Постанова

Іменем України

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 444/1995/16

провадження № 61-4566св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи за первісним позовом: Рава-Руська міська рада Львівського району Львівської області, Червоноградське бюро технічної інвентаризації,

позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Рава-Руська міська рада Львівського району Львівської області,

треті особи за зустрічним позовом: Головне управління Держгеокадстру у Львівській області, Відділ реєстрації Жовківської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , поданою представницею - адвокаткою Юнко Марією Василівною, на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2021 року у складі судді Ясиновського Р. Б., додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року у складі судді Ясиновського Р. Б. та постанови Львівського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Рава-Руська міська рада Львівського району Львівської області, Червоноградське бюро технічної інвентаризації, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого на межі земельних ділянок нежитлового приміщення та приведення межі між земельними ділянками у становище, яке існувало до порушення вимог містобудівного та земельного законодавства.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,0367 га, кадастровий номер 4622710400:01:005:0155, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснюють самочинне будівництво господарської будівлі, тобто без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, належно затвердженого проекту та з істотним порушенням будівельних норм і правил. Відповідачі залили фундамент та звели наполовину стіни господарської будівлі на межі та частково на земельній ділянці, яка належить йому, чим не дотримали відстані від межі його земельної ділянки та відстані між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами. Дії відповідачів не лише порушують державні будівельні норми, а і створюють небезпеку для його земельної ділянки, що може потенційно завдати йому шкоди, адже забезпечення екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян, полягають у дотриманні допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель (стаття 28 Закону України «Про охорону земель»).

Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 4622710400:01:005:0155, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності шляхом знесення господарської будівлі, що новозбудована на місці сараю «Б».

У червні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися із зустріним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Рава-Руської міської ради Львівської області, треті особи: Головне управління Держгеокадстру у Львівській області, Відділ реєстрації Жовківської районної державної адміністрації, провизнання незаконним та скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Свої вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обґрунтовували тим, що їм на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , набутий в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 . У зв`язку із переходом права власності на житловий будинок до них перейшло право користування земельною ділянкою.

До площі земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4 на підставі рішення Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,включено частину земельної ділянки, яка належить їм. Вони не погоджували межі земельної ділянки, приватизованої ОСОБА_4 , в акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки підпис від імені ОСОБА_2 є підробленим, що встановлено експертизою. Тому рішення Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно підлягають скасуванню. Визнанню недійсним також підлягає договір дарування земельної ділянки, оскільки відчужував ОСОБА_4 незаконно набула у власність частину земельної ділянки на АДРЕСА_2 , і не мала права нею розпоряджатися.

Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,0367 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передачу у власність громадянці ОСОБА_4 ;

- скасувати запис в поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 4622710400:01:005:0155;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 11083992, серія та номер бланку НОМЕР_2, видане 17 жовтня 2013 року;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідчений 11 серпня 2014 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Шайда С. С., реєстраційний номер 792;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 4622710400:01:005:0155, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184592546227, запис про реєстрацію № 6640635).

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,0367 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передачу у власність громадянці ОСОБА_4 .

Скасовано запис в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4622710400:01:005:0155.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 11083992, серія та номер бланку НОМЕР_2, видане 17 жовтня 2013 року на підставі рішення ради.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідчений 11 серпня 2014 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Шайда С. С., реєстраційний номер 792.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 4622710400:01:005:0155, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 184592546227, запис про реєстрацію № 6640635).

Додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, заяву представника ОСОБА_2 - адвокатки Жогальської І.Ф. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 13 181,60 грн судових витрат, які складаються із суми сплаченого судового збору в розмірі 1 681,60 грн, витрат на підготовку експертного дослідження у розмірі 4 500,00 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , подані представником Юнко М. В. , залишено без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, яка включає частину площі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі рішення Рава-Руської міської ради депутатів трудящих від 14 жовтня 1976 року № 84 та рішення виконавчого комітету Рава-Руської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 29 серпня 1996 року № 317, а тому оспорюване рішення ради не відповідає вимогам закону та порушує права позивачів за зустрічним позовом, що є підставою для визнання його незаконним скасування.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарська споруда (сарай) повністю знаходиться на земельній ділянці на АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому ОСОБА_1 не доведено наявність порушеного права.

Визначаючи розмір судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача за зустріним позовом, суди попередніх інстанцій виходив із складності справи, суті вимог позову, критерію реальності адвокатських послуг.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року представниця ОСОБА_7 , ОСОБА_4 - адвокатка Юнко М. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

У касаційній скарзі заявники зазначають, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 818/2225/17.

Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що: апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявників та їх представниці, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частина перша статті 411 ЦПК України); апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України).

У червні 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , подану представницею Юнко М. В. , у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що адвокатка Юнко М. В., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , подавала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 26 січня 2023 року, що свідчить про обізнаність щодо дати розгляду справи апеляційним судом. Посилання заявників у касаційній скарзі на правові висновки, викладенні Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 22 січня 2020 року у справі № 455/856/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 27 січня 2021 року у справі № 818/2225/17 та Верховним Судом у постановах від 05 травня 2020 року у справі № 404/3048/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13, є необґрунтованими, оскільки такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Земельні ділянки, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , є суміжними.

З матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння на АДРЕСА_1 суди встановили:

- рішенням Рава-Руської міської ради депутатів трудящих від 20 квітня 1957 року № 39 задоволено прохання громадянина ОСОБА_8 та виділено земельну ділянку для побудови житлового будинку на АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м; складено акт про відведення в натурі земельної ділянки, площею 600 кв. м, у користування громадянину ОСОБА_8 разом із закріпленими на ньому геодезичними знаками; Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації складено план забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , який погоджено обласним відділом у справах будівництва і архітектури 26 червня 1957 року;

- 08 серпня 1957 року між відділом комунального господарства виконкому Рава-Руської міської ради та громадянином ОСОБА_8 укладено договір на безстрокове користування земельною ділянкою;

- 24 квітня 1964 року закінчений будівництвом житловий будинок введено в експлуатацію;

- ОСОБА_4 набула право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 11 липня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 та посвідченого державним нотаріусом Рава-Руської державної нотаріальної контори Сапелюк М.О.;

ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 11 серпня 2014 року та посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Шайда С. С., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 25443008.

З матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння на АДРЕСА_2 суди встановили:

- рішенням виконкому Рава-Руської міської ради депутатів трудящих від 10 червня 1976 року № 50 затверджено акт закінчення капремонту і вводу в експлуатації індивідуального домоволодіння громадянина ОСОБА_5 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- рішенням виконкому Рава-Руської міської ради депутатів трудящих рішенням від 14 жовтня 1976 року № 84 закріплено за будинковолодінням на АДРЕСА_2 громадянину ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 766 кв. м, в тому числі в тимчасове користування 166 кв. м;

- на підставі рішення виконкому Рава-Руської міської ради депутатів трудящих від 28 квітня 1977 року № 59 оформлено за ОСОБА_5 право власності на будинок на АДРЕСА_2 , видано свідоцтво про право особистої власності на будівлю;

- після смерті ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке складається з житлового будинку та двох сараїв, в рівних частках перейшло до дітей померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 19 квітня 1990 року державним нотаріусом Нестеровської державної нотаріальної контори Галань Г. О.;

Рішення виконавчого комітету Рава-Руської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 29 серпня 1996 року № 317 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 0,0383 га, для обслуговування житлового будинку, ОСОБА_3 - земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 0,0383 га, для обслуговування житлового будинку.

Рішенням Рава-Руської міської ради від 09 листопада 2012 року № 13 надано дозвіл ОСОБА_4 на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, площею 0,0367 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Запис про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 4622710400:01:005:0155, у Державному земельному кадастрі внесений 19 червня 2013 року, що підтверджується відомостями у поземельній книзі.

Рішенням Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, площею 0,0367 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622710400:01:005:0155, та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку, площею 0,0367 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 11 серпня 2014 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Шайда С. С.

Згідно з актом обстеження розпочатого будівництва господарської будівлі ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 від 02 вересня 2015 року комісією у складі депутатів Рава-Руської міської ради Кожушка В. Я., ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в присутності в.о. міського голови ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з виїздом на місце ( АДРЕСА_2 ) розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо можливого факту самовільного будівництва ОСОБА_2 господарської будівлі на межі земельних ділянок на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Комісією встановлено, що ОСОБА_2 без дозвільних документів будує господарську будівлю (залито фундамент, зведено наполовину стіни будівлі) на АДРЕСА_2 на межі із земельною ділянкою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Згідно з висновку судової будівельно та земельно-технічної експертизи від 29 серпня 2017 року № 229/230, проведеної судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Радкевич Ю. В., при співставленні (накладенні) меж та площі земельної ділянки, що зазначена в технічній документації на земельну ділянку надану ОСОБА_1 з межами та площею по фактичному користуванні встановлено, що вони не відповідають одні одним. Невідповідність полягає у тому, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 відповідно до проведених обмірів земельна ділянка становить 0,03664 га, що на 0,6 кв. м менше наданої. Експертом зроблено висновок, що ОСОБА_2 межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - порушено.

