встигла оформити право на спадщину через власну смерть, яка сталася 3 жовтня 2019 року.
У зв`язку з викладеним позивач просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2001 року № Н-2893 квартири АДРЕСА_3 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_2 , з одного боку, та ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , - з іншого, (1);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.01.2002 року № Н-2989 квартири АДРЕСА_1 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (2);
- встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавцею ОСОБА_5 на день смерті останньої, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 (3);
- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 (4);
- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 (5);
- витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (6);
- витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 (7).
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.
На підставі ухвали суду від 25.02.2021 року витребувано докази від п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В., Запорізького міського державного архіву, товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», департаменту реєстраційних послуг, районної адміністрації по Комунарському району Запорізької міської ради, Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Олександрівської державної податкової служби головного управління Державної податкової служби в Запорізькій області.
25 лютого 2021 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_2 , а також АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В цей же день, а саме: 2 червня 2021 року, ухвалою суду витребувано докази у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чепкової О.В., товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», департаменту реєстраційних послуг.
На підставі ухвали суду від 01.09.2021 року витребувано докази у товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації».
В судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового розгляду, не з`явились.
При цьому від представника позивачки надійшла письмова заява, яка містить прохання про задоволення позову, вирішення справи без участі позивачки та її представника, згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надали письмові звернення, поіменовані запереченнями проти позову.
Третя особа - приватний нотаріус Чепкова О.В., представник п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори надали суду заяви про вирішення спору без їхньої участі.
Наведені обставини в силу ст. ст. 211, 223 ЦПК України зумовили проведення судового розгляду у відсутність учасників справи.
За змістом письмових заперечень відповідача ОСОБА_3 , остання не визнає позов, оскільки оспорювати дійсність договору вправі лише його учасник, яким не є ОСОБА_1 і яка не навела жодної з передбачених статтею 203 ЦК України підстав для визнання договору недійсним. Між тим всі договори, в тому числі біржові, укладені у відповідності до вимог закону, що діяв на момент їхнього вчинення, а договір купівлі-продажу, що укладений між нею та ОСОБА_2 , у відповідності до правил цивільного законодавства підданий нотаріальному посвідченню. Майно, що відчужено, на момент посвідчення договору не перебувало під арештом та не було обтяжено будь-якими іншими заходами забезпечення, в чому переконалась нотаріус, що посвідчувала договір. Право витребувати майно з чужого володіння належить лише власнику цього майна. Між тим ОСОБА_1 не належить право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
З письмових заперечень відповідача ОСОБА_2 випливає, що він не визнає позовні вимоги, оскільки право власності на нерухомість набуте ним у встановленому законом порядку, зареєстроване ним та в подальшому відчужено у відповідності до вимог закону. ОСОБА_1 не належить право висування відповідних вимог, оскільки вона не є стороною оспорюваних договорів та не є власником майна, витребування якого з чужого володіння вимагає.
З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, з наступних міркувань.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 сталася смерть ОСОБА_6 (а. с. 62 т. 2).
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
До другої черги спадкоємців за законом належать, зокрема, рідні сестри спадкодавця, які одержують право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ст. ст. 1262, 1258 ЦК України).
Здійснення права на спадщину внормовано Главою 87 ЦК України.
У відповідності до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Позивач, яка доводиться рідною сестрою ОСОБА_6 за спільним походженням від батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як свідчать відомості в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (а. с. 17, 17 (зворотний бік) т. 1, а. с. 37, 44 т. 2), здійснила право на прийняття спадщини, звернувшись протягом встановленого статтею 1270 ЦК строку для прийняття спадщини до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а. с. 33 т. 2). Інших спадкоємців за законом в спадкодавці немає, заповіт від її імені не посвідчувався, як випливає з інформації п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори (а. с. 31, 82 т. 2).
Звернення ОСОБА_1 до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину увінчалось винесенням постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на таку причину відмови, як відсутність реєстрації за спадкодавцем права власності на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 82-83).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, за змістом ст. 1296 ЦК України, що узгоджується з роз`ясненнями пункту 27 Постанови Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за змістом яких отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов`язком спадкоємця.
За роз`ясненнями п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Фізична особа, яка в силу ст. 12 ЦК України є вільною у здійсненні своїх прав, вправі прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
ОСОБА_1 , як зазначено судом, здійснила право на прийняття спадщини, звернувшись протягом встановленого законом строку до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, оскільки постійно не проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відсутність реєстрації права власності на спадкове майно за спадкодавцем, яка стала підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, не повинна звужувати право учасника цивільних правовідносин.
Наявність вказаної постанови нотаріуса є підставою для звернення до суду.
Як зазначено, предметом спадкування можуть бути лише належні спадкодавцю майно та майнові права.
Вирішуючи питання про право спадкодавця ОСОБА_6 на нерухоме житло, суд виходить з такого.
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 на момент смерті ОСОБА_9 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_5 , належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а. с. 42, 185 т. 2).
ОСОБА_6 , яка доводиться матір`ю ОСОБА_9 (а. с. 95 т. 1) і постійно проживала разом з ним та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , тоді як смерть батька ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - сталася ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 39 (зворотний бік) т. 2), в силу ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.
Факт постійного проживання ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9 на момент смерті останнього підтверджують надані суду фактичні дані, а саме: інформація про реєстрацію місця проживання в паспорті громадянина України на ім`я ОСОБА_6 , а також в зверненні департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (а. с. 19 т. 1, а с. 74 (зворотний бік) т. 2); розпорядження голови Комунарської Ради народних депутатів про приватизацію щодо передання квартири АДРЕСА_2 в спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а. с. 29 т. 2); інформація про реєстрацію ОСОБА_9 в паспорті громадянина України на його ім`я (а. с. 94 (зворотний бік) т. 1); довідка з місця проживання про проживання ОСОБА_6 разом з сином ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 94 (зворотний бік) т. 1); довідка про перебування ОСОБА_9 на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району як особи з інвалідністю першої групи (а. с. 96. Т. 1); довідка про потребу ОСОБА_9 як особи з інвалідністю в постійному сторонньому догляді та про здійснення такого догляду ОСОБА_6 як особою, що надає соціальні послуги інваліду першої групи і отримує компенсацію в управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (а. с. 96, 96 (зворотний бік) т. 1); посвідчення особи з інвалідністю на ім`я ОСОБА_9 , видане управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (а. с. 97 (зворотний бік) т. 1), договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води в квартирі АДРЕСА_2 , укладений концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_6 (а. с. 98 т. 1); повідомлення про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги в квартирі АДРЕСА_2 (а. с. 100-101 т. 1); отримання ОСОБА_6 та ОСОБА_9 карток платників податків у відділенні у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обласної податкової інспекції Головного управління державної Фіскальної служби (а. с. 19 (зворотний бік) т. 1, а. с. 95 (зворотний бік) т. 1).
За змістом роз`яснень в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК) .
Виходячи з викладеного суд вважає, що ОСОБА_6 після смерті сина ОСОБА_9 успадкувала частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_5 , яка дорівнює розміру належної їй частки, оскільки частки в праві спільної сумісної власності її учасників вважаються рівними, якщо інше не встановлено законом або договором, та становить Ѕ частину квартири, таким чином набувши право неподільної власності на означене житло.
Що стосується набуття права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , суд враховує такі, встановлені під час розгляду справи, обставини.
ОСОБА_11 , яка є матір`ю ОСОБА_6 (а. с. 17 (зворотний бік) т. 1, а. с. 24), на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право спільної часткової власності належало право на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 148 т. 1).