Згідно з висновком експерта від 17 листопада 2017 року № 6/572 (судова почеркознавча експертиза проведене у кримінальному провадженні) підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Суміжні землекористувачі» акта встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , від 20 квітня 2012 року - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Згідно з висновком експертного земельно-технічного дослідження від 08 грудня 2017 року № 24-17Д експертом при дослідженні документів встановлено, що абрис земельної ділянки та встановлення меж (5) містить змінені дані щодо конфігурації, лінійних розмірів та площі цієї ділянки, яке не підтверджено документально. На даному абрисі видно заломлення межі між ділянками в сторону ділянки ОСОБА_2 на 64 см по межі А-Б. Даного заломлення немає на схемплані земельної ділянки АДРЕСА_2, квартал № 7 , власник - ОСОБА_5 (2) та на плані земельної ділянки АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_13 (6). Таким чином, на абрисі допущено накладання межі земельної ділянки № 8 на земельну ділянку № 1 . За фактичним користуванням експертом встановлено, що межа проходить рівно (згідно з схемпланом) і заломлення не має. При накладанні схемплану земельної ділянки АДРЕСА_2 на абрис земельної ділянки та встановлення меж виявлено, що межа по лінії А-Б відхилилася в бік ділянки ОСОБА_2 та скоротилась з 15,70 м до 15,04 м, що свідчить про накладання межі сусідньої ділянки, яка належить ОСОБА_1 на ділянку ОСОБА_2 .

Правове обґрунтування

Щодо вирішення спору по суті

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

У пункті 6.1 Розділу ІІ Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженою наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) визначено, що одними із основних завдань земельно-технічної експертизи є:

- визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо);

- визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки;

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 сформулював висновок про те, що у разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо вирішення спору по суті

Встановивши, що оспорюваним рішенням Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, яка включала в себе частину площі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі рішення Рава-Руської міської ради депутатів трудящих від 14 жовтня 1976 року № 84 та рішення виконавчого комітету Рава-Руської міської ради народних депутатів Жовківського району Львівської області від 29 серпня 1996 року № 317, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оспорюване рішення Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97 не відповідає вимогам закону та порушує права ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Також, судами встановлено, що акт встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є суміжними землекористувачами, не підписували, що підтверджується висновком експерта від 17 листопада 2017 року № 6/572 (судова почеркознавча експертиза проведене у кримінальному провадженні). Вказана обставина не є самостійною підставою для задоволення зустрічного позову, проте з метою правильного вирішення спору у цій справі підлягала врахуванню судами у поєднанні із встановленими обставина щодо накладення земельних ділянок.

Враховуючи доведеність вимог про визнання незаконним та скасування рішення Рава-Руської міської ради від 02 липня 2013 року № 97, на підставі якого ОСОБА_4 набула у власність земельну ділянку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на підставі якого останній набув право власності на земельну ділянку, а також скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

ОСОБА_1 не позбавлений права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 із дотриманням встановленого законодавством порядку.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення господарської будівлі, суди попередніх інстанцій, встановивши, що господарська споруда (сарай) повністю знаходиться на земельній ділянці на АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 не доведено наявність порушеного права.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок експертного земельно-технічного дослідження від 08 грудня 2017 року № 24-17Д є неналежним та недопустимим доказом у справі, оскільки у ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду, експерт не повідомлений про кримінальну відповідальність за завідома неправдивий висновок, є необґрунтованими, з огляду на те, що суди дослідили вказаний доказ у взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами у їх сукупності та встановили факт порушення меж земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , внаслідок накладення земельної ділянки ОСОБА_1 під час її приватизації. Відповідачі за зустрічним позовом не надали належних доказів на спростування висновків судів про порушення меж земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , внаслідок накладення на неї меж земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності сторони позивача (за первісним позовом), належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, з огляду на таке.

У матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 та його представниці про призначення розгляду справи в суді апеляційної інстанції на 26 січня 2023 року.

Разом з цим, у матеріалах справи міститься клопотання представниці ОСОБА_1 - адвокатки Юнко М. В., датоване 25 січня 2023 року, про відкладення судового засідання в суді апеляційної інстанції, призначеного на 26 січня 2023 року, у зв`язку із зайнятістю представниці у судовому засіданні у кримінальному провадженні.