Судом встановлено, що з 29 березня 2016 року ОСОБА_6 почала проживати разом з матір`ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_6 , на що вказують такі надані суду фактичні дані: власноручне звернення ОСОБА_6 до головного лікаря другої поліклініки м. Запоріжжя, за змістом якого вона просить надавати їй медичну допомогу за місцем фактичного проживання, в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 51); відомості про отримання нею послуг в лютому 2016 року в комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» (а. с. 50 т. 1); довідка про її перебування на обліку в управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району в період з 29 березня 2016 року по 2 серпня 2019 року, коли сталася смерть ОСОБА_5 , як одержувача компенсації, який надає послуги по догляду за особою похилого віку ОСОБА_5 (а. с. 50, 104 т. 1); сторінки карти амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_7 (а. с. 51-52); договір оренди про передачу ОСОБА_6 іншій особі в оренду з 10 квітня 2016 року належної їй квартири АДРЕСА_2 (а. с. 53 т. 1); договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_5 , укладений з ОСОБА_6 (а. с. 106, а. с. 106 (зворотний бік) т. 1); інформація про місце смерті ОСОБА_6 , яким є Шевченківський район м. Запоріжжя, з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а. с. 87 т. 2).
До спадкоємців першої черги за законом у відповідності до ст. 1261 ЦК України відносяться, зокрема, діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив.
За роз`ясненнями п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
За змістом роз`яснень в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Факт постійного проживання ОСОБА_6 із спадкодавцем ОСОБА_5 доведений наданими суду фактичними даними, тому суд знаходить підстави для задоволення вимоги позову про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Встановлені судом обставини дають суду підстави для констатації того, що ОСОБА_6 в силу ст. 1268 ЦК України вчинила дії щодо прийняття спадщини, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на момент смерті останньої, тоді як інші спадкоємці ОСОБА_5 , як випливає з інформації п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, до нотаріальної контори не звертались, спадкова справа не заводилась (а. с. 31, 70 т. 2).
Оскільки ОСОБА_6 вважається такою, що прийняла спадщину після ОСОБА_5 , суд знаходить ґрунтовними вимоги позову про визнання за позивачкою права власності і на квартиру АДРЕСА_1 .
Вимога про визнання права власності в порядку спадкування спрямована в русло правовідносин, що регулюють відносини спадкування. Фактичні обставини справи, встановлені судом, дозволяють суду зробити беззаперечний висновок, який вже наведений судом вище, про здійснення позивачем права на спадкування; неможливість реалізації цього права шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину зумовлена об`єктивними перешкодами, а саме: незаконною передачею цього права іншим особам.
У зв`язку з викладеним суд знаходить за можливе застосувати судовий захист в спосіб, обраний позивачем, і визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .
При цьому суд не погоджується з доводами позову про перехід права на прийняття спадщини до ОСОБА_1 в порядку трансмісії, оскільки за змістом ст. 1276 ЦК України, яка внормовує такий перехід, спадкова трансмісія має місце у випадку, коли спадкоємець не встиг прийняти спадщину, між тим сама позивачка доводить те, що ОСОБА_6 є такою, що прийняла спадщину в розумінні ст. 1268 ЦК України, та судом встановлений факт її спільного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, що дає законні підстави вважати її такою, що прийняла спадщину.
Окрім того, суд бере до уваги, що за логікою цієї вимоги суду належало б встановити право на перехід права на спадкування позивачкою після смерті ОСОБА_5 , а для реалізації цього права частиною 2 ст. 1276 ЦК України встановлена процедура, за якою право на прийняття спадщини здійснюється на загальних підставах, тобто шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини протягом строку, що залишився на прийняття спадщини після смерті саме ОСОБА_5 .
Вирішуючи вимоги позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, укладених на торговій біржі, суд виходить з такого.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З наведених положень законодавства випливає, що порушити питання про визнання правочину недійсним вправі не лише сторона правочину, а й будь-яка особа, чий законний інтересе порушує такий правочин.
Окрім того, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, то і особа, що прийняла спадщину, вправі порушити питання про визнання недійсними правочинів, на підставі яких відчужене спадкове майно.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Вимоги до правочину, як зазначено, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Однією з вимог є відповідність правочину законодавству (зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, як слідує із змісту ст. 328 ЦК України).
Судом встановлено, що на підставі укладеного на Запорізькій товарній біржі «Торг Інвест» 24 грудня 2001 року договору № Н-2893 квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_6 та ОСОБА_12 продано ОСОБА_2 (а. с. 242 т. 1). На підставі укладеного на Запорізькій товарній біржі «Торг Інвест» 4 січня 2002 року договору № Н-2989 квартиру АДРЕСА_1 продано ОСОБА_5 ОСОБА_2 (а. с. 12 т. 2).
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону врегульовані параграфом 2 Глави 16 Розділу ІV Книги першої ЦК України і зводяться до визнання правочину недійсним за позовом однієї із сторін правочину або іншої заінтересованої особи, підставою для чого є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК.
Як зазначено в статті 47 ЦК Української РСР, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, за змістом ст. 227 ЦК Української РСР. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Аналогічні положення містить статті 657 ЦК України, відповідно до якої договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах, (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Договори, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених, в зв`язку з чим необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.
Таким чином, договори щодо придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.
Як слідує з роз`яснень в пунктах 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року N 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом пункту 4 вказаної Постанови, судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Згідно з частиною першою ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Договори, дійсність яких оспорює позивачка, всупереч вимог закону не посвідчені нотаріально, тому в силу наведених положень законодавства вони є нікчемними.
Хоча позивач і посилається на інші порушення законодавства при укладенні цих договорів, зокрема, ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», згідно з якою біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам, а також Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якого батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, проте суд враховує, що прямо встановлена законом нікчемність правочину не вимагає визнання його недійсним.
Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Як випливає із змісту частини 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
Аналогічні положення містить пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за яким відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
З наведеного випливає, що вимога про встановлення нікчемності правочину може бути розглянута судом за наявності спору про це.
У відповідності до п. 7 вказаної Постанови Верховного Суду України у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
У зв`язку з викладеним суд при розв`язанні цього позову вважає за можливе застосувати засіб захисту права, що полягає у встановленні нікчемності означених правочинів.
Відчуження спірного майна за нікчемними правочинами потягло за собою можливість його подальшого відчуження на підставі договорів купівлі-продажу від 27.01.2020 року, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_2 , та від 23.09.2020 року, у відповідності до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 89-93 т. 1).
Право власника (спадкоємця власника) на захист свого права шляхом висування вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача внормоване ст. ст. 387, 388 ЦК України, а засобом судового захисту є подання віндикаційного позову.
Як випливає з роз`яснень п. 22 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Аналогічні роз`яснення містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до яких за умови визнання першого договору недійсним позови власника майна про визнання наступних правочинів щодо відчуження цього майна недійсними не підлягають задоволенню, а засобом судового захисту є подання віндикаційного позову.
Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача (узагальнення судової практики, Верховний Суд України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України (висновки в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-95цс13).
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі (було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння (1); було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння (2); вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом(3)).
Так як законом встановлено презумпцію правомірності набуття права власності (ст. 328 ЦК України), при вирішенні вимоги про витребування майна з чужого володіння суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 388 ЦК України, виходячи з добросовісності набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірного майна, оскільки інше не випливає прямо із закону і не встановлено судом.
Майно може бути витребувано від добросовісного набувача, якими є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки воно, будучи відчуженим особою за нікчемними правочином, вибуло з володіння власників всупереч їхній волі.
На підставі наведених міркувань суд вважає, що вимога про витребування квартир ґрунтується на положеннях матеріального права і підлягає задоволенню.
Стягненню з відповідачів на користь позивача в рівних частках підлягає сплачений нею судовий збір.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215-216, 316, 319, 321, 330, 386, 388, 392, 1212-1218, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 , ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , що зареєстрована за адреою: АДРЕСА_10 , задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавцею ОСОБА_5 на день смерті останньої, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 (5).
Встановити, що договір купівлі-продажу квартири № Н-2893 від 24.12.2001 року квартири АДРЕСА_2 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_2 , з одного боку, та ОСОБА_6 і ОСОБА_12 , - з іншого, - є нікчемним.
Встановити, що договір купівлі-продажу квартири № Н-2989 від 04.01.2002 року квартири АДРЕСА_1 , укладений на Запорізькій товарній біржі «Торг-Інвест» між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , є нікчемним.
Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .
Витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 по 1443 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення суду складено 28 листопада 2022 року.
Суддя О.В. Щаслива