Той факт, що представниця ОСОБА_1 - адвокатка Юнко М. В.зверталася до суду із заявою про відкладення судового засідання, призначеного на 26 січня 2023 року, свідчить про те, що стороні позивача було відомо про дату, час та місце судового засідання, тому відсутні підстави вважати, що позивача було позбавлено можливості брати участь у судовому засіданні.

Водночас, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу без участі позивача та його представниця, які не мали можливості бути присутніми у судовому засіданні з поважних причин, є необґрунтованими, з огляду на те, що сторона позивача була обізнана про дату, час та місце судового засідання, поважність причин неявки позивача та її представниці судом не встановлена, позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а тому розгляд судом апеляційної інстанції справи у відсутності сторони позивача не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішень.

З матеріалів справи встановлено, що представниця ОСОБА_1 - адвокатка Юнко М. В. у відзиві просила застосувати до вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 позовну давність (а. с. 46 т. 4).

Відмовляючи у застосуванні позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивачів за зустрічним позовом пов`язані із усуненням перешкод у здійсненні ними права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння,порушення прав співвласників житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 (позивачів за зустрічним позовом) є триваючим, позовна давність на їх вимоги не поширюється.

Верховний Суд не може погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки вимоги про визнання незаконним та скасувати рішення міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, а також похідні від неї вимоги про скасування запису в поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, не можуть бути кваліфіковані як негаторний позов, сутність таких вимог не виключає застосування до них загальної позовної давності тривалістю три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Верховним Судом враховано, що висновок експертного земельно-технічного дослідження, яким встановлено заломлення межі між спірними земельним ділянками в сторону ділянки ОСОБА_2 , виготовлений у грудні 2017 року.

Позивачем (відповідачем за зустрічними позовом) не надано суду доказів, що інформацію про порушення своїх прав ОСОБА_4 , ОСОБА_2 могли отримати раніше, як і про те, що останнім було відомо про існування оспорюваного рішення міської ради.

Враховуючи те, що помилкові мотиви судів щодо мотивів відмови у застосуванні до спірних правовідносин позовної давності не вплинули на правильність вирішення спору по суті, Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з одних лише формальних підстав.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявники зазначають, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 818/2225/17.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведену заявником як приклад на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, заявники зазначають, що у вказаній справі судами визнано висновок експерта неналежним та недопустимим доказом, оскільки не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Такі доводи заявників стосуються оцінки доказів у справі та не можуть свідчити про неврахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права.

У справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна від добросовісного набувача. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, таких вимог не заявлялося, а тому висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У справі № 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду сформулювала висновок, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Судами попередніх інстанцій не порушено зазначеного висновку, оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що за оспорюваним договором дарування земельної ділянки відчужено частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тобто встановлено порушення прав позивачів за зустріним позовом таким правочином.

У справі № 818/2225/17 судом касаційної інстанції зроблено висновок про те, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Судами попередніх інстанцій не порушено зазначеного висновку, оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду, сам факт того, що відповідачі (за первісним позовом) акт встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки не підписували, не є самостійною підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки судами встановлено факт накладення земельних ділянок внаслідок приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки у 2013 році.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, витрат на підготовку експертного дослідження у суді першої інстанції ОСОБА_2 надав:

- витяг з договору про надання правничої допомоги від 14 грудня 2019 року із змінами, внесеними угодою від 07 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Земельна колегія» (а. с. 176 т. 4);

- акт приймання виконаних робіт (наданої правничої допомоги) відповідно до договору про надання правничої допомоги від 14 грудня 2019 року із змінами, внесеними угодою від 07 вересня 2020 року, адвокатом надано послуг на 7 000,00 грн (а. с. 177 т. 4);

- копії квитанції від 16 грудня 2019 року № 80 та від 25 вересня 2020 року № 38 на загальну суму 7 000,00 грн (а. с. 158, 159 т. 3);

- квитанціями від 01 лютого 2018 року № 0.0.954277308.1 та від 26 січня 2018 року № 0.0.950288383.1 (а. с. 156, 157 т. 3).

Ураховуючи зазначене, оцінивши подані ОСОБА_2 докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув із відповідачів на зустрічним позовом на користь ОСОБА_2 по 7 000,00 грн витрат з отримання правничої допомоги та 4 500,00 грн витрат на підготовку експертного дослідження.

Із урахуванням зазначеного, додаткове рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Касаційна скарга не містять доводів щодо незгоди із визначеним судом розміром понесених ОСОБА_2 судових витрат.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , подану представницею - адвокаткою Юнко Марією Василівною, залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний